РОЛЬ ГАЗЕТИ “БУКОВИНА” В ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано потребу проведення дослідження, відзначено його актуальність та наукову новизну. Сформульовано мету й конкретні завдання дисертаційної праці, зазначено її джерельну основу та теоретико-методологічну базу, вказано на практичне значення, яке матимуть результати, наведено дані про структуру та обсяг роботи.

Перший розділ – “Критика та літературознавство й літературні дискусії кінця ХІХ ст. на сторінках газети “Буковина” (1885 – 1910)” – присвячений дослідженню літературознавчих та художньо-критичних матеріалів у газеті “Буковина” за 1885 – 1910 роки.

Розвиткові української літературної критики кінця ХІХ – початку ХХ століття сприяв часопис “Буковина”. На його сторінках друкувалися значимі для літературного процесу матеріали, котрі окреслювали шляхи розвитку красного письменства. Це були літературні дискусії, проблемні та оглядові статті, рецензії й анонси, що були відгуком не тільки на тогочасні літературні явища, а й підводили певні підсумки попереднім здобуткам. Їх авторами були відомі критики й літературознавці, письменники (М.Драгоманов, Б.Грінченко, О.Кониський, В.Щурат, І.Франко, О.Маковей, В.Доманицький), молоді дослідники творчого процесу (Л.Турбацький, Я.Весоловський, О.Луцький, І.Дощівник та ін.). Їхні здобутки стали значимими, імена відомими, газета ж була основою їхнього зростання, своєрідним “трампліном”, з якого вони увійшли у велику літературу. Особливе місце приділяється літературним дискусіям (М.Драгоманова та Б.Грінченка – 1892 – 1893 рр.; Лівобічного та О.Кониського 1898 р.; С.Бердяєва та О.Маковея 1899 р.), спростовуються помилкові твердження щодо першопублікації окремих матеріалів. Зокрема заперечується усталена думка, що листи-відповіді М.Драгоманова на “Листи з України Наддніпрянської” Б.Грінченка вперше були надруковані, як стверджує П.Федченко, у газеті “Народ”. Насправді першодруки матеріалів були оприлюднені в “Буковині” в процесі полеміки з Б.Грінченком. Про це свідчить дата з підписом самого М.Драгоманова. Підтвердженням є свідчення О.Маковея у статті “25 літ тому а нині”.

Полеміка 1898 року була розв’язана Лівобічним, який виступив з різкою, недостатньо виваженою критикою “Л.Н.В.” загалом, його редакції та творів окремих письменників (О.Кониського, Д.Мордовця). Лівобічний (за Ф.Погребенником) – М.Міхновський, О.Дей вважає, що це – К.Студинський. Позиція Ф.Погребенника є більш доказовою і переконливою.

О.Кониський спростував закиди Лівобічного, пояснивши його позицію особистими стосунками. Група київських інтелігентів виступила на захист “Л.Н.В.”, заявивши про несправедливість критики М.Міхновського. До полеміки долучився анонім, який відзначив позитивність самого резонансу дискусії, своєрідним підсумком якої була стаття О.Маковея “З життя і письменства”. В ній автор дає загальний аналіз полеміки між М.Драгомановим та Б.Грінченком, оцінює її, зіставляє з суперечкою Лівобічного та О.Кониського й інших; порівнює літературний процес в Галичині і на Буковині та Наддніпрянщині.

У 1899 році на сторінках “Буковини” з’явилася стаття Л.Турбацького “Бердяєв contra Маковей”, в якій досить фрагментарно висвітлювалася суперечка між С.Бердяєвим та О.Маковеєм, яку спричинила гостра критика О.Маковеєм поезії С.Бердяєва. У цьому випадку опоненти керувалися більше власними емоціями та амбіціями, а не логічними арґументами. Край полеміці поклав І.Франко листом “В справі Бердяєв contra Маковей”, в якому обґрунтовано з’ясував як позитивні моменти, так і недоліки поезії С.Бердяєва, дещо спростував критичні закиди О.Маковея.

Отже, на сторінках “Буковини” відбулося три літературних дискусії неоднакові за своїм науково-критичним рівнем та суспільним значенням і резонансом. Вони мали загальноукраїнське значення, спричинилися до піднесення чернівецької газети з провінційного на всеукраїнський рівень.

Дві інших (“О.Кониський – Лівобічний” та “С.Бердяєв – О.Маковей”) не стали визначальними для розвитку критики, хоча й сприяли зростанню її рівня.

В середині 90-х років ХІХ століття навколо “Буковини” сформувалася когорта літературних критиків, чиї статті, рецензії та аналітичні розвідки стали помітним явищем у тогочасному творчому процесі й не втратили своєї актуальності й нині. Зазвичай це були письменники, які, крім власне художньої творчості, брали на себе роль літературних критиків, оскільки в ту пору ця галузь перебувала в стані професійного становлення. Серед таких “універсалів” найпомітнішим постає О.Маковей, який обійняв з 1895 року пост редактора газети, підніс її на якісно вищий рівень, збільшив кількість літературних матеріалів за рахунок публіцистики та літературної критики. Загалом за 1895 –1910 роки в “Буковині” О.Маковей опублікував 13 різнопроблемних літературознавчих та критичних статей, рецензій, які стали вагомим внеском у розвиток української літературно-критичної думки, сприяли піднесенню авторитету видання.

Відомий поет О.Луцький у 1896 р. виступив як аналітик творчого процесу. В серії статей під “Бібліографічні замітки” він розглядає байки Л.Глібова, Б.Грінченка та ін., проблематику та тематичні обрії сучасної йому української драматургії, роль і місце Опанаса Марковича в фольклористиці та культурі, а також значення популярних видань для народу. О.Луцький заявив про себе як талановитий літературний критик, серйозний аналітик, котрий виступив більше ніж з десятком статей і рецензій, в яких звертався до актуальних проблем літературного процесу.

Власне професійним критиком став Л.Турбацький. Як неофіційний редактор “Буковини” протягом неповних двох років (1898 – 1899), він оприлюднив на її сторінках 10 різножанрових критичних матеріалів. Увага Л.Турбацького не обмежувалась тільки українським літературним процесом. На початку своєї роботи у чернівецькій газеті критик зосередив увагу на європейській літературі, зокрема французькій (статті про А.Доде, Е.Золя), звертався до діячів російської та польської (статті про В.Бєлінського, Ф.Поляцького).

Праці критика високо поціновані сучасними літературознавцями (Ф.Погребенник, В.Матвіїшин). Незважаючи на важливий внесок Л.Турбацького в розвиток української літературно-критичної думки, його доробок загалом достатньо не вивчений, а творча постать не оцінена належним чином.

“Буковина” зрідка відводила місце для праць І.Франка (оприлюднено всього три статті).

Крім згаданих літературознавців та критиків, на сторінках часопису виступив В.Щурат із циклом статей під загальною назвою “З літературних базарів”, в яких розглядав проблеми літературного процесу в Росії та у Франції, зокрема значну увагу приділив Е.Золя.

В різний час у газеті друкувались літературно-критичні розвідки та рецензії Я.Весоловського, Д.Лукіяновича, В.Доманицького, Б.Лепкого, І.Дощівника, присвячені діячам української літератури та їхній творчості.

Найрізноманітніші за рівнем і аналітичною потужністю літературно-критичні матеріали, які оприлюднила “Буковина”, визначили її активну суспільну позицію, були значимими в розвитку цієї галузі літературознавства, засвідчили становлення і зріст цілого ряду критиків.

Газета відіграла важливу роль у становленні української літературно-критичної думки кінця ХІХ – початку ХХ століття, публікуючи статті, нариси та рецензії авторитетних дослідників тогочасного літературного процесу. Часопис став першим друкованим періодичним органом на Буковині, на сторінках якого відбулося, по суті, три всеукраїнські літературні дискусії.

У другому розділі “Ідейно-естетичні обрії, суспільно-громадське значення української поезії та її розвиток у газеті “Буковина” з’ясовується роль газети в розвиткові і популяризації українського віршованого слова. Поетичні твори на її сторінках з’являються вже з перших чисел. Зазвичай це була громадянська лірика Ю.Федьковича, О.Поповича, І.Пасічинського та інших менш відомих буковинських та галицьких віршотворців.

У другій половині 80-х та на початку 90-х років ХХ століття буковинські громадські та культурні діячі використовували поезію як засіб вираження проблем суспільно-політичного характеру. Активізація поезії громадянського звучання була спричинена недостатнім рівнем газетної публіцистики, відсутністю в ній актуальних тем сучасності. Вірші мали переважно громадсько-агітаційний характер. В них часто в алегоричних або ж легендарних образах зображувалися суспільно-політичні події, в першу чергу на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (“Кінець зими”, “Христос Воскрес!”, “Желаньє” О.Поповича, “Сон”, “Думка” Г.Воробкевича та ін.).

Автура газети нерідко була випадковою, часто малопрофесійною, а тому широкого розмаїття поетичних жанрів і форм серед публікацій немає. Виокремлюються жанри власне вірша, пісні, поеми, рідше байки, дуже рідко – співомовки. З початком ХХ століття нерідко зустрічається сонет.

Лірика класифікується за ідейно-тематичним принципом і, з’ясовуючи роль та місце “Буковини” у розвитку цього роду літератури в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, поезія аналізується за персоналіями у хронологічній послідовності її публікування.

Враховується ряд суб’єктивних параметрів: час виходу газети, тодішнє політичне і загальноісторичне становище в суспільстві, особистість редактора та його стосунки з урядовими австрійськими чинниками, проблеми розвитку української поезії (і літератури загалом) в умовах провінційності, окремішності Буковини в межах Австро-Угорщини та відірваності від Наддніпрянщини. Комплекс поетичних творів, що публікувались у “Буковині” класифікується на традиційні тематичні групи: а) громадянська лірика; б) філософсько-релігійна; в) пейзажна; г) інтимна.

У перші роки діяльності газети переважають громадянсько-політичні твори буковинських, зрідка галицьких авторів (хоча присутні також вірші О.Кониського – Заспів до поеми “У гуцулів”, “З скорбних пісень”, В.Cамійленка, Б.Грінченка, Олени Пчілки). Активніше поетичні твори письменників-наддніпрянців “Буковина” починає публікувати з початком 90-х років (Б.Грінченко, С.Бердяєв). Серед буковинсько-галицьких авторів постійними “громадянськими ліриками” були О.Попович, І.Пасічинський, О.Маковей, а згодом і С.Яричевський, С.Канюк та ін.

Поетичну рубрику “Буковини” відкрив О.Кониський. Достеменно встановлено, що у часописі опубліковано всього чотири його поетичних твори. Важливе місце належить віршеві “Заспів до поеми “У гуцулів” з присвятою Іполиту Окуневському у 1885 році. “Заспівом” не тільки відкривається поетична сторінка газети, цей твір своєрідним чином відображає головне ідейне завдання часопису – духовного єднання українського народу, однієї нації по обидва боки кордону.

Ця поезія увійшла до видання творів письменника під назвою “Заспів до поеми “Гуцул”. У розділі підкреслено, що в датуванні першодруку твору допущені певні неточності (М.Гончарук). На основі зіставлень текстів і авторської дати, що зазначена під публікацією у часописі, доведено, що варіант, оприлюднений у “Буковині”, є першодруком.

Наступні поезії О.Кониського газета публікує 1888 року. У № 1 і 2 вміщено два віршованих твори письменника з циклу “З скорбних пісень”.

Того ж 1888 року у “Зернах” (літературний додаток до “Буковини”) виступив В.Cамійленко під псевдонімом “В.Сивенький” із сонетом “Привіт Буковині” та поезією “Веселка”. Вірші В.Cамійленка на сторінках “Буковини” оприлюднювались усього двічі (загалом 4 поезії) – “Україна”, та сатирично-пародійний “Дума-цяця” з підзаголовком “Пісня “истинно-русских” із зазначенням, що це передрук із “Ради”.

Від самого початку свого існування “Буковина” приділяє значну увагу громадсько-політичній поезії буковинських, зрідка галицьких авторів, серед яких – Ісидор Пасічинський, Олександр-Богдан Кулачківськй, Павло Кирчів та багато інших, що друкували свої вірші під псевдонімами чи криптонімами і на сьогодні їхні імена не встановлені. Твори такого характеру часопис активно публікує протягом 1885 – 1889 років. В цей час газета особливо часто друкує поезії О.Поповича (псевдоніми Ом.Олексів, Ом.Мурашка, криптоніми О.М., О.П., Е.А.П.) на громадсько-політичні теми. Імовірно, що цьому сприяло його активне членство в “Руській бесіді”, виконання функцій другого редактора “Буковини”. Фактично О.Попович з початком виходу “Буковини” запровадив своєрідну традицію публікування громадсько-політичних віршів на актуальні для українців теми майже в кожному числі газети. Така поезія створювалась спеціально для публікації у періодиці з відповідної нагоди: вітальні твори з приводу релігійних свят або ж на честь громадсько-культурних діячів.

Незважаючи на те що офіційним головним редактором часопису був Ю.Федькович, його поезія на сторінках “Буковини” представлена мало. В основному часопис друкує його вірші останніх років життя (виняток становить раніша поема “Шипітські берези”). Усього в газеті, включаючи “Зерна”, оприлюднено дев’ять поетичних творів письменника. Серед дев’яти різножанрових поезій – одна байка (“Лев і його міністри”) та одна поема – “Шипітські берези”.

До ідеї єдності українського народу звернувся у своїй поезії Григорій Воробкевич, що в літературі виступав під псевдонімом Наум Шрам. Його творча постать маловідома, та й сам автор не залишив по собі значного творчого доробку. Через передчасну смерть та незначну популяризацію твори Г.Воробкевича не дійшли до широкого кола читачів.

Основним у громадянській ліриці “ранньої” “Буковини” 1885 – 1888 років був мотив патріотичний, що спонукав – безпосередньо чи дотично – широке коло читачів до духовного і національно-культурного самоутвердження й усвідомлення історичної та культурної єдності українського народу, розірваного між чужими імперіями. Такі твори були спрямовані на утвердження національної самосвідомості та української загальнонаціональної ідеї й значимі перш за все для багатонаціональної Буковини.

З початком 90-х років ХІХ століття “Буковина” піднімається на якісно вищий організаційний та видавничий щабель, підносить рівень інформативно-публіцистичного та літературно-художнього наповнення.

Більшість авторів, чиї вірші активно друкувалися на сторінках часопису протягом ІІ половини 80-х років, з різних причин поступово сходять з арени. Основними вадами поезії цього періоду були недосконалість віршованої форми, невисокий рівень володіння словом та вузькість ідейно-світоглядного змісту.

З початку й до середини 90-х років спостерігається певний застій, коли в кількісному та й якісному плані поезія представлена досить бідно. Це окремі переспіви Олени Пчілки з Г.Лонгфелло, А.Кримського з Г.Гейне, оригінальний вірш Лесі Українки (“Квіти”), байки І.Пасічинського. Дещо пізніше з’являються поезії С.Руданського, Л.Глібова, Т.Галіпа, Б.Грінченка. У розділі спростовано ряд неточностей, що стосуються тверджень В.Яременка про першодруки творів Б.Грінченка (“До народу” та ін.).

Навіть з приходом О.Маковея на посаду головного редактора газети віршованим творам приділялося мало уваги. Так, наприклад, за 1895 рік “Буковина” публікує лише три вірші, два з яких належать перу Т.Галіпа (“Всхідний переказ”, “Пророк”), а один – О.Маковея (“Поетові”). Саме він був доволі важливим для розкриття ідейно-естетичних принципів Маковея-поета. Загалом у “Буковині” опубліковано 28 віршів письменника, в тому числі одна збірка (“Подорож до Києва”), два цикли – “Сум і глум” (об’єднує 10 віршів); “Над Прутом” (три вірші) та чотири окремих поезії: “Дитина”; “Поетові”; “Думка”; “Божі дурні”.

Одним із письменників, що увійшов у літературу майже одночасно із О.Маковеєм, був Теодот Галіп. Уперше він заявив про себе як літератор ще в 1891 році російськомовними віршами, які публікувались у москвофільських виданнях – львівській “Бесіді” та чернівецькій “Православній Буковині”.

У середині 90-х років ХІХ ст. (орієнтовно 1894 – 1896 рр.) майже всі поетичні публікації, крім кількох – Б.Грінченка, С.Руданського, Л.Глібова та С.Бердяєва, належали буковинським та галицьким авторам, найпопулярнішими з яких були О.Маковей, Б.Лепкий, Т.Галіп.

Тоді ж на поетичні сторінки “Буковини” виходить молодий львівський автор Б.Лепкий. Багато з надрукованих у чернівецькій газеті його віршів, особливо раннього періоду творчості, не ввійшло до окремих видань творів письменника і залишаються маловідомими. Інші оригінальні віршовані твори Б.Лепкого “Буковина” публікує аж 1901 року. У ранній поезії “На лодці” простежується чітко виражена традиція романтизму, що у літературі кінця 80-х – початку 90-х років ХІХ століття у Галичині, а особливо на Буковині, мала доволі сильний вплив на письменників-початківців. В кінці того ж року публікується поезія настроєво-ліричного характеру “Пізня осінь”. По річній перерві часопис друкує вірш “Н.В.”, а в 1904 році – “Під захід сонця”, “В маю”, що належать до інтимної лірики. Починаючи з 1905 і до 1910 року включно, газета в рубриці “Наш альбом” публікує поезію Б.Лепкого дуже часто, зазвичай передруковуючи із львівської періодики.

Від 1896 року в “Буковині” виступає київський поет Сергій Бердяєв, твори якого часопис публікує до 1900 року включно. Всього на сторінках газети представлено вісімнадцять віршів письменника. Це переважно лірика громадянського спрямування.

Від 1897 року на літературній сторінці “Буковини” друкується С.Яричевський. Загалом часопис протягом 1897 – 1910 років публікує понад п’ятдесят віршів письменника, переважна більшість яких має суспільно-громадянський характер і лише зрідка присутні інтимно-настроєві мотиви. Загалом поезія С.Яричевського побудована за принципом зіставлення певних явищ, процесів та характерів світу, які спричинюють відповідні настрої людини. Наявні образи напружених картин природи, як своєрідного віщування трагедійності долі людського суспільства, що є характерним прийомом модернізму.

Певним внеском у розвиток літератури були поезії киянина Олекси Коваленка, буковинців Івана Діброви та Сергія Канюка. Їхня творчість не стала вагомою для загальноукраїнського процесу, хоча, звичайно, окремі вірші були високоякісними творами як у ідейно-громадському, так і в художньому плані. Спадщина цих поетів загалом не знайшла відповідної оцінки ні в сучасній їм, ні в теперішній критиці та літературознавстві. Окремі загальні спостереження зробили Ф.Погребенник, О.Романець, Л.Миронюк, Р.Кракалія, І.Фостій.

З початком ХХ ст. на поетичних сторінках “Буковини” виступає група письменників-модерністів, які згодом (1907 р.) об’єдналися в літературну групу “Молода муза”. На початку 1900 рр. (1900 – 1905) переважна більшість друкованих у газеті віршованих творів належить Б.Лепкому, П.Карманському, О.Шпитку, Я.Весоловському, С.Чарнецькому та ін. Від 1906 р., а особливо у 1907 – 1910 рр., поетичне обличчя часопису, за винятком Олександра Олеся, кількох буковинських (Іван Діброва, С.Канюк, Д.Макогон) поетів, творилося завдяки молодомузівським віршотворцям, до яких належав і чернівчанин Ф.Коковський. Такою активною позицією в газеті “Молода муза” завдячує О.Луцькому, який тоді певний час був неофіційним редактором “Буковини”. Видання не тільки популяризувало поезію угрупування, а й, фактично, у такий спосіб пропагувало його програмні принципи естетично-художнього, а не суспільно-політичного завдання поезії.

В останні роки діяльності “Буковини” на її сторінках виступив один із найвідоміших поетів того часу Олександр Олесь. Вперше його віршований твір інтимного характеру “Хай щебечуть поцілунки...” газета оприлюднила в 1907 році. Поезія датована 1905 роком й увійшла до збірки “З журбою радість обнялась” (1907). Знаменно те, що саме “Буковина” уже в середині 1907 р. друкує рецензію О.Луцького під назвою “О.Олеся: “З журбою радість обнялись...”. Завдяки газеті буковинсько-галицький читач мав змогу ознайомитися із поезією ще одного східноукраїнського письменника і прочитати свіжий відгук літературної критики про неї.

Наступна публікація віршів Олександра Олеся в чернівецькому часописі припадає на 1909 р. Тоді оприлюднено сім творів поета громадянського та інтимно-настроєвого характеру. Тут же подано примітку: “З другої книжки “Поезій”. Загалом на шпальтах “Буковини” було опубліковано вісім поезій Олександра Олеся.

Поетична рубрика “Буковини” за 25 років видається досить суттєвою і поважною. Саме чернівецький часопис у різні роки популяризував поезію східноукраїнських та буковинсько-галицьких віршотворців і завдяки такій співпраці піднявся з провінційного на загальноукраїнський поетичний горизонт.

За весь період діяльності часопису його поетичну автуру в переважній більшості становили представники буковинсько-галицької гілки українського літературного процесу. Завдяки чернівецькій газеті творчість західноукраїнських поетів стала знаною як на теренах Буковини, Галичини і Закарпаття, так і на Наддніпрянській Україні.

Третій розділ “Розвиток української прози на сторінках газети “Буковина”. Жанрові обрії та проблематика” присвячений дослідженню художньої прози на сторінках часопису. Прозові твори, що оприлюднювались на сторінках чернівецької газети охоплювали різні теми: життя і долі солдатів, життя селянства, а також інтеліґенції та духовенства, долі і буття жінки, природи (пейзажні замальовки, нариси).

Прозові жанри диференціюються у відповідній послідовності від найбільших за обсягом до найменших: повість; оповідання; новела; притча; нарис; образок (як правило, натуралістичний). Останній термін використовується на позначення жанру виключно у західноукраїнських авторів. Крім цього, існували й такі визначення, як “повісточка”, “фрашка”, “придабашка”. Ці твори не виділяються в окремі жанрові форми. Залежно від обсягу й змісту та способу відображення вони “розчинялися” в оповіданнях, новелах чи образках.

У перші роки існування на сторінках “Буковини” художня проза друкувалася досить хаотично і стихійно. Починаючи з 1888 – 1889 років, спостерігається упорядкованість, рівняння на визнані галицькі (здебільшого львівські) періодичні видання. Після 1890 року у “Буковині” помітне прагнення систематизувати твори за різними параметрами (жанровими, тематичними). Представники “австрійсько-українського” письменства, які були в меншості щодо “великоукраїнських”, тримали рівняння саме на них, хоча поруч з ними були і польська, і чеська (слов’янські); німецька, австрійська, румунська, угорська, італійська. Проте і європейська літературна традиція у творчості українських літераторів Галичини та Буковини була очевидною.

Протягом усього часу діяльності часопису на його шпальтах було надруковано 473 прозові твори, з яких одинадцять – повісті. Переклади із світової літератури не враховано.

Відкривачем прозової рубрики в газеті був Ю.Федькович. У першому ж числі надруковане оповідання соціального характеру “Сафат Зінич”. Це чи не єдиний художній твір на сторінках “Буковини”, який хоча й фрагментарно, проте висвітлював сутність австрійської вояччини на тлі соціальних та морально-етичних проблем, які так чи інакше переплітаються з жовнірсько-солдатською темою, що спостерігається в українській літературі романтичного характеру 20-х – 60-х рр. ХІХ століття.

“Буковина” відіграла помітну роль у долі Ю.Федьковича: тут він уперше друкував ряд своїх прозових творів, з-поміж яких “Дністрові кручі”, “Панич”, пропагував уже раніше опубліковані оповідання. Часопис подавав першодруки письменника і після його смерті (“Нікс”, “Дурний гуцуляк” (редакційна назва “Дурни гуцуляк”), “Максим Чудатий”). В 1896 році вперше опублікувано нову редакцію широковідомого оповідання “Три як рідні брати” (1865) (рукопис було збережено С.Смаль-Стоцьким). Звернення “Буковини” до оповідання “Три як рідні брати” було невипадковим. Це один з найкращих творів письменника, який був широко відомий на всій Україні, перекладався і виходив російською мовою (М.Златовратський 1891 року переклав оповідання, давши назву “Как родные братья”). Ряд творів Ю.Федьковича, що в різний час (в основному 1885 – 1887 рр.) з’являлися як першодруки, побачили світ в інших чернівецьких виданнях – “Буковинському альманасі”, “Буковинському календарі”, “Бібліотеці для молодіжі” та ін.

Газета “Буковина” вже від середини 90-х років ХІХ століття стояла на одному професійно-видавничому щаблі із відомими галицькими періодичними виданнями, які активно пропагували “наддніпрянську” культуру та літературу в західному реґіоні України.

Першим письменником з великої України був О.Кониський, чиї твори в “Буковині” почали публікуватися з 1886 року. Тоді газета надрукувала три оповідання письменника – “Капітан Ґуля”, “Занівечене життя”, “Черничка”.

Після тривалої перерви надруковані оповідання “Дід Cлавир а дід Пухир” (1895 р.), та “В день святої волі. Споминки баби Оришки” (1895 р.). Спираючись на авторські дати та час оприлюднення названих творів у “Буковині”, дисертант доводить, що це першодруки. Останнє оповідання увійшло до двох сучасних найповніших видань творів письменника під назвою “Хвора душа”. На основі текстологічного аналізу стверджується, що “В день святої волі. Споминки баби Оришки” та “Хвора душа” – це один і той же твір. Позиція про першопублікацію розходиться з уже усталеною, що належить Н.О.Вишневській і М.Л.Гончарукові.

Одним із перших, хто своєю діяльністю і безпосередньою участю сприяв розвиткові літератури й періодичних видань на Буковині, був Сидір Воробкевич (Данило Млака). Проза С.Воробкевича представлена кількома різноплановими соціально-побутовими оповіданнями: “Панна Вероника” (1887), “Хто винен” (1897), “Старий Лесь Чорновола” (1897), написаними в романтичному дусі з елементами сентименталізму. Твори “Як визволювали Сорохан і Громко своїх синів з війська” (1886), “Чи Сруль чи Петрик” (1888) належать до сатирико-гумористичного доробку письменника і засвідчують вправність автора як майстра комічних ситуацій та образів. Ці оповідання не друкувалися в окремих виданнях спадщини С.Воробкевича протягом останніх ста років, тому й маловідомі читачам і не знайшли свого дослідника.

З-поміж прозових творів на сторінках газети надруковано вже відоме з галицьких видань оповідання “Амбросій Остапкевич”.

Окремі відомі автори на сторінках “Буковини” представлені лише принагідно. Так, у 1887 році з’явилося оповідання “Одарка” Марка Вовчка та “За що ж” і “На покладі” Д.Мордовця, “Посол від чорного царя” М.Коцюбинського, “Потомки українського гайдамацтва” П.Куліша та ін.

Для багатьох письменників “Буковина” відіграла роль не лише популяризатора творчості, а й стала місцем першодруку, тим органом, з благословення якого, вони увійшли в літературу. Це стосується О.Маковея, який надрукував публіцистично-етнографічний нарис “Рекрут” (1895), основною темою якого є зображення цісарської солдатчини, а також народних традицій, що складалися у зв’язку з цим явищем. Подібна проблема піднімається у творі “Маневри” (1896). Автобіографізмом сповнене оповідання-фантазія “Мій прапрадід” (1895), а своєрідним продовженням окремого епізоду із цього твору стало оповідання “Клопоти Савчихи” (1895). Тема інтеліґенції та її місця і ролі в житті народу знайшла відображення в оповіданні “Вуйко Дорко” (1894) та повісті “Залісся”, яка продовжила в українській літературі тему життя духовенства.

“Буковина” відіграла роль своєрідного трампліна і у творчій долі Є.Ярошинської, яка тут публікувалась ще в 1886 році. Тоді газета вміщує оповідання “Уроєна слабість”, що є переказом п’єси Ж.-Б.Мольєра “Удаваний хворий”. Вдруге ім’я письменниці з’являється на сторінках додатку “Зерна” за 1887 і 1888 рр., де були надруковані соціально-побутові оповідання “Вірна люба” та “Борба і побіда”. Крім того, на сторінках часопису були надруковані оповідання “Понад Дністром”, “Математика і любов”, “Рожі а тернє”, “Вечірньою годиною”, “Єї повість”, “Вечірні думки”, “Кінець”, “На цвинтарі” та повість “В домі протопопи” (пізніша назва “Перекинчики”). Загалом, на сторінках газети оприлюднено 14 прозових творів Є.Ярошинської, з яких майже всі вперше побачили світ саме у “Буковині”.

У 1895 році “Буковина” надає шпальтове місце для творів О.Кобилянської. Першим твором, який дійшов до читача через газету, був, за визначенням письменниці, нарис “Час”. В “Буковині” О.Кобилянська дебютувала як цілком сформована письменниця. Про це свідчить серія її творів: “Жебрачка”, “Мужик”, “Битва”, “Царівна”, “Що я любив”. Саме “Буковина” була першим основним популяризатором творів О.Кобилянської, акумулятором літературно-критичної, наукової інформації про її життя і творчість.

В один час із О.Кобилянською у “Буковині” виступає Т.Галіп з оповіданням “Чужинець” (1895). Автор порушив проблему освіти українського населення нерідною мовою в умовах імперії, ставлення учнів-русинів до вчителів-німців та взаємостосунки громадян різних національностей в Австро-Угорщині. Того ж 1895 року часопис публікує повість письменника “Перші зорі”.

Дещо пізніше від Т.Галіпа в коло авторів “Буковини” входить прозаїк, публіцист і літературний критик Д.Лукіянович, твори якого друкуються на сторінках газети, починаючи від 1896 року.

В умовах тогочасної дійсності (постійні політичні, соціально-міжнаціональні перипетії) саме на сторінках “Буковини” вперше заявив про себе як літератор Марко Черемшина (псевдонім Івана Семанюка) оповіданням “Керманич” (1896).

Відтак побачили світ оповідання “Нечаяна смерть”, “Святий Николай у гарті”, ліричні мініатюри – “Весна”, “Ґердан”, “Осінь”, кілька творів із циклу “Листки”.

Загалом письменник до 1901 р. опублікував у газеті близько тридцяти власних творів, понад десяток перекладів.

Вагомий внесок у розвиток західноукраїнської прози зробив І.Синюк. У “Буковині” письменник дебютував казкою “Соколець” (1896). Тематика його творів ґрунтувалася на характерному для того періоду зображенні моральної сутності людини на тлі природи: “Соколець”, “Параска”, “Образки з природи (З оповідань лісничого)”; життя буковинського села – “Баба”, “Братчику, рятуй...”.

На сторінках “Буковини” опубліковано 25 прозових творів І.Синюка, більшість з яких були першодруками. Через ряд причин ім’я письменника не зазвучало на всеукраїнському літературному горизонті.

У 1897 р. “Буковина” подає прозові твори С.Яричевського. В основному це оповідання та невеликі “поезії в прозі”, як визначав сам автор: “Пан судія”, “Чорна смерть”, “Неправдива невістка”, “Солодке ім’я “артист”. Значну частину творчості письменника складають оповідання, в яких безпосередньо чи опосередковано фігурує особа самого автора: “Білявиночка моя”, “Задоволений чоловік”, “Madame sans gene”. Крім того, С.Яричевський виступив і як письменник-сатирик. Його перу належить низка сатиричних замальовок: “Бонзи”, “Демократична політика”, “Моляться”, “Вічевий дзвін”.

Важливий внесок у формування прозової рубрики “Буковини” зробила Н.Кобринська, хоча її твори на сторінках газети з’являються лише в 1899 р. Проте саме “Буковина” представила письменницю в новому світлі, опублікувавши так звані містичні твори: “Блудний метеор”, “Омен”, “Св. отець Николай”, “Простибіг” та казки: “Судільниці”, “Чортище”, “Хмарниця”, “Рожа”. Загалом на сторінках “Буковини” вміщено вісім першодруків Н.Кобринської. Частина з них донині не ввійшла до жодного зібрання творів письменниці.

На початку ХХ ст. “Буковина”, хоч і набагато рідше, продовжує виступати в ролі першопублікатора творів східноукраїнських письменників. У 1901 р. газета друкує “Бездимний тютюн” В.Самійленка з підписом “Гумореска Сивенького”. Це єдиний його прозовий твір, який оприлюднено в чернівецькому часописі.

У другій половині 1900-х років на сторінках газети з’являється кілька творів Г.Хоткевича. Серед них оповідання-фантазія (за визначенням автора) “Портрет” (1905). У публікації не зазначено дату написання твору, як і немає примітки, яка б вказувала, що це передрук. 1909 року газета друкує цикл із десяти новел Г.Хоткевича (“Засідання революційного комітету”, “Забастовка”, “На вулиці”, “Барикади”, “Стріляй кого хочеш”, “Революційний суд”, “Чорна сотня при роботі”, “Конець повстання”, “На селі”, “Казнь”), об’єднаних спільною назвою “Маленькі образки великої справи”. В газеті відсутні будь-які примітки чи посилання. Враховуючи час публікації, який припадав на період післяреволюційної реакції в Росії, в роботі висловлене припущення, що “Маленькі образки великої справи” вперше були надруковані в “Буковині”.

“Буковина” відіграла важливу консолідуючу роль у становленні низки різних за літературним потенціалом письменників та критиків, серед яких – І.Карбулицький, М.Кордуба, І.Бажанський, С.Канюк, Іван Діброва. Їхні твори газета публікувала, починаючи від середини 90-х років ХІХ ст. і до припинення своєї діяльності на початку 1910 р. Це майстри малої прози, з творчості яких вирізняємо повість М.Кордуби “Грядуще покоління” (1897).

“Буковина” не приділила достатньої уваги таким письменникам, як М.Чернявський та В.Винниченко, представлених на її сторінках мінімальною кількістю творів. У 1908 р. надруковане одне оповідання М.Чернявського “Соліман Мудрий”. Так само з одним твором “Момент” фігурує на шпальтах видання В.Винниченко.

Протягом усього періоду діяльності газети на її сторінках вміщено значну кількість прозових творів українських письменників, які заявили про себе ще в І половині ХІХ ст., а надто тих, що жили в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. “Буковина” дала творче благословення рядові авторів (О.Кобилянська, Марко Черемшина, Іван Діброва, І.Синюк та ін.). Саме цей аспект діяльності часопису дав йому змогу відіграти важливу об’єднавчо-популяризаторську роль у загальноукраїнському літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ ст.

У Висновках дисертації підсумовано результати аналізу ролі газети “Буковина” в загальноукраїнському літературному процесі. Наголошується, що часопис в різний час своєї діяльності займав одне із важливих місць у формуванні тогочасної української літературно-критичної та науково-популярної думки, у розвиткові поезії та прози.

З низкою літературно-критичних матеріалів “Буковина” виступила на початку 90-х рр. ХІХ ст. У 1892 – 1893 рр. часопис друкує низку “Листів з України Наддніпрянської” Б.Грінченка. У 1893 – 1894 рр. газета публікує ряд листів-відповідей М.Драгоманова “В справі розвитку української літератури” та ще кілька, що стосуються окремих епістол Б.Грінченка. Полеміка Б.Грінченка – М.Драгоманова, що розгорілась саме на сторінках “Буковини”, мала загальноукраїнське значення і була одним із найважливіших явищ літературного процесу другої половини ХІХ ст., сприяла піднесенню авторитету чернівецької газети. На сторінках часопису в 1898 р. відбулася ще одна дискусія. Вона не була такою резонансною і значимою, як попередня, оскільки мала швидше приватний, ніж літературно-суспільний характер. У 1899 р. Л.Турбацький у статті “Бердяєв contra Маковей” з’ясував причини непорозуміння між С.Бердяєвим та О.Маковеєм з приводу критики, спрямованої письменником проти київського поета.

На сторінках “Буковини” протягом періоду її діяльності було вміщено порівняно значну кількість літературно-критичних матеріалів, авторами яких були відомі діячі красного письменства (Б.Грінченко, М.Драгоманов, І.Франко, О.Маковей, В.Щурат, Л.Турбацький, М.Кордуба, Я.Весоловський, О.Луцький, Б.Лепкий, С.Єфремов та ін.). Різножанрові критичні матеріали були присвячені актуальним проблемам світового літературного процесу.

Наголошено, що у перші роки діяльності часопис друкував значну кількість поетичних творів громадянсько-патріотичного характеру, які, фактично, дублювали тематику публіцистичних статей того часу. Переважно це були вірші моралізаторсько-дидактичного спрямування, “агітки”, присвячені темі національного відродження українців. Найчастіше у другій половині 80-х – на початку 90 років газета вміщує громадянську поезію Ю.Федьковича, О.Поповича, І.Пасічинського, П.Кирчіва та ін., вірші східноукраїнських письменників зустрічаються доволі рідко. Згодом (середина 90-х рр.) часопис певним чином урівноважує в кількісному співвідношенні буковинсько-галицьку та наддніпрянську поезію. У цей же час, крім громадянської, видання починає друкувати вірші інтимної та настроєвої лірики. На сторінках “Буковини” з’являються поезії О.Маковея, Б.Лепкого, С.Бердяєва, С.Яричевського та ін.

З початком ХХ ст. видання зрідка містить віршовані твори східноукраїнських авторів (насамперед О.Коваленка та Олександра Олеся). Більшість оприлюднених поезій належать буковинським та галицьким віршотворцям – С.Яричевському, Б.Лепкому, Івану Діброві, С.Канюку, С.Чарнецькому, О.Луцькому та ін. У другій половині 10-х років ХХ ст. газета переважно публікує поезію “Молодої Музи”.

Велика частина друкованої площі часопису належить художній прозі. Вже з перших чисел на сторінках видання друкувались оповідання Ю.Федьковича, С.Воробкевича, О.Поповича, Є.Ярошинської. З наступного року виходу газета оприлюднила кілька оповідань О.Кониського, Д.Мордовця, Марка Вовчка. З приходом у 1895 р. на посаду головного редактора видання О.Маковея газета надає шпальтове місце молодому поколінню письменників. В той час через “Буковину” ввійшли в літературу О.Кобилянська, Марко Черемшина, Д.Лукіянович, М.Кордуба, Т.Галіп та ін. Проза східноукраїнських авторів на сторінках часопису представлена вкрай мало. Крім згаданих О.Кониського, Д.Мордовця, Марка Вовчка, тут у різний час вміщено здебільшого по одному творові П.Куліша, Г.Мачтета, В.Cамійленка, М.Коцюбинського, Г.Хоткевича, В.Винниченка та М.Чернявського.

У другій половині 90-х років ХІХ ст. часопис стає місцем публікації і вже відомих на той час майстрів слова: І.Франка, Н.Кобринської. В той час на сторінках видання переважно вміщувалися переклади із світової літератури: французької, німецької, польської, чеської, італійської, російської.

Часопис відіграв важливу функцію першопублікатора творів ряду авторів (О.Кониський, Ю.Федькович, С.Воробкевич, Є.Ярошинська, Марко Черемшина, О.Кобилянська, Т.Галіп, В.Cамійленко, Д.Лукіянович, І.Синюк, І.Карбулицький, Іван Діброва та ін.). Він став єднальною ланкою українського літературного процесу. Газета виступила у ролі популяризатора творчості письменників Наддніпрянщини на західноукраїнських землях.

Отже, газета “Буковина” стала життєво важливим творчим трампліном для багатьох письменників (О.Кобилянська, Марко Черемшина, Т.Галіп, Іван Діброва та ін.), популяризатором набутків наддніпрянців на теренах Буковини і Галичини, відіграла значну роль у становленні літературної критики у регіоні та підтримці важливих дискусій, розвиткові українського красного письменства загалом. Часопис був консолідуючою ланкою, яка своєю діяльністю намагалася об’єднати штучно розірвану українську літературу.