| Короткий зміст: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету й завдання, визначено наукову новизну роботи, окреслено її теоретичне й практичне значення, подано відомості про методи дослідження та названо джерела добору фактичного матеріалу, висвітлено форми апробації одержаних результатів.
У першому розділі “Лінгвальна природа іменників зі словотвірним значенням подібності” викладено підходи до визначення дериваційної семантики, здійснено опис її типів на основі семантичного зв’язку між мотивованим і мотивувальним словами, теоретично обґрунтовано ідею розвитку на базі демінутивно-гіпокористичних суфіксів нової словотвірної функції форманта – передавати значення подібності.
У процесі відображення дійсності свідомістю людини між поняттями предметності, ознаки, дії, стану встановлюється відношення подібності, яке виражається за допомогою різних засобів номінації. У дериваційних процесах беруть участь спеціалізовані афіксальні засоби, за допомогою яких передається виявлена схожість. Дериватологи звернули увагу на те, що в словотворенні іменників значення подібності мають лексеми з префіксами па‑, су‑ (пагорб, супісок, сугорб), суфіксом ‑оїд (дифтонгоїд, еліпсоїд, монголоїд). У підсистемі прикметників функцію схожості виконують форманти ‑подібн(ий), ‑уват(ий), ‑аст(ий), ‑ев(ий), ‑ист(ий) та інші (лапатий, листовидний, землистий). До похідних одиниць із семантикою подібності відносять іменниково-дієслівні переходи гусар – гусар‑ити, стовп – о‑стовп‑іти, мавпа – мавп‑увати. Виникнення вторинних структур зі згаданим значенням є наслідком метафоричної мотивації, характерна особливість якої полягає в тому, що поява переносного значення слова пов’язана з його утворенням. У підсистемі імен при позначенні нових понять метафора виконує номінативно-пізнавальну функцію. При цьому діють словотворчі засоби, які виражають сему подібності без додаткової суб’єктивно-експресивної оцінки. Так, серед іменникових дериватів виявляють похідні, до структури яких увіходять полісемантичні форманти, що здатні виражати як демінутивну семантику, так і значення схожості: лисич‑к(а) “сорт гриба”, ніж‑к(а) меблів, шлуноч‑ок серця, нос‑ик чайника, черевич‑ок “росл. Orobus ve us, Cupripedium Galceolus” (пор. зменшено-пестливі лисич‑к(а) – тварина, ніж‑к(а), нос‑ик дитини тощо). Традиційно такі одиниці вважають метафоричними перенесеннями демінутивних найменувань, які виникли шляхом семантичного розвитку твірного слова на основі подібності позначуваних цим формативом предметів. У лексикографічних працях вони подаються в одній статті з іменником, що має зменшувальне (зменшувально-пестливе) значення, напр.: Чашечка 1. Зменш.-пестливе до чашка. 2. бот. Зовнішнє коло листочків підвійкової оцвітини квітки, що складається з окремих зелених чашолистків, які захищають внутрішні частини квітки. 3. анат. Надколінна кістка. 4. Шапочка на жолуді. 5. Чарунка в бджолиному щільнику (СУМ ХІ 285). Така семантична інформація свідчить про віднесення поданих словником вторинних значеннєвих одиниць до лексико-семантичних варіантів багатозначного слова з демінутивно-гіпокористичною семантикою. Панівна більшість похідних іменників зі зменшено-пестливими суфіксами, що має переносне значення, термінологізувалася, перейшла до розряду лексики обмеженого вживання. Функціонування в мові термінологічних одиниць із подібною словотвірною структурою є складником дискусійної лінгвістичної проблеми про можливість емоційно-експресивного забарвлення терміна, його “оцінність”, образність, оскільки найменування із семою зменшеності утворюються за допомогою суфіксів з оцінним значенням, які характерні тим, що одночасно є носіями емоційних відтінків у значенні слова.
У науці немає єдиної точки зору на механізм виникнення та словотвірну структуру терміноодиниць зі зменшено-пестливими афіксами. Проблема визначення їх внутрішньої будови випливає з найбільш поширеної та визнаної в мовознавстві думки, що однією з ознак термінологічної лексики є відсутність емоційності, експресивної й модальної функції, з чим пов’язана її байдужість до контексту, а тому ця знакова одиниця мови ніколи не має відтінку зменшеності, хоча в ній і трапляються зменшено-пестливі форми. У зв’язку з цим дослідники зазначають, що такі іменники, потрапляючи в науковий чи науково-популярний контекст, втрачають оцінну семантику. Мовознавці зауважують, що демінутивного значення можуть бути позбавлені не тільки терміноодиниці, а й окремі номенклатурні назви (П. Білоусенко, В. Богородицький, О. Бондар, В. Виноградов, Н. Громова, Л. Дідківська, Е. Мандельштам, М. Ломоносов, В. Покуц, Л. Родніна, В. Статтєєва та інші). На те, що метафорично переосмислені назви рослин зі зменшено-пестливими афіксами є формальними демінутивами (квазідемінутивами), вказують Л. Москаленко, Я. Закревська, А. Шамота, П. Гриценко.
Подібні деривати позбуваються оцінної семантики внаслідок процесу дедемінутивізації. Демінутивне значення на певному етапі розвитку мови можуть втрачати не тільки похідні слова, а й форманти зі значенням зменшеності. У зв’язку з цим виникають як нові функції суфіксів, так і нові відношення дериватів із такими афіксами. В українській мові на базі дедемінутивізації поступово виформувалася функція творення іменників зі словотвірним значенням подібності. Формант унаслідок його переосмислення набув здатності творити деривати зі значенням схожості, оминаючи демінутивний етап. Масовість процесів дедемінутивізації здавна зумовила виникнення великої кількості десубстантивних структур, які ніколи не були демінутивами (грибок “споруда для захисту від сонця”, молочко “чоловіче сім’я риб”, носик “передня загнута частина полоза саней”, ріжок “духовий музичний інструмент”). У термінологічному полі дедемінутивні суфікси перетворилися в термінологічні засоби (молоточок “одна з кісток середнього вуха”, корзинка “вид суцвіття”, жилка “дріт телефонного кабелю”). Такі похідні є назвами предметів, які схожі за зовнішнім виглядом (напр., кольором, формою), місцем знаходження, будовою, функціями, тактильними властивостями, смаком, запахом на предмет, названий мотивувальним словом.
Мутаційне дериваційне значення подібності мають похідні з дедемінутивізованими суфіксами, які повністю втратили зменшено-пестливу семантику. У значенні дериватів відбуваються семантичні зрушення, форманти вносять нову інформацію в зміст твірного слова (півники “трав’яниста рослина”, п’ятка “опора щогли”). Унаслідок дивергентних змін у семантичній і словотвірній структурі іменника виникли омоніми. Мутаційне значення характерне для всіх термінологічних номінацій (мішечок анальний, волосяний, зубний, щетинок; колонка “внутрішня вісь зав’язі у квіткових рослин”) та для імен, які мають афікси недедемінутивного походження (вербівник “вербозілля звичайне, Lysimachia vulgaris L.”, печіночниця благородна “Hepatica nobilis mill”). Мутаційно-модифікаційне значення подібності властиве дериватам, у структурі яких десемантизовані демінутивні суфікси виконують словотвірну роль, але набуття нового значення пов’язане з малими розмірами денотата (канавка “невелика довгаста напівкругла заглибина в чому-небудь”, соняшнички “соняшник яскравоквітковий, Helianthus laetiflorus Pers.”). Модифікаційну дериваційну семантику мають похідні, які позначають той же вид, рід, що й вивідне слово, але вживання колишніх демінутивних суфіксів орієнтує мовця на нову якість, яка відповідає, наприклад, у назвах рослин визначенню “дикий”, називає інший їх сорт, різновид (фасолька дика “Astragalus gluciphyllos”, вівсюжок “дикий овес, Avena fatua L.”).
У другому розділі “Словотвірна структура іменників зі значенням подібності” подано опис лексико-словотвірних груп іменників із семантикою схожості, з’ясовано джерела номінації, встановлено принципи мотивації, сфери функціонування, тематичну орієнтацію афіксів, ступінь їх продуктивності, розкрито тенденції розвитку словотвірної підсистеми імен зі значенням подібності.
В українській мові серед іменників, що утворилися за зовнішньою схожістю до предметів навколишнього світу, кількісно переважають похідні, мотиваційною ознакою яких є “подібний за формою” (90 % від загальної кількості обстежених дериватів). Вони представлені соматичними, технічними та виробничими найменуваннями, назвами рослин, частин будови рослинного організму, страв, одягу й взуття, видів орнаменту, зачісок, тварин, продуктів харчування, локативними назвами тощо. При творенні афіксальних соматичних назв зі значенням подібності за формою діють суфікси ‑к(а), ‑ок, ‑ик, ‑ц(е), ‑к(о), ‑ець, ‑очк(а), ‑ечк(а), ‑ц(і), ‑ц(я), ‑иц(я), ‑ик(и), ‑очок, ‑очк(и): борозенка вушної раковини, язика (1928 Природ 10); хоботок (РУТБ 602) “ротовий апарат членистоногих”; крильце носа (СУМ ІV 347); острівці панкреатичні (СМТ 39); вушко передсердя (53); гребінець вуха (БС 113) тощо. Найпродуктивнішими засобами вираження семантики схожості є форманти ‑к(а) (32%), ‑ок (15%). Середню продуктивність виявляють афікси ‑ик (8%), ‑ець (7%). Дериватами аналізованого типу послуговується переважно науковий стиль мовлення, оскільки такі лексеми є частиною медичної терміносистеми. Окремі номени належать до мовного масиву різних діалектних груп української мови. Джерельною базою номінації найчастіше виступають такі назви: а) предметів кухонного начиння, пристроїв: чашечка коліна (СУМ ХІ 285); колбочка ока (БС 283); б) прикрас, сплетінь: коронка зуба (СУМ ІV 742); канатик спинного мозку, пупковий (РУСлНТ 211); в) земної поверхні, простору: ямка черепна, ліктьова, жовчного міхура, придатку мозку, скронева, очна, пахвинна (Нетлюх 21); каналець зубний, слізний, сечовий, нирки (РУСлНТ 210); ґ) частин тіла: спинка носа, язика (Нетлюх 503); язичок придатковий, мозочка, нижньої губи (658); г) тварин: жабка (СУМ ІІ 500) “розростання кісток у суглобах кінцівок тварин”; черв’ячок мозочка (БС 365); д) рослин: мигдалик глотки (СУМ ІV 700); цибулинка волосяна (РУТБ 266). В основі окремих найменувань, окрім форми, закріплюється і подібність за функцією: трубка бронхіальна, капілярна, виводкова (ВТССУМ 1271); жолобок губний, статевий, уретральний (РУСлНТ 175). Одна і та ж назва може виступати знаком для найменування різних відділів тіла людини чи тварини в межах загальної семантики, напр., “звужена частина органу чи тіла”: шийка рака (ВТССУМ 1395), пор. шийка матки (РУТБ 621), шийка зуба (БС 244), шийка стегнової кістки (СМТ 54), шийка щелепи (Нетлюх 33), шийка коренева, лопатки (1928 Природ 155).
Одним із основних джерел номінації на основі подібності афіксальних технічних та виробничих найменувань є використання загальнолітературних слів у ролі термінів та професіоналізмів. Роль твірних основ виконують іменники з конкретним значенням (істот і неістот), які в структурі похідного акцентують увагу на одній індивідуальній ознаці предмета (формі), заперечуючи ряд інших істотних характеристик слова. У функції подібності при творенні згаданих назв спеціалізуються дедемінутивні суфікси ‑ик, ‑иц(я), ‑к(и), ‑ц(е), ‑ик(и), ‑ечк(о), ‑к(а), ‑ок, ‑ець, ‑ечок, ‑чик, ‑к(о), ‑иц(і), ‑ичк(о), ‑ц(і): хвостик (ВТССУМ 1342) “частина чого-небудь”; лапиця (1927 Техн 47) “гачок для витягування гвіздків”; рачки (1902 Вас 43) “глиняні підставки”; пузце (Гр І 135) “стовщена середня частина веретена”; плечики (ІІІ 195) “вішалка плечоподібної форми”; сердечко дзвона (О ІІ 211) тощо. Суфіксація є активним способом творення таких найменувань, зокрема, високою продуктивністю вирізняються афікси ‑к(а) (27%), ‑ок (22%), ‑ик (10%): глечик (СУМ І 288) “частина самовара, внутрішня труба”, жабка (ІІ 500) “пристосування для затискання електропроводу”, волосок (ВТССУМ 156) “металева пружинка годинника”, “дротик в електролампочці”. Префікси та конфікси діють спорадично: приміст (СУМ VІІ 673) “дерев’яний настил для пішоходів, тротуар, причал для порома”; загвіздок (ВТССУМ 289) “стрижень на кінці осі, болта”; підкрилок (772) “покриття для захисту частини машини, агрегату”; суголовок (Транспорт 60) “потовщена частина дерев’яної осі”; зазубень (Б-Н 144) “виступ будинку”; ошийок (Гр ІІІ 84) “вузька частина мішка в рибацькому сачку”. Панівна більшість лексем набула значного поширення в літературній мові – фіксуються в складі технічної та виробничої галузевих термінологій, інші належать до діалектної лексики. Мотивувальними є номени на позначення таких реалій буття людини: а) предметів домашнього вжитку, зброї: ложечка (ВТССУМ 494) “деталь деяких машин і знарядь”; лучок (497) “частина інструмента”; б) частин тіла: борідка (ВТССУМ 60) “виступ у ключі”; зубець (О І 388) “гострий виступ на чому-небудь”; в) тварин: рачок (СУМ VІІІ 460) “пристрій для піднімання відер”; свинка (Сх.слоб. 189) “горизонтальна частина димоходу”; ґ) рослин, небесних тіл: зірочка (СУМ ІІІ 578) “зубчасте колесо”; грибок коловорота (ВТ 18); г) прикрас, одягу: коронка (СУМ VІ 297) “обідок різальних частин бура”; поясок (VІІ 497) “серединна частина якоїсь деталі”; д) споруд, транспорту: млинок (1928 Техн 18) “пристрій для вимірювання води”; човник (Гр ІV 468) “частина ткацького пристрою”.
Орієнтація на особливості форми плодів, квітів, листків, кореневища рослини є провідним принципом мотивації похідних афіксальних найменувань рослин зі значенням подібності. Ними послуговується як літературна, так і діалектна мова. Сему подібності при їх творенні виражають суфікси, префікси та конфікси. Найвищою продуктивністю характеризуються суфікси ‑к(и) (19,4%), ‑к(а) (18,2%), ‑ник (10%), ‑ик(и) (12%), ‑ок (7,7%): огуречник дикий (ЕСУМ ІV 157) “гостриця лежача, Asperugo procumbens L.”; будячок (Москаленко 41) “алое деревоподібне, Aloe arborescens L.”; окаційка (42) “буркун лікарський, Melilotus officinalis (L.)”; шийки ракові (Морозюк 29). Поодинокі назви творять суфікси ‑ц(і), ‑очник, ‑ак, ‑יак, ‑ичк(а), ‑чик, ‑ц(е), ‑ниц(я), ‑няк, ‑івк(а), ‑анк(а), ‑ачк(а), –ець та інші: орляк звичайний (Морозюк 11) “Pteridium agvilinum L.”; копитняк європейський (16) “Asarum europaeum L.”; козелці лугові (ЕСУМ І 139) “Tragopogon pratensis L”; ваточник (339) “асклепій, Asclepias co uti Dcsh.”; огірчак (ІV 153) “кнавція, свербіжниця, Knautia arvensis Coult.”; вербичка (Москаленко 26) “зніт рожевий, Epilopium roseum Schreb.”; буркунчик (Смик 25) “люцерна хмелевидна, Medicago lupulina L.”; веретенце (Гр І 135) “хвощ польовий, Eguisetum aroense” тощо. У творенні похідних беруть також участь конфікси під‑…‑ок, під‑…‑к(а), за‑…‑ок, по‑…‑ник, під‑…‑ниц(я), па‑…‑ок, па‑…‑ник, на‑…‑ник. Наприклад, підгруздок (СУМ VІ 420) “гриб, схожий на груздь”; пабородник (ЕСУМ ІV 247) “козельці лучні, Tragopogon pratensis L.”; падубок (253) “Ilex aguifolium L.”; підкропивниця (392) “суниці зелені, Fragaria viridis Duch.”; завербок (О 261) “червона верба, Salix purpurea L.”. Згадані морфемні комплекси не набули продуктивності. Як правило, такі похідні переважають у говірковому мовленні. Одиничними є назви рослин, що утворилися за допомогою префікса па‑ (пазмій (254) “синяк звичайний, Echium vulgare L.”). Творяться назви рослин зі значенням подібності на основі слів, що належать до різних груп тематичної лексики: а) “небесні тіла”: зірочник середній (Морозюк 25) “Stellaria media L.”; місячник (ЕСУМ ІІІ 485) “лунарія, Lunaria”; б) “зоономени”: їжачок (Шамота 47) “Trapa natan L.”; рибка (Чаб ІV 8) “деревій, Achillea millefdium L.”; в) “інструменти”, “посуд”: грабельки (Морозюк 74) “Erodium cicutarium L. Her.”; глечики (БС 156) “купавка, Nuphar luteum L.”; г) “взуття”, “прикраси”: перстенець (ІІІ 147) “повитиця, Cuscuta epilium”; черевишник (1882 Піс 286) “Nepeta nuda L.”; ґ) “рослини”: дубок (Москаленко 42) “хризантема, Chrysanthemum L.”; ясенець голостопчиковий (Морозюк 72) “рослина родини рутових, Dictamnus gymnostylis stev.”; г) “частини тіла”: нирочник (ЕСУМ ІV 90) “анакардове дерево, Anacardium occidentale L.”; ногіток (ЕСУМ ІV 21) “календула, Calendula officinalis L.”; д) “продукти харчування”: проскурник (603) “червець однорічний, Scleranthus annuus L.”; кашка (Сх.слоб. 93) “тисячолисник”, “Spiraea Ulmaria L.”, “цвіт акації”.
У сучасній українській мові функціонують назви частин рослинного організму, утворені за допомогою афіксальних засобів деривації зі значенням подібності за формою на основі слів загальномовного словника. Сему схожості в більшості лексем реалізовують дедемінутивні суфікси ‑чик, ‑ик, ‑ок, ‑ц(е), ‑ик(и), ‑к(а), ‑ц(е), ‑к(и), ‑иц(я), ‑ечк(о) та інші: пупчик (СУМ VІІІ 390) “зародок рослини; брунька”; язичок (ХІ 631) “відросток біля основи листка злакових рослин”; покривальце (РУТБ 397) “виріст на поверхні листка”; нігтик (Єлін 169) “форма пелюстки”; вусики (Бот 247) “видозмінені бокові пагони у квіткових рослин”; вушко (БС 52) “верхній край листків багаторядників (рід папоротей)” тощо. Зазначені номени обслуговують науковий стиль української мови й уніфіковані як терміни. Частина народних назв ботанічних понять функціонує на рівні діалектного мовлення: лопатка (Гр ІІ 377) “недозрілий гороховий стручок”; носок (571) “верхня частина тополі”; колінце (О І 367) “частина стебла рослин, звідки починається лист”; косиця (380) “листок трави”, “суцвіття рогози”; ручки (ІІ 189) “огудиння огірків, кавунів, динь, гарбузів”. Мотивувальними є іменники на позначення пристроїв, споруд, рослин, одягу, частин тіла, земної поверхні тощо: прапорець (СУМ VІІ 517) “назва пелюстки квітки деяких бобових культур”; шпорка (ХІ 526) “виступ біля основи квітки”; корінець (ВТССУМ 455) “ніжка гриба”; будиночок (РУТБ 157) “структурне утворення водоростей”; покривальце (397) “виріст на поверхні листка”; дворик (РУСлНТ 150) “сплетення навколо перитеція”; брівка (Бот 35) “рубець листка над вічком бульби картоплі” тощо. Окремі похідні найменування мотивуються подібністю як за зовнішніми ознаками, так і за функціями предметів: ніжка (149) “усе те, що служить твердою опорою плодовому тілу”; обгорточка (РУСлНТ 325) “група верхівкових листків, які розміщені біля основи деяких суцвіть”.
Похідні афіксальні назви одягу, взуття, видів орнаменту, зачісок та інші зі значенням схожості за формою творяться суфіксальним способом. Найбільш продуктивними формантами є суфікси ‑к(а) (43,6 %), ‑ок (17,4 %): теремок (ВТССУМ 1241) “вінок із штучних квітів”; гривка (Гр І 325) “одна пілка плахти”; рачок (ІV 8) “рід вишивки”; сокирка (165) “т.с.”. Меншу продуктивність виявляють суфікси ‑ц(е), ‑к(и), ‑ик, ‑к(о), ‑ець, ‑чик та інші: копитце (Гр ІІ 281) “вид вишивки”, “рід інкрустації з міді у формі підкови”; човники (IV 468) “рід вишивки”; яблучко (534) “різновид орнаменту на посуді з глини”. Словотворчі засоби взаємодіють із твірними основами іменників на позначення таких реалій буття: а) знарядь праці, різновидів транспорту: кораблик (1882 Писк 101) “головний жіночий убір”; лопаткы (1902 Вас 34) “плахти у вигляді маленьких ліній”; б) споруд, пристроїв: стінка (Сх.слоб. 199) “полотно в десять пасом”; драбинка (Чаб І 295) “смужка нерівно стриженого волосся”; в) частин тіла: крильця (1902 Вас 26) “черевик із задником”; личко (О І 412) “бік”; ґ) рослин: горошок (СУМ ІІ 138) “кружальця на тканині”; сосонка (ІХ 470) “різновид вишивки”; г) тварин: змійка (ВТССУМ 373) “металева застібка”; коникъ (1823 Войц 302) “крючок із дроту, яким застібають сукню”; д) предметів домашнього начиння, одягу: подушечка (СУМ VI 762) “ладанка”; поясок (Гр ІІІ 398) “лінія в орнаменті розфарбованої миски”.
Незначна кількість дериватів зі значенням подібності за формою є назвами тварин. Більшість похідних є надбанням літературної мови. Як правило, словотвірна структура таких похідних зумовлена малими розмірами реалії, якій дається найменування. Однак, за нашими спостереженнями, сема здрібнілості внаслідок їх термінологічного вживання зневиразнюється. У процесі дериваційного перетворення активно беруть участь афікси дедемінутивного походження. Найбільш дієвими словотворчими одиницями є суфікси ‑к(а) (47%), ‑ик (20,7%): кобилка (СУМ IV 201) “комаха родини саранових”; котик (310) “морський ссавець із цінним хутром”. Мотиваційна ознака “подібний за формою” характерна також для похідних із непродуктивними формантами ‑ник, ‑יанк(а), ‑иц(я), ‑ок, ‑ець, ‑к(о), ‑ак, ‑ач, ‑івк(а), ‑к(и): бичок (СУМ І 172) “морська риба, tiobius”; вівсянка (Цвелих 56) “вид риби Leucaspius delineatus”; мишівка лісова, степова (230) “гризун, Sicista bеtulina”; ланцетник (ЕСУМ ІІІ 192) “морська тварина, Amphiеoxus lanceolatus”; кобилиця (УмСп 444) “назва комахи”; коровиця рогата (Гр ІІ 285) “комаха Hammaticherus cerdo” тощо. Спорадично діють префікс під‑ та конфікс під‑…‑ик: підгорлиця (ЕСУМ ІV 390) “зобастий голуб, Columba gutturosa”; підорлик великий (Цвелих 122) “хижий птах родини орлиних”. Мотиваційна база найчастіше опирається на найменування тварин, пристроїв, предметів домашнього начиння.
Семантична група назв продуктів харчування нечисленна. При творенні таких похідних зберігається основний принцип творення назв – за подібністю до форми від найменувань рослин, частин тіла, тварин, птахів, інструментів тощо – предметів, які оточують людину в повсякденні. Похідні структури вживаються як у літературній мові, так і на рівні діалектного мовлення. У колі згаданого лексичного масиву функціонують лексеми із формантами ‑чик, ‑ц(і), ‑алик, ‑к(а), ‑к(и), ‑ок, ‑ець, ‑ик: батончик (СУМ І 112) “кондитерський виріб”; зубці (ІІІ 728) “страва із зерен ячменю”; рогалик (VІІІ 500) “булочка, що має форму рога”; соломка (ІХ 449) “назва сорту цукерок”; стовпець (721) “печиво циліндричної форми”; коник (ВТССУМ 448) “пряник”; ріжки (1034) “солодка булочка чи інші ласощі”; орішок (Чаб ІІІ 57) “коржик різної конфігурації”; шишечка (Гр IV 494) “різновид тістечка”.
Локативні найменування творяться на основі подібності за формою до частин тіла, земної поверхні, рослин, взуття, посуду тощо. Тут домінують суфікси ‑ок, ‑к(а), ‑к(и), ‑ц(е), ‑ечк(о): містечко (СУМ IV 749) “селище міського типу”; брівка (ВТССУМ 62) “підвищений край канави, насипу, залізничного полотна”; лобок (Кіровоград 114) “піщана гора, вільна від рослинності”; степок (186) “необроблене поле”; грибки (Гідронім 64) “група островів на болоті”; лопатка (О IІ 417) “невелика плоска гора”; блюдце (Гр І 204) “полога западина округлої форми” тощо.
Натрапляємо на поодинокі найменування астрономічних, друкарських понять, фігур танцю, ігор, знаків синтаксису й математики тощо зі значенням подібності за формою. Ця група представлена номенами із суфіксами ‑к(и), ‑к(а), ‑ець, ‑ок, ‑чик, ‑ик, ‑ц(і), ‑ичк(о): пружинка (СУМ VІІІ 361) “фігура в танці”; стовпець (ІХ 721) “вертикальна смуга тексту”; глинка (ВТССУМ 185) “біла глина”; лапки (480) “значки для прямої мови, цитат”; возок (О І 48) “сузір’я Мала Ведмедиця”; зайчик (Гр ІІ 44) “гра”; намистичко (503) “бульбашки при кипінні води” тощо. Наявність афіксів продиктована потребою вказати на “несправжність”, відмінне від позначуваного твірним словом значення.
Схожість за кольором – менш продуктивна модель номінації (4%). Творення похідної назви може бути результатом накладання декількох мотиваційних ознак: значення схожості за кольором сукупно з іншими зовнішніми, функціональними властивостями реалій, що сприяє цілісному сприйняттю предмета. Лексико-словотвірний тип соматичних найменувань репрезентований літературними назвами за подібністю до зовнішніх ознак мінералів, явищ природи, рідини. Він представлений похідними із суфіксами ‑к(а), ‑к(о), ‑ик: кришталик ока (СУМ ІV 355); райдужка ока (РУСлНТ 441); молочко (ВТССУМ 538) “вид корму личинок бджіл”, “чоловіче сім’я риб”. Іменники зі значенням подібності за кольором, що є назвами рослин, вступають у відношення мотивації з найменуваннями інших рослин, тварин, мінералів, металів, взуття, астрономічних об’єктів, частин тіла. Окремі похідні мотивуються прикметниковими основами. У творенні дериватів беруть участь суфікси ‑к(а), ‑ень, ‑к(о), ‑к(и), ‑ик, ‑овник, ‑יанк(а), ‑иц(я), ‑ник, ‑ин(а), ‑јаник, ‑інк(а), ‑יук, ‑ець, ‑инк(а), ‑ик(и), ‑ичок, ‑ок: лисичка (ВТССУМ 487) “гриб, Cantharellus cibarius Fr.”; бурячки (ЕСУМ І 291) “гірчак східний, Polygonum orientalle L.”; золотень (ІІ 275) “золотень жовтий, Asphodelus luteus L.”; коровиця (ІІІ 54) “вовнянка, Lactarius torminosus Fr.”; крейдовник (82) “самосил білоповстистий, Teucrium polium L.”; олов’яник (ІV 183) “Plumgago europaea L.” тощо. В українській мові функціонують похідні назви тварин, утворені на основі подібності до окрасу інших тварин, кольору одягу людей, предметів природного світу. Назви продукують суфікси ‑ниц(я), ‑ак, ‑иц(я), ‑ичок, ‑׳ух, ‑к(а), ‑ок, ‑ик: лимонниця (СУМ ІІ 486) “метелик жовто-лимонного кольору”; козачок (ІV 211) “комаха ряду напівтвердокрилих”; попелюх (ЕСУМ ІV 515) “вовчок, Myoxus glis”; попик (517) “листоїд, Chrysomela L.”, “тарган, Periplaneta orientalis L.”; корівка (Гр ІІ 284) “самка жука носорога (oryctes)”, “сонечко, Coccinella” тощо.
На основі подібності за функціями, способом існування, поводження, застосування твориться незначна кількість іменників (3%). Кількісна семантика похідних назв тварин зневиразнена, вона не є суттєвою для називання. Однак добір словотворчого засобу в окремих випадках умотивовано невеликими розмірами тварин та птахів. Цей лексико-словотвірний тип представлений структурами на ‑к(а), ‑ок, ‑ик, ‑очк(а): рибалочка (СУМ VІІІ 527) “рід птахів, що живуть біля води”; вовчок (ВТССУМ 153) “капустянка; Gryllotalpa vulgaria”, “ссавець із роду гризунів”; ковалик (437) “жук, який видає тріскотливий звук”; свердлик (1106) “жук-шкідник, личинки якого вигризають у деревині горизонтальні ходи”; кобилочка (БС 281) “рід птахів, спів яких схожий на стрекіт цвіркунів кобила”. Найменування-фітономени, утворені на основі подібності за функціями, способом розмноження, застосування тощо, характерні для народнорозмовної мови. Це діалектні назви рослин із формантами ‑инк(а), ‑к(и), ‑ій, ‑ок, ‑к(а), ‑к(о), ‑чик, ‑ійк(а): материнка звичайна (Морозюк 90) “Origanum vulgare L.”; деревій звичайний (100) “Acyillea millefolium L.”; вовчок (Шамота 47) “заразиха, Orobancke L.”; реп’яшки (Смик 142) “череда трироздільна, Bidens tripartita L.”; гадючка (Б-Н 92) “гриб-мухомор”; вовчки (О І 48) “череда, Bidens tripartitus”. Соматичні назви представлені поодинокими одиницями із суфіксом ‑к(а): матка (СУМ IV 651) “статевий орган жінки та самиці тварини”, пор. матка (ВТССУМ 514) “жила”. Інструментальні найменування оформлені формантами –ик, ‑ок, ‑ень: песик (ЕСУМ IV 359) “частина ткацького верстата”; бігунок (СУМ І 175) “деталь механізму”; лопатень (1902 Вас 11) “велике свердло”; ведмедик (Гр І 130) “наливне колесо в млині”. За подібністю функцій творяться також назви людей, напоїв, частин поверхні, інструментів, предметів природного походження тощо. Словотворчими одиницями є форманти ‑к(а), ‑к(и), ‑ик, по‑ та інші: аптечка (СУМ І 56) “набір ліків”; шкілка (ХІ 474) “ділянка, де вирощують саджанці рослин”; кринички (Гідронім 100) “місце в лісі, де протікає джерело”, “долина потоку”; ведмедик (Гр І 130) “вид хмільного напою”; посестра (О ІІ 119) “товаришка молодих літ”.
Якість, властивість їжі, напоїв, об’єктів природного світу є мотиваційною базою для найменувань предметів за подібністю смаку (0,6%). Назви рослин, як правило, вживаються в усно-розмовному мовленні із суфіксами ‑ениц(я), ‑ик, ‑ок, ‑ник: квасениця (Морозюк 73) “Oxalis acetosella L.”; квасик (ЕСУМ ІІ 416) “конюшина гірська, Trifolium montanum L.”; огірочник (ІV 153) “огіркова трава, Bocago officinalis L.”; хрінок (Смик 172) “кінський часник” тощо. Назви страв представлені поодинокими структурами із суфіксом ‑ок: льодок (СУМ IV 584) “напій із медом і спиртом, який п’ють охолодженим”, пор. льодок (О І 115) “холодне питво”; медок (СУМ IV 665) “сорт вина”, “штучний мед”; квасок нирковий (Клинов 4) “страва із солоними огірками”, пор. квасок (О І 345) “закваска для тіста”.
Мотиваційна ознака “подібний за запахом” (0,7%) характерна для похідних назв рослин. Денотативною базою є рослини та тварини, які мають своєрідні, специфічні властивості запаху (клоп, козел, табак, малина тощо). Запах може сприйматися людиною суб’єктивно, звідси й поява варіантів у називанні (хрінниця, клопівник). Назви творять суфікси ‑ниц(я), ‑івник, ‑ик, ‑ник, ‑к(а): хрінниця смердюча (Морозюк 48) “Lepidium ruderale L.”; клопівник (ЕСУМ ІІ 465) “т.с.”; козлик (500) “валеріана, Valeriana L.”; лимонник (ІІІ 234) “кущова рослина, Schizandna Michx.”; малиновка (372) “сорт яблук”; табачка (1882 Писк 254) “Ranunculus sceleratus” тощо.
Подібність тактильних властивостей закріплена в основі соматичних, речовинних назв, найменувань одягу, рослин (0,6%). Здебільшого це діалектні суфіксальні утворення на ‑ник, ‑ик(и), ‑к(и), ‑к(а), ‑ик: кісточка (ВТССУМ 431) “гнучка пластина з китового вуса, металу”, “кулька рахівниці”; котник (ЕСУМ ІІІ 60) “дзвоники круглолисті, Campanula potundifolia L.”; атласики (1882 Писк 8) “бархатці”; котки (Гр ІІ 293) “конюшина польова, Trifolium arvense L.”, пор. котик (так само) “щітка на ногах у коня”, “різновид жіночої шуби”; хрящик (IV 417) “вид грибів” тощо.
ВИСНОВКИ
1. В афіксальній словотвірній системі іменника сучасної української мови функціонують дериваційні засоби, що оформлюють мотиваційні відношення, які встановлюються свідомістю між поняттями предметності на основі їх схожості – за формою, кольором, функцією, будовою, запахом, смаком, тактильними властивостями. Такі форманти є виразниками мутаційного, мутаційно-модифікаційного, модифікаційного дериваційних значень подібності. Словотвірна семантика згаданих типів виявляється в інструментальних, соматичних, ботанічних, локативних найменуваннях, назвах рослин, одягу, взуття, тварин, людей, продуктів харчування.
2. У сучасній українській мові семантику схожості в підсистемі іменника виражають як поліфункційні, так і моносемні форманти. В абсолютній більшості випадків значення подібності розвинулося на базі власних словотворчих ресурсів української мови, зокрема афіксів, для яких функція вираження схожості стала вторинною. Така семантика закріпилася за формантами, що мали демінутивне значення (корзиночка “тип суцвіття”; атласики “росл. бархатці”; райдужка “частина судинної оболонки ока”; свердлик “жук-шкідник”; медок “штучний мед”; блюдце “полога западина округлої форми”). Виразниками значення подібності є також полісемантичні афікси ‑ник (ланцетник “невелика морська тварина, Amphioxus lanceolatus”), ‑івк(а) (перстенівка “кільчастий шовкопряд, Malacosoma neustria L.”), ‑יак (огняк “сорокопуд сірий, Lanius exeubitor L.”), ‑овник (крейдовник “росл. самосил білоповстистий”), ‑ень (золотень “росл. золотень жовтий”), при‑ (приміст “дерев’яний настил збоку вулиці, тротуар”) тощо. Спеціалізоване значення подібності реалізують конфікси під‑…‑ик, роз‑…‑ø(а), за‑…‑ень (підорлик “хижий птах родини орлиних”, розкрил “обриси чого-небудь у вигляді розгорнутих крил”, зазубень “виступ будинку”) та суфікс іншомовного походження –оїд (трапецоїд, металоїд, планетоїд, алкалоїд).
3. Найбільш активними формантами зі значенням подібності є суфікси, що первинно мали зменшено-пестливе значення (88% від загальної кількості слів). Для вираження демінутивно-гіпокористичної семантики українська мова розвинула широку систему словотворчих засобів. Унаслідок процесу десемантизації зменшено-пестливі афікси стали поліфункційними, перетворилися в термінологічні засоби. Серед формантів дедемінутивного походження зі значенням подібності високим ступенем словотвірної активності вирізняються афікси І ступеня демінутивності ‑к(а), ‑ок, ‑ик, ‑к(и), ‑ець. Суфікси ІІ ступеня ‑очк(а), ‑ечк(о), ‑ичок, ‑ичк(а) та інші – менш продуктивні. За своєю лінгвальною природою більш нейтральним щодо вираження оцінного значення є вживання формантів першого ступеня демінутивності. Cема кількості похідних дедемінутивного походження з мутаційним словотвірним значенням подібності зневиразнена або втрачена. Такі номени виступають омонімами до лексем зі зменшено-пестливим значенням.
4. Іменники зі словотвірним значенням подібності властиві як літературній мові, так і діалектним лексичним системам. Вони є складником загальновживаної, виробничо-професійної, науково-термінологічної, специфічно-побутової лексики. У літературному вживанні найвищою продуктивністю характеризуються дедемінутивні суфікси із семантикою схожості: коронка (мед.), шлуночок (мед.), човник (техн.), сердечко (техн.), кришечка (бот.), рильце (бот.), шийки ракові (бот.) тощо. Слова літературної мови творять також малоактивні афікси за‑ (загвіздок “стрижень, кілочок або цвях для закріплення певних деталей”), під‑ …‑ик (підсоколик “птах родини соколиних”), за‑…‑ень (зазубень “частина чого-небудь, що видається наперед”), під‑…‑ок (підкрилок “поверхня, покриття для захисту частини машини, агрегату”), су‑…‑ок (суглинок “осадова гірська порода, до складу якої входять пісок і глина – 10-30%), ‑יуг (вівсюг “подібний до вівса бур’ян, дикий овес”), ‑ач (перстач “росл. Potentilla L.”), ‑івка (мишівка лісова, степова “дрібний гризун, схожий на маленьку мишку, Sicista brtulina”).
У діалектному словотворенні, окрім активно вживаних суфіксів дедемінутивної природи, діють поодинокі форманти, що є ознакою просторічного, образного мовлення: ‑יанка (картоплянка “соняшник бульбистий”), ‑очник (ваточник “росл. асклепій”), ‑авка (мишавка “росл. мишачий хвіст”), па‑ (пазмій “росл. синяк звичайний”), на‑…‑ник (набородник “росл. козелець”), о‑…‑ок (ошийок “вузька частина мішка в рибацькому сачкові”), по‑ (посестра “товаришка молодих літ”) тощо.
5. Джерелами номінації іменників зі словотвірним значенням подібності є назви частин тіла живого організму, одягу, прикрас, тварин, людей, продуктів харчування, рослин, небесних та геометричних тіл, музичних інструментів, знарядь праці, посуду, пристроїв, транспорту, меблів, споруд, зброї, явищ природи, частин земної поверхні, гірських порід, іграшок, тканин тощо – предметів зовнішнього матеріального світу, які найбільш життєво важливі у сфері практичної діяльності людини.
Одна й та ж лексема може виступати твірною для низки дериватів, які мають різну сферу вживання. Так, ряд похідних об’єднані мотивувальною ознакою “подібні за формою” й утворені від лопата, пор. лопатка “щабель у бороні”, “деталь вітряка” (техн.), “вертикальне стовщення стіни” (архіт.), “кістка в складі плечового пояса” (мед.). Окремі похідні зі спільними твірним і формантом мотивуються на основі різних ознак, пор. ріжки “паразитичний грибок чорно-фіолетового кольору на злакових культурах” (бот.), “частина предмета або увесь предмет, схожий формою на ріг”.
6. Функціонування іменників зі значенням подібності є характерною рисою словотвірної системи української мови. Такі похідні лексичні одиниці набули виразної національномовної специфіки. У їхній внутрішній формі відображена закономірність процесу пізнання людиною безмежної у своїх виявах об’єктивної дійсності, увиразнюються інтелектуальні, психічні, естетичні особливості мислення українського народу. Цей спосіб номінації став масовим, універсальним при оформленні мотиваційних відношень схожості, що свідчить про потужну потенційну спроможність внутрішнього іменникового словотворення.
У процесі розвитку мови, зокрема становлення наукового стилю, деривати зі значенням подібності стають надбанням термінологічних систем української мови. Панівну більшість лексем засвоює літературна мова, у той час як інші найменування функціонують на регіональних рівнях. Номени із семантикою схожості виконують інформативну функцію, фіксуючи несуттєві ознаки понять, які проте домінують у процесі пізнання, є актуальними для носіїв мови. Деривати зі значенням подібності становлять цілісну й органічну систему, що перебуває в стані розвитку.
|
