ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ У НІЖИНСЬКОМУ ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНОМУ ІНСТИТУТІ (1875-1917)

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, визначено його актуальність, мету, завдання,  предмет, об’єкт, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення; схарактеризовано джерельну базу; подано інформацію про апробацію результатів дослідження. 

У першому розділі – ”Соціально-економічні передумови створення Ніжинського історико-філологічного інституту” – на основі вивчення історичної, філософської літератури, архівних матеріалів (101 джерело) здійснено аналіз змісту загальнопедагогічної підготовки вчителів в Україні загалом та на території Чернігівщини зокрема в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.; викладено соціально-економічні передумови створення Ніжинського історико-філологічного інституту. Проаналізовано освітні реформи 50 – 70-х рр. ХІХ ст., їхній вплив на розвиток освіти та шкільництва. Висвітлено проблему підготовки вчителів, їхнє матеріальне становище, показано динаміку розвитку  закладів освіти  в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Викладено результати аналізу змісту педагогічної освіти (навчальних планів та програм загальнопедагогічних дисциплін) закладів, що здійснювали професійну підготовку кандидатів на учительські посади на Чернігівщині, діяльність яких ще не досліджувалася в педагогічній теорії: жіночих гімназій, учительських інститутів, учительських семінарій, учительських шкіл, Вищих жіночих курсів у Ніжині, тимчасових педагогічних курсів, духовних семінарій.

На основі вивчення архівних джерел систематизовано матеріали щодо функціонування учительських курсів у досліджуваний період як педагогічного екстернату. Виявлено основні відмінності навчальних програм цих інституцій та особливості практичної підготовки курсистів, здійснено аналіз змісту підготовки вчителів на тимчасових педагогічних курсах Чернігівщини в різні періоди їхньої діяльності. Результати аналізу дали змогу довести, що діяльність учительських курсів в Україні мала багатоаспектний, прагматичний характер.

У розділі також розкрито соціально-політичні, економічні передумови створення Ніжинського історико-філологічного інституту, зокрема значну увагу приділено діяльності міністра освіти Д.А.Толстого. У результаті дослідження встановлено, що навчальний заклад створювався за зразком діючого в той час історико-філологічного інституту в Санкт-Петербурзі, майже повністю дублював його статут, зміст та організацію навчально-виховного процесу. Реформуючи юридичний ліцей і створюючи на його базі вищий педагогічний заклад, який було відкрито 14 вересня 1875 року, міністр Д.А.Толстой прагнув утвердити в ньому ідеї класицизму. Тому переважна кількість навчального часу в навчальному плані інституту відводилася вивченню класичних мов – грецької та латинської. Передова професура закладу  та його директори впродовж 1875 – 1917 рр., намагаючись наблизити навчальні плани до університетських, плекали в його стінах молодь, пройняту духом гуманізму та найвищих людських цінностей.

Аналіз архівних документів та історико-педагогічної літератури дав змогу констатувати, що основною причиною перетворення юридичного ліцею на історико-філологічний інститут було прагнення Д.А.Толстого вирішити проблему нестачі вчителів для гімназій. Новостворені в середині ХІХ  століття в Україні учительські інститути в Глухові (1874), Феодосії (1874), учительські семінарії в Коростишеві (1862), Херсоні (1871), Вовчанську (1874), Новобузьку (1874) готували педагогічні кадри для початкових шкіл. Історико-філологічний інститут як єдиний вищий державний заклад на Чернігівщині був призначений для підготовки вчителів класичних мов, історії, російської мови та словесності для гімназій.  Окрім того, юридичний ліцей, на базі якого створювався новий заклад,  мав багату на той час бібліотеку, велике приміщення для навчання студентів. У ньому працювали  талановиті, досвідчені  викладачі. Саме тому, за розрахунками Д.А.Толстого, реорганізація закладу потребувала б  незначних грошових витрат. 

У другому розділі – „Теоретичні ідеї розбудови змісту професійно-педагогічної підготовки вчителів у працях викладачів та випускників Ніжинського історико-філологічного інституту” – схарактеризовано погляди його провідних викладачів на вдосконалення професійної підготовки вчителів, а саме: М.О.Лавровського, М.Є.Скворцова, М.І.Лілєєва, П.Д.Первова, О.Ф.Музиченка, П.О.Заболотського,  спадщина яких ще недостатньо вивчена. Доведено, що ці вчені стояли біля джерел розробки наукових засад професійно-педагогічної підготовки вчителя.

Значним був внесок у створення основ професійно-педагогічної підготовки вчителів М.О.Лавровського (1825-1899 рр.), директора Ніжинського історико-філологічного інституту. Учений створив та втілював у життя „Програму практичних занять студентів у гімназії”, за якою до 1916 р. проводилася педагогічна практика. Він немало зробив для вдосконалення матеріально-технічної бази навчального закладу, залучив до роботи в ньому когорту талановитих науковців-викладачів, відкрив у Ніжинській вищій школі історичне відділення для підготовки вчителів. Доведено, що, послідовно обстоюючи важливість вдосконалення підготовки вчителів на педагогічних з’їздах, М.О.Лавровський фактично був ініціатором створення післядипломної освіти.

У цьому розділі також схарактеризовано погляди П.О.Заболотського (1877 – 1918 рр.) на вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителів у жіночих гімназіях та в історико-філологічних інститутах. Викладач обстоював підготовку вчителя,  у якій значна увага приділялася б психолого-педагогічним дисциплінам, українській мові та  педагогічній практиці.

Упродовж тривалого періоду (1878 – 1911 рр.) М.І.Лілєєв (1849 – 1911 рр.) викладав педагогічні дисципліни в Ніжинському історико-філологічному інституті. Він був автором рукописної праці „Курс педагогики, читанный преподавателем М.И.Лилеевым в 1902 – 1903 академическом году”.  У ній розглянуто питання дидактики, теорії виховання, підготовки вчителів. Аналіз архівних матеріалів  дав підстави стверджувати, що саме цей посібник упродовж 10 років він використовував, готуючись до лекцій. Зміст цього видання спрямовувався на формування в студентів умінь попереджувати конфлікти, сприяв виробленню навичок  конструктивно їх розв’язувати.

Проаналізовано також науково-методичну спадщину випускника Ніжинського історико-філологічного інституту П.Д.Первова. Вивчення історико-педагогічних джерел показало, що його навчально-методичні посібники  використовувалися у викладанні латинської мови та  історії педагогіки в 1914 – 1917 навчальних роках. Аналіз спадщини вченого дав змогу виявити його дидактичні ідеї щодо вдосконалення методичної та фахової підготовки вчителів.

Велику увагу в розділі приділено науково-педагогічній діяльності М.Є.Скворцова (1836 – 1902 рр.), який тривалий час був директором Ніжинської вищої школи. Започатковані ним реформи у 1882 – 1893 рр. певною мірою сприяли розвитку професійних здібностей майбутніх учителів, поглиблювали їхню гуманітарну, загальнотеоретичну та практичну підготовку. Діяльність ученого переконливо засвідчує суперечливість його педагогічної концепції підготовки кандидатів на учительські посади, оскільки він, з одного боку, прагнучи підвищити вимоги до абітурієнтів, розробив критерії фахової та спеціальної педагогічної підготовки випускників вузів, а з іншого, закриваючи в Ніжинському історико-філологічному інституті історичне та словесне відділення,  виступав проти спеціалізації на факультетах.

У дисертації розглядаються й аналізуються погляди викладача педагогіки та психології О.Ф.Музиченка (1875 – 1940 рр.), наукові розвідки якого сприяли вдосконаленню теоретичного компонента, педагогічної практики та позааудиторної роботи  майбутніх учителів. З його ініціативи у навчальному закладі відновлено роботу педагогічної секції при історико-філологічному науковому товаристві, запроваджено семінарські заняття з педології, що спрямовувалися на поглиблення загальнопедагогічних знань, формування низки професійних умінь та навичок.

Аналіз спадщини провідних викладачів засвідчив демократичні засади їх педагогічних поглядів, їх гуманістичну спрямованість. Провідні напрями вдосконалення фахової та спеціальної підготовки вчителів, які були окреслені вченими в своїх розвідках, а саме: удосконалення форм організації навчально-виховного процесу, посилення уваги до педагогічної практики та самостійної роботи, концепції різнорівневої підготовки педагогів, ідеї професійного удосконалення вчителя, післядипломної освіти співзвучні тим завданням, які стоять сьогодні перед вищою педагогічною освітою.

У третьому розділі –  „Професійно-педагогічна підготовка вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті (1875 – 1917 рр.)” –  проаналізовано зміст та основні тенденції професійно-педагогічної підготовки вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті (1875 – 1917 рр.) в органічній єдності її складових: загальнотеоретичного компонента, педагогічної практики, позааудиторної роботи; обґрунтовано етапи становлення та розвитку професійно-педагогічної підготовки впродовж досліджуваного періоду, здійснено аналіз змісту професійно-педагогічної підготовки вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті та Ніжинському державному університеті.

Значну увагу приділено змісту навчальних програм психолого-педагогічного циклу. Зокрема проаналізовано більше 15 навчальних програм М.Я.Грота, Г.В.Малеванського, М.І.Лілєєва, О.Ф.Музиченка, П.В.Тихомирова та ін. Як показало вивчення архівних джерел, у лекційних курсах викладачів домінував проблемний підхід  у викладанні навчального матеріалу, що розвивало критичне мислення майбутніх учителів. Автори лекцій велику увагу приділяли першоджерелам; прагнучи виховати в студентів потребу в систематичній розумовій праці, вивчали новітню психолого-педагогічну літературу.  У розділі також детально проаналізовано зміст навчальних авторських програм О.В.Лобачевського, Й.В.Боркова, П.Я.Свєтлова – викладачів теологічних предметів, які  теж розробляли педагогічну проблематику. Опрацьовано 12 навчальних програм методик фахових предметів (В.В.Кукаркіна, В.О.Заболотського, І.А.Сребницького, О.М.Кирилова, В.В.Качановського, А.В.Добіаша), визначено динаміку їх змісту, інтегративність. Практичне втілення цих програм забезпечувало міжпредметні зв’язки, ґрунтовність професійно-педагогічної підготовки.

Окрім того, у розділі схарактеризовано 16 навчальних посібників психолого-педагогічних та філософсько-теологічних предметів, серед яких підручники Т.Циглера, Ф.Паульсена, О.Вільмана, Є.Янжул, Л.Іоллі, що використовувалися студентами в самостійній роботі при вивченні педагогічних дисциплін; посібники з психології О.П.Нєчаєва, В.Джемса, В.Вундта, Г.І.Челпанова. Здійснено аналіз підручників Г.Гефдінга, Р.Фалькенберга, В.Вундта, М.І.Владиславлєва, М.М.Троїцького, які пропонувалися майбутнім учителям у процесі вивчення філософських предметів. Підручники та навчальні посібники відзначалися достатнім рівнем узагальнення, хоча деякою мірою були позбавлені проблемності.

У результаті дослідження з’ясовано, що зміст освіти в інституті формувався за принципами науковості, доступності, зв’язку з життям, поєднання знань теоретичного та практичного рівнів підготовки. Історико-педагогічний аналіз навчальних планів дав змогу констатувати, що чільне місце в них займали загальноосвітні предмети професійної спрямованості, значна увага приділялася релігійному вихованню. Реалізація змісту освіти здійснювалася за допомогою таких методів: організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності: словесні (бесіда, лекція, дискусія, розповідь) та практичні (вправи, самостійна робота, робота з книгою); стимулювання навчальної діяльності: покарання та заохочення; контролю та самоконтролю: усне й письмове фронтальне та індивідуальне опитування, екзамени. Основними формами організації навчально-виховного процесу в Ніжинському історико-філологічному інституті були лекція, урок, семінар, семінар-практикум, консультація, колоквіум (називався репетицією). Створення  у 1893 році з ініціативи директора Ф.Ф.Гельбке наукового історико-філологічного товариства та активізація діяльності його педагогічної секції сприяли поліпшенню професійної підготовки вчителів. Висока професійна майстерність викладачів, досконалість навчальних планів і програм, раціональне поєднання різноманітних методів та форм навчання, ретельний добір навчально-методичної літератури забезпечували ефективність навчально-виховного процесу в інституті.

Під час наукового пошуку детально проаналізовано зміст і форми організації педагогічної практики, у процесі якої студенти осмислювали педагогічні явища, засвоювали й застосовували  теоретичні знання, у них формувались уміння, навички, розвивався інтерес до педагогічної діяльності. Виявлено особливості структури педагогічної практики, яка розподілялась на „активну” та „пасивну”, цілісний характер керівництва, послідовність етапів, систематичність та поступове її ускладнення. Встановлено, що вдосконалення її змісту забезпечувалося завдяки діяльності провідних викладачів М.О.Лавровського, О.Ф.Музиченка, Й.В.Добіаша, Ф.Ф.Гельбке, М.Є.Скворцова.

Аналіз архівних джерел дав змогу виявити, що практична підготовка вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті сприяла розвитку педагогічної спрямованості та педагогічних здібностей. Про це переконливо засвідчили матеріали архіву, зокрема щодо збільшення кількості студентів, які з власної ініціативи проводили додаткові пробні уроки, відвідували уроки досвідчених вчителів гімназії. Історико-педагогічний аналіз звітів наставників-керівників про педагогічну практику за різні роки дав змогу простежити ріст успішності студентів,  що зумовлювався посиленням їхнього інтересу до практичної діяльності в гімназії в 1912 – 1917 рр. Якщо в 1913 – 1914 рр. загальна кількість позитивних оцінок  за уроки практикантів становила 61%, то у 1914 – 1915 роки – 76%.  Встановлено, що визначальним у виставленні оцінки за педагогічну практику була наявність низки педагогічних умінь та навичок, а також дидактичних, комунікативних, організаторських здібностей, педагогічної культури, уміння користуватися голосом, засобами вербального та невербального самовираження.

Виявлено, що позааудиторна робота в Ніжинському історико-філологічному інституті спрямовувалася на поглиблення інтересу до різних галузей знань, розвиток здібностей студентів. Робота історичного, музичного гуртків, гуртка любителів класичної філології, наукового товариства, студентського театру забезпечувала неперервність загальнопедагогічної підготовки. Позааудиторна робота здійснювалася на засадах добровільності у виборі форм занять, ініціативи та самодіяльності, залучення до активної науково-пошукової роботи. Вона сприяла формуванню загальнолюдських якостей, професійному зростанню майбутніх учителів, розвитку в них потреби в самовихованні.

У Ніжинському історико-філологічному інституті формувалася духовність і високий професіоналізм майбутніх педагогів. Упродовж 1875 – 1917 рр. у закладі здобули вищу педагогічну освіту 632 вчителі. Найбільш відомими серед них були академік Є.Ф.Карський, учений-славіст М.С.Державін, фольклорист В.В.Данилов, члени-кореспонденти Академії наук В.І.Рєзанов, І.М.Кириченко, М.Н.Петровський, літературознавці Р.М.Волков, П.В.Соколов, П.К.Волинський, педагоги-методисти М.Ф.Даденков, О.Ф.Музиченко, П.О.Заболотський, В.О.Заболотський, Г.Д.Іваниця, П.Д.Первов, О.О.Карпеко, Є.І.Кашпровський, Д.М.Введенський, О.П.Кадлубовський  та ін.

У розділі викладено результати творчого використання прогресивного досвіду діяльності Ніжинського інституту в сучасній практиці. Доведено, що кращі традиції, започатковані викладачами Ніжинського історико-філологічного інституту, розвиваються, основні тенденції, характерні для професійно-педагогічної підготовки вчителів до 1917 р., поглиблюються в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя.

Ідеї вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителів, обґрунтовані  провідними викладачами Ніжинського історико-філологічного інституту, утілюються в сучасну практику. У Ніжинському державному університеті використовуються ідеї розробленої М.О.Лавровським програми педагогічної практики,  а також здійснюється написання студентами курсових робіт із педагогіки, започатковане М.І.Лілєєвим у 1900 р.; поглиблюється положення Ф.Ф.Гельбке та О.Ф.Музиченка щодо структурування змісту педагогічної практики. Удосконалюються методи навчання та форми організації навчально-виховного процесу, запроваджені М.Є.Скворцовим: лекції у формі сократівської бесіди, семінарські заняття, практикуми, колоквіуми, консультації, різні форми контролю, урізноманітнюються такі види самостійної роботи: робота з першоджерелами, підручниками, перевірка текстів, збільшується кількість індивідуальних  письмових завдань. Науково-педагогічні товариства, гуртки, проблемні групи в закладі ґрунтуються на ідеях, започаткованих педагогічною секцією, якою керував  упродовж  чотирьох  років О.Ф.Музиченко. 

Творче використання прогресивних ідей історичного досвіду діяльності Ніжинського історико-філологічного інституту сприятиме подоланню суперечностей між сучасним рівнем професійно-педагогічної підготовки  вчителів та зростаючими вимогами суспільства до її змісту, традиційною системою підготовки педагогічних кадрів та соціокультурними перетвореннями в Україні, між потребою в об’єктивному вивченні історичної спадщини минулого та недостатньою розробкою історико-педагогічних проблем, між недостатнім урахуванням вагомості предметів психолого-педагогічного циклу в підготовці педагогічних кадрів в університетах та фундаменталізацією педагогічної освіти, між суспільною роллю вчителя та його реальним соціальним статусом, між прагненням учителів до вдосконалення своєї компетентності та відсутністю механізмів впровадження інноваційних технологій у професійно-педагогічну підготовку.

У результаті аналізу встановлено, що професійно-педагогічна підготовка в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя ґрунтується на вивченні загальнонаукових, спеціальних і психолого-педагогічних дисциплін, на традиціях попередника – історико-філологічного інституту.

Практична підготовка студентів у Ніжинському університеті на сучасному етапі є предметом пильної уваги викладачів педагогічних кафедр, які створили наскрізну програму педагогічної практики. У закладі реалізується концепція безперервної педагогічної практики, що дозволяє майбутнім учителям закріплювати здобуті теоретичні знання, ознайомлюватися  з навчально-виховним процесом роботи освітніх закладів, проводити психолого-педагогічне діагностування учнів, педагогічного та класного колективів.

У розділі також проаналізовано позааудиторну роботу та систему виховання у Ніжинському університеті,  побудовану з урахуванням здобутків минулого, що спрямована на забезпечення неперервності професійно-педагогічної підготовки вчителя.

Узагальнений матеріал дав можливість зробити такі висновки:

1.               Історико-педагогічний аналіз змісту загальнопедагогічної підготовки вчителів у кінці ХІХ  – на початку ХХ ст. в Україні загалом та на Чернігівщині зокрема дав змогу встановити, що професійна підготовка вчителів здійснювалася під час вивчення загальнонаукових, психолого-педагогічних дисциплін та  окремих методик; а також педагогічної практики, якій приділялась особлива увага в формуванні загальнопедагогічних умінь та навичок, основ педагогічної майстерності. Визначено такі характерні особливості змісту загальнотеоретичного компонента, який  найбільш широко представлений у жіночих гімназіях та учительських семінаріях Чернігівщини: варіативність, нестабільність, багатопредметність, що зумовлювалася відсутністю єдиних навчальних планів. Чітко простежувалася тенденція до посилення теоретичної підготовки (збільшення кількості предметів, підвищення якості їх викладання). У підготовці педагогічних кадрів помітною була тенденція до єдності теоретичного та практичного компонентів із домінуванням педагогічної практики.

2.               У результаті вивчення архівних документів та історико-педагогічної літератури визначено такі соціально-економічні передумови створення Ніжинського історико-філологічного інституту: розвиток капіталістичних відносин, промисловий прогрес, інтенсивний робітничий рух, активізація селянського та громадського рухів, розвиток залізничних шляхів, урбанізація. Проведення урядом  у 60 – 70-х рр. ХІХ ст. судової, земської, військової, освітньої реформ потребувало значної кількості висококваліфікованих спеціалістів. Це об’єктивно зумовлювало розширенні мережі шкіл, їх забезпечення педагогічними кадрами. Суспільні процеси зумовили перетворення Ніжинського юридичного ліцею на історико-філологічний інститут.

3.               Здійснений історико-педагогічний аналіз становлення й розвитку професійно-педагогічної підготовки вчителів у Ніжинській вищій школі   (1875-1917 рр.) дав змогу виявити періодизацію професійно-педагогічної підготовки вчителів упродовж досліджуваного періоду, яка охоплює такі 4 етапи: І – 1875 – 1892 рр. – становлення професійно-педагогічної підготовки кандидатів на учительські посади, створення навчальних програм; ІІ – 1893 – 1907 рр. – розвиток змісту професійно-педагогічної підготовки вихованців інституту; ІІІ –  1908 – 1911 рр. – поглиблення змісту професійно-педагогічної підготовки вчителів; ІV – 1912 – 1917 рр. – розробка ідей створення нової системи підготовки педагогічних кадрів.

4. Виявлено такі основні тенденції розвитку змісту професійно-педагогічної підготовки вчителів інституту: на  першому етапі становлення професійно-педагогічної підготовки – послідовне втілення принципу наступності, домінування самостійної роботи; на другому етапі – збільшення кількості спеціальних дисциплін, інтегрованих курсів та спецкурсів із метою забезпечення фахової підготовки; на третьому етапі – органічне поєднання теоретичного й практичного компонентів та позааудиторної роботи як важливої умови неперервності професійно-педагогічної підготовки; активізація пізнавальної діяльності студентів, яка сприяла урізноманітненню методів навчання, у зміні їх співвідношення на користь практичних; на четвертому етапі – збільшення кількості семінарських та практичних занять, усвідомлення значущості педагогічної практики для формування педагогічної майстерності.

5. Аналіз навчально-методичних праць провідних учених Ніжинського історико-філологічного інституту дав змогу констатувати, що професійно-педагогічна підготовка вчителя обґрунтовувалася ними на положеннях переважно зарубіжних педагогів щодо професійної підготовки як системи формування загальнопедагогічних і спеціальних умінь та навичок, а також практичної готовності  майбутнього вчителя застосовувати здобуті теоретичні знання на практиці. Спадщина науковців-педагогів свідчить про струнку, послідовну систему поглядів на відбір та структурування змісту професійної підготовки вчителів. Звертаючись до прогресивних ідей зарубіжних вчених О.Вільмана, Й.Гербарта, В.Рейна, П.Наторпа та ін., викладачі ВНЗ намагались уникати механічного запозичення, використовували їх відповідно до потреб країни. Творче використання їхніх ідей дає можливість зрозуміти сутність, зміст, гуманістичні засади професійної підготовки педагогічних кадрів, що має велике значення для сучасної теорії та практики: ідеї прагматичного підходу до вдосконалення педагогічної практики та організації педагогічних з’їздів (М.О.Лавровський); концепція різнорівневої підготовки вчителя-професіонала в інститутах, семінаріях, університетах (М.Є.Скворцов); теоретико-методологічна підготовка вчителя в різних педагогічних закладах (П.О.Заболотський); ідеї використання зарубіжного досвіду, органічного взаємозв’язку теоретичного та практичного компонентів в підготовці педагогів (О.Ф.Музиченко); положення щодо підвищення рівня методичної підготовки та педагогічної майстерності майбутнього вчителя (П.Д.Первов, М.І.Лілєєв).

6. На основі здійсненого аналізу змісту основних складових, зокрема загальнотеоретичного компонента, педагогічної практики та позааудиторної роботи доведено, що впродовж 1875 – 1917 рр. у Ніжинському історико-філологічному інституті професійна підготовка майбутніх учителів здійснювалася під час вивчення предметів психолого-педагогічного циклу, педагогічної практики на базі закріпленої гімназії, у процесі семінарських занять, написанні наукових робіт з педагогічної та методичної тематики. Аналіз  навчальних планів цього закладу дав змогу виявити динаміку їх змісту, багатопредметність, зосередженість на викладанні класичних мов; визначити нестабільність теоретичного компонента професійної підготовки майбутніх учителів. Установлено, що для 1875 – 1892 рр. характерним було зменшення кількості фахових предметів, 1893 – 1907 рр. –  період поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки; у 1908 – 1911 рр. спостерігається посилення психолого-педагогічної підготовки, у 1912 – 1918 рр. – поглиблення фахово-методичної підготовки. Засвоєння студентами системи загальнопедагогічних знань забезпечувалося взаємодією змісту навчальних програм різних дисциплін, які здебільшого мали інтегрований характер, передбачали різні форми організації навчально-виховного процесу (лекції, спецкурси, семінари, диспути, колоквіуми, консультації, самостійну наукову роботу, позааудиторну роботу). Ефективність навчально-виховного процесу досягалася за допомогою доцільного поєднання різноманітних форм і  методів навчання.

Ґрунтовна практична підготовка в період навчання майбутніх учителів завдяки чіткій організації, структурі, змістовності та поєднанню з теоретичним компонентом сприяла розвиткові в них професійно-педагогічної спрямованості й педагогічних здібностей.

Позааудиторна робота в Ніжинській вищій школі (1875 – 1917 рр.), яка була тісно пов’язана з навчальною та виховною, спрямовувалася на виявлення та розвиток творчих здібностей кандидатів на посади вчителів, організацію цікавого, змістовного спілкування. Її зміст поглиблював інтерес до різних галузей знань, сприяв професійному зростанню майбутніх учителів, формуванню професійних умінь та навичок, досить активній  науково-пошукової діяльності. Ефективність позааудиторної роботи забезпечувалася наступністю аудиторної та позааудиторної роботи.

Доведено, що професійно-педагогічна підготовка сучасного вчителя в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя має цілісний характер і спрямована на підготовку висококваліфікованого фахівця, чому сприяє урахування здобутків і досвіду  діяльності історико-філологічного інституту (1875 – 1917 рр.). Тенденції, характерні для цього періоду, розвиваються і поглиблюються  за такими напрямами: залучення студентів до науково-пошукової діяльності, раціональний розподіл годин на лекційні, семінарські та практичні заняття з акцентом на самостійну роботу, урізноманітнення форм та методів навчання.  У Ніжинському університеті реалізується концепція неперервної педагогічної практики, що забезпечує органічне поєднання теоретичного й практичного компонентів підготовки кандидатів на учительські посади.

7. Окреслено та теоретично обґрунтовано перспективні напрями творчого використання досвіду професійної підготовки педагогічних кадрів у Ніжинському історико-філологічному інституті в сучасній практиці у реалізації Національної доктрини розвитку освіти, Державної програми „Вчитель”, які спрямовані на розробку концептуальних засад модернізації змісту підготовки педагогічних працівників з урахуванням вимог реформування системи загальної середньої освіти, поліпшення психолого-педагогічної підготовки, створення нової системи практичної підготовки вчителів, впровадження сучасних форм неперервної педагогічної практики, збагачення її змісту, а саме: науково обґрунтоване удосконалення педагогічної практики, збагачення її змісту, раціональний розподіл її етапів, застосування досвіду проведення настановчих та підсумкових бесід, виявлення готовності студентів до професійної діяльності; упровадження в практику підготовки педагогічних працівників сьогодення схеми аналізу уроків, яку використовували на тимчасових педагогічних курсах та в учительських семінаріях; раціональна і ефективна організація самостійної навчальної роботи студентів, що сприяє виробленню психологічної готовності до систематичного поповнення знань, розвиває критичне мислення майбутніх учителів; педагогічне спрямування загальнотеоретичних дисциплін у вищій школі; творчий підхід до розробки навчальних програм; створення літературно-музичних гуртків, клубів за інтересами, молодіжних організацій, студентського самоврядування з метою організації змістовного дозвілля, розвитку талантів, інтересів, здібностей, обдарувань творчої молоді.

 Визначено перспективи подальших наукових пошуків з цієї важливої історико-педагогічної проблеми: фахова підготовка вчителів у Ніжинському історико-філологічному інституті (1875 – 1917 рр.), зміст та організація навчально-виховного процесу в Ніжинській вищій школі в 1917 – 1991 рр., науково-педагогічна діяльність викладачів та випускників Ніжинського історико-філологічного інституту М.Ф.Даденкова, П.В.Тихомирова, В.О.Заболотського, В.В.Кукаркіна, Й.В.Добіаша та ін.