Інституційні передумови конкурентоспроможності будівельного комплексу регіону в умовах відкритої економіки

Короткий зміст

Посилення економічного розвитку України потребує переходу від стратегії адаптації та мобілізації до стратегії модернізації і подальшого росту на основі інноваційного підходу, в рамках якого проходить селекція ефективних інститутів та інструментів соціально-економічного розвитку [14]. З цього приводу Д. Норт зазначив: “Технологічні та інституційні зміни – це ключі до розуміння суспільної й економічної еволюції, якій притаманна залежність від її шляху…” [87]. Тим часом, структурні процеси, що відбуваються в українській економіці, практично неконтрольовані, а вектор інституційних змін не визначений і не формалізований.

Опираючись на інституційну теорію [170, 89, 183], можна без сумніву сказати, що основною функцією інститутів є мінімізація трансакційних витрат ринку. Тобто, наявність інститутів сприяє економії затрат підприємств на домовленості між собою та забезпечення виконання цих домовленостей. І навпаки, за відсутності необхідного для ринку формального інституту, фірми змушені створювати свої власні технології, а отже й нести підвищені трансакційні витрати. Таким чином, величина трансакційних витрат стає кількісним індикатором дефектів інституційного середовища [110].  

Детермінантою стійкого функціонування сучасного українського будівельного комплексу в умовах ринкової реструктуризації, глобалізації та щораз більшої конкуренції є реалізація його інвестиційно-фінансового потенціалу і створення ефективної інституційної структури будівництва. Інституційне середовище будівельного комплексу регіону представимо у вигляді чотирьох блоків (Рис.2.9.): а) формальні інститути (офіційно встановлені органами влади правила та норми, які є обов’язковими для всіх учасників будівельного комплексу); б) неформальні інститути (неписані правила та традиції, які є неофіційними, проте мають вплив на функціонування багатьох учасників); в) механізми ідентифікації порушень правил, згідно з якими визначають правопорушників; г) механізми застосування санкцій до порушників.