Скробач Сосна чорна (Pinus nigra Arn.) в лісових насадженнях західного регіону України

Короткий зміст

Систематична, ареалогічна, дендролого-екологічна та господарська  характеристика сосни чорної. Досвід створення лісових культур 

Сосна чорна (Pinus nigra A .) – вид європейського походження, що багатьма вченими       (Х. Эйзенрейх, 1959; V. Blecic, 1967; Г. Крюссман, 1986;  М. Holubиik, 1968)  розглядається  як сукупність підвидів чи кліматипів, що мають різне географічне поширення. О.Г.Каппер (1954) та А.Л. Тахтаджян (1956) розглядають Pinus nigra A . як окремий вид – сосну чорну австрійську, дуже близький морфологічно до  P. pallasiana D.Don in Lamb. За географічним поширенням сосну чорну також поділяють на дві великі групи ­– східну (Австрія, Балкани, Греція, Туреччина, Кіпр и Крим) для якої  характерна  товста, жорстка хвоя (3-6 шарова гіподерма) та західну (Італія, Франція, Корсика, Північна Африка) – з м’якою прямою хвоєю. Східні популяції формують типовий підвид subsp. Nigra, західні – subsp. Salzmannі.

В межах свого ареалу сосна чорна – дерево висотою 20-30 (51) м та діаметром 80-150 см, здатне доживати віку 600 років. Порода еврибіонтна, добре росте на вапнякових ґрунтах, задовільно зростає на приморських дюнах в Прибалтиці та Голландії, в Чехії використовується при залісенні девастованих земель, в Болгарії добре росте на гнейсах та сланцях, в Албанії існують продуктивні насадження породи на багатих гіпсами ґрунтах.  Сосна чорна  стійка до вивалювання, добре переносить брак вологи, сильне освітлення, газостійка, здатна витримувати морози до          – 30 ° С (В.В. Циртаутас, 1981; О.Л. Липа, 1993; О. Г. Каппер, 1954; А.М. Мауринь,1957 та ін.). У  гірських лісах Нижньої Австрії зімкнуті насадження сосни чорної зустрічаються  на висоті від 300 до 800 м. На висоті 1460 м н.р.м. порода утворює криволісся, а окремі дерева здатні зростати навіть на висоті 1600 м н.р.м. (Х. Эйзенрейх, 1959; М. Holubиik, 1968).

 Чорна сосна за анатомічною будовою та властивостями є породою-ксерофітом. Потребує теплих і сухих місцезростань, власне тому часто поселяється на схилах південної експозиції. Меліоративна здатність  значно вища, ніж у сосни звичайної. Плодоносити  починає з 15 - літнього віку, а в насадженнях – з 30 років. Найбільш інтенсивний ріст, як у породи-піонера, спостерігається до віку  30-40 років. Дереву властивий добре розвинутий верхівковий пагін, стовбури малозбіжисті (О. Г. Каппер, 1954; Х. Эйзенрейх, 1959).

 В даний час сосна чорна  успішно культивується в Європі та Північній Америці. В США завезена в 1759 (А. Rehder, 1940), де вирощується у більш, ніж у двадцяти північних та центральних штатах. На  значних площах чорнососнові насадження зростають у Франції (понад      1 млн. га), де вони створюються переважно садінням  саджанців у кількості 1600 шт./га                   (В.Couchert, 1990). В Німеччині (Тюрінгія), значна частина  чорнососнових насаджень зосереджена на схилах, вкритих бідними вапняковими ракушняками, на сході країни її культивують на пісках та супісках, що добре прогріваються (Х. Эйзенрейх, 1959). В Чехії вона культивується з 1795 року. При залісенні малопридатних земель та відвалів створюють чорнососнові насадження 2 річними сіянцями (10 тис.шт./га)  або  2-3 річними саджанцями (1,6 – 4,5  тис.шт./га) (К. Dimitrovsky, 1985).

Історія інтродукції сосни чорної в Україні сягає початку XIX століття. В дендропарку “Софіївка” (М.Л. Рева, 1978) майже повсюдно зустрічаються дерева віком понад 150 років.  Існуючі донині лісові насадження за участю інтродуцента на теренах західного регіону України, створювались садінням переважно на вапнякових ґрунтах у часи Австро-Угорщини та Польщі. Дані насадження характеризуються  високими таксаційними показниками, стійкістю до несприятливих факторів середовища. В Європі та США сосна чорна може пошкоджуватись шестизубчастим або короїдом-стенографом, в Франції хвою сосни чорної може пошкоджувати  рудий пильщик, на плантаціях новорічних ялинок звичайне шютте здатне викликати опад хвої     (G. Peterson, 1975; T. Nicholls, 1971; O.Г. Каппер, 1954). Х. Ейзенрейх (1968)  вказує на сосну чорну як на породу найбільш стійку до гнилей, що спричиняють гриби. У сосни чорної майже завжди розвивається прямий і стрункий стовбур, що за повнодеревністю наближається до сосни звичайної. Деревина більш важка і смолиста, ніж сосни звичайної, з більшою заболонню.  Смолопродуктивність сосни чорної  у порівнянні з сосною звичайною в Прибалтиці, за даними       В. Циртаутаса (1984), удвічі вища, а частка ядрової деревини становить від 14,7 до 25,5 %, що значно менше, ніж у сосни звичайної. Щільність деревини в повітряно-сухому стані  сосни чорної становить від 0,44 до 0,8 г/см³, в середньому 0,67 г/см³ (Х. Эйзенрейх, 1959). В Україні,  в умовах Малого Полісся, за даними Т.В. Юськевича (2000) смолопродуктивність сосни чорної становить     107 % у порівнянні з сосною звичайною і є найвищою серед хвойних інтродуцентів даного регіону.

В західному регіоні України сосна чорна залишається маловивченою породою. Відкритими залишаються питання походження чорнососнових насаджень, видового різноманіття, біологічної стійкості насаджень, особливостей будови кореневої системи та доцільності використання сосни чорної в лісогосподарській практиці регіону досліджень.

 Об’єкти та методика дослідження

Об’єктами досліджень виступають штучні лісові насадження за участю сосни чорної у рівнинній та гірській частині західного регіону України. Детально досліджувались чисті та змішані насадження віком  12-115 років, що підпорядковані Львівському (ДП “Дрогобицький лісгосп”, ДП “Радехівське ЛМГ”, ДП “Сколівський лісгосп”, ДП “Золочівський лісгосп”), Тернопільському (ДП “Чортківський лісгосп”, ДП “Бучацький лісгосп”, ДП “Тернопільський лісгосп”, ДП “Кременецький лісгосп”, Природний заповідник “Медобори”), та Івано-Франківському обласним управлінням лісового господарства (Болехівський держлісгосп). Змішані та чисті насадження за участю сосни чорної нами досліджувались у 19 лісництвах як рівнинної так і гірської частини регіону досліджень. 

Характеристика природних умов регіону досліджень. На підставі огляду літератури описано  гідрографічні та гідрологічні умови, рельєф, ґрунти, клімат, лісову рослинність району досліджень. Відзначається подібність клімату регіону досліджень з кліматом ареалу сосни чорної (Австрія).

Методика досліджень. Вивчення штучних насаджень за участю сосни чорної здійснювали згідно методичних рекомендацій, які стосуються інтродукованих порід (И.И. Дроздов, А.И.Янгутов, 1984).

Пробні площі в насадженнях сосни чорної закладались згідно ОСТ – 56–69–83, з використанням загальноприйнятих методів (Н.П. Анучин, 1982; Є.І. Цурик,  2001) для розрахунку лісівничо-таксаційних показників насаджень. Загалом закладено 30 тимчасових пробних площ у 12 типах лісу.

Вивчення особливостей накопичення фітомаси за органами дерев сосни чорної проводили з використанням напрацювань А.А. Молчанова (1971), М.Г. Семечкиной (1978), В.А. Усольцева (1988),    П. І. Лакиди (2001).

Тип лісорослинних умов (ТЛУ) та типи лісу визначались за методиками типологічних досліджень Д.В.Воробйова (1967), Д.Д. Лавриненка (1954), М.М. Горшеніна, О. І. Бутейка (1962), з використанням  праць  З.Ю. Герушинського (1996).

Видовий склад хвороб та шкідників насаджень сосни чорної досліджували, використовуючи методики, ілюстрації та рекомендації В.І. Гусєва (1962), М.М. Падія (1973, 1993), А.И. Воронцова           (1982), С.В. Шевченка, А.В. Цилюрика  (1986).

Для вивчення характеру природного поновлення сосни чорної на схилах закладались пробні площі за методикою М.М. Горшеніна (1977). 

 При дослідженні кореневих систем сосни чорної використовували метод  скелета                   (П. К. Красильников, 1983), з використанням практичних рекомендацій М.М. Гузя (1996) та           М.І. Калініна (1998).

Дослідження макроскопічної будови деревини сосни чорної проводили згідно з ГОСТ 16483.18–72, та за методичними вказівками Б.Н. Уголєва (1986), О.П. Божка, І.С. Вінтоніва (1992).

Фенологічні спостереження виконували згідно практичних рекомендацій та методик            И.Н. Бейдемана (1954),  Н.Е. Булигіна (1974).

Експериментальні матеріали досліджень були статистично опрацьовані з використанням рекомендацій А.К.Митропольського (1965), М.Л.Дворецького (1971), М.П.Горошка, С.І.Миклуша, П.Г. Хом’юка (1999), за допомогою персонального комп’ютера. 

Біоекологічні особливості сосни чорної в лісових культурах  західного регіону України

  Різноманітність, габітус дерев та особливості сезонного розвитку породи.  У результаті досліджень чорнососнових насаджень відмічено ряд відмінностей, що стосуються  форми крони дерев, стовбура, забарвлення насінних лусок та насінин, розмірів стовбурів. Наприклад, у  насадженнях сосни чорної в Тернопільському  лісгоспі та заповіднику “Медобори” зустрічаються дерева з характерними потовщеннями в місцях кріплення гілок. Такі дерева вирізняються  більш збіжистим стовбуром та сучкуватістю, тоді коли в інших насадженнях, в аналогічних типах лісорослинних умов стовбури прямі та малозбіжисті.

 При дослідженні шишок та насінин сосни чорної відзначено відмінності в забарвленні насінин та насінних лусок окремих дерев, колір яких змінюється від світло-піщаного до темно-бурого. Вони часто  мають смугасте забарвлення різної інтенсивності. Колір насіння змінюється від світло-сірого до майже чорного. Не спостерігається залежності забарвлення насіння від ґрунтово-кліматичних умов. Порожні насінини мають світло-коричневий колір.  

На потужних ґрунтах у типах лісорослинних умов D₂, C_2,  у дерев сосни чорної у віці близько 80 років і більше спостерігаються специфічні напливи в місцях кореневої шийки                 (Дрогобицький та Бучацький лісгоспи). Мінливість розмірів стовбурів сосни чорної на території західного регіону України в значній мірі обумовлена ґрунтово-кліматичними умовами. В умовах Поділля та Опілля, переважно на неглибоких вапнякових ґрунтах сосна чорна, у віці 90-100 років, в лісових насадженнях досягає висоти не більше 26 м, тоді коли на Прикарпатті та в Карпатах вона здатна досягати висоти понад 30 м (34 м  ­- Трускавецьке л-во). 

Зазвичай сосна чорна формує велику крону з потужним асиміляційним апаратом. У молодому віці крона грушоподібна, з віком стає вузько- до широкопірамідальної. В дерев віком понад 100 років на відкритих місцях крона набуває зонтичної форми, з майже горизонтальними боковими гілками та плоскою вершиною, тоді коли в лісових насадженнях породі властива більш компактна пірамідальна крона з тоншими гілками та добре очищеним стовбуром. В умовах частих карпатських вітрів дерева сосни чорної можуть формувати прапороподібну крону.  Небажаною лісівничою властивістю сосни чорної є здатність формувати стовбури-двійчатки і подекуди трійчатки.

Ядро у деревині сосни чорної починає формуватись у віці 30-40 років. У віці стиглості частка ядрової деревини  змінюється від 4,9 до  24,7 %. В умовах Чортківського лісгоспу у віці  110 років частка ядрової деревини складає близько 20 %. Деревина сосни чорної в умовах Карпат (Сколівський лісгосп) вирізняється незначною  часткою ядра –  близько  6 %, у віці 90 років. 

В умовах  Прикарпаття розпускання бруньок починається в кінці квітня – на початку травня. “Цвітіння” починається в третій декаді травня і триває до середини червня. Чоловічі колоски опадають до середини липня. З розпусканням бруньок починається і ріст мегастробіл, колір яких змінюється від червонувато-коричневого до зеленого. Достигають насінини у жовтні-листопаді, наступного року після запилення.