ОСОБЛИВОСТІ СТАВЛЕННЯ МОЛОДІЖНОЇ ІНТЕРНЕТ-АУДИТОРІЇ ДО УЧАСТІ У ПОЛIТИЧНОМУ ЖИТТI

Короткий зміст

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт та предмет, сформульовано мету, завдання та методи дослідження; розкрито практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи.

У першому розділі — „Феноменологія політичної участі” — здійснено теоретико-методологічний аналіз: 1) поширених у соціальних науках концепцій політичної участі; 2) політичної участі як соціально-психологічного феномену і як категорії політичної психології; 3) „ставлення” (як соціально-психологічної категорії) і „ставлення до політики” (як „внутрішнього” медіатора політичної участі, або психологічного чинника, здатного потенціювати активну, „розгорнуту” до рівня політичної поведінки участь у політичному житті); 3) Інтернету — як зовнішнього, „середовищного” медіатора політичної участі, характерного для інформаційних суспільств (медіасуспільств).

Результатом теоретичного дослідження проблеми стало створення „ставленнєвої” моделі політичної участі, що уможливило концептуалізацію категорії „ставлення до політики” та її операціоналізацію, доступність її емпіричному „вимірюванню”. Згідно з цією моделлю, політична участь є, з одного боку, дворівневим феноменом індивідуальної і колективної політичної свідомості, який поетапно формується в процесі політичної соціалізації індивідів, а з другого боку — дворівневим соціальним феноменом, який репрезентує включення населення в політичне життя суспільства.

Першим, базовим рівнем політичної участі, як феномена політичної свідомості, є орієнтаційно-ціннісний („ставленнєвий”) рівень, або рівень зацікавленого і свідомого спостереження за політикою, переживання емоційного зв’язку з нею, обговорення політичних питань з іншими людьми. Це рівень психологічного включення (або невключення) в політику, який, з погляду соціальної корисності, може кваліфікуватися як пасивна („нерозгорнута”) політична участь. Даний рівень не передбачає практичної участі в політичному житті і активної політичної поведінки. На цьому рівні створюються передумови активної політичної поведінки, що виявляються як психологічне включення в політику (зацікавлене спостереження за політикою, емоційне її переживання, потреба посісти певну соціальну позицію і публічно її обстоювати, шукати однодумців тощо). На даному рівні участі акумулюється потенціал активності, внутрішня готовність до дій, які здатні проявитися у практичних формах політичної участі, характерних для другого — поведінкового — її рівня.

Другим, поведінковим рівнем політичної участі, що є онтогенетично більш пізнім і значною мірою опосередкований першим („ставленнєвим”) рівнем, є активна, дієва, „розгорнута” до політичної поведінки участь у політичному житті. Цей рівень участі в політиці, власне, розглядається нами як „ставлення до політики, перетворене на активну політичну поведінку”. 

„Розгортання” політичної участі як соціально значущої діяльності від  зацікавленого спостереження політики до активної, дієвої участі в політичному житті зумовлене двома групами чинників, які виконують роль медіаторів політичної участі: 1) суб’єктивними (глибинними, психологічними), що знаходяться „в самій людині”; 2) об’єктивними (зовнішніми, „середовищними”), що знаходяться „за межами людини”.

Універсальним внутрішнім медіатором політичної участі, що потенціює дієве включення в політичне життя, є ставлення (система ставлень) до політики. Одним з „внутрішніх” чинників політичної участі, котрий розглядається в нашій роботі як додатковий медіатор включення в політику, є тип соціальної поведінки суб’єктів політичного процесу, що визначається двома критеріями: соціальною мобільністю — соціальною іммобільністю; індивідуалізмом (орієнтацією на індивідуальні потреби, інтереси, цінності) — просоціальністю (орієнтацією на інтереси і цінності соціуму). Відповідно до „ставленнєвої” моделі політичної участі, ці критерії імпліцитно містять компонент ставлення до участі в політиці і політичному житті і видаються нам досить цінними у дослідженнях особливостей політичної участі з погляду політичної психології, предметом якої завжди є взаємини індивіда з соціумом, що розглядаються крізь призму соціальної доцільності і внеску в удосконалення соціуму.

Одним із „середовищних” чинників, що формує ставлення до політики і потенціює політичну участь (зовнішній медіатор політичної участі) є Інтернет, який виступає в сучасних медіасуспільствах як: 1) інноваційне, оперативне і гідне довіри медіа; 2) альтернативне соціальне середовище, в якому розгортається особисте і ділове життя „мережевої” молоді; 3) новітня інформаційна технологія впливу на користувачів і тих, хто перебуває в одних комунікаційних мережах з ними. В Інтернет-середовищі відбувається вторинна політична соціалізація користувачів, формується ставлення їх до політики і настанови на участь у ній. Там практикуються нові (віртуальні) форми політичної участі, які становлять альтернативу традиційним формам, а отже, аудиторія Інтернету має більші можливості вибору.

У другому розділі — „Дослідження особливостей ставлення до політичної участі „мережевої” і „немережевої” молоді” — представлено емпіричну модель дослідження, описано інструментарій дослідження та обґрунтовано його вибір, описано дослідницькі процедури, обґрунтовано стратегію формування і репрезентативність вибіркових сукупностей, а також представлено основні результати емпіричного дослідження, які дають можливість порівняти й проаналізувати особливості ставлення до участі в політичному житті „мережевої” і „немережевої” молоді.

Емпірична модель дослідження ґрунтується на основі розробленої нами  „ставленнєвої” моделі політичної участі, згідно з якою ставлення респондентів до політики представлене трьома групами показників. Першу групу становлять емоційно-оцінні показники, зокрема, цікавість до політичної сфери життя; довіра до політики, як суспільно важливої діяльності, і політичних діячів, як публічних її суб’єктів; оцінні судження респондентів на їх адресу. Другу групу становлять раціонально-когнітивні показники: свідомий інтерес до політичної інформації; її джерела і періодичність споживання; політична інформованість; привласнені респондентами політичні цінності і громадсько-політичні орієнтації; уявлення про своє місце в політиці. Третю —  поведінкові, що репрезентують поодинокий і спільний з іншими досвід політичної участі; участь у виборах; участь у різних політичних заходах і акціях; членство у громадських і/чи політичних організаціях; мотивація і наміри щодо політичної участі в майбутньому. Перші дві групи показників розглядаються нами як емпіричні індикатори емоційно-когнітивного, психологічного („ставленнєвого”) включення в політику не-користувачів і користувачів Інтернету.