Опрятна О.С. Медичне страхування працівників підприємств в дискурсі інституціонального підходу

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, подано його мету та завдання, описано методики досліджень, наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі – “Медицина як об’єкт реформування і модернізації” – проаналізовано загальні засади і шляхи дослідження заявленої в дисертації теми; розкрито загальну еволюцію й сучасний стан медицини як соціального явища. Описано специфічні особливості медицини та висвітлено її тісний зв’язок з психофізіологічними основами людського існування. З огляду на те, що здоров’я є одночасно і антропологічною, і біологічною, і соціальною проблемою, в цьому розділі було приділено увагу розкриттю саме соціологічного аспекту його дослідження. Зокрема, виявлено соціальну проблему, яка полягає у суперечності між існуванням нагальної потреби окремих людей/колективів у належному захисті їхнього здоров’я та невідповідністю інституційної організації суспільства для його підтримки в належному стані.

При висвітленні інституційної організації медицини ретельно розглянуто два аспекти лікувального процесу: 1) його структура, (особливості функціонування адміністративних медичних закладів, соціогрупова структура пацієнтів, організація і рівень функціональної готовності медицини до її реформування за рахунок упровадження медичного страхування); 2) взаємодія в ньому суб’єктів (відносини між хворим і медичним працівником, причини потенційних конфліктів та спорів між ними в процесі контактування). Наголошено на відсутності стану комфорту пацієнтів під час отримання ними медичних послуг.

В цьому розділі також подано приклади досвіду розвинутих країн щодо організації страхової медицини. Одночасно з  позитивними чинниками (можливість моніторингу стану здоров’я працівників підприємств, формування важливості солідарної участі у медичному страхуванні як сегменті соціального захисту тощо) було виявлено й негативні. Врахування останніх дасть змогу зацікавленим в інституціоналізації медичного страхування суб’єктам уникнути проблем при модернізації сектора медичних послуг в Україні. Серед них увага акцентована на: диференціації пацієнтів залежно від їхньої ресурсоспроможності, відчуженні лікаря від пацієнта, яке виникає через незацікавленість лікарів у збільшенні кількості пацієнтів і підвищенні якості наданих їм медичних послуг; надмірній формалізації та бюрократизації управління, коли лікарі-фахівці у виробничих медичних закладах здебільшого відсторонені від прийняття управлінських рішень щодо матеріальної бази та бази лікарських засобів; перетворенні лікувальних закладів на так звані “квазівиробничі фабрики здоров’я”; елімінації кваліфікованого персоналу від лікування пересічних хворих; внутрішній стратифікації медперсоналу за рахунок утворення привілейованої професійної еліти (експертів) і пересічного персоналу, від чого розриваються необхідні зв’язки в системі “лікар-пацієнт”, оскільки губиться персональна відповідальність за результати лікування; деперсоніфікації лікувального процесу у зв’язку з його технізацією й надмірною спеціалізацією праці, коли поза увагою лікарів залишаються симптоми хвороб, які “не підходять під спеціалізацію”.

У другому розділі – “Медичне страхування як технологія соціального захисту” – йдеться про діючу систему соціального захисту працюючого населення, а в її контексті – про зміст, етапи та соціальну значущість модернізації виробничої медицини шляхом поступового її переходу на добровільне медичне страхування.

У розділі розкрито зміст таких понять, як: “соціальний захист населення”, “соціальна справедливість”, “соціальна робота” тощо, які часто в літературі та навіть у державних документах мають двояке тлумачення. Висвітлено структуру сучасної моделі соціального захисту населення (під ним дисертант має на увазі систему заходів, що спрямовані на запобігання реалізації соціальних ризиків та/або пом’якшення їхнього впливу, ліквідацію наслідків тощо) і зазначено, що її становлять державні соціальні допомоги, гарантії, пільги, послуги, соціальне та приватне страхування тощо. Названі складові працюють комплексно, що дає змогу вести мову про гнучкість, мобільність та всебічність діючої системи соціального захисту, і саме тому, страхова медицина також має зайняти в цій структурі гідне місце. Одночасно із цим у розділі доведено, що сучасна модель соціальної політики в Україні, зокрема в частині медичного обслуговування, є еклектичною, суперечливою й потребує модернізації. Адже й дотепер у країні відбувається погіршення показників популяції народжуваності, середньої тривалості життя, смертності тощо – загалом за останні 10 років нація загубила близько 4 млн осіб. Високими темпами поширюються різні небезпечні захворювання, серед яких для працюючих осіб небезпеку становлять професійні. Все назване об’єктивно зумовлює потребу працюючого населення в ефективному медичному страхуванні. Проте його успішній  інституціоналізації заважає низка чинників: 1) соціальний захист до сьогодні розглядається як обов’язкове соціальне забезпечення, яким має займатися держава, суспільство і аж ніяк не самі люди. Так звана безоплатна медицина, до якої більшість людей призвичаїлася, бо іншої раніше не було, все ще вважається людьми, особливо середнього та літнього віку, такою формою соціального захисту, яка повинна бути завжди, незважаючи на черги, брак апаратури та медикаментів, недостатню кваліфікацію та байдужість персоналу; 2) медичне страхування для необізнаних людей здається різновидом фінансових пірамід, що покликані витягнути з них гроші, тобто не забезпечити відшкодування в разі реалізації ризику; недостатня прозорість умов, за якими воно здійснюється; 3) фірми, які спеціалізуються на медичному страхуванні, часто пропонують свої послуги в таких формах, що відбивають у людей бажання до них вдаватися. Не завжди зрозуміло, на яку форму допомоги можуть розраховувати ті чи інші (за групою здоров’я) страхувальники. Не прописано бонуси, які мають отримувати ті клієнти, які протягом певного часу не хворіли й не зверталися до медичних установ тощо.

Враховуючи суперечність між вимогою МОЗ України щодо необхідності охоплення медичним страхуванням більшості вітчизняних підприємств до 2011 р. та нерозумінням переважною частиною населення страхових термінів, доцільною є операціоналізація понять, які вживаються в страховій медицині, що й було зроблено в цьому розділі. Серед них такі: функції страхування, форми страхування – обов’язкове й добровільне страхування, випадок страхування, термін страхування, страхувальник, вигодоодержувач, франшиза тощо.

Ці базові поняття часто залишаються не зрозумілими для потенційних учасників медичного страхування, що гальмує їхню участь у ньому на підприємствах, в емпіричне дослідження було введено проміжні поняття, за допомогою яких, з одного боку, тестувався рівень обізнаності працівників щодо системи соціального захисту на підприємствах, місця й ролі у ній медичного обслуговування, нарешті, своєї безпосередньої участі в модернізації соціальних пакетів на підприємствах. З іншого боку, нормоутворювальний характер цих понять дав змогу «підводити» працівників до участі в добровільному медицинському страхуванні.

До цих понять ми відносимо: загальний ступінь задоволеності роботою на конкретному підприємстві; ступінь задоволеності базовими показниками процесу праці на підприємстві: санітарно-гігієнічні умови, стан безпеки праці, рівень заробітної платні, можливість професійного зростання; рівень інформованості працівників щодо розгляду послуг заводської інфраструктури, різних пільг та виплат як додатку до заробітної плати; оцінка важливості соціального пакета на підприємстві; оцінка важливості кожної зі складових соціального пакета, у тому числі послуг заводської медицини; самооцінка стану здоров’я; оцінка кількості звернень до заводської поліклініки в році, який передував проведенню дослідження; оцінка якості медичної допомоги, яку надають заводська поліклініка, медпункти, швидка допомога; рівень обізнаності щодо якості та ціні послуг, які надає страхова медицина; ієрархія форм медичного обслуговування, які користуються попитом різних категорій робітників підприємства; точка зору на солідарну участь у медичному страхуванні; ієрархія мотивів вибору форм та видів медичного страхування; визначення частки участі в медичному страхуванні підприємства, з одного боку, та працівника – з іншого.

Отже, виходячи з аналізу суперечностей, які виникають на рівні повсякденних соціальних практик у підходах основної маси пересічних працівників до таких соціально й особистісно значущих понять, як загальні інститути охорони здоров’я, соціального захисту й похідні від них інститути “соціальних пакетів” і медичного страхування, яке можна розглядати як частину цих пакетів, так і окремо, дослідникові доцільно визначитись з операціоналізацією цих понять через розробку адекватних методик дослідження, що й було здійснено в розділі.

У третьому розділі – “Соціологічні виміри медичного страхування на підприємствах” – розглянуто об’єктивні та суб’єктивні чинники процесу функціонування медичного страхування, а також специфіка, проблеми та перспективи запровадження медичного страхування на металургійних підприємствах.

У розділі вказано на те, що особливе значення мають різні макроекономічні та макросоціальні явища й процеси, які не можуть не торкатися соціальної сфери, соціальної політики, соціального захисту, формуючи, таким чином, загальне ставлення населення до суспільства й держави, що це суспільство уособлює.

До таких явищ ми, зокрема, відносимо: тип суспільства, що визначає зміст і характер процесів, які відбуваються в усіх сферах його життєдіяльності; етап (фаза, цикл) розвитку цього суспільства, який при збереженні загального змісту визначає стан соціального захисту в кожному конкретному соціальному сегменті суспільства; панівний тип економічних відносин, який певною мірою формує “правила гри” у площині соціального захисту різних верств населення; характер і ступінь міцності соціальної структури суспільства, що зумовлюють різноманіття й характер перехрещення соціальних інтересів; ступінь розвитку демократичних процесів у суспільстві у площині гілок влади, владних вертикалей, конституційних гарантій прав і свобод громадян.

Окрім того, на процеси формування суспільної думки щодо системи соціального захисту працюючих на конкретних підприємствах не можуть не впливати:

–       якісний склад колективу підприємства;

–       стан рівня задоволеності роботою в цілому та її складовими;

–       оцінка змін у системі умов організації виробничого процесу, умов праці та соціального захисту, які відбулися за умов переходу підприємства до іншої форми власності;

–       оцінка відносин між менеджментом підприємств та виробничим колективом.

Наведені твердження перевірено й аргументовано в ході конкретно-соціологічних досліджень, проведених на підприємствах корпорації “Інтерпайп” – Новомосковський трубний завод (2002, 2004 рр. – N1 = 670; N2 = 670) та Нижньодніпровський трубний завод (2002, 2007 рр. – N1 = 1250; N2 = 3000).

На підставі досліджень доведено, що медичне обслуговування працівників увійшло до першої п’ятірки найбільш затребуваних елементів соціального пакета підприємств. Більше ніж 72% респондентів вважає його однією з найбільш важливих послуг, надаваних робітникам, ІТП та іншім категоріям працівників. Водночас, сприймаючи медичне обслуговування як “природне втілення” соціального захисту колективу, частина працюючих досі з недовірою ставиться до будь-яких нововведень у цій сфері.

Також доведено, що, з одного боку, причина такого прогнозованого явища полягає в існуванні стереотипів (більше ніж у половини членів колективу, особливо в робітників зі стажем). З іншого боку, значна частина працівників просто не поінформована щодо тих витрат, які підприємство несе щорічно, підтримуючи свою соціальну інфраструктуру; вони не знають, що весь набір пільг, преференцій і послуг – не що інше, як солідний додаток до заробітної плати.

Дослідження підтвердило наведені вище гіпотези й наші характеристики макро- та мікросоціальних індикаторів, які реально впливають та, за певних умов, ще будуть впливати на широкомасштабні процеси впровадження медичного страхування на підприємствах, задекларованого відповідними органами влади.   

З метою формування в населення позитивного ставлення до страхової медицини як до важливої складової їхнього соціального захисту важливо уточнити та доповнити існуюче в науці та практиці поняття «ставлення до здоров’я». Відомо, що його структура включає: 1) оцінку стану здоров’я власне особою; 2) її ставлення до здоров’я як до основної життєвої цінності; 3) її діяльність щодо самозбереження та безпеки. Вважаємо, що буде  доцільно доповнити структуру четвертим компонентом – оцінкою діяльності держави щодо підтримки здоров’я кожної окремої людини в системі соціального захисту. Враховуючи той факт, що ставлення до здоров’я виявляється у двох основних формах: 1) збереження здоров’я (лікування хвороб); 2) запобігання хворобам (біологічно-психологічні та соціальні заходи, які забезпечують оптимальну адаптацію людини в процесі її життєвого відтворення), то саме назване доповнення ми вважаємо особливо важливим при подальшій розробці соціальних індикаторів, окрім згаданих вище, які власне і характеризуватимуть позитивні та негативні чинники страхової медицини.

Так, аналізуючи результати дослідження, дисертант дійшов висновку, що впровадження медичного страхування на підприємствах гальмуватиме ряд проблем, серед яких такі основні: необізнаність переважної більшості працюючих щодо питань соціального захисту взагалі та його напрямів зокрема; недостатнє розуміння кожного працюючого необхідності його власної участі у формуванні надійної системи соціального захисту, провідною ланкою якого є медичне страхування; незадовільна робота соціального сектора держави, профспілкових комітетів та менеджерів підприємств, страхових компаній, засобів мас-медіа тощо; поширення корупційних схем як у медицині, зокрема виробничий,  так і в сучасному страхуванні.

З метою нейтралізації та/або мінімізації названих проблем, в дисертації запропоновано рекомендації, урахування яких у практиці медичного обслуговування працюючих дасть змогу підвищити рівень їхньої довіри до медичного страхування. Серед іншого це:

–        розробка індивідуальної програми страхування для працівника (з урахуванням ступеню ризику) після визначення його стану здоров’я;

–        проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи серед працюючих щодо: по-перше, сутності страхової медицини, адже більшість з них не розуміє її загальної концепції, яка узагальнено зводиться до того, що: “за рахунок здорових виплати отримують хворі”; по-друге, переваг, які спроможне надати медичне страхування для підтримки та збереження їхнього здоров’я; 

–        введення страховими компаніями бонусів для: постійних клієнтів, найактивніших підприємств (які страхують працівників за різними видами страхування), осіб, які, наприклад, жодного разу протягом строку дії договору не зверталися до лікарів та ін. Бонуси можуть мати форму комісійної винагороди, знижки до наступного страхового поліса, санаторно-курортного лікування, цінного подарунка тощо.

Запровадження медичного страхування на металургійних підприємствах, як доведено дослідженнями й матеріалом дисертації, по-перше, може стати важливим елементом модернізації системи соціального захисту цілої галузі промисловості, яка належить до галузі підприємств з високим ризиком професійних захворювань. По-друге, як доводять матеріали дослідження, таке запровадження стабілізує розвиток виробничої медицини, знявши більшу частину недоліків та суперечностей, які виникли в ній за умов зміни форми власності та за умов макросоціальних змін у суспільстві.

Таким чином, в дисертації поетапно досягнуто поставлену мету –  розроблено соціологічну концепцію інституціоналізації медичного страхування, яка у сферах державного регулювання (соціальний захист працюючих), медичного обслуговування (виробнича медицина) та страхового захисту (добровільне страхування працюючих), передбачає реалізацію таких основних етапів:

а) підготовку і видання правових документів – законів, постанов, ухвал тощо, які не тільки фіксують напрями інституціоналізації медичного страхування, але й роз’яснюють механізми заходів, що плануються;

б) фінансування системи медичного страхування як сегмента соціального захисту працюючих, у державі в цілому, програм та проектів, які створюються й упроваджуються в цій площині в певних регіонах та галузях виробництва;

в) здійснення практичних заходів щодо впровадження медичного страхування на окремих підприємствах з урахуванням результатів обов’язкового дослідження стану справ на них за допомогою засобів соціології, методик, запропонованих у дисертаційному дослідженні.

Зрозуміло, що без спільної діяльності держави, роботодавців, профспілкових об’єднань, а також самих працівників, практично неможливо досягнути прогресу на жодному із цих напрямів.