| Короткий зміст: | У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і завдання, окреслено об’єкт, предмет та методи дослідження, схарактеризовано стан вивченості проблеми і вказано на новизну одержаних результатів, запропоновано шляхи їх практичного застосування, наведено відомості щодо апробації роботи та вказано на її зв’язок з науковими програмами, планами та темами.
У першому розділі дисертації – Перекладацька діяльність Юрія Тарнавського в системі порівняльного вивчення літератур – розглянуто теоретичні передумови вивчення перекладів у компаративістиці, проаналізовано українсько-англійські, англо-українські та іспано-українські переклади Ю.Тарнавського, а також схарактеризовано явище автоперекладу.
1.1. Теоретичні засади вивчення перекладацької діяльності в системі порівняльного вивчення літератур. У підрозділі подано загальну характеристику стану перекладознавчої науки та компаративістики у другій половині ХХ століття, визначено можливі точки перетину наукових інтересів зазначених дисциплін.
І перекладознавство, і компаративістика в період, що розглядається, мали тенденцію до розширення своїх наукових зацікавлень і почали послуговуватись досягненнями цілого ряду суміжних наук, перетворюючись на своєрідні макродисципліни. За визначенням польського дослідника Б.Бакули, наразі ми є свідками народження “інтегральної компаративістики”, яка є “не тільки метанаукою чи метатеорією, а й наукою типу “клейковини”, яка існує на пограниччях, місцях стику різних парадигм, чутливою до культурних синапсів, тобто зрощення систем, місцем особливої інтерференції. Отож, вона повинна поважати інтегральність наукових галузей, із яких черпає інспірації, але водночас прагнути до контекстуальних пояснень на ґрунті літератури”. У такому ж напрямку працює більшість сучасних українських дослідників-компаративістів (Д.Наливайко, Р.Гром’як, Г.Сиваченко, М.Ільницький, Л.Грицик, Т.Денисова, І.Папуша, М.Лановик, З.Лановик та ін.).
Вивчення перекладацької діяльності із застосуванням прийомів компаративістського аналізу дає можливість схарактеризувати такі проблеми: чим зумовлюється і як відбувається процес відбору текстів для перекладу тим чи іншим перекладачем; як розвивається майстерність письменника-перекладача, високий рівень якої вважається необхідною передумовою, що забезпечує рецепцію перекладеного тексту в іншомовному середовищі; чи впливає перекладацька діяльність на власну творчість перекладача (наявність посилань, слідів, рецепцій, алюзій до претекстів, якими виступають оригінальні твори, що перекладались); якою є роль виконаних перекладів у міжлітературному спілкуванні різних народів і культур.
Плідним для компаративного дослідження є застосування контекстуального аналізу літературного середовища, в якому відбувається процес перекладу, порівняння оригіналу з перекладом та аналіз цього порівняння, порівняльно-типологічний метод та системно-порівняльний аналіз тенденцій у літературному житті країн, що беруть участь у міжлітературному спілкуванні через посередництво перекладу.
У підрозділі також наведено фактологічний матеріал, що включає список публікацій перекладів Юрія Тарнавського протягом майже 50 років. Він складається з 4 книжкових видань і ще з 19 імен авторів, переклади з яких друкувались у періодиці та збірних виданнях.
1.2. Українсько-англійські переклади Юрія Тарнавського: парадокси і колізії. Твори українських авторів перекладались Ю.Тарнавським найчастіше. У підрозділі формулюються дві головні причини звернення до літературної скарбниці рідного народу. По-перше, переклад з рідної мови мовою того суспільства, в яке потрапляє митець, виявляється закономірним процесом, що засвідчує прагнення донести цінності своєї культури до нового оточення і, водночас, утвердитись у незнайомому середовищі через посередництво визнаних майстрів слова. Тобто переклади з рідної мови стають кроком до презентації своєї культури і себе як модифікованої частки цієї культури, а також як рівноправного власника нової мовної реальності. Друга причина має естетичний характер і пов’язана з концепцією творчості, яку обстоював митець і яка була схарактеризована зокрема Б.Рубчаком як “поезія антипоезії” Юрія Тарнавського. Переклади в такій ситуації створюють своєрідну лабораторію, в якій апробуються маніфестовані гасла, вдосконалюється техніка, розширюються і збагачуються межі власного письма.
Першими зразками стали англійські переклади 1956 року з М. Хвильового, М.Коцюбинського (у співавторстві з П.Килиною (Воррен)) та В.Стефаника. У дослідженні акцентовано увагу на впливі названих авторів на творчість самого письменника, що відслідковується на тематичному і формальному рівнях.
Переклад Ю.Тарнавського у співпраці з П.Килиною українських дум – це найповніше представлення давнього епосу українського народу в англомовному світі (всього було перекладено 33 думи). Якість перекладу проілюстровано на прикладі співставлення тексту “Думи про Марусю Богуславку” з іншими англомовними зразками, що були виконані Ф.Р.Лайвсей (1916) та К.Андрусишиним і В.Кірконеллом (1963).
Робота Юрія Тарнавського з текстами колег із Нью-Йоркської групи, прозою В.Шевчука та найновіші переклади віршів В.Цибулька ґрунтувались на наявності прямого контакту між авторами і перекладачем та генетичній спорідненості їх філософсько-естетичного світосприйняття, що забезпечило високий ступінь адекватності перекладів та сприяло ознайомленню західної читацької аудиторії з сучасною україномовною прозою та поезією.
1.3. Переклади з іспанської та англійської: співставлення ідентичностей. Праця Ю.Тарнавського з іспаномовною літературою та з драматичним текстом С.Беккета “Остання стрічка Краппа”, крім пошуків власного “я”, засвідчує також глибоку зацікавленість письменника-перекладача сучасними літературними процесами. Ці роботи презентують подальший розвиток перекладацької майстерності їх виконавця й одночасно започатковують новий етап перекладацької україномовної практики.
На момент звернення Ю.Тарнавського до Іспанії в Сполучених Штатах існував значний інтерес до екзотизму цієї європейської країни, її мистецтва й літератури. Визначним популяризатором іспанської тематики в Америці став Е.Гемінґвей, творчість якого своєрідно вплинула на формування українського письменника-емігранта. Перші переклади з іспанської було зроблено Ю.Тарнавським ще в студентські роки з С.Ново. З 1956 року починається всебічне знайомство та вивчення творчості Гарсіа Лорки й Пабло Неруди, що пояснює появу низки перекладів, які були опубліковані 1958 року в збірці “Вибраний ґарсія Льорка” за редакцією І.Костецького та з’являлись майже регулярно в “Нових поезіях” (1959 – 1971). 1967 року надруковано переклад однієї з драм Лорки “Як кохався дон Перлімплін з Беліссою в саду”. В Іспанії також народився інтерес письменника-перекладача до творчості Е. Йонеско. Вкупі ці фактори стали передумовою розширення тематичних та жанрових меж письма Ю.Тарнавського. До того ж, періодичне проживання в Іспанії, глибокий інтерес до іспанської архітектури, живопису, фольклору сприяли формуванню естетичних смаків митця та знайшли експліцитне відображення у таких поетичних збірках, як “Пополудні в Покіпсі” (1960), “Без Еспанії” (1969), англомовному романі “Подорож на Південь” (1968 – 1969), та імпліцитно присутні в більшості текстів, написаних у період з середини 50-х до початку 70-х років. Розглянута ситуація типова для емігрантів: неприйняття культури країни поселення через низку обставин психологічного характеру та неможливість повернутись на батьківщину часто стимулюють інтерес до позамежевої третьої культури, як її схарактеризовано в дослідженні.
Поступово звільняючись від тяжіння до іспанської культури, Юрій Тарнавський виходить на інші обрії пошуків і 1972 року публікує переклад драми С.Беккета “Остання стрічка Краппа”. Переклад – це завжди вияв дотичності до культури іншого народу, одна з можливих інтерпретацій художнього тексту та закодованого в ньому досвіду автора, літератури, суспільства, народу. В дослідженні проаналізовано два варіанти перепрочитання тексту ірландського драматурга, здійснені Ю.Тарнавським та В.Дібровою. На тлі своєрідності кожного з перекладів проілюстровано особливості вирішення перекладачами тих проблем, що постали в процесі роботи з сучасним модерністським текстом. Одночасно підкреслюється, що кожен із перекладачів зазнав своєрідного впливу тексту С.Беккета. Стосовно творчості Юрія Тарнавського даний переклад виступає одним із претекстів цілої низки драматичних творів, які письменник написав на початку 90-х років.
1.4. Особливості автоперекладів. Автопереклади Юрія Тарнавського є невід’ємною часткою самопрезентації письменника в американській та українській літературах. Сам мовний вибір нерозривно пов’язується з глибокими психологічними проблемами мовної свідомості, ідентифікації та самоідентифікації. Маневрування між мовами, а отже між світами й культурами, стають однією з необхідних умов існування творчих індивідуальностей у нових суспільствах.
Огляд автоперекладів, виконаних Ю.Тарнавським, засвідчує, що в його творчості переважає процес написання текстів англійською мовою і паралельний або пізніший їх переклад українською. Маємо ситуацію, коли автор-білінгв прагне повернення, якщо не фізичного, то, принаймні, метафізичного – через тексти – до пракультури, до самопрезентації себе в ній. Цю причину можна умовно назвати екзистенційною. Лінгвістична причина повернення до власних текстів полягає у свідомому прагненні Ю.Тарнавського модернізувати українську мову. Визначальним моментом також є надзвичайна герметичність текстів письменника. Повернення до них – це інтерпретування безлічі значень, яких текст набуває незалежно від свого творця. Тож автопереклади – це осмислення тексту, себе та “іншого” у контексті певної культури. Автопереклади, таким чином, сприяють цілісності тексту та особистості письменника, яка набуває неподільності щодо тих культур, у яких вона функціонує.
Посутнім для розуміння творчого стилю Юрія Тарнавського виявляється усвідомлення феномену фрагментарності, який став однією з аксіом світобачення й світосприйняття у другій половині минулого століття. Оскільки більшість текстів письменника прочитуються в безпосередній залежності від фрагменту як обов’язкової складової модерністського і постмодерністського письма, то аналізові даного питання приділено значну увагу. Взаємозв’язок між фрагментом і цілим, між оригіналом і автоперекладом проілюстровано шляхом співставлення англійського й українського варіантів першого розділу роману “Три бльондинки і смерть”. Дисертант дотримується думки, що своєрідний стиль письма, який несе на собі відбиток лінгвістичного експерименту, фрагментарність та герметичність текстів потребували ґрунтовнішої інтерпретації для самого митця, тому, перекладаючи, він пропонував можливі варіанти прочитання своїх текстів та шукав прийнятних шляхів виходу з ізоляції, в якій опинився за умов нового суспільного і культурного оточення.
Другий розділ – Проза Юрія Тарнавського в системі компаративістського дослідження – висвітлює специфіку прозових текстів письменника в контексті української, європейської та американської літератур.
2.1. Україна – Європа – Америка: у пошуках контекстуальних домінант. Підрозділ присвячено аналізові світоглядних та мистецьких концепцій, що лягли в основу творчості Юрія Тарнавського.
Найбільшого впливу на формування естетичного кредо митця справила філософія екзистенціалізму. Від перших поетичних збірок та першого україномовного роману “Шляхи” (1956) творчість Ю. Тарнавського виявляється наскрізно просякнута екзистенційними мотивами смутку, самоти, абсурдності, відповідальності, до кола його уваги потрапляють проблеми філософії смерті, самогубства, цінності індивідуальної свободи, вибору тощо. Поява екзистенційних тем і мотивів у творчості письменника була глибоко вмотивованим явищем, що наслідувало літературну традицію, основи якої було закладено у творах Ф. Достоєвського, С. Кірке?ора, Ж.-П. Сартра, А. Камю та ін. Генеза розвитку екзистенційної наснаги текстів Юрія Тарнавського прямо пропорційна його власному закоріненню в конкретно-історичні обставини та пояснюється наявністю контактів з творами письменників-екзистенціалістів і типологічними збігами, які оприсутнюються на різних рівнях рецепції у власних текстах автора.
Проживання в Сполучених Штатах також глибоко позначається на праці письменника. Тому розмова про екзистенційні мотиви творчості Юрія Тарнавського має доповнюватись урахуванням його перебування в мультикультуральному суспільстві, що накладає свої відбитки на тексти письменника. Творчість Юрія Тарнавського, характерною ознакою якої є своєрідне взаємопроникнення українського світовідчуття, європейського менталітету і реалій життя американського континенту, стала показовим зразком розгортання мультикультурального дискурсу. Так, роман “Шляхи” засвідчив прагнення письменника усвідомити власну позицію і таким чином вийти зі стану алієнації, у який він потрапляє після втрати зв’язку з власним родом (родом як сім’єю і як батьківщиною з її культурою, традиціями й звичаями). Пошук відповіді на питання “хто я?” нерозривно пов’язувався з проблемою інакшості й пограничної свідомості і знайшов органічне продовження в літературній автобіографії “Босоніж додому і назад” (2000), оскільки автобіографія, як оповідь, сконцентрована навколо “я”, є найбезпосереднішим відгуком на проблему осмислення себе.
В англомовних романах (“Гіпокрит” (1957 – 1958), “Невинний у Парижі” (1964 – 1966), “Подорож на Південь” (1968 – 1969), “Менінґіт” (1973 – 1975), “Три бльондинки і смерть” (1970 – 1993)) ми спостерігаємо пошуки нової техніки, що призводить до максимального спрощення письма. Це є своєрідним періодом об’єктивації поетики, представлення “свого” стилю як “чужого” по відношенню до себе, погляд на себе з позиції третіх осіб. На тематичному рівні в цих текстах також відчувається зміна домінанти – від самоосмислення до осмислення себе в світі навколишніх речей. Виникнувши на роздоріжжі світів, увібравши в себе досвід української, європейської, американської культур, ці романи стали унікальним явищем в американській і українській літературах.
З роками творчість Юрія Тарнавського зазнає поступового розгортання від категоричності неприйняття нового світу, беззаперечності “або – або” до своєрідного примирення з ним, прийняття формули “і – і”. Американське суспільство вживлюється в мислення письменника-емігранта, стаючи невід’ємною часткою його власної ідентичності.
Дискусійним виявляється питання впливу української культури та літератури на творчість письменника. Виважена відповідь на поставлене питання можлива за умови уточнення понять “національна культура” і “національна література”, а отже, необхідним стає врахування постколоніальних студій, які займаються вивченням саме цього кола проблем. Суспільно-історичні події другої половини ХХ століття – революції, терор, геноцид, вигнання, випробовування ядерної зброї, екологічна криза, масова комп’ютеризація, втрата культурної ідентичності – поглибили усвідомлення необхідності переосмислення таких явищ, як нація, національна мова і література, світова культура та література. Звільнення ряду країн від колоніального гноблення та виразне тяжіння до глобалізації спричинили появу постколоніальної критики, яка на сучасному етапі вважається одним із найвпливовіших чинників, що вступає у взаємодію з компаративними методами дослідження і до певної міри трансформує їх. З цієї позиції приналежність Юрія Тарнавського до української культури як культури колонізованої та вихід за її межі у світ європейського та американського культурного досвіду заторкує питання про націєприналежність як ключовий момент самоідентифікації автора.
2.2. Роман “Шляхи”: оприсутнення екзистенціалістського дискурсу. Найочевидніше ознаки європейського дискурсу середини 50-х років ХХ століття прослідковуються в романі “Шляхи”, який написано в руслі екзистенціалістської літератури того періоду. У центрі його — образ Детлефа, прототипом якого є автор. Автобіографічні деталі в тексті невід’ємно пов’язані з реальними історичними подіями. Просторово-часові рамки обмежуються періодом актуалізації пошуків героями власної тожсамості в післявоєнній Німеччині. Текст наслідує певні традиції німецького історико-біографічного роману та “роману виховання”. Розгортаючи сюжетну лінію в “Шляхах”, автор постійно звертається до понять, які характеризують екзистенціалістський дискурс: глибока байдужість, самотність, абсурдність, сором, незручність. Значну увагу приділено “пограничним ситуаціям”: виразно звучать теми смерті, війни, “втраченого” покоління та самогубства як критерію оцінки внутрішньої сили й свободи людини. Особливого значення набуває в тексті роману проблема творчості. Як відомо, в екзистенціалізмі мистецтву й митцям відводиться особливе місце. Майже всі діючі особи роману – митці. Через власну творчість вони реалізують потенціал почуттів і переживань, відтворюючи світ, намагаються звільнитися від його абсурдності й самоідентифікуватися. Іншою домінантою, що оприсутнює екзистенціалістські погляди автора у романі, є проблема самотності.
Аналіз тексту на ідейному, тематологічному, сюжетному, композиційному та образному рівнях підтвердив думку про його взаємозв’язок з європейською екзистенціалістською літературою. У тексті “Шляхів” наявні алюзії до роману Ф. Достоєвського “Біси” та філософського трактату С.Кіркеґора “Хвороба до смерті”. Одним із важливих претекстів є роман Ж.-П.Сартра “Шляхи свободи”, що стає очевидним через наявність паратекстуального зв’язку. Серед творів, що були написані українськими письменниками в еміграції, на тому ж філософському ґрунті постали тексти В.Петрова, Ю.Косача, Л.Коваленко. Тож роман Юрія Тарнавського став одним із важливих етапів засвоєння українською літературною школою світової філософсько-мистецької моделі, пропонованої екзистенціалізмом.
2.3. Роман “Менінґіт” як експеримент. Підрозділ присвячено розгляду проблеми жанрових інновацій у творчості Ю.Тарнавського. Дисертант спирається на сучасний підхід до вивчення генології у межах компаративістського дослідження та розглядає генезу романного жанру в творчості письменника від його перших спроб, які залишились недрукованими, до найновіших текстів, написаних у жанрі мініроману. Знаковим на цьому шляху став роман “Менінґіт”, аналізові якого присвячено значну частину підрозділу.
Перші англомовні романи Ю.Тарнавського “Гіпокрит”, “Невинний у Парижі” та “Подорож на Південь” продовжують тему пошуку молодою людиною сенсу життя та свого місця в ньому. У них відслідковується зв’язок з традиційними сюжетними схемами (роман випробувань, авантюрно-побутовий роман, роман становлення, роман-біографія), вони також характеризуються наявністю класичних мотивів (розлуки, зустрічі, втечі, подружжя, випробувань, дороги тощо). Ці та інші ознаки ранніх романів Тарнавського споріднюють їх із традиційним уявленням про роман як жанр, однією з характерних рис якого, між іншим, є детальне розкриття життєвих доль героїв протягом тривалого часу. Названі романи мають низку очевидних претекстів: в іспанській літературі – це, беззаперечно, “Дон Кіхот” Сервантеса, в американській – “На дорозі” Дж.Керуака, у французькій – “Переміна” М.Бютора, в українській – “Подорож ученого доктора Леонардо” М.Йогансена.
Більш-менш залишаючись у рамках традиційних тем та сюжетів, Юрій Тарнавський значно сміливіше починає експериментувати в плані форми та вироблення свого індивідуального стилю. Так, у романі “Гіпокрит” він послідовно застосовує дуже складний синтаксичний малюнок, діалоги часто витісняються розповіддю автора, що допомагає досягнути ефекту “проминання часу в просторі”. Вплинуло на побудову роману й тогочасне захоплення автора стилем бароко. Роман “Невинний у Парижі” став продовженням експериментів над формальними проблемами прози. Техніка письма в ньому характеризується поєднанням довгих та коротких простих речень. А от “Подорож …”, як вважає автор, стала містком між його ранньою прозою з дуже складним синтаксисом, та пізнішою, в якій синтаксис максимально спрощено. Спостерігається в цьому тексті й характерна для стилю Тарнавського асоціативність, що базується на нанизуванні метафоричних образів.
Роман “Менінґіт” став етапним у творчості письменника. Він засвідчив подальшу еволюцію індивідуального стилю автора та здобув визнання в американських мистецьких колах, свідченням чого стала публікація твору в одному з провідних видавництв – Fiction Collective. Роман побудований з 18 оповідань, три з яких написані в минулому часі, і головним героєм у них виступає Джім Моррісон; в одному оповіданні застосовано граматичний майбутній час, і в ньому розповідається про смерть кота; події в інших розгортаються навколо персонажа на ім’я Джордж у теперішньому часі. Групи оповідань контрастують між собою також завдяки застосуванню різних технік письма. Так, своїм стилем, метафоричністю та міфологізмом розділи про Джіма Моррісона своєрідно споріднені з європейською літературою “потоку свідомості”. Помітний вплив на розділи, в яких головним героєм є Джордж, справила мистецька течія середини 20 ст. – французький “новий роман” – вивченням якої Ю.Тарнавський систематично займався з кінця 50-х років. Тексти новороманістів та Юрія Тарнавського мають спільні корені: на них помітно позначились філософські концепції постструктуралістів та екзистенціалістів, формальні мистецькі течії та європейський сюрреалізм із впровадженням техніки автоматизму. У підрозділі проаналізовано своєрідність застосування техніки “шозизму” Ю.Тарнавським та вплив на нього творчості А.Роб-ґріє.
“Менінґіт” є текстом фрагментів, між якими встановлюються асоціативні зв’язки, що ґрунтуються на повторах, віддзеркаленні фактів і подій, їх перепрочитанні, подібностях та, водночас, контрастності. В дусі філософських основ постмодернізму впорядкування фрагментів автор залишає за читачами, роблячи їх активними співтворцями тексту.
Отже, роман “Менінґіт” став одним із експериментів Юрія Тарнавського над формальними показниками жанру, а також передвісником появи в творчому доробку письменника жанру “мініроману”, в якому написано низку текстів за останні роки. Їх основними ознаками є представлення автором подій, які мали б розгортатися протягом довгого художнього часу, на декількох сторінках машинописного тексту. Значення автора в них все більше наближається до виконання ролі скриптора, а читачі перебирають на себе активну співавторську функцію. Таким чином, тексти Ю.Тарнавського імпліцитно орієнтуються на елітарного, мислячого читача-інтелектуала, здатного прийняти твори з новою естетикою, новим змістом і формою.
2.4. Роман “Три бльондинки і смерть”: текст та інтертекст. Роман “Три бльондинки і смерть” знаходиться на межі між модерністськими уподобаннями Тарнавського та його невпинним рухом до постмодерністських тенденцій. Фрагментарність та колажність, наявність іронічного дискурсу, пастішу, гри, інтертекстуальності та міфологізму дають право розглядати цей роман у широкому контексті європейських та американських естетично-філософських та літературно-мистецьких концепцій середини минулого століття.
У підрозділі пропонується інтертекстуальне прочитання роману “Три бльондинки і смерть” на тлі роману Т.Манна “Магічна гора”. В роботі виявлено такі текстові взаємодії (за Ж.Женеттом), як: власне інтертекстуальність, яка виражається через наявність цитат та алюзій до тексту Т.Манна, кола спільних тем, що представлені в романах; метатекстуальність як спроба Ю.Тарнавського створити варіант критичного перепрочитання претексту, особливо стосовно його філософських домінант; гіпертекстуальність, що проявляється, з одного боку, як пародіювання певних аспектів претексту, з іншого, в розумінні гіпертекстуальності як надтекстової реальності та всього корпусу раніше написаних текстів, щільної вписаності обох текстів у світовий літературний дискурс; та, нарешті, архітекстуальності як жанрового зв’язку текстів двох романів, що визначаються як інтелектуальні, філософські, романи виховання, романи-біографії, психологічні романи тощо. Такий аналіз дав змогу глибше проникнути в тематичну, ідейну, композиційну канву творів, усвідомити обидва романи як невід’ємні складові світового літературного процесу, висвітлити необхідність врахування при аналізі твору його функцій інтертексту як важливої умови сучасного прочитання тексту в порівняльно-типологічному розрізі, а також підтвердив думку про глибинний зв’язок українсько-американського письменника з європейськими традиціями.
Іншим аспектом підрозділу стало прочитання роману Тарнавського в руслі концепцій міфу та міфологічної свідомості, які відіграли значну роль у філософській, мистецькій та суспільній думці ХХ століття. В запропонованому ракурсі текст письменника розглянуто як роман-деміфологізацію, який витримано у двох площинах: міфологічному/казковому та іронічно-реалістичному, знижувальному, розвінчувальному, ентропійному. Зазначені площини химерно переплітаються, творячи поліфонію прочитань і можливих інтерпретацій.
Центральним міфом, що зазнав перелицювання й обігрування в романі, став міф земного раю, найбільш “продуктивний” в історії людства. В американському суспільстві цей міф свого часу трансформувався у відомий міф Міста на Пагорбі, а пізніше переріс в “американську мрію”, основними постулатами якої стали поняття індивідуальної свободи й соціальної рівності. Протягом століть ці міфи залишались ідеологемами американського суспільства. Їх розуміння є необхідною ланкою осмислення американської культури, а отже, і творчості тих митців, що працювали в її межах. Вивчення широкого контексту дає право зробити висновок, що в романі “Три бльондинки і смерть” Юрій Тарнавський доводить до абсурду американську мрію та міф про безневинного Адама. Особливістю його письма стає те, що текстотворення відбувається з точки зору письменника з пограничною свідомістю, відстороненого від американської реальності власним маргінальним досвідом. Подібна відстороненість і неповна асиміляція в новому суспільстві дає автору можливість вільно оперувати матеріалом та грати з текстом і читачем на всіх рівнях, що підтверджується в ході текстового аналізу.
Ідеї деміфологізації усталених норм і традицій були характерними для літературного угруповання “бітників” та представників школи “чорного гумору”, голоси яких прозвучали резонансом і набули надзвичайного авторитету в американському літературному дискурсі середини минулого століття. Спільною характеристикою стилю українського письменника-емігранта та американських митців стало вміле експериментування з давніми міфами, що поширювали міфологічне мислення на сучасність. Роман “Три бльондинки і смерть” оприсутнюється в загальнолітературному контексті Америки також завдяки опрацюванню спільного кола тем зі схожих ідейних позицій – недовіри до будь-яких теорій, небажання підпорядковуватися будь-яким догмам.
2.5. Автобіографія “Босоніж додому і назад”: сповідь культурного скитальця. У підрозділі представлено сучасні концепції щодо визначення та класифікації мемуарно-автобіографічних текстів та розглянуто літературну автобіографію Юрія Тарнавського “Босоніж додому і назад” у колі інших текстів подібного плану, які були написані українськими письменниками-емігрантами в другій половини ХХ століття.
Потреба людини в самооцінці та саморозумінні – це необхідна умова її дорослішання, переходу певної межі, тож в історії культури жанр автобіографії як оповіді, сконцентрованої навколо себе, з’являється досить пізно, фактично, одночасно з тим, як у літературі викристалізовується поняття автора. В українській літературній традиції певна кількість автобіографій з’являється лише у ХІХ ст. Серед автобіографічних текстів, що були створені українськими письменниками-емігрантами минулого століття, слід згадати “На білому коні”, “На коні вороному” У.Самчука, “Далекий світ” Г.Журби, “Гомін з далека” М.Островерхи, “Мою молодість” Ф.Дудка, “У вирі багатокультурності” Я.Славутича, “Зустрічі і прощання” Г.Костюка, “Розмови в дорозі до себе” І.Кошелівця, “На перехресті” та “На сторожі” Ю.Луцького, “Мемуарну мозаїку” М.Бажанського, “Автобібліографію” М.Тарнавської, “Спомини в біографії” Б.Бойчука та низку інших. Літературна автобіографія Ю.Тарнавського “Босоніж додому і назад” вкладається у парадигму автобіографічного письма з оприсутненням у світовому літературному контексті та в українському літературному часо-просторі.
Українські письменники-емігранти в своїх мемуарно-автобіографічних текстах наслідували моделі, які були інкорпоровані в українську свідомість та стали проявом української ментальності. Відповідно, в плані літературному вони так і залишились “своєрідно українськими”, такими, що наслідували традиції української мемуаристики. В усіх згаданих текстах присутність особи автора є константою, завдання якої – бути оповідачем про події власного життя. Домінуючою вимогою до своїх текстів автори вважали об’єктивність, що вплинуло на тематичні рамки автобіографій, які концентрувались на знакових подіях для митців у плані набуття ними життєвого чи літературного досвіду. І на тематичному, і на формальному рівнях вони наслідували класичні прийоми композиційної побудови та традиційне вживання мови. Також слід зазначити, що всі згадані автобіографії створювались українською мовою, незалежно від країн проживання авторів, що виключає їх трактування як мультикультуральних, оскільки останнє передбачає використання для письма мови тієї країни, де проживав автор, як однієї з основних умов входження у новий загальнолітературний контекст. Тож очевидною є орієнтація авторів, перш за все, на українського читача. Автобіографічні тексти українських письменників-емігрантів найчастіше тяжіють до різновиду літературної терапії, коли завдяки сповіді здійснювалося певне екзистенційне призначення тексту (Г.Журба, М.Островерха, Г.Костюк), переосмислення своєї діяльності на користь країни-батьківщини (Я.Славутич, У.Самчук, Ю.Луцький) та до перепрочитання власних художніх текстів (Ю.Тарнавський, М.Тарнавська). Такі тексти, як “Розмови в дорозі до себе” І.Кошелівця, “На сторожі” Ю.Луцького та “Босоніж додому і назад” Ю.Тарнавського також мають певні риси автобіографічного критицизму.
Таким чином, “Босоніж додому і назад” Юрія Тарнавського є зразком автобіографічного твору, що прочитується в контексті традицій українського письменства ХІХ – ХХ ст. та виявляється дотичним до тих проблем, які фокусовано в інших подібних текстах, написаних митцями на еміграції. Одночасно, в роботі Тарнавського з’являються окремі новаторські елементи: перемога особистісного фактору над суспільним, інкорпорування екзистенційних прийомів творення оповіді, концентрація уваги на генезі себе як письменника, визнання впливів на власну творчість інших митців слова та інших видів мистецтв, усвідомлення себе світовим громадянином.
2.6. Літературна творчість Юрія Тарнавського в системі інших видів мистецтв. Проблема вивчення літератури в системі інших мистецтв останнім часом органічно включається до компетенції компаративістики. У підрозділі зроблено спробу окреслити підходи до вивчення текстів Юрія Тарнавського відповідно до сучасних вимог висвітлення проблеми взаємодії різних видів мистецтв. Такий підхід до літературних текстів письменника виправданий і підкріплюється цілою низкою обставин. По-перше, вписаність творчості Юрія Тарнавського у світовий літературний процес, її розімкненість у світ новітніх європейських та американських прийомів творення текстів, тяжіння до постмодерних технік в останніх роботах письменника робить необхідним урахування розмивання чітких кордонів між різними видами мистецтв. По-друге, хоча коріння творчості Юрія Тарнавського здебільшого в західній літературі, за словами самого автора: “Мабуть більше, ніж література, мали вплив на мою творчість інші роди мистецтва, особливо фільм і образотворче мистецтво. Вони стимулювали мою уяву й безнастанно пригадували мені, що немає ніяких зовнішніх обмежень у мистецтві – єдине, що обмежує митця, це його власний вибір. У фільмі сюрреалізм стимулював мій природний нахил до поетики, базованої на ірраціональнім викладі. Фільм теж навчив мене багато про архітектоніку твору. (…) В образотворчім мистецтві, як у фільмі, сюрреалізм поміг мені розвинути поетику, базовану на ірраціональнім викладі. Дещо із принципів мистецтва поп, послуговуючись аналогією, застосував я в архітектоніці прози. Такі формальні напрямки, як кубізм, конструктивізм, і безпредметне мистецтво пригадували мені, що можу я творити так, як хочу”. У роботі розглянуто шляхи впливу театрального, кіномистецтва, музики та образотворчого мистецтва на формування естетичних смаків та їх відображення в поетичних, драматичних та прозових текстах письменника.
Ведучи розмову про взаємозбагачення та взаємопроникнення літератури й інших видів мистецтв, слід згадати і про вагомий вплив на сучасну літературу інформаційних технологій, які в останні десятиліття претендують на універсальність (створення комп’ютерних малюнків, фільмів, мультфільмів, музики, наявність електронних бібліотек та галерей, розташування в мережі Інтернет електронних гіпертекстів та їх спільне написання користувачами і т.ін.). Юрій Тарнавський багато років працював у цій галузі, і вона також певним чином знайшла відображення в його текстах. Саме у своєрідності комп’ютерного представлення реальності можна побачити причини тяжіння письменника до лаконічності, простоти, подекуди відвертого спрощення тих чи інших структурних одиниць текстів. Математична точність та розрахунок були покладені в основу архітектонічної побудови прозових творів. Одночасно, те, що вище характеризувалось як колажність та тяжіння до кубістичних малюнків у прозі, з упевненістю може бути співставлене з існуючими зразками електронних та “книжкових” гіпертекстів.
|
