Модерністські тенденції у поезії „Молодої Музи”

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються  її предмет та об’єкт, формулюються мета і завдання, розкриваються наукова новизна та практична цінність, описується методологічна й теоретична основа дослідження, подаються відомості про апробацію отриманих результатів та структуру роботи.

У першому розділі – „Молода Муза” в контексті модернізму” – узагальнюються й підсумовуються наукові напрацювання українських та зарубіжних дослідників про поетичну творчість „Молодої Музи” в контексті українського та європейського модернізму. Пропонується розглядати модерністські тенденції як формально-змістове тяжіння творів до того чи іншого стильового різновиду модернізму, що відстежується на різних рівнях художньої образності.

У підрозділі 1.1. „Модерністські тенденції у творчості поетів „Молодої Музи” як теоретична проблема” визначається стильова належність поетичної творчості „молодомузівців”, з’ясовуються прояви в їхніх поезіях рис таких стильових різновидів модернізму, як символізм, неоромантизм, імпресіонізм, елементів преекспресіонізму, а також сутність явища декадансу в українській культурі межі ХІХ-ХХ ст.

Дослідники М. Ільницький, В. Моренець, Т. Гундорова, С. Павличко, Я. Поліщук, Б. Рубчак, Н. Шумило, С. Яковенко стверджують модерністський характер творчих пошуків поетів „Молодої Музи”, але мають різні погляди на природу й походження в них модерністських тенденцій.

Епоха модернізму, сучасниками якої були „молодомузівці”, крім змін у європейській філософській думці, принесла також зміну естетичної парадигми. Ці світоглядні та мистецькі тенденції зумовили модерністський характер поетичної образності в їхніх текстах, появу нових образів, мотивів, спричинили потяг до підсвідомого, надреального, звернення до таких художніх засобів, як поетичний символ, синестезія тощо. До специфічних рис поезії „Молодої Музи” дослідники відносять: філософсько-стильову багатоаспектність; великий обсяг художньо осмисленої символіки античності, слов’янської міфології, середньовічної та модерної світової літератури; декадентську емоційну тональність поетичних текстів „молодомузівців” та характерний тип ліричного „я”, якому властиві почуття самотності, туга за нездійсненим, есхатологічні відчуття, переживання власної ущербності, самоспоглядання, переоцінка вартостей, індивідуалізм, ностальгія, зневіра, страждання, розпач, які супроводжуються роздумами про загублений рай, щасливе минуле.

В цілому, художньому світу цих поетів, на думку М. Ільницького, властивий дуалізм, що виявляється в мотивах боротьби світлих і темних сил та двоїстості образів.

Показовим для творчої манери „молодомузівців” є часте звертання до мариністики, що О. Кононенко трактує як романтичну рису, а Я. Поліщук вважає ознакою символістського бачення речей. Т. Гундорова звернула увагу на негативістський дискурс (заперечення міщанства, брехні, продажності, буденщини) та психоаналітичний характер мовлення (повтори, замовчування, інтенсифікація образності).

В. Моренець відзначає химерність молодомузівського поетичного дискурсу, в якому фольклорно-народнопісенні матриці розриваються чужорідними образно-смисловими структурами.

Т. Гундорова і Я. Поліщук відзначають характерне поєднання еротики з аскетичною нотою – образ своєрідного „спіритуалізованого кохання”.

Важливого естетичного значення у творчості цього літературного угруповання набули філософські та психологічні пейзажі, особливістю яких стали екзотизм і фантастичність, відсутність міста, а основним засобом їх творення – контраст.

У підрозділі 1.2. „Літературні витоки модерністських тенденцій у поезії „Молодої Музи” розкриваються шляхи проникнення модерністських тенденцій у творчу манеру „молодомузівців”, серед яких – численні переклади творів французьких, бельгійських, польських, російських символістів, праць німецьких філософів, у яких окреслювалися актуальні для епохи модерну естетичні орієнтири і які ставали джерелом натхнення й творчих експериментів.

Досить помітним є вплив на творчість „Молодої Музи” американського письменника Е. По та французьких символістів Ш. Бодлера, А. Рембо, Е. Верхарна, П. Валері. Проте це не було механічне перенесення на новий ґрунт певних поетичних кліше чи просте наслідування. Розбудова образної системи віршів, зокрема у випадку зображення еротичних моментів та розкриття теми смерті, закорінена в основі різних ментальностей, що не дозволяє українським поетам, на відміну від французьких, вдаватися до натуралізму. У „молодомузівців” філософський аспект явища смерті формулюється прямо, у французькій поезії до нього звертаються опосередковано – через змалювання фізіологічних явищ тління. Відмінність полягає також у яскравій витонченості та естетизмі української лірики, тяжінні до класичних канонів. У французів не так часто, як у поезії „молодомузівців”, зустрічаються захоплюючі описи могутніх стихій моря й океану, гірських пейзажів.

Дослідники (зокрема, Б. Рубчак) переконують, що вплив на творчість „молодомузівців” мали також бельгійські письменники-символісти, а надто М. Метерлінк, що виявилося у специфіці тем та емоційній тональності поезій, які навіюють настрої передчуття кінця і містять символіку смерті.

Надзвичайно важливу роль у формуванні смислових домінант їхньої поезії відіграла філософія Ф. Ніцше та А. Шопенгауера (на цьому наголошує С. Яковенко), а найбезпосередніший вплив на поезію „Молодої Музи” мала польська література, зокрема творчість представників „Молодої Польщі” Ст. Пшебишевського та К. Пшерва-Тетмайєра.

У підрозділі 1.3. „Поезія „Молодої Музи” в контексті раннього українського модернізму” коротко з’ясовуються умови становлення творчості представників цього літературного угруповання, розглядаються причини неприйняття творчого новаторства „молодомузівців” прихильниками традиційної літератури.

Окрім співіснування реалістичної та модерністської тенденцій, що закономірно призвело до конфлікту літературних поколінь, причинами неприйняття художньої манери молодих митців були також відсутність чіткої диференціації термінів „модернізм” і „символізм”, ототожнення понять  „декадентський” та „модний”, зумисне викривлення терміну „декаданс”, який пов’язували з негативною семантикою ідеологічного ярлика. Таку позицію займали прихильники позитивізму в українській літературі на межі  ХІХ-ХХ ст., а згодом її активно підхопили радянські літературознавці. Мистецька самодостатність, яскрава авторська індивідуальність, символістське утаємничення мови художніх творів „молодомузівців” суперечили традиціоналістській теорії, їхня творчість сприймалася як чужорідна й загрозлива для української літератури в цілому, а їх самих звинувачували в надто тісному наслідуванні французьких поетів-символістів. Художні пошуки „молодомузівців” вдалося частково реабілітувати лише на межі ХХ-ХХІ ст., коли явища декадансу та модернізму були належним чином досліджені й термінологічно окреслені.

У другому розділі „Особливості модерністської поетики у творчості поетів „Молодої Музи” на прикладі конкретних поетичних текстів описується специфіка творчої манери цього літературного угруповання, а саме: еклектизм творчого методу, мотиви лірики, тип ліричного „я”, поетична семантика кольору та характер прояву в їхніх творах декадентського світовідчуття.

У підрозділі 2.1. „Еклектизм творчого методу” розглядається проблема еклектизму творчого методу поетів-„молодомузівців” та її бачення такими авторитетними вченими, як М. Ільницький, Т. Гундорова, О. Кононенко, В. Моренець, Я. Поліщук, Б. Рубчак, Н. Шумило, С. Яковенко.

Поєднання різностильових елементів дає підстави говорити про помітні прояви сецесійного стилю у творчості цих поетів, що, крім вітчизняних літературознавців Т. Гундорової, Я. Поліщука, зауважила також польська дослідниця А. Матусяк. На сецесійне забарвлення поетичного стилю „Молодої Музи” вказує також велика кількість описів природи, рослинне декорування.

До імпресіоністських рис поетичних творів „молодомузівців” належать: витончене вираження емоцій з метою вразити та здивувати читача; художнє відображення мінливості настроїв та мінливості світу; двоїстість мотивів вірша як варіант властивої імпресіонізму мінливості змісту; модерністське розуміння краси, що включає поняття гармонії; використання певного кола поетичних образів (зорових, слухових) для ліризації віршів і звертання до народнопісенної манери, яка апелює до найглибших архетипних пластів психіки читача. Зображення життя через призму внутрішнього світу ліричного „я” в імпресіоністському творі породжує психологічну та філософську насиченість пейзажів, чому також сприяє широка палітра кольорів та відтінків, часто вживаних поетами „Молодої Музи” у символічному значенні.

Поезії „Молодої Музи” властиві елементи преекспресіонізму, що видно із характеру образно-емоційного тла віршів: використання підкресленого (вражаючого) контрастування барв, мотивів, образів; висота трагічного світовідчування; творення світу вищого порядку і наповнення його почуттями, властивими стану афекту (захоплення, страх, жах, відчуття апокаліпсису); відсутність гармонії у собі і гармонії зі світом; загострена реакція на розпад духовності, означений катаклізмами світового масштабу; використання таких художніх засобів, як гіпербола, символ та гротеск; архетипізована образна система.

У пункті 2.2. „Мотиви лірики як складові концепції світовідчуття” представлено типологію основних поетичних мотивів цього літературного угруповання, створену на основі уважного текстуального вивчення поезій „Молодої Музи”.

Це мотиви протистояння (боротьби двох стихій, чоловічого та жіночого начал, людини і стихії, добра і зла, ангельської і демонічної жіночої вдачі тощо); філософські мотиви представлені, в основному, у вигляді роздумів про сутність життя, його швидкоплинність, пошук щастя, єднання людського єства зі всесвітом; есхатологічні мотиви; мотиви кохання (нерозділеного, зрадливого, скороминущого, вимушеної розлуки з коханою, колишнього щасливого, платонічного, еротичні мотиви, мотив поклоніння жіночій красі та ін.); патріотичні мотиви (історичного минулого, розлуки з рідним краєм, болю за долю народу, любові до рідного краю ін.); соціальні мотиви; мотиви смерті; війни; страждання; самотності; ностальгії за дитинством, молодістю; смутку; туги; дороги/подорожі (дороги у буквальному значенні та у значенні долання життєвого шляху, втечі від світу); творчості/духовного життя митця (вічної цінності мистецтва); мотив воскресіння щастя; мотив радості; міфологічні мотиви; мотив марення; сну; народнопісенні мотиви.

Характерною ознакою модерністської поетики „молодомузівців” є наявність у їхній поезії мотивів марення та сну, що надають віршам відтінків загадковості, містики, таїни.

Всі ці властивості поезії „Молодої Музи” дозволяють розглядати її водночас як зразок сецесійної та символістської манер письма.

У підрозділі 2.3. „Тип ліричного „я” у поезії „Молодої Музи” розглядаються індивідуальні особливості моделювання образу ліричного „я” в поетичних текстах „молодомузівців”.

У В. Пачовського це молода людина, яка прагне насолод. У Б. Лепкого це меланхолійний та мрійливий характер. Передчуттям скороминущості життя і болем від нерозділеного кохання сповнена душа ліричного „я” М. Рудницького. Внутрішня сутність суб’єкта лірики О. Луцького розкривається в роздумах про скінченність земного існування. Тверезість розуму, не затьмарена пристрастями та глибока філософічність характеризують ліричне „я” С. Твердохліба. Суб’єкта лірики С. Чарнецького – самотнього мандрівника зі смутком у душі й розумінням свого трагічного призначення в цьому світі – рятує від житейських болів і розлуки кохана, яка приходить у його марення.

Спільними рисами ліричних „я” „молодомузівців” є розчарування в житті та коханні (їм доводиться пізнати найрізноманітніші лики цього почуття), болюче переживання поразки у боротьбі з житейськими труднощами, усвідомлення скінченності людського життя й приреченості. У соціальному житті суб’єкт лірики „молодомузівців” займає пасивну позицію: хоч він і вбачає в цінностях, якими живе суспільство, певну загрозу для свого народу, проте не в силі будь-що змінити. Позиція долання труднощів у віршах „молодомузівців” – це переважно вимушене змагання, терпіння, тягар. Позбавити від цих страждань суб’єкта лірики може тільки прозаїчна природна смерть. У більшості творів людський біль розуміється як святий, а сенс життя вбачається у стражданні. Суб’єкт лірики „Молодої Музи” прагне віднайти щастя й гармонію сам або з коханою за межами людського суспільства, найчастіше – біля моря. Ця втеча, як правило, так і не реалізовується, а щастя лишається недосяжним: воно або вже в минулому, або лише у мріях про майбутнє. Такий тип ліричного „я” відображає відповідну естетиці декадансу концепцію світовідчуття поетів „Молодої Музи”.

Образними аналогами наділеного декадентськими рисами характеру ліричного „я” є поетичні образи паруса, чайки, відірваного від гілки листка магнолії, пожовклого опалого листя, які несуть семантику самотності й приреченості, шляху, блукання, вмирання.

„Молодомузівці” тонко відчули естетичне значення поетики морської стихії з її ознаками могутності, краси, пристрасті, небезпечності, неприборканості, підступності. Море стало пейзажним тлом багатьох їхніх віршів, що дозволило символічно підкреслити позначене декадансом світовідчуття їхнього ліричного „я”.

У підрозділі 2.4. „Поетична семантика кольору” розглядається естетичне значення символіки кольору у віршах „молодомузівців”.

Окрім підсилення емоційної тональності вірша, колір може надавати символічності поетичним образам та бути ключем до часткового декодування символічних значень, які містить семантико-асоціативне поле образу. Тужливі мотиви, гнітюче емоційне забарвлення поетичних образів „Молодої Музи”, присмеркові пейзажі, тематика смерті й приреченості справляють таке враження, ніби вся кольорова палітра обмежується сірим і чорним кольорами. Проте глибше дослідження семантики кольорів у поезії „Молодої Музи” дає несподівані результати: кольорову палітру цієї поезії насправді складають синій, блакитний, фіолетовий, срібний, золотий, білий, блідий, зелений, жовтий, пожовклий, рожевий, червоний, чорний, сірий, пурпуровий, кривавий, багряний та інші кольори.

Результати статистичної й інтерпретаційної роботи з поетичними текстами „молодомузівців” доводять, що у символічному значенні найбільш уживаним є срібний колір, який відіграє роль семантичного пом’якшення й асоціативно пов’язується з ніжними почуттями, поняттям прекрасного, витонченого та невловимого. „Срібні образи” художньої системи „молодомузівців” (срібна вільха як символ ностальгії за батьківським домом та дитинством, срібний місяць як символ ніжного кохання, срібні звуки вранішнього дзвону та ін.) надають особливого ліризму їхнім текстам: від замилування й ніжності до легкого суму, що є наслідком застосування прийому поетичної синестезії.

Найпоширенішими символічними втіленнями білого кольору (другого за частотою вживання у символічному значенні після срібного) у творах „молодомузівців” є образи білих квітів, білої рожі, білих птахів (голубів, пав), білих мрій, білої душі, білої снояви та образу коханої, що являється суб’єкту лірики біла і ясна. Семантика білого кольору найчастіше пов’язується зі сферою людських почуттів і може бути біполярною.

Асоціативне поле поетичних образів, у складі яких вжито синій колір, становлять такі значення: високі прагнення, мрії, радість, кохання, жаль, смуток.

Асоціації, які викликає той чи інший колір, у деяких контекстах можуть набувати протилежних значень. Наприклад, білий колір як структурний елемент образів „білесеньких пав” у поезії О. Луцького „Сонце, сонце!..” та „білої шарфи з похоронного вінця” у поезії С. Твердохліба „Загуділи водопади” набуває протилежних символічних значень.

Ми розмежовуємо поняття колір (або колір-означення) та символічний колір (або колір-символ). Символічні кольори можуть містити символічний зміст безвідносно до образу. У фольклорі це стосується червоного, кривавого, чорного та білого, а в поезії „молодомузівців” – це срібний, золотий, синій, іноді білий, сірий та чорний: з яким би поетичним образом вони не злилися – семантика образу залежатиме від символічного значення кольору.

У пункті 2.5. „Декаданс як основний емоційний маркер поезії „молодомузівців” пропонується інтерпретація поетичних образів, позначених впливом естетики декадансу на основі наукового досвіду Ю. Лотмана, О. Лосєва та М. Бахтіна за допомогою структурно-семіотичного методу аналізу поетичного тексту. Це, передовсім, персоніфіковані образи смутку та близьких до нього за семантикою почуттів – суму, туги, печалі, журби, скорботи, а також плачу, сліз, меркнучих метеорів, тривожного дзвону, зловісного чорного птаха та чорних коней, чорного мотиля, опалого листя, розірваної струни, руїн, тіні та ін. Сюди ж належать образи та символи, семантика яких пов’язана з поняттям смерті: образи кладовищ, могил, гробів, хрестів. Образ сліз у поезії „Молодої Музи” означений великою кількістю різноманітних епітетів, що свідчить про особливу увагу до нього поетів: ревні, криваві, щирі, теплі, ясні, сльози любові, холодні, зимні, прощальні, „сльози-брильянти” і перли-сльози. Значна кількість таких образів у поезії „молодомузівців” підтверджує переважання декадентського світовідчуття, яке передбачає творення краси із жахливого, потворного, наголошує на темних, трагічних моментах людського існування й забарвлює у відповідні емоційні тони художні тексти.

У третьому розділі „Символічний континуум поезії „Молодої Музи” розглядається художня специфіка символічних образів, які зустрічаються в цій поезії, у двох аспектах: з’ясовуються культурні контексти, з яких вони походять, та здійснюється психоаналіз поетики стихій за методикою Г. Башляра.

У підрозділі 3.1. „Символіка поетичних образів „Молодої Музи” окреслюється коло символів, які сформували її символічний код.

Сучасними дослідниками творчості „Молодої Музи” визначено декілька типологій її символіки: 1) за тематикою (астральна, мариністична, рослинна, символіка каменів, кольору тощо); 2) за типом світовідчуття поета (декадентська, романтична, сецесійна); 3) за походженням (запозичена зі світової літератури, з українського фольклору); 4) за ступенем пізнаваності (символи, значення яких розкриваються у контексті, і такі, що однозначно не декодуються).

У пункті 3.1.1. „ Художнє значення образів слов’янського фольклору у поезії „Молодої Музи” йдеться про переосмислення образів та сюжетів народної міфології, наповнення їх модерним психологічним і соціальним змістом як одну з тенденцій українського модернізму.

Слов’янська міфологічно-символічна образність надає творчості „молодомузівців” архетипної глибини, котра актуалізує діяльність найглибших пластів психічного життя читачів.

У пункті 3.1.2. „Творче переосмислення образів світової літератури” пояснюється художнє значення символічних образів та сюжетів світової літератури в поетичних творах „молодомузівців”.

У текстах „молодомузівців” найбільш численні запозичення з античної літератури природно співіснують з образами інших джерел світової культури. Знаковим як для європейського мистецтва епохи модернізму, так і для творчості „Молодої Музи” був інтерес до образів східних культур, зокрема з Біблії та індійських священних текстів.

У підрозділі 3.2. Символіка стихій у поезії „Молодої Музи” пропонується інтерпретація поетики стихій на основі розробленого Г. Башляром методу психоаналізу поетики стихій у художніх творах.

У пункті 3.2.1. „Типологія поетичних образів води” розглядаються образи водяної стихії: джерело, ручай, водоспад, ріка, став, човен, море, океан, дощ, злива, гроза, роса, сльози.

Результати дослідження поетики водяної стихії доводять, що особливого значення у творчості „молодомузівців” набуває поетичний образ моря, який постає символом високих поривань і величі духу, сердечних почуттів, хвилювань людської душі, боротьби за втілення мрій, а іноді символом одвічних таємниць буття. Символ моря амбівалентний: з одного боку, це вмістилище людських гріхів і болю, з іншого – джерело очищення душі через страждання. Море може бути омріяним краєм, де суб’єкт лірики прагне досягти умиротворення й гармонії.

У поезії „Молодої Музи” часто зустрічається художня паралель „душа-вода”, зумовлена властивістю води вбирати в себе все, що вона „бачить” і „чує”, і в чому, за Г. Башляром, проявляється її схожість із людською душею.

У праці „Вода і марення” Г. Башляр зазначає, що воду можна визначити як меланхолійну стихію та певне субстанціальне небуття, матерію відчаю. Насиченість водяними образами поезії „Молодої Музи” зумовлює сприйняття її читачем через призму таких почуттів, як розпач, глибока меланхолія й туга, та пов’язує поетику водяної стихії з самотністю.

Особливістю поетики водяної стихії „Молодої Музи” є те, що деякі образи, попри їх означеність у природі як чистих вод, можуть поставати в образній структурі поезій як води каламутні (образи дощу, водоспаду, джерела, в якому живе гадюка), і навпаки, образи-аналоги неприборканої (солоної) води в природі постають у віршах „молодомузівців” як води чисті й цілющі (образ сліз у деяких поезіях та образ спокійного моря). „Молодомузівці” остаточно не відриваються від міфологічних уявлень про водяну стихію, збагачуючи свої модерністські, переважно декадентські за світовідчуттям поезії міфологічним підтекстом.

У підрозділі 3.2.2. „Поетичний світ „повітряних” змістів” розглядаються образи повітряної стихії: вітер, небо, птах, крила, світло, хмари, райдуга, імла, ніч, сумерк, туман, буря та ін. Динамічним смисловим центром поезій „Молодої Музи”, пов’язаних із повітряною стихією, є символічний образ птаха. Спираючись на науковий досвід Г. Башляра, розмежовуємо поетичні значення понять „легкого” й „важкого” польоту. Для поезій цього літературного угруповання властивий здебільшого „важкий” політ і символічні образи ворона, орла, пугача, містичного чорного птаха та „чорного мотиля”. Важкий політ обтяжується такими емоціями, як смуток, жаль, туга, страх, передчуття кінця. У поезії „Молодої Музи” семантику безладного, самотнього польоту мають символічні поетичні образи листка магнолії, що самотньо летить над морем, пожовклого листя, яке опадає тощо. Рідше поети „Молодої Музи” звертаються до образів, пов’язаних із поетикою повітряної стихії, щоб передати такі значення, як легкість і безтурботність, свобода, молодість, радість, кохання. Семантика цих символічних образів підсилюється фонетичними і ритмічними засобами евфонії, алітерації, звуконаслідування, гри звуків.

„Повітряні” образи в поезії „молодомузівців”, як і образи інших стихій, амбівалентні. В одних випадках вони навіюють відчуття легкості й солодкої млості, вільного лету, висоти, а в інших – почуття невизначеності, страху перед невідомим, гнітючого усвідомлення падіння. Так, образ туману часто передає значення невідомості, страху, небезпеки, а іноді налаштовує на заспокоєння та умиротворення. Одним із образів, що поєднує дві стихії – повітряну та водяну – є образ чайки, який символізує душу ліричного „я”.

У „повітряній” поезії часто зустрічається пов’язана з образом неба символіка лазурного, золотого та голубого кольорів, які символізують волю.

У пункті 3.2.3. „Символіка хтонічних образів” тлумачаться образи земної стихії: гори, скелі, вершини, земля, рілля, поле, нива, дерево, сад (вишневий сад як символ батьківщини), листя (часто – пожовкле й опале), дім, рідше – пустеля, оаза, стежка і шлях, а також образи змії або гадюки, рослин, каміння.

Образи земної стихії можуть втілювати протилежні значення: з одного боку, це значення захищеності й спокою, рідної домівки (гори, скелі, дім, сад, стежка, поля, ниви), з іншого – значення протистояння, агресії, твердості, протесту (образи урвищ, скель, гір, змій і гадюк, землі, поля, ріллі). До яскраво амбівалентних образів земної стихії належить образ стежки, який у творчості „молодомузівців” набуває значення носія інформації, що накопичує життєві враження ліричного „я”. Схоже до образу шляху, стежка може трактуватися як одна з іпостасей символічного образу лабіринту, який в оніричному світі постає в двох значеннях: жорсткого лабіринту, який ранить, та м’якого, в якому задихаються. У символічних образах „молодомузівців” переважають значення жорсткого лабіринту. Відповідно до типології Г. Башляра у поезії „Молодої Музи” образ стежки наділений семантикою „втраченого шляху”.

Образ коня (коней) у „Молодої Музи” постає в оточенні хтонічної символіки, хоч символізує перехід із однієї стихії в іншу.

Образи гір символізують, як правило, прагнення, високу мету, заповітні мрії, високі почуття та силу духу, святість. Їхніми антиподами є образи проваль та урвищ – символи зла, страждань, смерті, усього темного, незрозумілого, містичного, що протистоїть людині, та образи скиби й ріллі, що символізують нужденне існування і невдячну та виснажливу фізичну чи творчу працю.

Рослинну символіку у поезії „Молодої Музи” представляють образи місцевих та екзотичних рослин, що демонструє традицію рослинного декорування, яка йде від сецесійного стилю та традицій бароко.

У модерністському ключі „молодомузівцями” інтерпретовані не лише образи рослин, а й міфологема саду, поетичний образ якого в різних контекстах може бути символом втраченого раю, кохання, духовного життя людини чи душі суб’єкта лірики.

Серед символічних образів каміння на особливу увагу заслуговує символічний образ перлів, який актуалізує відомі у світовій культурі значення символу перлини і асоціюється з такими значеннями, як мрії, жіночність, чистота, досконалість, праведність, місячне світло та ін. Символічний образ перлів значно розширює інтертекстуальність поезії „молодомузівців”, натякаючи на розмаїття їх семантики в різних культурних контекстах: відродження (Єгипет), джерело життєдайної енергії та оберег від меланхолії й зрадливих друзів (Античність), плодючість і водночас цнота, а також символ Діви Марії (християнство), просвітлення (буддизм), праведність (іслам) тощо.

Образ розсипаних перлів у творчості „Молодої Музи” може означати раптовий кінець, апокаліпсис, катастрофу. У творах „молодомузівців” це часто символ сліз, недосяжних мрій, втрат, зради, біди, приреченості.

У пункті 3.2.4. „Поетизація вогню” в центрі уваги образи вогняної стихії: сонця, зірок, вогнища, купальського вогню, пожежі, пекла, „байтати” (стихійного вогню бразильських лісів).

Поетика вогню у творчості „Молодої Музи” реалізується в таких типах „вогняних” образів: 1) вогонь як творча, нестримна енергія, що прагне змін і дії; 2) вогонь як кохання, пристрасть; 3) вогонь як енергія, що спонукає жити; 4) вогонь, що очищає; 5) вогонь як стихійне лихо; 6) вогонь як енергія, що підтримує спокійне горіння (тепло й гармонія); 7) згасаючий вогонь (символ втрати, смерті).

„Вогняних” образів у поезії „Молодої Музи” значно менше, ніж образів інших стихій.

Створений за допомогою прийому поетичної синестезії образ тернового вогню в збірці В. Пачовського „Ладі й Марені терновий огонь мій...” символічно поєднує семантичні поля вогняної та земної стихій, демонструючи характерний українцям синтез епох, культур, вірувань.

Образи сонця, зірок і місяця можуть набувати значень вогняної та повітряної стихій і, залежно від контексту, нести оптимістичну (мрії, ніжність, кохання, життя) або занепадницьку семантику (сльози, туга, втрата смислу життя, самотність, чужина). Символічні образи місяця та зірок часто означуються епітетом „срібний”. Срібний колір у структурі поетичних образів „Молодої Музи” нагадує про символістський контекст творчості цього літературного угруповання, про „срібний вік” російської поезії, французький символізм.