Бочевар О.В. Біологічні та технологічні заходи підвищення продуктивності рослин і якості зерна ярого ячменю в південно-західній частині Степу України

Короткий зміст

Стан вивчення питання та обґрунтування вибраного напрямку досліджень. У розділі подаються систематизовані результати досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених з питань впливу основних елементів технології вирощування ярого ячменю (строків сівби, норм висіву, режиму живлення) на формування рівня врожаю і якісні показники зерна. Особлива увага надається пошуку альтернативних джерел підвищення продуктивності рослин культури, зокрема застосуванню регуляторів росту, біологічних препаратів, бактеріальних штамів. Узагальнюються сучасні дані щодо зменшення використання хімічних речовин в системі захисту ярого ячменю. Сформульовано робочі гіпотези, визначено мету та завдання досліджень.

Умови та методика проведення досліджень. Лабораторні, польові та модельні дослідження проводили впродовж 2003-2005 рр. на Ізмаїльській дослідній станції Інституту зернового господарства УААН (Одеська область).

Ґрунт дослідних ділянок – чорнозем звичайний, важкосуглинковий, вміст гумусу в орному шарі (0-40 см) – 3,0-3,6%, з поглибленням знижується до 2,2%. Реакція ґрунтового розчину нейтральна (рН 7,0-7,6). Валовий вміст азоту і фосфору коливається відповідно в межах 0,17-0,19 і 0,11-0,13%.

Клімат зони теплий, посушливий, з тривалим жарким літом і короткою зимою. Сума активних температур протягом вегетації варіює від 3400 до 3600˚С, а середньорічна кількість опадів складає 431,7 мм, із значними відхиленнями в окремі роки.

Погодні умови в роки проведення досліджень різнилися як за температурним режимом, так і за кількістю опадів, а також їх розподілом впродовж вегетації, що дозволило ідентифікувати особливості росту і розвитку та формування продуктивності ярого ячменю під впливом досліджуваних факторів: 2003 р. – характеризувався посушливістю; 2004 р. – найбільш сприятливий за зволоженням; 2005 р – середньостатистичний.

Польові, лабораторні та модельні досліди проводили з використанням загальноприйнятих методик (Доспєхов Б.А., 1985; Баталова Т.С., Андрєєва Е.А., 1984 та ін.). Попередник ярого ячменю – кукурудза на зерно. Основна і передпосівна підготовки ґрунту – загальноприйняті для зони. Розміщення варіантів – систематичне. Облікова площа ділянок у польових дослідах – 100 м²,  кількість повторень – триразова; модельних – 1 м² при шестиразовій повторності.

У польових дослідах вивчали реакцію районованих сортів ярого ячменю на інкрустацію насіння, а також на додаткове обприскування вегетуючих рослин у фазі кущіння регуляторами росту (Гумісол, Емістим С, Фумар, Агат-25К, Байкал-ЕМ); визначали особливості формування морфоструктури рослин ярого ячменю, листостеблової маси та врожаю зерна залежно від препаратів біологічної та хімічної дії, які застосовуються для передпосівного протруєння насіння (Вітавакс 200 ФФ, Агат-25К, Ризоплан, Степ); встановлювали доцільність використання бактеріологічних препаратів (Ризоагрін, Ризоентерін, КЛ-9, ФМБ, АДГ) для покращання умов живлення рослин і підвищення їх продуктивності.

Модельні досліди передбачали оптимізацію агротехнічних заходів вирощування ярого ячменю різних напрямків використання зерна з визначенням оптимальних строків сівби, режиму живлення, норм висіву насіння. Сівбу ярого ячменю проводили в такі строки: ранній – на початку фізичної стиглості ґрунту, оптимальний – при настанні фізичної стиглості ґрунту; пізній – через сім днів після настання оптимального.

Для визначення впливу досліджуваних факторів на особливості росту і розвитку рослин, формування продуктивності та якості зерна ярого ячменю в дослідах проводили фенологічні спостереження, біометричні вимірювання, визначали густоту стеблостою рослин, динаміку формування площі листкової поверхні (Ничипорович А.А., 1961), накопичення сухої речовини. Структуру врожаю визначали методом відбору пробних снопів. Рівень екстрактивності зерна ячменю обчислювали за формулою Бішопа (1961). Вологість ґрунту визначали термостатно-ваговим методом. Ураженість рослин кореневими гнилями і летючою сажкою визначали за методиками Коршунової А.Ф. та ін. (1976) і Кривченко В.И., Мягкової Д.В. (1977) відповідно. Облік урожаю проводили методом суцільного обмолоту зерна з кожної ділянки і наступним перерахунком на 100% чистоту та 14% вологість. Показники якості зерна ярого ячменю визначали в лабораторії агрохімії і ґрунтознавства Інституту зернового господарства УААН. Статистичну оцінку результатів досліджень проводили дисперсійним методом із використанням комп’ютерних програм. Економічну ефективність досліджуваних елементів технології розраховували, керуючись технологічними картами вирощування зернових культур і методичними рекомендаціями Інституту зернового господарства та Інституту аграрної економіки УААН, за діючими цінами на продукцію 2005 р.

Вплив строків сівби і площі живлення на формування продуктивності рослин ярого ячменю. У польових умовах, при достатній забезпеченості рослин вологою, тривалість періоду „сівба – сходи” знаходилася в прямій залежності від температурного режиму повітря. Особливо це було помітно у 2003 р., коли зразу після сівби випав сніг і тривалість періоду„сівба – сходи” складала для першого строку сівби 17-20 діб, другого – 12-14, третього – 8-10 діб. Це, в свою чергу, через швидке пересихання посівного шару ґрунту, негативно вплинуло на польову схожість насіння. За першого строку сівби вона складала – 83-85%, другого – 85-87%, третього – 86-87%, при лабораторній – 95-96%.