ЗЛОВЖИВАННЯ У СФЕРІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова правової держави в Україні вимагає дотримання прав та основних свобод людини, які закріплені в Конституції України та міжнародно-правових документах. На забезпечення реалізації цих прав спрямована діяльність правоохоронних органів та органів судової влади, що визначено в ст. 3 Конституції України: “Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави”.

Інтереси суспільства щодо протидії злочинності, відновлення порушених злочином прав та понесення винними особами кримінальної відповідальності задовольняються за допомогою кримінального процесу. Так, в ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України) визначені наступні завдання кримінального судочинства: “... охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний”. Для забезпечення вказаних завдань суб’єкти кримінального процесу наділяються правами та повноваженнями, які реалізовуються під час кримінально-процесуальних правовідносин.

Хоча кримінальний процес і покликаний бути ефективним засобом захисту прав та свобод, в правозастосовчій практиці досить часто зустрічаються випадки зловживання суб’єктами кримінального судочинства процесуальними правами та повноваженнями, на що постійно звертається увага правозахисних організацій та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Про актуальність проблеми свідчить також і те, що серед позовних заяв у Європейському Суді, де відповідачем є Україна, більшість стосуються процесуальних зловживань. У зв’язку з розвитком кримінально-процесуального законодавства та розширенням правового статусу осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, збільшилась кількість випадків використання процесуальних прав для захисту неохоронюваних законом інтересів, що вимагає адекватної реакції з боку законодавця.

Зловживання у сфері кримінального процесу перешкоджають досягненню завдань кримінального судочинства. Це зумовлює невдоволеність суспільства результатами діяльності правоохоронних органів, породжує зневіру громадян у справедливість та добропорядність суб’єктів кримінального процесу. 

Дослідження даного питання потребує комплексного підходу, адже під час розвитку суспільства проблема зловживань у сфері кримінального процесу  розглядалася з двох позицій: з кримінально-правової – як зловживання представниками влади своїми повноваженнями (в тому числі і в сфері кримінального судочинства), або з загальнотеоретичної – як зловживання громадянами належними їм правами (в тому числі і кримінально-процесуальними).

У кримінально-процесуальній теорії проблема зловживань у сфері кримінального процесу практично не розроблена. Наукові дослідження цього питання зустрічаються у роботах російських науковців А. Ф. Галузіна, Т. Г. Ганієва та В. С. Вепрєва в контексті дослідження інших кримінально-процесуальних проблем, які були опубліковані лише у 2005–2007 роках. Проблема злочинних зловживань повноваженнями службовими особами, які ведуть кримінальний процес, висвітлена в роботах фахівців з кримінального права Б. В. Здравомислова, М. Й. Коржанського, О. М. Костенка, А. Б. Сахарова, А. Я. Свєтлова та М. І. Хавронюка. Актуальні теоретичні питання зловживання правом розроблені, головним чином, у працях В. П. Грибанова, В. І. Ємельянова, С. Г. Зайцевої, В. Н. Кудрявцева, О. О. Малиновського, М. С. Малєїна, В. Н. Протасова, І. С. Самощенка, О. Ф. Скакун, М. М. Хміля та А. С. Шабурова. Базове підґрунтя дослідження проблеми зловживань у сфері кримінального процесу склали роботи відомих вчених, а саме: Л. Б. Алексєєвої, В. П. Бож’єва, Г. Н. Вєтрової, Ю. М. Грошевого, А. Я. Дубинського, П. С. Елькінд, З. Ф. Ковріги, М. В. Костицького, В. С. Кузьмічова, В. В. Лисенка, В. Т. Маляренка, П. Г. Марфіцина, О. Р. Михайленка, М. М. Михеєнка, А. Д. Назарова, С. Г. Олькова, І. Л. Петрухіна, М. А. Погорецького, С. М. Стахівського, М. С. Строговича, Л. Д. Удалової та О. А. Ширванова. Окремі аспекти протидії неналежному використанню кримінально-процесуальних прав та повноважень зустрічаються в роботах В. І. Галагана, Ю. П. Гармаєва, Н. С. Карпова, Є. Д. Лук’янчикова, В. Т. Нора, Д. П. Письменного, М. Є. Шумила та багатьох інших науковців. Повнота аналізу досліджуваної проблематики неможлива без використання робіт відомих учених, які діяли в попередні епохи: Ч. Беккаріа, Є. В. Васьковського, А. Ф. Коні, Ш. Л. Монтеск’є.

Необхідність дослідження зловживань у сфері кримінального судочинства викликана також тим, що дана проблема отримала певні наукові розробки лише на рівні загальної теорії та в галузі цивільно-процесуального права.

Викладене вище зумовлює актуальність теми дисертації, її важливе теоретичне і практичне значення для подальшого розвитку кримінально-процесуального права та вдосконалення законодавства. 

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямів, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженою Указом Президента України № 1376/2000 від 25.12.2000 р., Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період з 2001–2005 років (рішення Колегії МВС України № 9 КМ/1 від 18.12.2000 р.), Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років, затверджених Наказом МВС № 755 від 05.07.2004 р. Тема дисертації включена до Плану проведення науково-дослідної та дослідно-конструкторської роботи Київського юридичного інституту МВС України на 2005 рік.