Заяць В.А. Біологічні і господарські властивості та перспективи вирощування персика в зоні українських Карпат

Короткий зміст

ІСТОРІЯ  КУЛЬТУРИ  ПЕРСИКА В ПЕРЕДГІР‘ЯХ КАРПАТ,

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

             Комплексне вивчення місцевих форм і сортотипів  дає  підстави стверджувати, що на південні схили Карпат персик був інтродукований  ще на початку нової ери. Такий висновок зроблений на підставі виявлених нами кількох місцевих сортотипів, а сортотипи, як відомо, формуються на протязі багатьох столітть (Заяць, 1988, 1994).

              У 50-60 рр. ХХ ст. в результаті колективізації і викорчовування на схилах передгір’їв  виноградників масово знищувалися й місцеві форми персика. У зв’язку з цим було проведено вивчення  місцевих форм персика, відібрано кращі сортозразки, які є цінним генофондом  для науки і практики сільського господарства. На цей час припадає і масова інтродукція нових сортів на науковій основі.    Їх комплексне  вивчення  дало можливість провести   районування  і перейти до промислового вирощування персика у регіоні Карпат.

             УМОВИ, ОБ‘ЄКТИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

            Робота виконувалася з 1972 по 1981 рр. на селекційній  дослідній ділянці в с. Медведівці Мукачівського району Закарпатської області та на Закарпатській державній сортодільниці, з 1982 по 2000 рр. в Ужгородському національному університеті у відповідності з планами НДР в межах  державнного пріоритетного напрямку  "Виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції".

            Регіон Карпат за кліматичними і грунтовими умовами (крім високогір‘я) в цілому придатний для вирощування  персика звичайного.  Тому інтродукція видів, селекційних сортів та декоративних форм персика здійснювалася протягом усього періоду дослідження і продовжується в теперішній час (Заяць, 1998) в основному зі Степового відділення Нікітського ботанічного саду (263 сортозразки), Молдавського науково-дослідного інституту садівництва  та Кримської дослідно-селекційної станції  (м. Кримськ Краснодарського краю). Звідти  завезено понад 20 тис. саджанців, сотні селекційних сортів та 20 декоративних форм.   Найбільш морозостійкі, в т.ч. і сорти з групи М.Ф.Кащенка, були завезені автором  з Українського науково-дослідного інституту садівництва (11 сортозразків) та з Центрального  ботанічного саду НАН України (14 сортозразків).  Багато сортів було інтродуковано з Угорщини (36), Словаччини (4), Чехії (37), Югославії (5). Частина  сортів відразу акліматизувалася в садах області і зайняла належне місце у персикових насадженнях, інші дуже повільно пристосовувалися до нових умов вирощування. Це особливо стосується  карликових та інжирних персиків, які виявилися дуже чутливими до зимових низьких температур та підвищеної вологості повітря. Зібраний і вивчений  генофонд персика , що нараховує близько 2 тис.  сортів та декоративних форм, належить до  4 видів (Persica vulgaris  Mill.,   Persica mira (Koehne) Koval. et Kost., Persica kansuensis (Rehder) Koval.et Kost., Persica davidiana Carr.), 5 підвидів (subsp. typicus Chlop. et Kriuk.,  subsp. ferganensis  Kost. et Rjab., subsp. nectarina  (Ait.) Shof.,  subsp. atropurpurea (Schneid.) Zajats,  subsp. erytrocarpa Zajats)  і багатьох різновидностей (Persica vulgaris  Mill., var. compressa Loudon, var. densa (Makino) Holub,  var. alba (Lindl.) Holub,  var. alba-plena (Schneid.) Holub,  var. duplex (Weston) Holub,  var. camelliaeflora (Dipp.) Holub,  var. dianthiflora  (Dipp.) Holub, var. magnifica  (Bean.) Holub, var. versicolor  Siebold, var. pendula  (Dipp.)  Holub;  subsp. nectarina  (Ait.) Shof., var. compressa  Zajats,  var. densa  Zajats,  var. pendula Zajats; Persica davidiana Carr.,  var. alba Carr., var. potanini (Barat.) Holub). Крім того, вирощено і вивчено понад 25 тис. гібридних сіянців на ранніх етапах розвитку (шкілка, гібридний розсадник) та 10,5 тис. плодоносних гібридів у саду. Вони служили об‘єктами вивчення.

            Дослідження проводилися у відповідності з загальноприйнятими програмами та методиками ботанічного вивчення рослинних об‘єктів та селекції і сортовивчення плодових, ягідних та горіхоплідних культур (Москва, 1971, 1990; Мічурінськ, 1970, 1989;  Ялта, 1979, 1983, 1986, 1987, 1988), з врахуванням світового програмно-методичного досвіду селекції та технології вирощування кісточкових культур (Hesse, 1981; Miљic, 1985; Timon, 1992), а також власних методичних розробок (Заяць, 1988, 1991).

Хімічні аналізи плодів  персика виконані в хімічній лабораторії Закарпатського інституту агропромислового виробництва УААН  і в лабораторії Кримської дослідно-селекційної станції ВІР.                               Вітаміни і деякі інші біологічно активні речовини   визначали в  мікро-біологічній лабораторії Ужгородського національного університету спільно з доцентами В.О.Сабовим і О.С.Сидор.  Біохімічні аналізи на білки в насінні червоном‘ясих персиків виконані на Кримській дослідно-селекційній станції ВІР спільно з Г.Г. Полов‘яновим.

            Коренева система персика вивчалася методом розкопок і методом "зрізу" (Любимова, 1969). Для статистичного  обробітку експериментальних матеріалів використовували загальноприйняті методи в ботанічних, агрономічних та генетико-селекційних дослідженнях (Доспехов, 1973; Бубряк, 1976;  Смиряєв, Гофман, 1985;  Бедей, 1987; Бутенко, 1989). Економічну ефективність сортів визначали за В.В.Юрчишиним (1968),  методикою Нікітського ботанічного саду (1979) та методикою економічної оцінки типів насаджень і сортів плодових та ягдних культур О.М.Шестопаля (1992).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

                                                                                                                                                БОТАНІЧНА  І  ПОМОЛОГІЧНА  КЛАСИФІКАЦІЯ

РОДУ Persica Mill.                                                                      

           Ботанічна класифікація.  За сучасною ботанічною класифікацією персик виділений в самостійний рід  Persica Mill., який входить до підродини сливових – Prunoideae Focke,  родини Розових  – Rosaceae Juss.  Якщо проаналізувати історію ботанічної класифікації роду Persica Mill. в цілому, то можна прослідкувати різні суперечливі  погляди і розуміння генетичних зв‘язків між окремими складовими частинами підродини Prunoideae Focke.

             Рід Prunus L. на окремі 6 груп вперше розділив  французький ботанік  Ж. П. Турнефор (1700 р.), виділивши персик в самостійний рід – Persica. Карл Лінней у 1735 році у своїй праці "Systema Plantarum" не визнав рід  Persica, а всіх представників підродини сливових  розділив за родами Prunus, Amygdalus, Cerasus i Padus . У 1753 р. у праці "Species  Plantarum" чотири вище перелічені роди  К.Лінней  об‘єднав  у два роди: Prunus  i  Amygdalus.  Персик  відніс до роду Amygdalus. Вважаючи, що батьківщиною персика  є Персія,  К.Лінней  у своїй штучній системі визначив його як  Amygdalus persica Linnй.

             Міллер (1768 р.) і Ремер  (1797 р.) як і Турнефор виділили персик у самостійний рід  Persica Mill.   Кене ( 1913 р.), опрацювавши матеріали американських експедицій у Китай, описав новий вид персика –  Prunus (Persica) mira Koehne.

            Комплексним вивченням персиків на території колишнього Радянського Союзу займалися К.Ф.Костіна і І.М.Рябов (1932), Н.В.Ковалєв і К.Ф.Костіна (1935), І.М.Рябов (1939, 1953, 1969, 1980). Усі відомі види персика вони також віднесли до самостійного роду  Persica  Mill. Разом з тим вони описали новий вид персика  Persica ferganensis Koval. et Kost. (Ковалєв, Костіна, 1935: Рябов, 1939), який пізніше  віднесений  у ранг підвиду Persica vulgaris, subsp. ferganensis  Kost. et Rjab. (Рябов, 1980; Хлопцева, Шарова, Корнейчук, 1988).

            У світовій ботанічній літературі описано чотири види персика  і цілий ряд  підвидів, різновидностей і форм культурного та дикорослого персика.   Види персика, виходячи з погляду різних філогенетичних систем,    розкидані у різні роди підродини Prunoideae Focke. Їх в різні часи відносили і відносять  до родів  Prunus L., Amygdalus L., Persica Mill. Наприклад, ботаніки західноєвропейських країн і США  дотримуються   системи A.Rehder(а) і відносять персик до роду Prunus L., підроду Amygdalus (L.) Focke, секції Euamygdalus  Schneid. .  Щоб уникнути непорозумінь і розбіжностей, які можуть виникнути з цього приводу, J.Holub (1977)  запропонував єдину ботанічну класифікацію персика з переліком всіх синонімів, які зустрічаються у світовій літературі.

             Внутрішньовидова класифікація Persica vulgaris Mill. До виду  Persica vulgaris Mill.  віднесені всі культурні сорти і форми, які тисячоліттями вирощувалися у різних регіонах земної кулі.  У результаті спонтанної внутрішньовидової та міжвидової гібридизації, а також спонтанних мутацій,  персик  став надзвичайно поліморфним видом. Тому виникла потреба  розібратися в багатстві його таксонів, і доповнити  внутрішньовидову класифікацію.

            Генофонд персика звичайного, тобто нектарини, інжирні і карликові персики,  червонолисті і червоном‘ясі,  декоративні з махровими квітками та ін.  утворилися різними шляхами, часто ще не виясненими до кінця.  Ботанічна, помологічна і  еколого-географічна класифікація даного виду  уточнювалася і доповнювалася  Томасом (1846),  Д.Ондердонком (1887),  Д.Ондердонком і Р. Прайсом (цит. за І.М.Рябовим, 1939), а також І.М.Рябовим (1939, 1953, 1980), А.С.Череватенко (1961),  J. Holub (1977),  С.О.Соколовою і Б.В. Соколовим (1987),  І.М.Хлопцевою (1988), Є.П. Шоферистовим (1995).

            Щоб відмежувати  еколого-географічні  групи, підгрупи і екотипи культурного персика, І.М.Хлопцева (1988)  поряд з ферганським під-видом, виділеним І.М.Рябовим (1980), ввела новий підвид  P. vulgaris  subsp. typicus  Chlop. et Kriuk.,  а Є.П.Шоферистов (1995) – підвид  P. vulgaris  subsp. nectarina (Ait.)Shof. Наші дослідження з біології і селекції персика та проведення аналізу існуючої класифікації  дають  підставу встановити ще два підвиди персика звичайного.У1972-1995 рр. нами розроблені нові напрямки  в селекції персика  і виведені нові, перші в світовій практиці червонолисті і червоном‘ясі сорти та декоративні форми. Комплексне вивчення цих сортів і форм показало, що вони не можуть бути віднесені до жодного з вищеперелічених підвидів, бо володіють певною мірою невластивими для персика ознаками, успадкованими від представників інших родів підродини  Prunoideae Focke. Ознака червоного забарвлення листя  (ген  An) успадкована персиком від аличі Піссарда, а ознака червоного забарвлення  м‘якоті  (ген R) – від  сливи  китайської. Ці гени передані персику в результаті  інтрогресивної гібридизації (Єрьомін, 1985; Заяць, 1993, 1996) .  Тому в нас є всі підстави доповнити внутрішньовидову класифікацію персика  і розділити вид  Persica vulgaris Mill. на  5 підвидів (рис. 1): P. vulgaris  subsp. ferganensis  Kost. et Rjab., P. vulgaris  subsp. typicus  Chlop. et Kriuk., P. vulgaris  subsp. nectarina  (Ait.) Shof., P. vulgaris  subsp. atropurpurea  (Schneid.) Zajats, subsp. nov., P. vulgaris subsp. еrytrocarpa Zajats,subsp nov.

            У персика червонолистого  нами (Заяць, 2000) виділені три  різновидності: P. vulgaris  subsp. atropurpurea  var. densa (Makino) Zajats  comb. nov., P. vulgaris subsp. atropurpurea  var. compressa  (Loudon)  Zajats comb. nov., P.  vulgaris  subsp. atropurpurea  var. magnifica (Bean)  Zajats comb. nov. (рис. 1).

             Помологічна класифікація.         Величезна кількість сортів персика зумовила необхідність розробити помологічну класифікацію.  В історії її розробки чітко  розрізняються два напрямки: помологічна класифікація на підставі  морфологічних ознак і природна – на підставі  еколого-біологічних особливостей, пов‘язаних з походженням сортів. Першу  помологічну класифікацію, в основу якої лягли  такі ознаки, як  опушення шкірки плодів і  відділення кісточки від   м‘якоті, розробив    Дюгамель дю Монсо (1768 р.). Пізніше  Депрез (1810),   Пуато (1846),  Ондердонк (1877), Джоуйн (1913), С.А.Соколова і Б.В.Соколов (1987), І.М.Рябов (1939, 1953) доповнювали   і вдосконалювали помологічну класифікацію  персика.  Сорти, які тепер вирощуються у західних областях України, належать в основному до американських скороспілок, північно-китайських та іранських типу Ельберта. Перші дві групи характеризуються розовидним типом квітки, а плоди їх переважно з білою м‘якоттю. Сорти іранської групи мають дзвониковий тип квітки і плоди з жовтою м‘якоттю. Однак нашими дослідженнями встановлено, що внаслідок багаторазового схрещування  між представниками різних еколого-біологічних груп, відмінності між ними