Півторак Я.І. Інтенсифікація виробництва яловичини в умовах західного регіону України шляхом використання багатокомпонентних сумішок кормових культур при відгодівлі худоби

Короткий зміст

Дисертаційна робота виконана на кафедрі годівлі сільськогосподарських тварин Львівської державної академії ветеринарної медицини ім. С.З. Гжиць-кого у період з 1985 по 2002 роки. Експериментальна частина роботи виконана в умовах дослідного господарства “Комарнівське” і у відгодівельних господарствах Львівської, Тернопільської та Волинської областей. Досліди проводились на надремонтних бугайцях української чорно-рябої молочної породи. Спочатку проводились пошуки кращих варіантів складу сухих і напівсухих сумішок. Одержані в дослідах дані за останні 10 років покладені в основу дисертації.

Проведення кожного досліду двічі (перший дослід і повторний) відповідає методиці зоотехнічних досліджень та передбачає одержання більш об’єктивних висновків і рекомендацій.

При вивченні поживної цінності (вміст кормових одиниць і перетравного протеїну) кормових сумішок, виготовлених за розробленими нами технологіями, проводились також додаткові балансові досліди на відгодівельних тваринах.

У всіх дослідах на відгодівлю ставили бугайців віком 12¾14 місяців і відгодовували їх до живої маси 400¾450 кг. Після завершення відгодівлі молодняк у віці 17¾18 місяців відправляли на забій. Всі досліди проводились методом груп-аналогів. Зрівняльні періоди тривали 30 днів.

При закінченні відгодівлі, по чотири тварини-аналоги з групи відправляли на м’ясопереробні підприємства з обов’язковою 24-годинною голодною витримкою перед контрольним забоєм.

Всі одержані в дослідах результати були оброблені статистично за методикою Н.А. Плохінського (1970). Результатам дослідів дана економічна оцінка. На основі одержаних даних зроблені відповідні висновки і рекомендації виробництву.

При складанні раціонів користувалися нормами, рекомендова­ними      Г.А. Богдановим (1990), П.З. Столярчуком та ін. (1989), М. Ноздріним (1993). При цьому використовували фактичну поживність кормів, яка визначалась нами при проведенні повного зоотехнічного аналізу за встановленими методиками (Н.А. Лукашик та ін., 1965).

Вміст у кормах макроелементів визначали у водному розчині золи на полум’яному фотометрі (модель ІІІ, тип “А” фірми “Цейс”) і амінокислот на автоматичному аналізаторі чеського виробництва, типу ААА-881. Вміст у кормах мікроелементів визначали у золі на атомно-абсорбційному спектрофо-тометрі типу AAS-30.

При розробленні деталізованих норм годівлі бугайців та відповідних раціонів, коли необхідно було вибирати оптимальний варіант із великої кількості чисел, ми користувалися комп’ютером Pentium, за програмою, яка розроблена в середовищі електронних таблиць МS Exсel, пакету MS Office 98.

Кров для досліджень брали з яремної вени через дві години після вранішньої годівлі від чотирьох голів у кожній групі. В крові визначали кількість еритроцитів і гемоглобіну на фотоелектроколориметрі ФЕК-М, амінний азот - за Мютінг Діктер, азот сечовини — уреазним методом, альбуміни і глобуліни сироватки — рефрактометрично. Нами проводилися також аналізи сечі піддослідних тварин під час проведення обмінних дослідів. У пробах вранішньої сечі визначали рН, загальний азот за К’єльдалем та азот сечовини уреазним методом.

В середніх пробах м’ясного фаршу визначали вміст води, жиру, золи і білка згідно з описаними методиками, які використовувалися при аналізі кормів.

Перед обваловуванням робили зарисовку на восковому папері контурів м’язового вічка на рівні між 10¾11 ребром для визначення його площі. З цього ж місця брали проби м’яса для визначення товщини м’язових волокон.

Дегустацію бульйону, смаженого і вареного м’яса проводили за п’ятибальною системою, враховуючи при цьому смак, колір, ніжність, запах і наваристість.

Слід, звернути увагу, що часті дощі в період косовиці трав, які спосте-рігаються в західному регіоні України, не дозволяють швидко прив’ялювати скошені трави до вологи - 50 %. Це призводить до закладки більш вологої маси, що знижує якість корму. Вичікування кращої погоди спричинює старіння трав і зниження якості одержаного корму.

Крім описаного вище сінажного корму нас особливо зацікавило вирощування спеціальних багатокомпонентних сумішок, в яких обов’язковими складниками були би багаті на цукор злакові, а також багаті перетравним протеїном бобові рослини, зібрані із зерном при загальній вологості маси біля 50 %. Збирають такі напівсухі сумішки у фазі воскової стиглості зерна злаків і проводять природне консервування подрібненої маси за технологією сінажу. Одержуємо так званий зерносінаж.

У восковій стадії вегетації накопичення в рослинах поживних речовин в основному завершується, а більшість вегетативної маси ще не перетворилась повністю на солому і тому добре перетравлюється і засвоюється худобою.

Крім того, в цій фазі досягається найвищий вихід поживних речовин з      1 га.

У зерносінажах міститься більша кількість кислотно-детергентної фракції клітковини (АДФК). Кислотно-детергентна фракція клітковини перетравлюється в організмі жуйних і є важливим джерелом синтезу коротколанцюгових жирних кислот – пропіонової і масляної. Відомо, що пропіонова кислота сприяє підвищенню рівня цукру в крові. Це позитивно впливає на засвоєння білків кормів і синтез м’язової тканини. Крім того, АДФК продовжує термін дії вуглеводів на синтетичні процеси в рубці. Першим у цих процесах використовується цукор, потім крохмаль і вкінці - АДФК.

Нами розроблено склад та вивчена кормова цінність таких зерносінажів, які використовувались у дослідах:

№ 1. Ярі сумішки: ячмінно-вівсяно-горохові. Весною висівають з розрахунку на 1 кг/ га: ячмінь - 75, овес - 75, горох - 120. Сумішку збирають при восковій стиглості зерна злаків. Середня вологість маси (стебла і зерно) в цій фазі складає близько 50 %.

№ 2. Ярі сумішки більш широкого складу. Весною висівають в 1 кг/ га: овес - 50, ячмінь - 50, горох (пелюшка) — 70, кормові боби — 50, кукурудза і соняшник - по 40 кг кожного. Така сумішка дає зеленої маси у фазі цвітіння пелюшки - 450 ц/га і є дуже хорошим кормом у літній період (кінець червня - липень). Для заготівлі зерносінажу на зимовий період збирання проводять у пізніші стадії дозрівання рослин (кінець липня) при середній вологості маси    50 %.

В останні роки набуває розповсюдження відносно нова в західній зоні злакова культура, гібрид озимих пшениці та жита — озиме тритікале. Цей злак на легких нечорноземних грунтах західного регіону України дає значно вищий урожай зерна, ніж пшениця чи жито.

В проведених нами пошуках вдалося заготовляти найвищої якості і поживності високоврожайний корм - зерносінаж № 3. При вирощуванні озимих тритікале-викових сумішок весною ми підсівали до них ярий ріпак. Співвідношення зерна при висіві складало кг/га: тритікале - 200, озима вика - 80 і ярий ріпак (суріпиця)  - 20. Кормова цінність такого корму ніким ще не вивчалась.