Розділ 1. Теоретичні передумови інтродукції дерев’янистих ліан. Першими науковими публікаціями про ліани, як про своєрідну еколого-фізіологічну групу рослин, тобто життєву форму, являються роботи Гумбольдта О. (1806–1807). У подальшому ці дослідження продовжили L.H. (1827), Mohl H. (1827), Дарвін Ч. (1880).
Найбільшого видового різноманіття ліани досягли в країнах із тропічним і субтропічним кліматом, особливо в районах, де росте тропічний дощовий ліс. Кернер А. (1903) вважав, що в тропіках росте 2000 видів ліан, а в країнах з помірним кліматом – усього 200 видів.
Така форма життя рослин, як ліана, є майже в кожній родині, а деякі з них представлені переважно ліанами. Головач О.Г. (1973) підрозділяє ліани за способом прикріплення до опори на п’ять груп: 1) виткі; 2) вусиконосні; 3) коренелазячі; 4) листколази; 5) ліани, що опираються.
За даними Липи О.Л. (1951) в Україні перші ліани культивували в кінці XVIIІ – на початку XIX ст. в Кременецькому ботанічному та Основ’янському акліматизаційному садах. Велику роботу з інтродукції ліан у Києві виконав Орлов М.І. (1960), у Львівській області – Прикладовська І.Ф. (1961), в степу України – Невесенко З.І. (1969), у Донецьку – Костирко Д.Р. (1989), у Білій Церкві – Дойко Н.М. (2005).
На основі вивчення літературних джерел було зроблено висновок, що відсутні дані про біоекологічні особливості та декоративні властивості дерев’янистих ліан в умовах м. Києва, а також обмежені дані щодо можливостей використання дерев’янистих ліан в озелененні м. Києва.
Розділ 2. Природні умови м. Києва. У розділі наведено загальну характеристику природних умов регіону досліджень, короткі відомості про клімат, рельєф, ґрунтові та гідрологічні умови, на основі яких зроблено висновок про досить сприятливі передумови для росту та розвитку дерев’янистих ліан в умовах м. Києва. Встановлені наближені кліматичні аналоги, які однак не являються абсолютним критерієм при виборі джерел для інтродукції деревних рослин. Досвід інтродукції свідчить, що її можливості збільшуються при використанні різних агротехнічних методів (штучне зрошення, укриття рослин на зиму тощо). Це дозволяє успішно інтродукувати види дерев та кущів у м. Київ із північних районів Середземномор’я, Центрального Китаю, Закавказзя, Японії, Тихоокеанського регіону Північної Америки.
Розділ 3. Об’єкти, програма і методика досліджень. Було досліджено колекції ботанічного саду Національного аграрного університету та Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України м. Києва. Крім того, були обстежені колекційні посадки дендропарку „Софіївка” (м. Умань), а також міські парки та насадження м. Києва.
Стаціонарні дослідження за 16 видами проведено у 2000–2007 рр. у м. Києві на території ботанічного саду Національного аграрного університету та НБС ім. М.М. Гришка НАН України, а також у міських насадженнях.
Програмою досліджень передбачалося визначення видового складу дерев’янистих ліан, який використовується в озелененні м. Києва на даний час, та обстеження колекційних ділянок ботанічних садів, вивчення особливостей ритму сезонного розвитку, цвітіння, плодоношення, оцінка зимостійкості, посухостійкості, виявлення ефективних методів розмноження, оцінка успішності адаптації. На основі отриманих даних запропоновано перспективний асортимент дерев’янистих ліан для використання в озелененні м. Києва.
Розподіл інтродукованих дерев’янистих ліан за походженням проведений за Тахтаджяном А.Л. (1978).
Упродовж 2003–2005 рр. нами проведені фенологічні спостереження за 16 видами дерев’янистих ліан. Час настання фенофаз та їх тривалість ми визначали за методикою фенологічних спостережень у ботанічних садах СРСР (1975). За результатами фенологічних спостережень були складені феноспектри за методикою Булигіна М.Є. (1982).
Характер пагоноутворення та інтенсивність ростових процесів вивчались у 16 видів дерев’янистих ліан за методикою Молчанова А.А. і Смірнова В.В. (1967) упродовж трьох років (2003–2005).
Цвітіння і плодоношення дерев’янистих ліан оцінювалися за уніфікованою шестибальною шкалою Калініченка О.А. (1992). Методом ковзних середніх Голубева В.Н. (1969) складали криві одночасно квітучих та плодоносячих інтродуцентів.
Феногрупи дерев’янистих ліан складені відповідно до методу Лапіна П.І. (1967).
Оцінка посухостійкості ліан у польових умовах проведена за шкалою П’ятницького С.С. (1960).
Водний режим вивчали за наступними показниками: загальну воду в листі визначали за методом Маринчика А.Ф. (1957), Гусева Н.А. (1960) шляхом висушування рослинних зразків до постійної ваги при температурі 105°С. Дефіцит води в листках та водоутримувальну здатність визначали за методикою Кушніренко М.Д., Гончарова Е.А., Бондаря Є.М. (1970) для плодових рослин.
Жаростійкість дерев’янистих ліан визначали за методикою Мацкова Ф.Ф. (1976) із деякими змінами.
Оцінку зимостійкості дерев’янистих ліан проведено за даними візуальних спостережень упродовж 2003–2006 рр., а також за коефіцієнтом зимостійкості, запропонованим Косенком І.С. (2002).
Досліди з насінного розмноження проводили згідно з рекомендаціями Головача О.Г. (1973) та Павленко Ф.А. (1965), вегетативне розмноження дерев’янистих ліан – шляхом живцювання проводили згідно з рекомендаціями Птіцина Н.А. (1955), Турецької Р.Х. та Полікарпової Ф.Я. (1968), Іванової З.Я. (1982) та Балабушки В.К. (1989).
Результати інтродукції оцінювали користуючись методом інтегральної числової оцінки життєздатності та перспективності інтродукції деревних рослин (Лапін П.І., Сіднєва С.В., 1973), за шкалою успішності інтродукції, запропонованою Кохном М.А. (1994), а також за шкалою оцінки успішності адаптації рослин, запропонованою Калініченком О.А. (1978).
Оцінка декоративності виконувалась за модифікованою шкалою комплексної оцінки декоративних ознак Хороших О.Г., Хороших О.В. (1999) з деякими змінами. Сезонна декоративність вивчалась за методикою Котелової Н.В., Виноградової О.Н. (1974).
Підрахунки еколого-анатомічних показників та елементів водного режиму були математично оброблені згідно до “Методики польового досліду” Доспєхова Б.А. (1979).
Розділ 4. Систематичний та флористичний аналіз складу дерев’янистих ліан. На земній кулі нараховується 2,2 тис. видів ліан. Вони широко розповсюджені серед насінних рослин. Із 166 порядків квіткових рослин, описаних Тахтаджяном А.Л. (1978), до 40 входять родини, які містять ліаноподібні рослини (Осипова Н.В., 1989).
Довготривалий процес спонтанної та цілеспрямованої інтродукційної діяльності призвів до створення цілої мережі центрів інтродукційного різноманіття в країні. Їх основу складають ботанічні сади, дендрологічні парки, приватні колекції, лісонасінні дослідні станції, ділянки географічних культур та клонові плантації, насадження об’єктів садово-паркового будівництва. Наведені публікації та результати власних досліджень дозволяють зробити відповідні висновки та узагальнити дані щодо збагачення декоративних насаджень України ліанами-інтродуцентами.
Поява дерев’янистих ліан у регіоні розташування м. Києва відноситься до XVIIІ–XIX ст. в період, коли в Україні створювались великі парки з широким асортиментом рослин.
У місті Києві найбільша кількість видів дерев’янистих ліан представлена в колекціях ботанічних садів: НБС ім. М.М. Гришка НАН України, Ботанічний сад ім. О.В. Фоміна, ботанічний сад Національного аграрного університету. Нами встановлено, що у досліджуваних ботанічних садах та дендропарках інтродуковано 76 видів та 2 форми дерев’янистих ліан. Всі вони належать до відділу Покритонасінні – Magnoliophyta, класу Дводольні – Magnoliopsida, 6 підкласів, 12 порядків, 14 родин, 16 родів (табл. 1).
У колекції ботанічного саду Національного аграрного університету м. Києва росте 16 видів інтродукованих дерев’янистих ліан, які належать до 9 родів та 8 родин. Нами проведені стаціонарні дослідження за цими видами упродовж 2000–2007 рр. з метою виявлення найперспективніших. | 
