Визначення основних індикаторів продовольчої безпеки і обґрунтування доцільності їх застосування

Короткий зміст

Для кожної держави важливим кроком щодо гарантування ПБ є правильний вибір і визначення основних критеріїв та індикаторів (показників), які мають характеризувати кількісний та якісний стан ПБ у статиці і динаміці. Стан національної економіки, котрий відповідає вимогам ЕБ, характеризується сукупністю критеріїв та індикаторів (кількісних показників). Критеріями ЕБ є ознаки, на основі яких провадиться оцінка стану економіки країни з точки зору забезпечення її сталого функціонування. Індикатори ЕБ є системою виміру найважливіших параметрів економіки країни і відображають її стан або динаміку змін.

Згідно з Указом Президента України від 28.12.2005 р. № 1867/52005 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005 р. “Про стан агропромислового комплексу та заходи щодо забезпечення продовольчої безпеки України” Кабінету Міністрів України доручено удосконалити системи моніторингу аграрного ринку, аграрної політики, інформування виробників та споживачів щодо цін, попиту та пропозиції на аграрному ринку.

Як зазначалося раніше, ПБ є складовою економічної безпеки; отже, ПБ має також характеризуватися сукупністю критеріїв та індикаторів. Основою оцінювання загроз і втрат від їх впливу є якісні або кількісні критерії ПБ. У свою чергу, критерії виражаються показниками ПБ. Для продовольчої безпеки мають значення не самі показники, а їх порогові значення та структура.

Для безпосереднього оцінювання рівня ПБ використовується система індикаторів, для яких встановлені порогові значення.

До основних індикаторів, що характеризують стан ПБ, відносяться такі: стану забезпечення продовольчої незалежності; стану продовольчої безпеки згідно з методикою ФАО; доступності до продовольства; рівня підтримки потрібного стану ПБ; формування обсягів державного продовольчого резерву; рівня добової калорійності харчування та життєдіяльності людини; рівнів продовольчого забезпечення; структури балансу продовольчих ресурсів; рівня забезпеченості населення країни продовольством; імпортної залежності; ємності продовольчого ринку; рівня державної підтримки ПБ; душового забезпечення потреби населення у сільськогосподарській продукції згідно з медичними (фізіологічними) нормами споживання; критеріїв продовольчої безпеки; стану регіону (регіонального продовольчого комплексу); продоволь-чого розриву; відповідності обсягів виробництва і використання продуктів харчування; самозабезпеченості; ефективності сільськогосподарського вироб-ництва; соціальних стандартів; конкурентоспроможності [125–130].

Відповідно до світових стандартів ПБ країни забезпечується за умови, коли в країні виробляється 80 % споживчих продуктів харчування, або коли країна спеціалізується на виробництві того чи іншого виду продовольства, експорт якого дозволяє отримувати позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу по продуктах харчування. За нормативами РАН, продовольча незалежність гарантується у разі забезпеченості населення продовольством в межах 80–85 % [131].