Красуля Т.І. Господарсько-біологічна оцінка нових сортів яблуні в умовах південного Степу України

Короткий зміст

Можливості вдосконалення сортименту яблуні у південному Степу України. В розділі висвітлено історію формування сортименту яблуні у південному Степу та обгрунтовано необхідність його покращання за рахунок використання адаптованих сортів.

На даний час у світі створено велику кількість сортів з високим біологічним потенціалом за всіма господарсько цінними ознаками. Проте його ефективна реалізація можлива лише за найбільш сприятливих грунтово-кліматичних умов вирощування. Одним із шляхів поліпшення промислового сортименту яблуні у південному Степу є добір сортів з високою стійкістю до несприятливих біо- та абіотичних факторів довкілля, високою врожайністю та якістю плодів, невеликим габітусом крони. Виділення сортів-носіїв цінних ознак сприяє створенню бази для оновлення сортименту шляхом виведення нових, високоадаптованих форм.

Умови, об’єкти і методика досліджень

Основні дослідження проводили у 1995–2001 рр., а вивчення врожайності і товарних якостей плодів кращих сортів і гібридів продовжували до 2003 року у насадженнях дослідного господарства (ДГ) “Мелітопольське” Інституту зрошуваного садівництва (ІЗС) ім. М.Ф. Сидоренка УААН, розташованого у південному Степу.

Клімат регіону континентальний, з інтенсивним випаровуванням вологи в літній період і сильними вітрами, особливо під час росту пагонів та формування плодів яблуні. Середня річна температура становила 9,8° С з коливаннями у період проведення досліджень від 9,0 (1997 р.) до 11,4° С (1999 р.). Абсолютний максимум температури за роки досліджень дорівнював +39,5 (1998 р.), абсолютний мінімум – мінус 24,6° С (1997 р.). Заморозки під час активного росту зав’язі у 1999 та 2000 рр. на рівні –5,2 і –1,9° С викликали її масову редукцію. Сума активних температур (вище 10° С) у середньому складала 3460° С з коливаннями від 3215 до 3754°С. Кількість днів із температурою вище 15° С варіювала від 120 (у 1997 р.) до 147 (у 1998 р.) при середньому значенні 134 дні. Середній багаторічний показник кількості опадів за рік дорівнював 475 мм. За період досліджень він коливався від 424,1 (1998 р.) до 673,1 мм (1997 р.). Найчастіше дефіцит вологи відмічався у травні-липні. В цілому погодні умови періоду досліджень були задовільні для росту і розвитку рослин яблуні та для стабільного одержання товарного врожаю.

Грунт дослідної ділянки – чорнозем південний темно-каштановий, легко-глинистий з вмістом, %: фізичної глини – 60, гумусу – 2,4, загального азоту – 0,14, фосфору – 0,10, калію – 2,40. Реакція водної витяжки слаболужна (рН 7,6).

Схема досліду. Сад первинного сортовивчення було посаджено навесні 1988 і 1989 рр. сортами і гібридами літнього строку достигання – Мелба (контроль), Афросіабі, Карола, Хасилдар, осіннього – Слава переможцям (контроль), Азербайджанське, Голден Резистент, Дахо, Грів Ред, Зірка, Орловська гірлянда, Прісцилла, Ред Джеймс Грів, Чулпан, ДА 6517, 15-19, зимового – Голден Делішес (контроль), Краснополянське, Кубань, МОСВІР зимове, Південне, Старт,   1-8-88, 6-12-2, а гібридними формами 3-1-16, 3-4-30, 3-10-13, 3-29-15 (осіння група) – навесні 1993 р. За контроль для останніх було взято сорт Прима. Дерева досліджуваних сортів і гібридів на підщепі М. 9 розміщені в саду за схемою 4х2 м. Форма крони округла з залишенням у першому ярусі трьох–чотирьох, у другому – двох–трьох скелетних гілок першого порядку.

Закладання дослідів, обліки та спостереження проводили відповідно до "Программы и методики сортоизучения плодовых, ягодных и орехоплодных культур" (Мичуринск, 1973; Орел, 1999), методичних вказівок "Изучение коллекции семечковых культур и выявление сортов интенсивного типа" (Нестеров Я.С.,1986). Характер редукції зав’язі на Х–ХІ етапах органогенезу вивчали за методикою І.С. Ісаєвої (1989). Посухостійкість визначали лабораторним методом за Г.Н. Єремєєвим та А.І. Ліщуком (1974), морозостійкість – за методом М.О. Соловйової (1982). Аналіз підмерзання тканин проводили на одно-, дво- і три-річних гілках. Дослідження етапів розвитку генеративних бруньок на різних типах плодових утворень на початку зими виконували за О.І. Усковим (1967). Товарність плодів визначали відповідно до ГОСТ 16270-70 для літніх сортів та ГОСТ 21122-75 – для зимових. Життєздатність пилкових зерен вивчали на штучному живильному середовищі (15% сахарози +1% агар-агару) за методикою А.С. Татаринцева (1981). Економічну ефективність вирощування нових сортів обчислювали згідно з “Методикою економічної оцінки типів насаджень, сортів плодових та ягідних культур і результатів технологічних досліджень у садівництві” (1994) та “Методикою економічної та енергетичної оцінки типів плодоягідних насаджень, помологічних сортів і результатів технологічних досліджень у садівництві” (2002).

Одержані експериментальні дані було оброблено статистично методами дисперсійного і кореляційного аналізу за Б.О. Доспєховим (1985) з викорис-танням комп’ютерної програми СOSTAT. Значення, які істотно різняться між собою на 95%-ному рівні вірогідності, в таблицях, що характеризують посухостійкість, товарні якості плодів, відмічено різними буквами (a, b, c...).