ЩЕДРІВКА У КОНТЕКСТІ КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВОЇ ПІСЕННОСТІ: НА МАТЕРІАЛІ ФОЛЬКЛОРУ ВОЛИНІ

Короткий зміст

У „Вступі” обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність та наукова новизна, формулюється мета та завдання, об’єкт та предмет дослідження, окреслюється основна проблематика, джерельна база, методологічні засади, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про апробацію положень дисертації.

У першому розділі „Історія збирання та дослідження щедрівок Волині” розглянуто особливості Волині як етнографічного регіону України; висвітлено стан досліджень щедрівок (історію записів, видань пісень, описів обряду).

У першому підрозділі „Волинь як етнографічний регіон України” окреслено межі Волині як регіону. За основу взято територіальні межі етнографічної Волині, окреслені провідними етнографами-фольклористами, враховано усі перехідні зони та Східну Холмщину. Це Володимир-Волинський, Іваничівський, Горохівський, Луцький райони Волинської, Млинівський, Радивилівський, Дубенський, Здолбунівський, Острозький, південна частина Рівненського та Корецького районів Рівненської, Новоград-Волинський район Житомирської, Славутський, Шепетівський, Полонський, Старокостянтинівський райони Хмельницької, Кременецький та Шумський (по м. Вишневець) Тернопільської областей.

Другий підрозділ „Записи, видання та дослідження щедрівок Волині” присвячений висвітленню історіографічних аспектів досліджуваної теми. Насамперед з’ясовано питання, пов’язане з нагромадженням джерельного матеріалу від найдавніших часів, завершуючи записами дисертантки. Акцентовано увагу на тому, що щедрівка як жанр календарно-обрядової пісенності досі не була об’єктом дослідження, окреслено коло питань, яке постало перед науковцями у процесі записування та дослідження зимової календарної обрядовості (щедрівок та колядок).

Фольклор Волині неодноразово ставав предметом зацікавлення українських та зарубіжних учених ХІХ–ХХІ століть. Перші записи волинського фольклору знаходимо у збірнику З. Доленги-Ходаковського. Цінний матеріал залишили для прийдешніх поколінь такі подвижники на ниві фольклористики та етнографії, як М.Костомаров, О.Потебня, П.Чубинський, О.Малинка, О.Кольберг, В.Доманицький, О.Пчілка, Леся Українка, К.Квітка, В.Камінський. Вагомий внесок у дослідження волинського краю, збереження його історії та культури М.Теодоровича, М.Коробки та В.Кравченка. Зусиллями  збирачів, учених ХІХ-ХХ століть збережено неоціненні твори та етнографічні дані з різних регіонів України. Описи обряду щедрування публікувалися у Волинських єпархіальних відомостях, журналах „Киевская старина”, „Живая старина”, „Основа”, польській періодиці. До історичних, фольклорних та етнографічних джерел Волині зверталися члени Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, товариства дослідників Волині. Новорічну пісенну культуру в ХІХ столітті наші попередники переважно вивчали в Луцькому, Володимир-Волинському, Рівненському, Новоград-Волинському, Заславському, Старокостянтинівському повітах Волинської губернії.

Помітним збірником, який містить найбільшу кількість текстів щедрівок з Волині (22), є третій том „Праць етнографічно-статистичної експедиції у Західно-Руський край”, укладений П.Чубинським (1872). Щедрівки, що їх записав П.Чубинський, є оригінальними зразками пісень зимової календарної обрядовості. Це чи не найповніший збірник не лише за кількістю зібраних текстів, а й за географією записів.

Зразки пісень зимового календарного циклу містять збірники В.Кравченка, О.Малинки, О.Кольберга, Лесі Українки. Записи ХІХ – початку ХХ століття охопили майже усю територію Волині й подані в більш-менш повному обсязі. 1965 року у багатотомній серії „Українська народна творчість” надруковано академічний збірник „Колядки та щедрівки (Зимова обрядова поезія трудового року)”, упорядник та автор передмови О.Дей. Нотний матеріал упорядкував А.Гуменюк. Цей збірник став найповнішим виданням колядок та щедрівок.

Регіональні тематичні збірники містять пісенний матеріал обрядовості новорічного циклу: “Зіронька ясна на небі сяє: колядки та щедрівки Рівненщини” (1993), упорядник М.Федоришин; “Нова радість стала. Різдвяні, новорічні та йорданські свята на Тернопільщині. Випуск 1”; “Календарно-обрядові пісні Рівненщини” (1994), упорядник В. Ковальчук.

В останні десятиліття важливу роль в організації збирацької та дослідницької роботи на Волині відіграють Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, Полісько-Волинський народознавчий центр (м. Луцьк), Інститут культури Рівненського гуманітарного університету. Значна роль у дослідженні фольклору та етнографії Волині належить таким ученим, як  О.Ошуркевич, І.Пестонюк, В.Давидюк, В.Ковальчук, С.Шевчук та ін.

Записи та публікації новорічних пісень ХХ-ХХІ століть помітно розширили фактологічні відомості про окремі аспекти традиційної нематеріальної культури українців Волині, сприяли науковому осмисленню обрядової творчості.

Історія дослідження колядок та щедрівок триває понад два століття. Наукове вивчення та осмислення цих жанрів розпочалося наприкінці ХVIII століття.

Ґрунтовною студією, присвяченою вивченню колядок та щедрівок, була праця О.Потебні “Объяснения малорусских и сродных народных песен. – Т.2:Колядки и щедровки” (1887). У монографії вперше за мету вивчення поставлені українські колядка та щедрівка. Тому ця праця змінила і сам погляд на предмет дослідження. В “Объяснениях” учений виробив чіткі загальнотеоретичні критерії вивчення фольклору як художньої системи.

Центральне місце відводив О.Потебня аналізові мотивів колядок та щедрівок. Він перший систематизував ці пісенні жанри за провідними мотивами, виділивши насамперед мотиви із символічним змістом, властивим народній величальній поезії взагалі.

Найпомітнішими працями початку ХХ століття є дослідження М.Коробки, В.Гнатюка, М.Грушевського, І.Свєнціцького, П.Карамана. У них порушено комплекс проблем, які на сьогодні залишаються актуальними. Вчені звертали увагу головним чином на генезу різдвяного та новорічного обрядів. Зокрема, М.Коробка вбачав у вітально-величальній поезії розміром (4+4) початок питомо української новорічної величальної традиції. Згодом Ф.Колесса, К.Сосенко, С.Килимник теж наполягали на місцевому, українському походженні свята й щедрівок.

Друга половина ХХ – початок ХХІ століть ознаменувалися новою хвилею досліджень новорічної обрядовості: праці О.Курочкіна, В.Давидюка, В.Хмель, Т.Демарьової, Ю.Климця, Т.Морозової, Я.Вернюк, Я.Гарасима, З.Марчук, О.Білик.

У другому розділі „Щедрівки у контексті обряду” досліджено співвідношення обряду та фольклорного тексту, розглянуто жанрові ознаки щедрівок, їхні регіональні та локальні особливості.

Перший підрозділ „Обряд щедрування. Співвідношення обряду та фольклорного тексту” присвячений проблемі ґенези обряду щедрування, стану його збереженості та співвідношенню обрядового та вербального компонентів.

Обряд щедрування має глибоке коріння. У процесі розвитку у ньому відбулися певні зміни, зумовлені тими світоглядними уявленнями, які панували на певних історичних етапах. Тому і маємо такий симбіоз вірувань скотарів та хліборобів. Вони несуть у собі  релікти поклоніння духам поля, які є одночасно і духами предків, здатними забезпечити і високий врожай, і приплід худоби, і щастя на майбутній рік. Їхню роль на землі виконують щедрувальники. Кутя та узвар, вареники, образи коня (вола) та кози є рудиментами предківської ритуальної жертви.

Обряд „волочіння плуга” має тісний зв’язок із обрядами різних народів і локалізується в основному на території розселення колишньої балто-слов’яно-германської спільноти. Найбільшу спільність виявляє з румунським „плугушорул”. Спільна й символічна основа прокладання першої борозни та заклинання врожаю втілена у словесних формулах, ритуальних діях та семантиці образів-персонажів.

Релікти ініціального обряду простежуються у ритуалах спорадично. Їхнім виявом можна вважати прокладання та заволочіння першої борозни, ритуальні безчинства та крадіжки речей „перебраними”, потоплення маланкових масок у воді тощо. Більше уламків обрядів збереглося у текстах щедрівок парубкові та дівчині. Ініціальний, щедрувальний та весільний обряди в давнину становили єдиний комплекс, приурочений до зустрічі нового господарського сезону. Наші пращури вважали новоліття добрим початком усілякої справи, тому й ініціація та одруження припадали саме на цей період. Послідовність проходження кожного ритуалу, очевидно, строго регламентувалася: лише виконавши комплекс господарських робіт та повіншувавши усіх членів громади, парубки отримували дозвіл на одруження. З перенесенням зустрічі нового року на зиму ці ритуали втратили свої первинні функції та змішалися з іншими.

Образи головних персонажів новорічних містерій „Кози” та „Маланки” пов’язані з ідеєю новоріччя і відображають різні етапи його розвитку. Більш традиційна для українців-хліборобів містерія з „козою”, натомість „Маланкова” переберія позначена балканськими впливами. Проте спільність образів „кози”, „діда”, „коня” та інших зооморфних й антропоморфних персонажів для обрядів „Кози”, „Маланки” та „ритуальної оранки” переконують у тому, що в давнину ці обходи разом із посіванням становили єдиний комплекс обрядів, приурочених до зустрічі нового господарського року. Певні ритуальні дії ініціювали прихід весни, пророкували врожай, магічні словесні формули також були спрямовані „накликати” багатий врожай та приплід худоби.

Невід’ємною частиною обряду є ритуальне обдарування щедрівників. За уявленнями наших предків, частину ритуальної трапези (а вечеря на щедрий вечір є саме такою) слід віддати богам, втіленням яких є щедрувальники. Порушення цього закону неминуче призводило до лиха, що відбито у дитячих щедрівках.

Обряд щедрування традиційний для Волині. У ньому ще збереглися архаїчні риси, хоча, із послабленням магічно-ритуальної функції, простежується тенденція до зникнення або перетворення його на народну виставу. Явище редукції накладає відбиток і на текст. Виявляється постійна тенденція до скорочення текстів щедрівок, переадресація іншим особам. Простежується послаблення зв’язку обрядової дії та пісні. Лише деякі пісенні тексти, включені в обряд, зберігають цей зв’язок: щедрівки господареві та його родині, пісні при водінні „Кози” та маланкові.

Традиційна „оранка плугом”, в давнину поширена в регіоні, не збереглася. Не збереглися також і тексти пісень, що її супроводжували.

До локальних особливостей обряду щедрування слід віднести звичай „ходити кугутати”. Перед новим роком хлопчики виконували під вікнами хат спеціальну пісню.

Вечеря на щедрий вечір складається із традиційних для цього регіону страв, близьких до поминальних: куті, узвару, вареників з різною начинкою (переважно капустою), гороху тощо. Варениками з капустою господар обов’язково частував коней. Господарські ворожіння на багатий врожай теж мають на Волині свої особливості: господиня, місячи тісто, не миє рук, а обтирає їх об неплодючі дерева, щоб родили.

В обрядовому щедрувальному комплексі важливу роль відігравав вербальний ритмізований компонент: пісні та речитативи. Головною кристалізуючою ознакою взаємодії обрядового та вербального компонентів є  функція.

Функціональне навантаження щедрівки полягає в тому, щоб возвеличити особу, якій адресована пісня, до ідеального статусу, силою мовленого слова забезпечити їй красу, добробут та щастя наступного року. Найважливішою є комунікативна функція, яка слугує інструментом кристалізації зв’язку між обрядом та піснею. З утратою магічно-ритуальної основи, панівними стають естетична та гедоністична функції. З частковою втратою вмотивованості, текст втрачає для учасників обряду первинний смисл. Відтворення певних його елементів, закріплених вербальними засобами, відбувається за традицією, часто незалежно від його смислового навантаження. З втратою основної функції, зникненням певних етапів обряду та занепаду традиції в цілому цей зв’язок послаблюється, окремі щедрівки уже існують незалежно від обрядового дійства.  

Найближчі до обряду щедрівки господареві та його родині з мотивами величання, побажання багатого врожаю та приплоду худоби. Подібні до замовлянь, ці тексти виражають головну ідею свята, сприяють її втіленню в життя. Маючи магічне та утилітарне значення, ці пісні безпосередньо пов’язані з ритуалом.

Тут сам обряд обумовлює вибір необхідного тексту і, в свою чергу, сприяє подальшому ходу ритуалу. Пісні, функціонально ближчі до заклять, є його складовою. Щедрівки з величально-побажальними мотивами більше тяжіють до замовлянь.

Щедрівки парубкові та дівчині відбивають той період розвитку обрядового дійства, коли зникли певні його етапи, послабилася функція. Збагатившись іншими мотивами, вони зберегли його провідну ідею – возвеличення людини. Отже, щедрівки парубкові та дівчині з мотивами сватання та шлюбу уже не так тісно пов’язані з обрядом. Більшість мотивів споріднені з весільними та петрівчаними, проте ґенетичне коріння вказує на їхнє зародження в лоні ініціальної традиції.