РОЗВИТОК ТРАНЗИТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ Автореферат

У дисертації на базі проведених досліджень опрацьовано теоретико-методологічні основи розвитку транзитного потенціалу країни в контексті забезпечення економічної безпеки держави, які знайшли застосування в практиці формування тарифної політики, обґрунтуванні напрямків розбудови міжнародних транспортних коридорів на теренах України, управління експедиторською діяльністю та визначення перспективних обсягів транзитних перевезень вантажів транспортною системою України.

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення результатів.

У першому розділі „Теоретичні основи формування транзитного потенціалу” дисертантом зроблено огляд теорії та досвіду формування і використання транзитного потенціалу України у процесі розбудови мережі міжнародних транспортних коридорів на території країни, виявлені завдання й особливості створення єдиної транс’європейської транспортної системи, вивчено вплив глобальної конкуренції на розвиток ринку транспортних послуг, включаючи транзитні. Наведено авторське тлумачення змісту категорії „транзитний потенціал”, розкриті складові, що його формують, та запропоновано методичні підходи щодо оцінки транзитного потенціалу в динаміці. Розглянуті основні концепції розвитку комерційної діяльності транспортно-експедиційних підприємств, спрямовані на більш повне використання транзитного потенціалу країни.

Вказується, що діяльність транспортної галузі не створює нового суспільного продукту. Виконується перевізний процес, що існує лише в момент здійснення транспортом своєї основної функції – переміщення у просторі та в часі пасажирів і вантажів.

Транспортно-дорожній комплекс (ТДК) включає в себе окремі види транспорту, шляхове і дорожнє господарство та є найголовнішим системоутворюючим елементом, що визначає ступінь розвитку економічного потенціалу будь-якої індустріально розвинутої країни. Якщо раніше транспорт лише сприяв діяльності галузей виробничої сфери, виконуючи обслуговуючу роль, то нині транспорт став важливою і необхідною умовою їхнього зростання і розвитку. Саме цим визначають специфіку ролі, місця і механізмів розвитку транспортно-дорожньої системи в цілому. Вона має розвиватися випереджаючими темпами, але у функціонально-структурному балансі з іншими, насамперед, базовими галузями народного господарства.

Як показують здійснені в дисертації дослідження, впродовж останніх 30-35 років концептуально визріває грандіозний проект створення єдиної планетарної транспортної системи на основі інтеграції континентальних транспортних комунікацій, а найголовнішим виявився напрямок Європа–Азія. На думку здобувача, вихід на передові позиції Європейсько-Азіатської світової транспортної системи спричинили такі макроекономічні чинники: нерівномірність використання досягнень НТП, що призводить до неоднакових темпів розвитку галузей світового промислового виробництва і світової економіки загалом, та вибухоподібне зростання інтеграційних процесів у Європі, зокрема.

Починаючи із середини 80-х років минулого століття, виявляється стійка тенденція до збільшення товарообміну між країнами Західної Європи, з одного боку, і Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Південно-Східної Азії та Індійського субконтиненту, з другого. При цьому спостерігаються середньорічні темпи зростання на рівні 5-13%.

Концепція глибинної інтеграції транспорту призвела до вироблення нової загальноєвропейської транспортної політики. Ця політика швидко отримала визнання і була організаційно оформлена в документах транспортних органів країн і організацій ЄС, втілившись спочатку у систему транс’європейських транспортних осей (декларація Комітету міністрів транспорту, Париж, 1983 р.), потім інтермодальних транспортних мостів (перша Загальноєвропейська конференція з транспорту, Прага, 1991 р.) і остаточно, у систему міжнародних транспортних коридорів (друга Загальноєвропейська конференція по транспорту, Греція, Крит, 1994 р.). Саме тут визначено схему дев’ятьох Критських МТК у залізничному і автомобільному сполученні, що формують основу трансконтинентальної транспортної мережі, в якій приймає участь й Україна (рис. 1).

Але Критські МТК – не єдина можливість для України в її прагненні інтегруватися до європейських транспортних систем. Органічно вписується в систему цих МТК Європейсько-Азіатський транспортний коридор (ЄАТК), що створюється шляхом реалізації Європейською транспортною комісією проекту TRACECA. За оцінками експертів, до 2005 року вантажообіг ЄАТК становив понад 20 млн. тонн вантажів на рік. Основою цього вантажообігу були нафта і нафтопродукти, метал, зерно, бавовна. Тому для багатьох держав Євразійського континенту транзитні перевезення своєю територією перетворилися на важливу складову експорту послуг, джерелом наповнення державних бюджетів та створення нових робочих місць. Однією з таких країн є Україна, яка має винятково вигідне географічне розташування на шляху основних транзитних товаропотоків між Європою і Азією, Північчю і Півднем.

В дисертації доведено, що у полі зовнішнього тяжіння України перебуває понад 30 країн, через її територію пролягають найкоротші і найзручніші шляхи на напрямах: Балтика – Чорне море, Північна і Центральна Європа – Закавказзя і Центральна Азія. Наявність незамерзаючих портів на Чорному і Азовському морях та в гирлі Дунаю, а також річкових водних артерій, розвинута мережа залізниць, автомобільних шляхів, трубопроводів у широтних та меридіональних напрямах створюють необхідні передумови для активної участі нашої держави у міжнародному поділі праці з перетворенням її на провідну країну-транзитера на євразійському просторі. При цьому розширення ЄС, яке відбулося у 2004 році, та заходи з формування Єдиного економічного простору (ЄЕП) вносять нові елементи в реалізацію Україною свого потужного транзитного потенціалу.

Розглядаючи зміст категорії „транзитний потенціал”, автор звернувся до Закону України “Про транзит вантажів” від 20 жовтня 1999 р. У ньому транзит вантажів визначено як “перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через Державний кордон України”. За Законом, транзит вантажів здійснюється відповідними автомобільними, залізничними, водними та повітряними шляхами сполучення, що пролягають через пункти пропуску через державний кордон України, визначені Кабінетом Міністрів України, з урахуванням принципу свободи транзиту та вимог міжнародних договорів України. Він може здійснюватися у прямому або змішаному (комбінованому) сполученні.

Разом з тим норми зазначеного закону, на думку здобувача, не враховують, по-перше, транзит вуглеводневої сировини трубопровідним транспортом та електроенергії лініями електропередач, які становлять переважну частину транзиту територією України; по-друге, безпосередні обсяги транзиту не дають повного уявлення щодо усієї сукупності чинників, що визначають рівень використання транзитного потенціалу країни, зокрема в умовах глобалізації та регіоналізації світової економіки; по-третє, за широкої вживаності терміна “транзитний потенціал країни” донині відсутнє чітке його визначення. Тому в роботі автор визначає транзитний потенціал як потенційні можливості наявних і створюваних у країні додатково об’єктів і засобів виробничої, а також відповідних інституціональної та інформаційної інфраструктур забезпечувати безперебійне та безпечне транспортування під митним контролем територією країни транспортними засобами транзиту всіх видів транспорту

Відомості Верховної Ради України (ВВРУ). – 1999. – № 51. – Ст. 446.