Функціональні різновиди прислівних складнопідрядних речень у художніх текстах

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету і завдання, окреслено об’єкт, предмет, джерела фактичного матеріалу та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, відзначено особистий внесок  здобувача в досліджувану проблему, наведено відомості про апробацію основних положень дисертації.

У першому розділі ,,Текстотвірний  потенціал прислівних складнопідрядних речень”, що складається з трьох підрозділів, з’ясовано лінгвістичну специфіку художнього тексту, поняття тексту, склад та ієрархію текстових категорій, простежено еволюцію лінгвістичних поглядів на СПР з підрядними прислівними.

Охарактеризовано текстові категорії в їхньому співвідношенні  з прислівними складнопідрядними реченнями і констатовано, що лінгвістична специфіка художнього тексту зумовлена його приналежністю як до сфери мови, так і до сфери мовлення. У множинності категорій тексту, що розглядаються різними вченими і школами, наявні суттєві розбіжності.

Прислівні СПР беруть участь у структуруванні й абзацного зачину, й абзацної фрази, і кінцівки абзацу. Вони є важливим складником абзаців у художніх текстах, підтвердженням чого є синсемантія переважної більшості цих речень. СПР прислівного типу можуть збігатися з межами абзацу або бути компонентами надфразної єдності (далі НФЄ). Абзац і НФЄ – це категорії різних мовних рівнів. Процес виділення абзаців відбувається незалежно від НФЄ. Основний зміст тексту передається абзацними фразами, вони визначають структурне і смислове ядро тексту, його стилістичну спрямованість. Структура абзацу в художній прозі досить нерівнорядна, безпосередньо залежна від творчої манери, естетичних уподобань письменника.  Середній обсяг кількості речень в абзаці художнього тексту складає п’ять речень.

Водночас розглянуто еволюцію поглядів на складнопідрядні речення з підрядними прислівними, з’ясовано стан вивчення СПР прислівного типу у вітчизняному і зарубіжному мовознавстві, простежено динаміку поглядів лінгвістів на  прислівні СПР. Констатовано співвідношення / неспіввідношення формально-граматичного, логіко-граматичного, структурно-семантичного і функційно-структурного підходів до прислівних СПР, прокоментовано особливості авторської (І.І.Чередниченко та ін.) інтерпретації різних типів прислівних СПР.

В аналізі прислівних складнопідрядних речень як диференційної ознаки художнього тексту наголошено, що при порівнянні синтаксису письменників через призму використання прислівних СПР як диференційної ознаки, можна відзначити, що найбільш елементарний за вживанням складних речень ідіостиль І.Багряного – 268 (26,8 %), а найбільш складний – А.Дімарова – 580 (58 %).  Середня кількість слів у головній частині – 6 слів, у підрядній частині – 7 слів.

СПР найчастіше ускладнюються послідовною підрядністю. Основними за комунікативною настановою є речення розповідні, за експресією – неокличні.  Найкоротші  СПР    за  довжиною  у І.Багряного – 11 слів,  а найдовші у  В.Дрозда – 15 слів, у А.Дімарова і П.Загребельного відповідно 12 і 13 слів. 

СПР прислівного типу виступають диференційною ознакою художнього тексту і здатні об’єднувати елементи тексту в єдине смислове й структурне ціле.

У другому розділі ,,Функціональні різновиди власне-прислівних складнопідрядних речень у структурі художнього тексту”, що охоплює чотири підрозділи,  проаналізовано типові різновиди СПР з підрядними власне-прислівними в ідіостилях А.Дімарова, В.Дрозда, П.Загребельного; виявлено функціональну семантику СПР з підрядними присубстантивно-атрибутивними, з підрядними прикомпаративними та локативними предикативними частинами.

Розгляд типових різновидів складнопідрядних речень з підрядними   з’ясувальними в ідіостилях А.Дімарова, В.Дрозда, П.Загребельного дозволив констатувати, що з’ясувальні СПР у художньому тексті складають 30 % від усіх прислівних СПР,  присубстантивно-атрибутивні – 44 %, прикомпаративні – 2 %, локативні – 0,35 %. У  художньому тексті СПР із підрядними з’ясувальними  здебільшого неускладнені з постпозиційною підрядною частиною. Наявні також й ускладнені речення, що досягається переважно однорідною супідрядністю (дві або три підрядні частини):  А вчені люди розказували, що предки микуличан жили на берегах Дніпра тисячоліття, що на їхню землю зазіхали сусіди західні і кочівники зі степу…(В.Дрозд). …Андрійко повідомив, що лежить уже в госпіталі – аж у Сталінграді, що його поранено в праву руку й праве плече, що цей лист пише товариш по палаті…(А.Дімаров).

Найбільш типовим сполучувальним засобом у з’ясувальних реченнях виступає сполучник що: Ми надіємося, що ви це високе довір’я виправдаєте з честю (А.Дімаров). Реєстр сполучувальних  засобів, що функціонують як з’ясувальні, нараховує 16 сполучників та сполучних слів. У ролі опорного слова в з’ясувальних реченнях найчастіше вживаються  дієслова із семантикою мислення, мовлення, буття: Василь Гнатович подумав, що не купався в річці вже років з двадцять, якщо не більше…(А.Дімаров). Батько розповідав, що м’ята й любисток росли в них під причілковим вікном, біля призьби (В.Дрозд). Він виявив, що шаріат порушується постійно, повсюдно, злочинно (П.Загребельний).

Менш частотними є слова категорії стану, дієприслівники, прикметники та дієприкметники: Добре, що в тещі хатка була на Веселих Хуторах (П.Загребельний). Сам султан перелякано щулився у своєму розкішному наметі, думаючи, що вперше в боротьбі за чисту віру небо подає йому такий зловорожий знак (П.Загребельний). Данько був уже впевнений, що слід був і на прапорі  (А.Дімаров). Опорне слово розташовується здебільшого контактно щодо  підрядної частини. Односуб’єктних СПР з підрядними з’ясувальними в художньому тексті вдвічі більше, ніж двосуб’єктних речень:  Мені здавалося, що я перечитала всіх поетів (П.Загребельний). Однак султан удав, що не зрозумів натяку (П.Загребельний) – односуб’єктні; Роксолана знала, що султан знов і знов ітиме в походи…(П.Загребельний). Чомусь я вважав, що професор непідвладний ні політиці, ні вікові, ні звичайним людським почуттям, віддавши всю свою пристрасть тільки на служіння науці (П.Загребельний) – двосуб’єктні.

 В ідіостилі А.Дімарова СПР з підрядними з’ясувальними складають 27,4 % від  усіх  прислівних  СПР,  в ідіостилі В.Дрозда – 32,7 %, в ідіостилі П.Загребельного – 31,2 %.

В А.Дімарова переважає постпозиція підрядних з’ясувальних, але наявні випадки і препозиції підрядних з’ясувальних: Що то було за весілля, хто на кому женився, хто за кого виходив, не може пригадати (А.Дімаров). Що я пережив за той час, не побажаю й найлютішому ворогові (А.Дімаров).

Аналіз функціональної семантики складнопідрядних речень з підрядними присубстантивно-атрибутивними в художньому тексті засвідчив, що  головна частина більшості присубстантивних підрядних конструкцій є самодостатньою, її зміст не потребує поширення, а підрядна частина виступає як пояснення, уточнення винятково опорного слова головної частини. Тому доцільним постає врахування семантики опорного субстантива. Типовою семантикою опорного іменника атрибутивних СПР є назви осіб – 528 (26,7 %), назви речей – 179 (9 %), просторові поняття – 136 (6,9 %).

Опорний іменник головної частини має здебільшого конкретне значення і розташовується контактно щодо підрядної частини. В А.Дімарова, В.Дрозда  і П.Загребельного з-поміж семантичного простору опорних іменників найбільш властивими  виступають назви осіб і речей: Оживши, Андрій знову пригадав чорняву дівчину, яка стрічала його на пероні і все не приходила…(А.Дімаров). До них тулилися дядько та молодиця, які щойно вийшли з тролейбуса (В.Дрозд). Звичайно ж, у мене є книжки, про які директори інститутів перед тобою й не заїкнуться (П.Загребельний).

Присубстантивно-атрибутивні СПР, що  функціонують у художньому тексті, є переважно неускладненими з постпозиційною підрядною частиною, але вживаються й ускладнені,  найчастіше послідовною підрядністю, речення: Попереду був вечір, що здавався крутим перевалом, який треба будь-що подолати (В.Дрозд).

Найбільш уживані сполучувальні засоби атрибутивних СПР – що, який, яка, які: Наткнулася на великий конверт, що лежав, кимось на шафу покладений, довго тримала в руках, не наважуючись заглянути досередини (А.Дімаров). Наступного ранку, відклавши усі свої господарчі клопоти, я рушив у мандрівку навколо світу, який тепер мені належав (В.Дрозд). Ця жінка, яка щойно надягла найдорожче в історії людства плаття, замахувалася на ще більше (П.Загребельний). Ранок омив виселок, заглянув очима веселими та приязними в кожне вікно, оббризкав сонячним світлом людей, які прокидалися… (А.Дімаров).

Присубстантивно-атрибутивних речень за кількістю найбільше зафіксовано у П.Загребельного – 904, в А.Дімарова – 509, у В.Дрозда –  563. Підрахунки здійснено за співмірно однаковими текстами – було проаналізовано по 10 000 речень у художніх текстах кожного письменника.

У всіх митців ці речення здебільшого неускладнені. В А.Дімарова ускладнення виявляється в однорідній, неоднорідній супідрядності і в послідовній підрядності: Пробував утішитись думкою, що я ж сам цього хотів, що маю тільки радіти цьому, а радості чомусь не було (А.Дімаров). Васильович вибрав стілець, який ближче до дверей, сів, став оглядати велику кімнату, що правила, мабуть, за вітальню (А.Дімаров). …одразу ж зблиснула думка, що це, може, єдиний порятунок, який йому посилала доля (А.Дімаров).

У В.Дрозда і П.Загребельного  переважає ускладнення речень послідовною підрядністю: Вона придумала цю казку про будинок у селі, де вони будуть незалежні від Сергійкових батьків, що з підозрою зирили на ,,інтернатівську” невістку, яка так раптово з’явилася в їхній родині…(В.Дрозд). Я не став спускатися в трюм, де гріються тітки, що везуть свої загадкові кошики на ранковий базар до міста (П.Загребельний).

У П.Загребельного нами зафіксовано 2 випадки змішаної супідрядності: За Стугною і за Россю печеніги покрадьки стежили за княжими посланцями, що бігли слідом за Перуном, дивувалися незбагненній затятості цих, здавалося б, лагідних людей, що з такою несамовитістю топтали бога, якому ще вчора поклонялися (П.Загребельний) – (неоднорідна супідрядність і послідовна підрядність).  А настала війна, посунула на землю нашу темна фашистська сила, – і ці люди, що навіть не снилися мільйонам таких, як я, перші зрадили, переметнулися до ворога, кинулися лизати його грубі катівські чоботи (П.Загребельний) –  (однорідна супідрядність і послідовна підрядність).

Препозиція підрядних атрибутивних частин невластива цим реченням. Найбільш поширена постпозиція підрядних атрибутивних. Майже третині атрибутивних речень у кожного з письменників притаманна інтерпозиція, така позиція посилює відцентрові тенденції в середині головної частини (оскільки розчленовує і постає вкрапленням чужорідності) і водночас посилює доцентрові зв’язки у структурі складного речення (характеризується певний компонент головної частини):  Людиною, з якою розмовляв Ганжа, був його давній приятель-залізничник (А.Дімаров). Художник накреслив контури краєвиду, який відкривався з гори, склав альбома (В.Дрозд). Перським купцям, у яких Селім перед своїм походом проти шаха Ісмаїла забрав майно і товари, повернув усе і виплатив мільйон аспр відшкодування (П.Загребельний).

До найширше використовуваних сполучувальних засобів  в А.Дімарова і В.Дрозда належать що і який: Все причаїлося, з головою пірнуло під ковдру в надії, що, може ж таки, біда не помітить та пройде стороною (А.Дімаров). Андрійко поглядав то на літак, який вже сів і чекав чергового курсанта, то в небо…(А.Дімаров); Ластівки вищебечували на дроті, червоногруді в сонці, що вже котилося по обрію (В.Дрозд). Наступного ранку, відклавши усі свої господарчі клопоти, я рушив у мандрівку навколо світу, який тепер мені належав (В.Дрозд); у П.Загребельного – який, які, яка: Ми опинилися у величезнім білім залі, який  сяяв білими люстрами, білими меблями, білими скатертями на великих столах і малих столиках, білим посудом на них (П.Загребельний). Будинок вразив мене мармуровими широкими сходами, бронзовими ґратницями на сходах, високими скляними дверима, безліччю скляних дверей, які нечутно відчинялися й зачинялися… (П.Загребельний). Ти сядеш зі мною на Золотий трон Османів, будеш першою жінкою, яка доторкнулася до цього всемогутнього золота (П.Загребельний).

Висвітлено в розділі й особливості семантики опорного компаратива у відображенні внутрішнього і фізичного стану персонажа у складнопідрядних реченнях  з підрядними прикомпаративними, де у прикомпаративних СПР  найбільш поширеними в художньому тексті виступають опорні компаративи краще, який надає реченню якісно-оцінювальної семантики або семантики власне-переваги, і більше – найбільш узвичаєний у функції виразника кількісного вияву предикативної ознаки: До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування  (В.Дрозд). І якійсь тітці Ганні її зозуляста важила більше, аніж усі міжнародні події, разом узяті (А.Дімаров).

Семантика опорних компаративів надзвичайно різноманітна і нараховує 39 одиниць на 97 прикомпаративних речень.  Найбільшою постає кількість прикомпаративних речень в ідіостилі П.Загребельного – 49, найменшою – у В.Дрозда – 22 речення.

Предикативні частини СПР з підрядними компаративними можуть бути однотипними – оформленими як просте двоскладне чи односкладне речення: Лежати все ж краще, ніж іти (А.Дімаров).  Жити складніше, аніж водити машину (В.Дрозд);  або різнотипними: одна предикативна частина СПР – вихідне двоскладне речення, інша частина – односкладне: Він знадобився султанші ще скоріше, ніж гадалося (П.Загребельний).

Поширеними також є конструкції, де йдеться про одну особу, яка задля утримання від здійснення вкрай небажаної дії готова вдатися до крайнощів. Часто людина висловлює готовність заподіяти собі смерть, ніж зносити нестерпні у фізичному або моральному плані знущання: Краще померти в гетто, ніж бути причетним до тяжких злочинів (А.Дімаров). …Ліпше було б вмерти од кулі на дорозі, аніж задихатися в оцьому сажі (В.Дрозд).

Поряд зі сполучником ніж у В.Дрозда й А.Дімарова сполучувальним засобом виступає і його варіант – сполучник аніж, які розташовуються переважно контактно щодо підрядної частини: Прибула трохи раніше, ніж обіцяла (В.Дрозд). Для нас у тисячу разів цінніше отримати правдиву інформацію, ніж когось там посадити, віддати до суду (А.Дімаров). Доля до нас милостивіша, аніж нам здається (В.Дрозд). …Сказано ж бо: легше верблюдові пролізти у вушко голки, аніж багатому потрапити в царство небесне (А.Дімаров).  П.Загребельний вживає лише сполучник ніж: Страх зв’язує набагато міцніше, ніж любов (П.Загребельний).

Розгляд особливостей складнопідрядних речень з підрядними локативними у вираженні цілеспрямування, переміщення дозволив  констатувати, що локативні СПР  маловживані в художньому тексті. Складнопідрядні речення з локативними підрядними частинами структуровані опорними дієсловами просторового значення та дієсловами руху, їхнє лексичне значення містить вказівку на просторові виміри дії. Приєднуються такі конструкції сполучними словами де, куди, звідки, що стосуються статичних і динамічних просторових значень. За лексичним значенням опорних лексем вони поділяються на дві групи: 1) складнопідрядні речення, підрядні частини яких залежать від дієслів місцезнаходження, перебування: бути, стояти, знаходитися, розташуватися, лежати і под.  і виражають значення місця: Я відступив убік, став,    де   сказано  дідом,   де  ні   потреби,  ні   небезпеки…      (П.Загребельний); 2) складнопідрядні речення, підрядні частини яких підпорядковуються дієсловам руху, переміщення: іти, їхати, мчати, везти тощо і виражають значення напрямку руху: І вона пішла просікою, куди очі бачать (В.Дрозд). Проте пішла не бруківкою, а звернула в поля, ішла, куди ноги несуть, польовими стежками (В.Дрозд). Люди по роботах роблять, а ти їдь, куди тобі заманулося, і ніхто тебе не перевіряє, і нікому ти звіту не даєш (В.Дрозд).  

У  третьому      розділі     ,,Внутрішньотекстові  функціонально-семантичні  типи   прислівно-кореляційних    складнопідрядних    речень”, що об’єднує три підрозділи,  проаналізовано функціональні вияви СПР з   підрядними   симетричної будови (речення субстанційної, ад’єктивної та адвербіальної семантики), асиметричної будови та речення псевдосиметричної будови із семантично спустошеним словом те.

Розглянуто різновиди речень субстанційної семантики на позначення істот та предметів, подій у художньому тексті і розкрито специфіку субстанційних речень. Вона   полягає в тому, що завдання мовця – залучити в їхній побудові підрядну частину, яка дозволяє повноцінно передати зміст головної частини. У цьому разі зміст підрядної частини необхідний мовцеві для номінації певної істоти, предмета, реалії дійсності, однак номінації описової, непрямої, предикативно-значущої: Командувати на війні – про це знають тільки ті, хто там був (П.Загребельний).  Винні ті, хто наказував стріляти (В.Дрозд).  Дорогою ціною заплачено за те, що мушу нашим розказати (В.Дрозд).

Основу субстанційного речення як синтаксичної конструкції складає механізм ототожнення (тотожність антецедентів той, те і сполучних слів хто, що), що виступає засобом поєднання підрядної і головної частин.

 Аналіз мовного матеріалу засвідчив, що субстанційні речення становлять 3,1 % від загальної кількості прислівних СПР і 0,8 % від усіх типів речень у художньому тексті (див. Табл. 1).

Найбільш уживаними в художньому тексті виступають антецеденти те і той (ті), які найчастіше використовуються в називному, родовому і / або знахідному відмінках: Моральна відповідальність твоя за те, що сталося в Блиставиці, велика (В.Дрозд).  А що таке робота в забої, знає лише той, хто сам її скуштував (А.Дімаров).  Були прізвища тих, хто здавав проект набагато пізніше од мене, тільки про мене – анітелень (В.Дрозд).

Антецедент той змінюється за родами, числами й відмінками. На множину вказує або співвідносне слово ті – 50, або співвідносне слово ті і присудок підрядної частини: Праведні в нас ті, хто з усіма (П.Загребельний).  Ті, що запізнилися на урок, ящірками просковзували у двері класів…(В.Дрозд).

Із вказівкою на особу з вказівним займенником той (ті) сполучаються відносні займенники хто, що; для номінації предметів, подій – тільки відносний що: Той, хто знає сокровенне, великий і мудрий  (П.Загребельний).  Та ось і ті, що йшли додому, побачивши голову, швиденько повернули назад (А.Дімаров). Комусь треба починати те, що самим життям диктується (В.Дрозд). 

Найчастотнішим у субстанційних реченнях є постпозиційне вживання підрядної частини, не менш частотна й інтерпозиція, найменш властивим є препозитивне розташування підрядних частин: Помогти можна тільки тому, хто цього хоче (П.Загребельний). Те, що мало бути її поразкою, оберталося на перемогу (П.Загребельний). Хто впустив до хати, той впустив у себе (В.Дрозд).

Характеристика типів речень ад’єктивної семантики в описах характеру  персонажів художнього твору засвідчила, що  ад’єктивні СПР становлять значний пласт художнього мовлення і складають 6,8 % від загальної кількості прислівних СПР і 0,5 % від усіх типів речень (див. Табл. 1).

 Для ад’єктивних СПР художнього мовлення характерними є антецеденти такий, така, так: Він у мене такий, що на десять років наперед усе по поличках розкладе і розпише (В.Дрозд). Часом нападала така розпука, що не хотілося жити (П.Загребельний). Доводиться жити так, як живуть довкола тебе (П.Загребельний).

У межах СПР із корелятами якісно-ототожненої семантики залучені, зазвичай,  що, як:  За ці триста, а то й чотириста літ явір розкинув такі густі шати, що під ним могла сховатися добра сотня людей (А.Дімаров). Ніколи потім не читав я так захоплено і самозабутньо, як у дитинстві (В.Дрозд).  

Ядерною структурною ознакою ад’єктивних конструкцій виступає  постпозиція підрядної частини: Я був такий молодий, що не знав ще відчаю (П.Загребельний).

Підрядні частини ад’єктивних конструкцій можуть бути ускладнені або однорідними членами, або дієприслівниковим чи дієприкметниковим зворотом: Але я зроблю такого папера, що її не запроторять ні на шахти, ні на відбудову Сталінграда, ні в тайгу (П.Загребельний). Зате Дуліб одбіг пам’яттю в такі неспогадані далі, що про це доведеться повести мову осібно, не лякаючись загрози розтягнути й без того задовгу нашу розповідь (П.Загребельний). Симулянтам же й ледарям не може бути місця під сонцем, з ними справедливий і строгий німецький закон розправлятиметься так, як розправляється з неповноцінними расами, паразитуючими на тілі здорових націй (А.Дімаров).

Дослідження ролі речень адвербіальної семантики у відображенні просторових відношень у художньому тексті засвідчило, що за характером просторового значення кореляційні єдності поділяються на дві групи – місцезнаходження і напрямку руху, з чим пов’язані схарактеризовані особливості їхнього вживання в структурі адвербіальних речень. Співвідносні слова в складі кореляційних єдностей там / тут – де вказують на місцезнаходження (віддалене чи наближене). Кореляційні єдності, які мають значення напрямку руху, традиційно поділяються на такі групи: 1) туди, отуди, сюди;  2) звідти, звідси.

Адвербіальні речення становлять 2,8 % від загальної кількості прислівних СПР і 0,3 % від усіх типів речень (див. Табл. 1).

Найбільш частотними в адвербіальних реченнях є кореляти тоді, туди, поєднувані, зазвичай, зі сполучними словами де, коли: Вічним усе стає лише тоді, коли зодягається в красу (П. Загребельний). …Рвався всім серцем туди, де була моя Оксана (П.Загребельний).

Ядерними слід вважати СПР з підрядними адвербіальними частинами, представленими корелятивними парами там – де, тоді – коли: Там, де йшлося про здоров’я людей, я завжди був чесний (В. Дрозд). Лист прийшов саме тоді, коли я здавав трофейного дизеля  (П.Загребельний).

Усталеним для адвербіальних конструкцій є постпозитивний порядок розташування підрядної частини, периферійним виступає препозиційне вживання підрядної частини: Полетіла б туди, де  народилася  моя  душа (П. Загребельний).  Де ступить кінь турка, там уже не росте трава  (П. Загребельний).

Аналіз матеріалу підтвердив, що підрядні частини адвербіальних конструкцій можуть бути ускладнені здебільшого однорідними членами: Люди живуть довше там, де більше дерев, кущів, квітів (В. Дрозд).

Розгляд складнопідрядних речень  асиметричної  будови за особливостями  реалізації внутрішньотекстової модально-оцінної семантики виявив, що асиметричні речення становлять 8,4 % від загальної кількості прислівних складнопідрядних речень і  0,3 % від усіх типів речень (див. Табл. 1).

Для асиметричних речень найбільш уживаним є корелят так і сполучувальні засоби що, наче: Вчителька прочитала і так розсердилася, що й оцінки не поставила (В.Дрозд). Дивився очима проясненими на сонце, на річку, на ліс так дивився, наче оце побачив уперше (А.Дімаров).

Співвідносне слово головної частини та сполучувальні засоби можуть бути як контактними, так і дистантними: І виходило так, що всі перевершували її у вмінні добирати й складати слова (П.Загребельний). І така певність пройняла її, наче в завтрашній день заглянула (В.Дрозд).

Постійною структурною ознакою асиметричних конструкцій є постпозиція підрядної частини. Спостерігається ускладнення підрядної частини однорідними членами речення: Відчував себе так, наче задумав супроти дружини щось  нехороше, щось підле (А.Дімаров). Лежав на долівці, обмотузований віжками так, що ні звестися, ні поворухнутись (А.Дімаров).

Своєрідними постають функціональні різновиди складнопідрядних речень псевдосиметричної  будови  у мовленні персонажів. Прислівно-кореляційними СПР псевдосиметричної будови слід вважати такі структури, що містять співвідносне слово те як найбільш нівельоване в семантичному плані. У цих реченнях можуть вживатися майже всі сполучні слова, а також асемантичні сполучники що, щоб.

Речення   псевдосиметричної  будови із семантично  спустошеним  словом  те складають 2,3 % від загальної кількості прислівних СПР і 0,2 %  від усіх типів речень (див. Табл. 1).

Семантично спустошене слово те співвідноситься здебільшого у підрядній частині зі сполучниками що, щоб: Втім, жінки усе знають, ніби сама природа нашіптує їм те, що до чоловіків приходить лише з досвідом (В.Дрозд).

 Семантично нівельоване те часто розташоване в головній частині після іменника або після дієслів зі значенням мовлення, мислення: Вам треба написати заяву про те, що ви складаєте свої повноваження (П.Загребельний). Інна сказала те, про що сам давно здогадувався (В.Дрозд). Галя заплющила очі, боячись думати про те, що обіцяв сьогоднішній день (В.Дрозд).

Найбільш частотним у таких конструкціях виступає постпозитивне вживання підрядної частини, що мотивовано семантичною спустошеністю елемента те: Тепер у ній душа кричала від самої згадки про те, що зосталося і ніколи не повернеться (П.Загребельний).

ВИСНОВКИ

         Текст не автоматично складається з певної кількості простих і складних речень: він має свою смислову, граматичну і загалом лінгвістичну композицію. Для тексту слід визнати ієрархічно вершинною категорію цілісності, до якої прилягають категорії зв’язності, членованості, інформативності, континууму, проспекції, ретроспекції, модальності та ін. Синтез усіх можливих категорій тексту зумовлений творенням і сприйняттям художнього твору як цілісного. Основний зміст тексту передається абзацними фразами, вони визначають структурне і смислове ядро тексту, його стилістичну спрямованість. Мікротемами переважної більшості досліджених нами абзаців виступають розповіді про різні події, окремих дійових осіб, їхні вчинки. Тому найбільша  кількість  абзаців  починається   іменниками – 33,1 %. Поряд  з іменниками   абзацним  зачином також виступають дієслова – 23,7 %, займенники – 20,3 %, прислівники – 13 %, словосполучення на позначення часу – 5 %  та місця – 2,4 %. Середній обсяг кількості речень в абзаці художнього тексту становить 5 речень.

В А.Дімарова абзаци за кількістю речень середні за обсягом і складаються приблизно з 5 речень. Наявні також і більші за обсягом абзаци, які охоплюють від 10 до 34 речень. У письменницькій манері В.Дрозда надається перевага значним за обсягом абзацам. Середня кількість речень у цьому разі – 11. Часто вживаними є й великі абзаци, що містять від 15 до 34 речень. Більшість прислівних речень у складі абзацу – синсемантичні структури. Яскраво виражена синсемантія окремого речення є показником його текстотвірної функції.

         Прислівні складнопідрядні речення використовуються письменниками як частини складних ускладнених речень, як компоненти складних синтаксичних конструкцій, зазвичай,  в описах природи, портрета, характеру героя, його внутрішнього і фізичного стану.

Проаналізувавши по 1000 речень у кожного письменника, дійшли висновку, що  прості речення складають 51 % всього художнього тексту, складні речення – 49 %, серед яких: складнопідрядні речення – 13 %, безсполучникові складні речення – 11 %, складносурядні речення – 6 %. Прислівні  складнопідрядні речення становлять 7 %, детермінантні складнопідрядні речення – 6 %. Складні синтаксичні конструкції  охоплюють   15 %  художнього твору, а складні ускладнені речення –  4 %.

         Серед власне-прислівних СПР з’ясувальні СПР у художньому тексті складають 30 % від усіх прислівних складнопідрядних  речень,  присубстантивно-атрибутивні – 44 %, прикомпаративні – 2 %,    локативні – 0,35 % (див. Табл. 1), тобто найбільший текстотвірний потенціал виявляють з’ясувальні та присубстантивно-атрибутивні речення.

У художньому тексті  власне-прислівні СПР є здебільшого неускладнені, з постпозиційною підрядною частиною. Ускладнені СПР виявляють себе переважно у структурах з однорідною супідрядністю з двома або трьома підрядними частинами.

Увесь реєстр сполучувальних засобів, що функціонують у прислівних складнопідрядних реченнях художнього тексту, нараховує 27 сполучників і сполучних слів. Найбільш типовим сполучувальним засобом у з’ясувальних реченнях виступає сполучник що, реєстр сполучувальних  засобів, що функціонують як з’ясувальні, нараховує 16 сполучників та сполучних слів. У роботі описана ядерна структура з’ясувальних конструкцій зі сполучником що, якій властива негнучкість, відсутність граматичних обмежень в обох частинах, семантична обмеженість головної частини. У ролі опорного слова в з’ясувальних реченнях найчастіше вживаються  дієслова із семантикою мислення, мовлення, буття.

         У складнопідрядних реченнях із підрядними атрибутивними важливим чинником постає синтаксична позиція і лексичне значення опорного слова. Щодо місця пояснюваного іменника в головному компоненті, то тут прозорою постає тенденція до контактного розташування. Розподіл опорних слів за семантикою виявив наявність лексем на позначення абстрактних – 20,8 %  і конкретних понять – 79,2 %.  Типовою семантикою опорного іменника   атрибутивних   СПР є назви осіб – 26,7 %, назви речей – 9 %, просторові  поняття – 6,9 %. Найбільш уживаними сполучувальними засобами атрибутивних СПР виступають що, який, яка, які.  

У прикомпаративних СПР  найпоширенішими в художньому тексті виступають опорні компаративи краще, більше. Сполучувальним засобом у прикомпаративних СПР переважно постає сполучник ніж, хоча можливе вживання і його варіанта – сполучника аніж, які приєднуються здебільшого до підрядної частини контактно.

         Локативні СПР  маловживані в художньому тексті. Підрядні частини в них залежать від дієслів руху, переміщення типу іти, їхати або від дієслова місцезнаходження, перебування стояти і приєднувані до головної частини за допомогою сполучних слів куди, де.

З-поміж   прислівно-кореляційних   СПР  субстанційні  речення становлять 3,1 % від загальної кількості прислівних складнопідрядних речень, ад’єктивні складнопідрядні речення – 6,8 %, адвербіальні речення – 2,8 %, асиметричні речення – 8,4 %, псевдосиметричні речення – 2,3 % (див. Табл. 1).  Отже, найбільший текстотвірний потенціал виявляють ад’єктивні та асиметричні речення.

         Наявність у головній частині прислівно-кореляційних СПР вказівного займенника в ролі співвідносного слова, конструктивно необхідного компонента їхньої структури, є тією формальною ознакою, яка визначає сутність цих конструкцій як структурно-семантичного типу складнопідрядних речень. Усталеним для прислівно-кореляційних конструкцій є постпозитивний порядок розташування підрядної частини, периферійним виступає  препозиційне вживання підрядної частини. Аналіз матеріалу засвідчив, що підрядні речення прислівно-кореляційних конструкцій можуть бути ускладнені, зазвичай, однорідними членами.

Найбільш уживаними в субстанційних реченнях виступають антецеденти те і той, які найчастіше використовуються в називному, родовому і / або знахідному відмінках. За вказівкою на особу із займенником той сполучаються займенники хто, що; для номінації предметів, подій – тільки що.

         Для ад’єктивних складнопідрядних речень художнього мовлення характерними є кореляти такий, така, такі. У межах складнопідрядних речень із корелятами якісно-ототожненої семантики постають, зазвичай, сполучники що, як.

Ядерними виступають СПР з підрядними адвербіальними частинами, що функціонують у моделях з корелятами там – де, тоді – коли.

Для асиметричних речень найбільш уживаним є корелят так і сполучувальні засоби що, наче.

Семантично спустошене слово те у псевдосиметричних реченнях співвідноситься у підрядній частині зі сполучниками що, щоб. Семантично нівельоване те розташовується в головній частині після іменника або після дієслів зі значенням мовлення, мислення, відчуття, дії.

Прислівні складнопідрядні речення активно використовуються письменниками і є одними з найпоширеніших у художніх текстах, мають надзвичайно розвинені різновиди та синонімію зв’язків.

Отже, реалізований у дисертаційному дослідженні структурно-семантичний підхід до аналізу прислівних СПР у художніх текстах сприяє подоланню певної непослідовності чинних класифікацій СПР прислівного типу і водночас передбачає осмислення пов’язаних із ним питань на рівні сучасних теоретичних досліджень, дозволяє поглибити вивчення різновидів таких речень у художніх текстах в межах нового напрямку – лінгвістики тексту, розкрити внутрішньотекстове навантаження прислівних СПР, дозволяє окреслити основні / неосновні тенденції і закономірності розвитку цих утворень в українській літературній мові XX і XXI ст.