Старченко С.В. Коренева гниль сочевиці та заходи з обмеження ії розвитку в умовах південного сходу України

Короткий зміст

У першому розділі (огляд літератури) розглянуто народно-господарське значення та шляхи використання сочевиці, проаналізовано причини зниження її врожайності, наведено дані про ураження рослин хворобами, зокрема, кореневою гниллю, оцінено ефективність різних заходів з обмеження їх розвитку.

Умови та методики досліджень

Дисертаційна робота виконувалась протягом 1997-2000 рр. у Луганському національному аграрному університеті, який розташований на південному сході України. Грунти навчально-дослідного господарства університету – чорноземи звичайні, слабозмиті на лесових суглинках. Вміст гумусу - 4,2-4,4% (за Тюріним). Середній показник рН грунтів - 7,5. Вміст обмінного калію за методом Чірікова - 19,0 мг/100 г грунту, загального азоту – 0,24-0,26%. Клімат районів проведення дослідів континентальний, з нерівномірним розподілом опадів та значним коливанням добової температури.

Розповсюдження та розвиток кореневої гнилі в посівах конкурсного сортовипробування державних сортовипробувальних станцій Луганської області, виробничих посівах ряду господарств Луганської і Донецької областей визначали шляхом маршрутних обстежень; ураженість рослин обліковували у фази сходів, цвітіння та достигання за методикою, розробленою М.М. Кириком (1973). Збудників з уражених рослин виділяли за методом біологічного аналізу (Наумов Н.А. 1937), при ідентифікації ізолятів використовували метод мікрокультур (Білай В.Й., Елланська І.О., 1975). Належність ізолятів до видів грибів визначали за методикою, наведеною в працях В.Й. Білай (1955, 1977) та М.М. Підоплічко (1977). Шкодочинність хвороби досліджували порівнянням біометричних показників здорових та уражених рослин. Оцінку термічних ресурсів вегетаційного періоду провадили за допомогою середньодобових температур повітря і грунту. Потребу рослин у теплі встановлювали з використанням сум ефективних температур повітря і грунту (Чірков Ю.І., 1986), вологість грунту - ваговим методом (Доспєхов Б.О. та ін., 1977). Стійкість до кореневої гнилі сортозразків колекцій Національного центру генетичних ресурсів рослин України і Всеросійського інституту зернобобових та круп’яних культур визначали за шкалою, запропонованою О.В. Пухальським (1981). Вивчення заходів з обмеження розвитку кореневої гнилі здійснювали за методикою польових дослідів (Доспєхов Б.О., 1985). Вивчали строки сівби, норми та глибину висіву насіння, а також ефективність застосування фундазолу, 50% з.п., вітаваксу 200 ФФ, 34% в.с.к., роялфло, 48% в.с.к. Інкрустацію насіння наведеними вище препаратами з добавкою NаКМЦ проводили згідно “Инструкции по протравливанию семян с.-х. культур пленкообразующими составами на основе водорастворимых полимеров NаКМЦ и ПВС” (М., 1986). Посівні якості насіння оцінювали згідно з ДСТУ 2240-93, якість зерна - ГОСТ 7066-77. При визначенні елементів структури врожаю використовували “Методику державного сортовипробування сільськогосподарських культур” (К., 2001). Біологічну ефективність протруйників встановлювали, користуючись “Методическими указаниями по определению устойчивости вредителей и возбудителей болезней сельскохозяйственных культур и энтомофагов к пестицидам” (М., 1984). Економічну оцінку інкрустації насіння вивчали за М.М. Одинець (1986). Математичну обробку результатів провадили за Б.О. Доспєховим (1985) методом дисперсійного, кореляційного та однофакторного нелінійного регресійного аналізу.

Особливості розвитку кореневої гнилі сочевиці на південному сході України

Коренева гниль на південному сході України - розповсюджене захворювання. Воно охоплює в період сходів 14,9-33,7, квіткування – 44,0-90,8% рослин. Розвиток хвороби становить відповідно 5,9-15,6 та 19,0-45,0%. Наведені показники залежать від типів грунтів, наявності інфекції, структури агроценозу та метеорологічних умов. Найбільш ураженими були посіви, що розташовані на степових солонцях та солонцюватих черноземах після зернових колосових і кукурудзи, найменш – на черноземах звичайних, малогумусових та черноземах опідзолених після просапних культур і соняшника. На нашу думку, в посушливих умовах південного сходу України завдяки повільному згниванню рослинних решток культур-попередників відбувається накопичення грунтової інфекції, що призводить до значного ураження сочевиці. Розвиток хвороби починався на проростках у вигляді досходової гнилі, що обумовлювало зниження польової схожості насіння. У пізніший період (фаза 3-5 листків) загнивали корені першого-другого порядку та підземна частина стебла. За роки досліджень серед збудників кореневої гнилі сочевиці домінували гриби роду Fusarium: F.oxysporum var. orthoceras (App. et Wr.) Bilai (30,5%), F.solani (Mart) App. et Wr. var. agrillaceum (Fr) (15,6%) і F.javanicum Koord (12,4%). Встановлено, що співвідношення видів патогенів не є постійним і залежить від умов вегетації рослин. У перезволожених, холодних грунтах домінували види Pythium debaryanum Hesse (55,6%) та P.ultimum Trow (37,5%). В умовах південного сходу України Т.С.Кірпічова (1987) у 1981-1986 рр. серед збудників кореневої гнилі гороху спостерігала види Fusarium oxysporum, F.solani, F.avenaceum і не зазначала види F. javanicum, Pythium debaryanum, P. ultimum. Вважаємо, що ці відміни пов’язані як із природними змінами в системі патоген-рослина, так із порушенням протягом багатьох років технології вирощування зернових бобових (неякісний обробіток грунту, недотримання сівозміни, відсутність добрив тощо). Указані причини викликали зміни видового складу грунтової мікофлори, що в свою чергу відбилось на фітосанітарному стані посівів. Встановлено негативний вплив ураження кореневою гниллю на ріст, розвиток та продуктивність рослин сочевиці (табл.1).