Дергачов Д.М. Оптимізація норми висіву гібридів соняшнику при звичайному рядковому способі сівби в умовах східного Лісостепу України

Короткий зміст

Історія питання. Представлено аналіз літературних джерел з історії вивчення способів сівби, а також впливу норми висіву насіння соняшнику на врожайність, її структуру та якість.

З позицiї охорони навколишнього середовища розглядається питання загущення посівів соняшнику при звуженні міжрядь з метою протистояння ерозії та деградації грунтів. Обгрунтовується актуальність досліджень.

Місце, умови та методика проведення досліджень. Дослідження проводили в 1996-1998 рр. на дослідному полі Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва, яке знаходиться в східній частині лівобережного Лісостепу України. Клімат зони помірно-континентальний.

Грунт дослідного поля – типовий важкосуглинковий малогумусний чорнозем на лесовидному суглинку. В орному шарі вміст гумусу становить 4,7 %, нітратів – 1,37 мг на 100 г грунту; фосфору – 10,59 мг/100 г, калію – 29,5 мг/100 г, реакція грунтового розчину близька до нейтральної (рН – 6,7).

1996 і 1998 рр. характеризувалися як посушливі (ГТК відповідно 0,74 і 0,72) з теплою весною і спекотним літом. За період вегетації соняшнику випало 160 і 179 мм дощу, що менше норми на 37 і 29 %. У 1997 р. кількість опадів перевищувала норму на 55 мм, а ГТК становив 1,36, що характеризує рік як вологий.

У дослідах висівали гібриди соняшнику різних груп стиглості: ультраскоростиглий Харківський 49, ранньостиглий Світоч, середньоранній Погляд і середньостиглий Харківський 58.

Спосіб сівби – звичайний рядковий (міжряддя 15 см), норми висіву – 50, 75, 100, 150, 200, 300, 400, 500 тисяч схожих насінин на 1 га. Контрольні варіанти: широкорядний спосіб сівби (70 см) з нормою висіву 65 тис. шт./га (К₁) і звичайний рядковий з нормою висіву 75 тис. шт./га (К₂).

Дослiд закладений методом розщеплених дiлянок. Облiкова площа елементарної дiлянки (норма висiву) становить 25 м², дiлянки першого порядку (гiбрид) – 200 м². Розмiщення дiлянок систематичне. Повторність дослiду чотириразова. Фенологічні спостереження і відбір середніх зразків для біохімічного аналізу проводили за Методикою державного сортовипробування сільськогосподарських культур (1983). Лабораторну схожість, вологість, масу 1000 насінин, натуру і лушпинність насіння визначали за методиками ДСТУ (1985, 1990). Вміст сухої речовини визначали методом висушування в сушильній шафі при температурі 105⁰С до абсолютно сухого стану. Технічну стиглість і структуру врожаю визначали за методиками Г.К. Фурсової (1997). Площу листкової поверхні – методом коефіцієнтів (М.К. Поляков, 1959; Л.С. Осипова, П.П. Літун, 1988). Фотосинтетичний потенціал, кількість фотосинтетичних одиниць обчислювали за методиками О.О. Ничипоровича та ін. (1961, 1970, 1978). Вміст хлорофілу в листях соняшнику визначали фотометричним методом за Х. Починком (1976), а вміст азоту, фосфору та калію в насінні та вегетативних органах за Г.М. Лясковським та ін. (1969, 1970). Олійність насіння – методом ЯМР в Інституті рослинництва (м. Харків), жирнокислотний склад олії – хроматографічним методом в Інституті олійних культур (м. Запоріжжя). Економічну ефективність технологій вирощування соняшнику обчислювали за методикою „Определение экономической эффективности использования в сельском хозяйстве результатов научно-исследовательских и опытно-конструкторских работ, новой техники, изобретений и рационализаторских предложений” (1986). Енергетичну ефективність технологій обчислювали за методиками О.К. Медведовського (1983) і В.П. Мартьянова (1996). Математичну обробку результатів досліджень проводили на ЕОМ методом дисперсійного i кореляційного аналізів за допомогою ППП „ОСГЕ” (Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН).