Мануїлова Г.М. Фітомеліорація девастованих ландшафтів в умовах Львівщини

Короткий зміст

Досвід рекультивації девастованих земель охоплює щонайменше 150 років і в окремих випадках дав позитивні результати. Найбільший розмах і планомірний розвиток рекультиваційні роботи отримали після другої світової війни в таких країнах як Великобританія, США, Німеччина, Чехія, Польща, Югославія, Угорщина, Болгарія. Узагальнення щодо проведених досліджень викладені у працях С. Штиса (1983), К. Вернера (1973), Я. Гжешти (1970, 1972), Т. Скавіни (1972). Відновленням техногенних ландшафтів в СРСР займались А.Д. Гогатишвілі (1973), Л.В. Моторіна та В.А. Овчинников (1975), Л.С. Застенський та Л.Л. Застенська (1991). В Україні початок досліджень по рекультивації порушених земель був покладений спробами озеленення териконів у Донбасі, проведеними у 1948-1951 рр. Інститутом лісівництва АН УРСР (А.І. Зражевський (1951)). Питаннями заліснення відвалів займався В.Н. Данько (1988, 1991). Особливостям рекультивації земель Передкарпаття присвячені праці М.Т. Гончара та Б.О. Сабана (1979, 1986), В.С. Старостки (1974), Р.Н. Панаса (1989).

Проте ефективних методів фітомеліорації, зокрема у лісостеповій зоні заходу України, досі не розроблено. Це особливо стосується територій масштабних розкривних робіт, більша частина яких на сьогодні представлена відпрацьованими кар’єрними виїмками та відвалами гірських порід, на яких сформувалися стабілізовані трав’янисті фітоценози.

Питання розробки наукових засад фітомеліорації девастованих земель гірничодобувних підприємств Львівщини є актуальним, оскільки на даний час відсутній успішний досвід фітомеліоративних робіт, завершальним етапом яких стало б повернення девастованих земель до господарського використання.

Програмою досліджень передбачалося:

- вивчення природно-техногенних, зокрема агроекологічних, особливостей територій, порушених відкритими гірничими роботами; сучасного стану, структури та напрямів формування рослинного покриву; особливостей росту сіянців деревних та чагарникових видів на ґрунтосумішах досліджених кар’єрів та відвалів, а також існуючих лісових культур на відвалах та водночас штучних деревостанів старшого віку на еродованих землях низької родючості;

- обґрунтування шляхів комплексної фітомеліорації техногенно-девастованих земель гірничодобувних підприємств у регіоні.

Вивчення агроекологічних особливостей ґрунтосумішей здійснювали згідно ГОСТів, де досліджували усереднені зразки ґрунту по 30 показниках.

Структуру (видову, просторову, популяційну) фітоценозів девастованих земель досліджували шляхом складання фітоценотичних описів за апробованою методикою (Ярошенко, 1961). В ході маршрутних обстежень складено 249 описів фітоценозів.

Аналіз та узагальнення зібраних матеріалів по флорі здійснювали за еколого-флористичним принципом школи Й. Браун-Бланке (Braun–Blanquet, 1951). Результати спостережень оброблялись статистичним методом, де види рослин групували за класами постійності. Результати обробки та узагальнення матеріалів досліджень наведено у вигляді фітоценонів (Миркин, 1989).

Вивчення стану лісових культур на відвалах проводили на тимчасових пробних площах згідно методики Огиевского, Хирова (1964).

Обробку результатів спостережень здійснювали у спеціально створеній базі даних в середовищі Access-2000.

Об’єктами дослідження були вибрані кар’єр та відпрацьовані відвали порід Яворівського ДГХП “Сірка”, утворені при відкритому видобутку сірки, кар’єри та відвали Ясеницького родовища піску та Західний і Східний Знесінські кар’єри, розміщені на території РЛП “Знесіння” у м. Львові. Вони знаходяться у межах Західно-української лісостепової провінції, зокрема фізико-географічних областей Малого-Полісся, Розточчя та Давидівського горбогір’я.

Природно-екологічні особливості техногенних едафотопів гірничодобувних кар’єрів залежать від їх глибини та площі, характеру, механічних та фізичних властивостей гірських порід, їх водонасичення, а також об’єму, форми, стійкості та характеру нагромаджених ґрунтосумішей відвалів.

Доцільність і можливості рекультивації залежать від рівня дзеркала ґрунтових вод, тобто потенційних меж затоплення кар’єрів. Неглибокі відкриті розробки, якщо вони не затоплюються, за звичай швидко вкриваються трав’яною, а надалі й чагарниковою рослинністю.

Процес формування рослинного покриву в значній мірі залежить від стійкості оголеного геологічного субстрату (піску, суглинку, глини).

Фізичні властивості ґрунтосумішей у кар’єрах та на відвалах кар’єрів відзначаються досить широкою амплітудою пористості ґрунту, польової вологості та густини твердої фази. Густина твердої фази ґрунтосумішей коливається від 2,45 г/см³ до 2,63 г/см³, що відповідає малогумусним мінеральним горизонтам. Забезпеченість вологою ґрунтосумішей та їх пористість є достатньою для росту та розвитку трав’яної рослинності (рис.1).

Доволі відмінна геохімічна ситуація виявляється на схилових ділянках різних кар’єрів. Якщо рН коливається в межах від 6,8 до 7,2, то значення гідролітичної кислотності лежить в більш широких межах – від 0,01 до 0,7 мг-екв/100г. Значення суми обмінних основ лежать в межах 25-50 мг-екв/100г. Найнижча кислотність – 6,7-6,8 рН характерна для ґрунтосумішей схилів кар’єру ДГХП “Сірка”.