Туренко В.П. Грибні хвороби насіннєвої люцерни, прогноз їх розвитку та заходи захисту у Східному Лісостепу і Степу України

Короткий зміст

СУЧАСНИЙ СТАН ВИВЧЕНОСТІ ГРИБНИХ ХВОРОБ

НАСІННЄВОЇ ЛЮЦЕРНИ ТА ЗАХИСТУ ВІД НИХ

Виконано аналітично обгрунтований аналіз  технології вирощування насіннєвої люцерни, поширеності і шкідливості грибних хвороб, біологічних особливостей їх збудників, комплексу заходів захисту цієї культури.

Результати аналізу підтвердили, що на продуктивність насіннєвої люцерни суттєво впливають грибні анемохорні хвороби: бура й жовта плямистості, пероноспороз, аскохітоз, іржа, борошниста роса. Водночас у регіоні досліджень недостатньо вивчені залежність розвитку хвороб люцерни від її фенології та екологічних чинників. Не розроблені методи прогнозування розвитку й поширеності основних хвороб люцерни, теоретичні і практичні узагальнення щодо впливу агро­технічних заходів, фунгіцидів і мікроелементів на хворобостійкість культури. Не розроблений екологічно орієнтований захист насіннєвої люцерни від хвороб на основі прогнозу із урахуванням оцінки стійкості до них перспективних сортів.

УМОВИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Польові дослідження проведено у 1982–2004 рр. на посівах насіннєвої люцерни першого, другого і третього років використання в господарствах Харківської, Донецької, Дніпропетровської областей; теоретичні і лабораторні – на кафедрі фітопатології ХНАУ. Дослідження проведено на сортах люцерни Синська, Веселоподолянська, Власта, Краснодарська рання, Веселка, Унітра, Надєжда.

Маршрутні обстеження посівів люцерни проводили за удосконаленою нами методикою ВІЗР (Методические указания ..., 1975). Моніторинг пошире­ності й розвитку хвороб проводили раз на декаду на трьох ділянках по 50 м². Шкідливість хвороб визначали загальноприйнятими методами (Боевский, 1947; Назарбекова, 1975).

Розвиток хвороби на окремих рослинах оцінювали в балах з викорис­танням модифікованої нами шкали М. А. Каримова (1961).

Вид збудників хвороб визначали з використанням чистих культур за допомогою мікроскопа „Біолам”, визначників (Визначник ..., 1967; Купрєвич, 1975; Підоплічко, 1977; Хохрякова и др., 1984).

Для вивчення перезимівлі патогенів і виявлення джерел первинної інфекції наприкінці вегетації люцерни уражене хворобами листя та уламки стебел поміщали в касети Клебана розміром 10 – 15см. Цей матеріал впродовж вегетаційного періоду зберігали в лабораторних умовах, а у польових умовах - на висоті 10 см над поверхнею ґрунту.

Визначення посівних якостей насіння люцерни проводили згідно з вимогами ДСТУ 4138 (2002).

Активність окислювально-відновних ферментів у листках люцерни визначали колориметричним методом (Плешков, 1976), вміст хлорофілу в листі – за методикою Н. Х. Починка (1976), залишкову кількість фунгіцидів у листі люцерни – хроматографічним методом (Клисенко, 1983).

Дані щодо значень сонячної активності та її різких змін одержано з літературних джерел (Білецький, 1992; Мєшкова, 2004), а також – з Інтернету (Solar Geophysical Data promp reports, sel@sel.noaa.gov). При аналізі цих даних використано відомі методики (Чижевський, 1976; Білецький, 1992; Мєшкова, 2002)

Статистичну обробку даних виконували стандартними методами (Менкевич, Захарова, 1997) за допомогою комп'ютерних програм.

Висловлюємо подяку доктору біологічних наук Білецькому Є.М., та доктору сільськогосподарських наук Мєшковій В.Л., за цінні поради в процесі виконання експериментальних досліджень.

МОНІТОРИНГ ГРИБНИХ ХВОРОБ ЛЮЦЕРНИ, ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РОЗВИТКУ, ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЗБУДНИКІВ

У результаті багаторічних досліджень нами встановлено, що на Сході України суттєве зниження продуктивності насіннєвої люцерни зумовлене поширенням бурої та жовтої плямистостей, пероноспорозу, аскохітозу, борошнистої роси та іржі. Втрати листя люцерни від цих хвороб становили від 42,3–80,7%, а недобір урожаю насіння – 54,8–64,6 % (Туренко, 2005).

Порівняння показників поширеності основних хвороб люцерни в Харківській, Донецькій і Дніпропетровській областях свідчить про певні відмінності як у співвідношенні, так і в сезонній динаміці (табл.1).

У Дніпропетровській області інтенсивніше, ніж у Харківській і Донецькій, розвивався аскохітоз (максимальна поширеність - 22,6%). Це зумовлено метеорологічними умовами області. У Харківській області люцерна була уражена збудниками борошнистої роси та іржі лише у фазі цвітіння, у Дніпропетровській і Донецькій областях ці хвороби проявлялися в період бутонізації. Аналіз поширеності та розвитку хвороб люцерни з урахуванням метеорологічних умов у Харківській області наведено (рис. 1 і 2).