Онученко О.В. Рибницько-біологічні основи відтворення веслоноса в умовах повносистемних ставових господарств України (на прикладі відкритого акціонерного товариства \"Черкасирибгосп\")

Короткий зміст

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ. Викладено данні з біології та особливостей культивування веслоноса у водоймах природного ареалу і в умовах інтродукції. Визначено чинники, що впливають на ефективність відтворення та вирощування веслоноса. Зарубіжний досвід культивування веслоноса вказує на безсумнівну перспективність його введення в аквакультуру. З освоєнням методів відтворення та вирощування веслоноса створено новий напрям у товарному осетрівництві.

Аналіз літературних джерел дозволяє також стверджувати, що на момент початку виконання дисертаційних досліджень роботи з веслоносом в Україні перебували на початковому етапі розвитку і переважно обмежувались формуванням вихідних ремонтно-маточних стад. Більшість експериментальних даних, викладених у дисертаційній роботі, мають наукову новизну для вітчизняної аквакультури.

МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ. В основу дисертаційної роботи покладено результати досліджень з відтворення веслоноса, проведених протягом 1999-2002 рр. на базі господарства “Гірський Тікич” (ВАТ “Черкасирибгосп”).

У роботах з одержання потомства, крім традиційних методик заводського відтворення осетроподібних риб, використовували спеціальні рекомендації з штучного відтворення веслоноса (Мильштейн, 1972; Мельченков, Виноградов, Ерохина, Бреденко, 1997).

Під час проведення рибоводних робіт визначали основні рибоводно-біологічні показники плідників, аналізували ефективність використання гонадотропних речовин (ацетовані гіпофізи осетрових риб і ляща, гліцеринова витяжка гіпофізів осетрових). Масу одержаної ікри визначали ваговим способом. Кількість ікринок в 1 г ікри з метою визначення плодючості самок вираховували за пробою незаплідненої ікри 4-5 г.

Для оцінювання готовності самок до проведення рибоводних робіт застосовували біопсію з щуповим відбором проб ікри. Стан зрілості ооцитів визначали за показником (коефіцієнтом) поляризації ядра (Казанский, Феклов, Подушка, Молодцов, 1977). З метою оцінювання репродуктивної здатності самців визначали об’єм одержаного еякуляту та тривалість поступальної активної рухливості сперміїв. Осіменіння ікри здійснювали “напівсухим” способом. Знеклеювання заплідненої ікри виконували борботажем знеклеювальної суспензії (тальк) стисненим повітрям. Інкубували ікру в апаратах “Осетер”. З метою боротьби із сапролегнією ікру обробляли препаратом “Фіолетовий К”. Процент розвитку ембріонів вираховували на етапі гаструляції та стадії рухливого ембріону. Їх вихід після вилуплення з ікри визначали шляхом поштучного обліку під час пересаджування у пластикові басейни, у яких в подальшому підрощували личинок.

Підрощування личинок у басейнах ИЦА-2 (2х2х0,5 м) тривало 18-35 діб за щільності посадки 1,5-5,0 тис.екз./м³ та прямоточної системи водозабезпечення. Годували личинок відфільтрованими за розміром живими зоопланктонними організмами (переважно дафніями). Вихід підрощеної молоді визначали шляхом поштучного обліку та об’ємно-ваговим методом. Контроль росту личинок в басейнах здійснювався кожні 3-5 днів. Під час камеральної обробки іхтіологічного матеріалу використовували бінокуляр МБС-1, торзійні та аптечні терези.

Вирощування цьоголіток веслоноса проводили у вирощувальних і пристосованих для цього зимувальних ставах площею 2-8 га. У вигляді фонових об’єктів культивування використовували традиційні об’єкти ставового рибництва (короп, білий товстолобик і білий амур) на першому році життя.

Випробовували різні підходи до зариблення ставів, які можна поділити на три варіанти: монокультура веслоноса із щільністю посадки підрощених мальків 0,28-0,30 тис.екз./га; полікультура веслоноса з короповими видами риб із щільністю посадки підрощених мальків веслоноса 0,27-0,35 та 2,5 тис.екз./га. Основу полікультури формували коропові види із загальною щільністю посадки непідрощених личинок 100-120 тис.екз./га. Частка рослиноїдних риб у полікультурі в середньому становила 62-67%. Облік вирощеного матеріалу у різних варіантах дослідів проводили поштучно та об’ємно-ваговим методом.

Особливості росту риб на різних етапах вирощування аналізували керуючись методиками прийнятими в іхтіологічних дослідженнях (Правдин, 1966). Питому швидкість добового росту молоді веслоноса вираховували за формулою запропонованою І.І. Шмальгаузеном (1935) у перетвореному Г.Г. Вінбергом вигляді (1956): Також визначали величини абсолютного середньодобового приросту риб та коефіцієнт їх масонакопичення (Толчинський, Рєзніков, 1980): З метою вивчення особливостей росту виміряли та зважили 2325 екз. риб різного віку.

Вивчення особливостей живлення різновікової молоді веслоноса проводили із застосуванням загальноприйнятих методів (Руководство..., 1961). За допомогою бінокуляра з окуляр-мікрометром вивчали розмірні групи кормових організмів, яким личинки веслоноса  віддавали перевагу. З метою вивчення особливостей живлення, досліджено вміст травного каналу 180 екз. риб.

Враховуючи значущість інтер’єрних характеристик молоді риб, як критерію рівня її життєздатності, проведено відповідні біохімічні дослідження. Біохімічні показники м’язових тканин тіла цьоголіток веслоноса визначали влітку та восени за методикою зоотехнічного аналізу (Лиманский, Яржомбек, Белина, 1984). Всього проведено 12 біохімічних аналізів.

Контроль фізико-хімічних параметрів водного середовища проводили, користуючись поширеними в рибництві методиками (Алекин О.А., 1970). Біологічні фактори водного середовища вивчали з використанням загальноприйнятих в гідробіології методів (Жадин, 1950; Киселев, 1956; Константинов, 1979). Для визначення якісного складу організмів використовували визначники (Жадин, 1950; Коршиков, 1953; Курсанов, Забелина, Мейер, 1953; Топачевский, Оксиюк, 1960; Мануйлова, 1964; Кутикова, 1970). Підрахунки біомаси організмів проводили за таблицями їх індивідуальної маси (Мордухай-Болтовской, 1954; Брагинский, 1957; Гринь, 1963). За весь період досліджень було відібрано, оброблено і проаналізовано 43 проби на повний гідрохімічний аналіз, здійснено 3,5 тис. вимірювань температури води та 2,3 тис. визначень вмісту розчиненого у воді кисню. Досліджено 94 гідробіологічні проби (23 фітопланктону, 55 зоопланктону та 16 зообентосу).

Одержаний в результаті проведених досліджень цифровий матеріал піддавався обробці статистичними методами (Плохинский, 1970; Лакин, 1990).

Кінцеву оцінку ефективності культивування веслоноса здійснювали як за комплексом рибоводно-біологічних показників, так і за економічним аналізом результатів рибогосподарської діяльності.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ БАЗИ. Господарство “Гірський Тікич” розташоване в північно-західній частині Черкаської області в лісостеповій зоні. Клімат регіону помірно континентальній. Опадів до 470 мм на рік. Характерні грунти місцевості – чорноземи, на знижених ділянках рельєфу – лучні. Тривалість сезону для ефективного вирощування цьоголіток веслоноса, в залежності від строків зариблення ставів та погодних умов конкретного року не перевищує 90-100 діб.

Підприємство “Гірський Тікич” – повносистемне ставове господарство з інкубаційним цехом для заводського відтворення риб. Основними об’єктами культивування є: короп, білий і строкатий товстолобики, білий амур. З 1998 р. розпочато рибоводні роботи з веслоносом. На даний час в ставах утримується близько 70 екз. плідників та різновікове ремонтне стадо веслоноса в кількості понад 3 тис.екз. Вперше в Україні розпочато вирощування товарної продукції веслоноса. Застосовується випасна та напівінтенсивна технологія рибництва. Застосовується дволітній цикл ведення рибництва. Середня рибопродуктивність вирощувальних ставів за напівінтенсивної технології рибництва становить близько 1 т/га, нагульних ставів в залежності від рівня інтенсифікації змінюється в межах 0,6-1,4 т/га. Для спрямованого впливу на екосистему ставів в них вносять переважно органічні добрива та проводять вапнування згідно загальновідомих у ставовому рибництві методів.

Джерелом водопостачання господарства є поверхневі води, які формуються за рахунок атмосферних опадів та стоку малих річок басейну Південного Бугу. Наповнення ставів водою здійснюється самопливом, іноді за допомогою закачування насосами. Проточність води на 1 га водного дзеркала вирощувальних ставів становить до 1-1,5 л/сек.

Середньомісячна температура води в ставах в період спостережень коливалась від 7,6-8,9^оС (у квітні і жовтні) до 17,9-24,2^оС (у червні і липні). Тривалість періоду із оптимальною для продуктивного росту різновікових груп веслоноса середньодобовою температурою води (20-25^оС) не перевищувала 60 діб. Влітку в окремі дні температура води підвищувалась до 28-29^оС. Середньосезонний вміст розчиненого у воді кисню був типовим для ставових господарств регіону і перебував в межах 3,8-4,7 мг/л. З метою стабілізації кисневого режиму застосовували штучну аерацію води на окремих ділянках ставів з молоддю веслоноса. Явищ задухи риби не спостерігалось. Інші гідрохімічні показники загалом можуть бути оцінені як сприятливі для риборозведення. Величини рН води змінювались від 6,6 до 8,4. Концентрація амонійного азоту не перевищувала 1,20 мгN/л, нітритного азоту – 0,04 мгN/л, нітратного азоту – 0,27 мгN/л. Мінеральний фосфор та загальне залізо виявлені в кількості, відповідно до 0,52 мгР/л та 0,78 мгFe/л. Перманганатна окислюваність води становила 6,0-18,2 мгО/л. Загальна твердість води була в межах 2,6-7,0 мг-екв/л. Вода характеризувалась середньою мінералізацією із сумою іонів від 407,8 до 713,5 мг/л і за класифікацією О.О.Альокіна належала до гідрокарбонатного класу груп кальцію і натрію. Зазначену різницю за концентрацією катіонів можна пояснити певними відмінностями гідрохімічних показників джерел водопостачання.

Вивчення гідробіологічно режиму ставів в цілому вказує на задовільний рівень розвитку основних груп кормових організмів, в першу чергу, для планктоноїдних риб. Середньосезонна біомаса фітопланктону в різних категоріях ставів змінювалась в межах 8,0-21,2 г/м³. За кількісними показниками розвитку зоопланктону у його складі переважали найважливіші за кормовою поживністю та доступністю для веслоноса гіллястовусі ракоподібні, частка, яких у середньосезонній біомасі зоопланктонних організмів, що змінювалась в межах 2,7-12,9 г/м³, становила - 46,6-78,9%. Середньосезонна біомаса організмів кормового зообентосу перебувала в межах 1,1-4,9 г/м².

В цілому за наведеною характеристикою ставових угідь, технологічними підходами вирощування риби, фізико-хімічними параметрами водного середовища та особливостями розвитку кормових гідробіонтів підприємство “Гірський Тікич” можна вважати типовим для ставових господарств України, що в поєднанні з розширеним рівнем евритермності веслоноса створює сприятливі передумови для успішного запозичення набутого досвіду значною частиною підприємств Об’єднання “Укррибгосп”.

ОДЕРЖАННЯ ПОТОМСТВА ВЕСЛОНОСА ВІД ВПЕРШЕ ДОЗРІЛИХ ПЛІДНИКІВ, ВИРОЩЕНИХ У СТАВАХ. Рибоводно-біологічна характеристика плідників. Початковий етап формування маточного стада відбувався в ставах комбінату “Одесарибгосп”, звідки у віці восьмиліток племінний матеріал був частково перевезений в господарство “Гірський Тікич”. Навесні 2001 р. за допомогою біопсії гонад було виявлено окремих зрілих десятирічних самок веслоноса, що стало підставою для їх використання у рибоводних роботах. У 2002 р. експерименти були продовжені з вперше дозрілими одинадцятирічними самками другої хвилі дозрівання. Самці веслоноса почали регулярно (щорічно) дозрівати з шестирічного віку.

Середні величини розмірно-масових та репродуктивних показників