ПСИХОЛОГІЧНІ особливості особистості та подружніх стосунків жінок, що взяли повторний шлюб

Короткий зміст

У вступі подано обґрунтування актуальності, новизни, практичної значущості роботи, представлено основні цілі та задачі дослідження, а також дослідницькі методи, визначено особистий внесок здобувача в отримання даних, наведено дані щодо апробації результатів дослідження, публікацій та структури роботи.

Перший розділ «Психологічні особливості розлучення та подальшого вступу до повторних подружніх стосунків у жінок»  присвячено огляду сучасних уявлень щодо проблеми функціонування повторного шлюбу.

За даними Національного комітету статистики, протягом останніх  п’ятнадцяти років в Україні розпадається 55% шлюбів, тобто розлучення стало типовим способом розв’язання подружніх проблем. Розлучення є наслідком сімейної дезадаптації, до концептуалізації якої існує низка підходів. Вона розглядається як: 1) поліфакторне багатовимірне явище (C.Schaap; L.S.Cottrell; D.H. Sprenkle, B.L. Fisher; L. Bienvenu та ін.); 2) форма порушення гомеостазу сімейної системи (В.К. Мягер, Т.М. Мішина; У. Ледерер, Д. Джексон; J. Buerkle та ін.); 3) неадекватна сумація особистісних векторів подружжя (Р. Акофф, Ф. Емері); 4) наслідок впливу статеворольових травм і конфліктів (О.С. Кочарян; М.Є. Жидко; А.В. Коцар; C.Peterson; R. Hafner та ін.); 5)  показник неуспішності й нестабільності шлюбу (Дж. Левінджер; G. Spanier, Д. Валлерстайн, Ю.Є. Альошина та ін.); 6)  наслідок нерозв’язаної проблеми влади в родині (Дж. Хейлі, І.Ф. Демєнтьєва та ін.) тощо. Причини, що призводять до подружніх дисфункцій, багатоманітні; йдеться про поліморфність генезису розладів шлюбної адаптації як основи нестабільності шлюбу, чинника емоційної незадоволеності подружнім життям, рольової неузгодженості, руйнування шлюбу та загального зниження якості життя окремої людини та суспільства в цілому.

Жінки гостріше за чоловіків переживають ситуацію розлучення як таку, але легше відновлюють психологічну рівновагу, незважаючи на осуд з боку близьких, економічні утруднення, дефіцит часу та ін. Жінки відзначають позитивні риси розлучення: вільне планування бюджету; відсутність емоційних «витрат» на чоловіка, можливість самостійно регулювати власне життя та спосіб виховання дітей. Більшість розлучених жінок долають особистісні проблеми через 2-3 роки після розриву шлюбу та починають ставитися до себе з більшою повагою, відзначаючи підвищення самооцінки, покращання Я-концепції та готовність до нового шлюбу.

Водночас зростає кількість жінок, які не беруть новий шлюб, вважаючи його непотрібним для себе, хоча повторні шлюби відрізняються більшою відкритістю й готовністю до конструктивного розв’язання конфліктів.

Отже, важливим є питання щодо чинників, які зумовлюють успішність саме повторного шлюбу. Виходячи з концепції компульсивного відтворення психотравмуючих подій дитинства, побудова щасливішого, порівняно з першим, шлюбу є маловірогідною (процеси сімейної та психічної адаптації не є тотожними, і жінка здобуває сімейне щастя за рахунок особистісної деструкції). Подібна точка зору відбита, зокрема, в характеристиках таких подружніх стилів, як псевдосолідарний, емоційно-відчужений, симбіотичний, напружено-дисоційований, (В.К. Мягер, Т.М. Мішина); «мертве», нейтрально-толерантне подружжя (J. Cuber, P. Harrof). Інші автори зазначають, що жінка бере повторний шлюб не через страх самотності або інфантильну травму, а тому, що вважає такі стосунки більш зрілими. Існуючі підходи до повторного шлюбу можна узагальнити таким чином:

1) повторний шлюб – це спосіб уникання самотності та екзистенційних страхів, форма психологічного захисту, до якої схильні тривожні жінки зі значною травматизацією (Л.А. Коростильова). Такий шлюб актуалізує «синдром предків» (М. Боуен, Б. Хелінгер), передумовлюючи відтворення дитячо-батьківських програм;

2) повторний шлюб – це життєтворчість, результат осмислення жінкою її життєвого шляху. Проблемними є жінки, які не вступають до повторного шлюбу, що відбиває їхню інфантильність і неготовність до особистісного зростання.

Виникає питання щодо психологічних чинників успішності повторного шлюбу, яке в науковій літературі залишається  недостатньо розв’язаним.