Жук В.М. Продуктивність різних типів саду яблуні на вегетативних підщепах в умовах північного Лісостепу України

Короткий зміст

В розділі “Стан вивчення питання” висвітлено взаємовплив підщеп і сорту на силу росту дерев, дано оцінку продуктивності різних типів саду на вегетативних підщепах, умов їх освітленості, водного та поживного режиму грунту тощо.

Умови, об'єкти і методика проведення досліджень.

Експериментальні дослідження проведено в 1989-1996 рр. в КСП “Рославичі” Васильківського району Київської області в польових дослідах, закладених весною 1983 р.

Клімат у районі проведення досліджень - помірно-континентальний. За багаторічними даними, середньорічна температура повітря тут становила 7,4, липня - 20,0, січня - мінус 6,0°С, а тривалість вегетаційного періоду – 202 дні.

За період досліджень кліматичні умови були сприятливі для культури яблуні за винятком 1993 року, коли на початку другої декади листопада спостерігалось коливання температури повітря від 0,6 до мінус 15°С.

Сума активних температур вище +10°С складала 2590-2954°С. Найтеплішим виявився 1989 р., коли температура повітря була вищою за середню багаторічну на 1,8°С, а сума активних температур вище 10°С збільшилась на 298°С.

Щодо кількості опадів район проведення досліджень належить до зони достатнього зволоження, але протягом року і вегетаційного періоду вони розподіляються нерівномірно. За роки досліджень 62% їх припадало на квітень-вересень. Найбільшу кількість опадів відмічено в 1993 і 1995 рр. (на 14,0-17,5% перевищувала середню багаторічну). В 1989-1992 та 1994 рр. річна кількість опадів була в межах 506,0-598,8 мм, що на 1-15% менше від середньої багаторічної величини. Найменше опадів випало в 1991 та 1994 рр. Погодні умови цих років негативного впливу на стан і продуктивність насаджень не справили.

Грунт дослідної ділянки – чорнозем опідзолений піщано-середньосуглинистий на лесовидному суглинку.  За гранулометричним складом у шарі 0-20 см фізичної глини міститься 31,1% (частини менше 0,01 мм), а фізичного піску - 68,9% (частини більше 0,01 мм). Вміст гумусу в орному шарі становив 1,71-2,05%. Реакція грунтового розчину слабо кисла, рН соляної витяжки - 5,9-6,1. Сума вбирних основ і ємкість поглинання складали 20,4 та 30,4 мг екв. на 100 г грунту. Забезпеченість останнього рухомими формами поживних речовин низька. Вміст фосфору в шарі 0-20 см становив 18,1, калію – 7,1 мг на 100 г грунту.

Дослідження проводились у двох стаціонарних дослідах. У першому досліджували ріст і продуктивність насаджень сортів Рубінове Дуки та Зимове лимонне на насіннєвій підщепі з формуванням вільноростучої пальмети та розміщенням дерев 6 х 4 м (контроль); на насіннєвій зі слаборослими вставками парадизки Будаговського, 57-491, 57-366 і на карликових – М 9, 57-257, 57-476 (округла крона з низько розміщеною зоною плодоношення) зі схемою садіння 4 х 2,5 м.

У другому досліді вивчали різні типи насаджень цих же сортів на підщепах ММ 106, 57-490 і 57-545. Дерева на ММ 106 формували за типом вільноростучої пальмети зі схемою садіння 6 х 3 м (контроль), на 57-490 – вільноростучої пальмети та веретеноподібної крони (6 х 4 та 6 х 3 м), а на 57-545 – вільноростучої пальмети, веретеноподібної та округлої з низько розміщеною зоною плодоношення крони (розміщення дерев 5 х 4 та 5 х 3 м).

            Варіанти обох дослідів розміщені методом рендомізації в чотириразовій повторності. В кожному варіанті по 24 облікових дерева.

            Використовували загальноприйняті методики проведення польових і лабораторних досліджень: “Програмно-методичні вказівки по агротехнічних дослідах з плодовими і ягідними культурами” (Мічурінськ, 1956), “Програма і методика сортовивчення плодових, ягідних та горіхоплідних культур” (Мічурінськ, 1973) тощо.

            Ріст надземної частини рослин визначали шляхом лінійних замірів та розрахунків у кінці вегетації за загальноприйнятими методиками.

            Площу листя визначали ваговим методом з відбором висічок в верхній третині листа у трьох контрольних дерев кожного варіанту в кінці вегетації (Волков Ф.Л., 1968), а товщину листових пластинок – приладом “Тургомір–1”.

            Сумарну радіацію встановлювали вимірюванням у липні-серпні за допомогою люксметра Ю-116.

            Концентрацію хлорофілу в листях визначали за оптичною щільністю спиртової витяжки, заміряній на спектрофотометрі СФ-4 (Починок Х.Н., 1976), а концентрацію аскорбінової кислоти в листках – фотоколориметричним методом.

Розміри, розміщення та масу кореневої системи в грунті визначали в кінці вегетації 1990 та 1991 року методом моноліту за В.А. Колєсніковим (1962). Розкопували сектор 1/2 частини кореневої системи дерев на повну глибину та горизонтальне розповсюдження основної маси коріння.

            Морозостійкість дерев визначали за методикою М.О. Соловйової (1982).

            Відбір грунтових зразків та їх лабораторний аналіз проводили за методикою грунтово-агрохімічних досліджень (“Агрохимические методы исследования почв”, М., “Наука”, 1975), а листову діагностику – за А.А. Бондаренком і О.К. Харитоновим (1967).

            Облік урожаю виконували ваговим методом на всіх варіантах з кожного облікового дерева. Середню масу плодів визначали зважуванням 100 яблук по всіх повторностях варіантів, а товарність – по ГОСТ 21122-75.

            У період споживчої зрілості визначали біохімічний склад плодів за методикою лабораторії зберігання та переробки плодів Інституту садівництва УААН (1980).

Економічну ефективність і енергетичну оцінку варіантів досліду проводили за методикою О.М. Шестопаля (1992, 1999).

            Статистичну обробку результатів досліджень виконували методом дисперсійного аналізу  за Б.А. Доспєховим (1985) із застосуванням персонального комп'ютера IBM PC/AT і відповідних програм М.О.Бублика (1991).

            В насадженнях формування та обрізування дослідних дерев, сформованих за типом вільноростучої пальмети, проводили за загальноприйнятими рекомендаціями. Удерев з веретеноподібною кроною бічні гілки не відгинали під кутом 60-70°, а спрямовували обрізуванням на нижче розміщену гілку. У кроні залишали не менше 10-12 бічних гілок першого порядку, з них 4-5 розміщували в першому ярусі, а всі інші – по спіралі на відстані 30-40 см одна від одної.

            У дерев з округлою кроною та низько розміщеною зоною плодоношення в нижньому ярусі закладали 4-5 основних скелетних гілок, другому – 2-3, а у дерев на карликових підщепах в третьому 1-2 гілки. Відстань між ярусами становила відповідно 60-70 і 50-60 см. У кроні скелетні гілки нижнього ярусу зберігали домінуюче положення протягом усього періоду експлуатації насаджень. З віком в них допускалась заміна окремих гілок верхніх ярусів на молодші.