| Короткий зміст: |
Актуальність теми. Національні правові системи держав континентальної Європи в останні десятиріччя зближуються. Гармонізація кримінального законодавства цих держав, тобто приведення його у відповідність до європейських стандартів на підставі положень створеного у межах Ради Європи (РЄ) та Європейського Союзу (ЄС) загальноєвропейського кримінального законодавства, є об'єктивно необхідною для підвищення ефективності боротьби з міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру. Проявом такої гармонізації є те, що у 1990–2005 роках близько двадцяти європейських держав прийняли нові кодифіковані акти кримінального законодавства, які стали багато у чому схожими. У ці ж роки розпочався процес входження України в європейський правовий простір, більш активними стали міжнародні зв'язки у межах Європи, у т.ч. в інституційній та науковій сферах. 31 жовтня 1995 р. Україна приєдналась до Статуту Ради Європи. 10 листопада 1994 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про Партнерство і Співробітництво між Європейськими Співтовариствами й Україною (УПС), а Законом від 18 березня 2004 р. ухвалила Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.
Процес зазначеної гармонізації є неможливим без ретельного аналізу стану і перспектив розвитку кримінального законодавства усіх держав континентальної правової сім'ї. Наприкінці ХХ ст. українські вчені звернули увагу суспільства на те, що "інтеграція України у європейські структури ставить питання про зближення українського національного і європейського права" (Ю.С. Шемшученко), "актуалізується необхідність створення єдиного правового простору" (В.Ф. Опришко), "зближення правових систем європейських держав нині є найважливішою традицією формування галузей... національного законодавства", і "тому перспективним напрямком розвитку наукових досліджень в Україні є... порівняльно-правові дослідження", "особливо це стосується... європейської континентальної системи права" (В.Я. Тацій, Ю.М. Грошевий). У 2003 р. одним з пріоритетних напрямків наукових досліджень у кримінальному праві визначено "дослідження перспектив повноцінної інтеграції кримінального законодавства України в міжнародно-правову систему протидії злочинності" (В.В. Сташис).
Незважаючи на це, до останнього часу вітчизняна кримінально-правова компаративістика розвивалась повільно, і повної картини кримінального законодавства держав континентальної Європи, достатньої для належного здійснення процесу гармонізації, українські та зарубіжні вчені не мали.
Між тим, в імператорській Росії кримінальне законодавство європейських держав вельми часто було предметом зацікавленості науковців. Відомі спеціальні дослідження криміналістів Л.С. Білогриць-Котляревського, С.О. Богородського, М.Ф. Володимирського-Буданова, А.А. Піонтковського, В.В. Пржевальського та ін. або дослідження, в яких вчені постійно звертались до зарубіжного законодавства (О.Ф. Кістяківський, С.В. Познишев). Відповідні методологічні засади обґрунтували компаративісти М.М. Ковалевський, В.М. Корецький, М.О. Максимейко, Ф.В. Тарановський.
У радянський же період кримінальне законодавство окремих капіталістичних держав аналізувалось вченими, як правило, з ідеологічних позицій (П.І. Гришаєв, В.К. Іконому, Ю.В. Калінін, Г.Д. Коробков, Н.Ф. Кузнєцова, Н.В. Лясс, В.В. Марущенко, О.І. Рарог, Ю.М. Слободкін, Б.С. Утєвський, М.Д. Шаргородський та ін.). Аналіз кримінального законодавства держав "соціалістичного табору" здійснили Н.С. Алексєєв, М.А. Гельфер, О.Ф. Дживага, С.А. Квелідзе, А.М. Лазарєв, В.П. Махоткін, П.І. Самошин, Ш.С. Рашковська та ін. У цей період серед українських вчених, які торкались проблем кримінально-правової компаративістики, можна назвати лише Ю.В. Александрова, Я.М. Брайніна, В.Т. Дзюбу, В.В. Оксамитного, В.В. Скибицького, С.С. Яценка.
Після 1991 р. кримінальне законодавство держав Європи в Україні також досліджувалось недостатньо – переважно на рівні глав у підручниках (М.І. Бажанов, А.В. Савченко, Є.В. Фесенко, В.Л. Чубарєв, С.С. Яценко). Лише з 2001 р. українські криміналісти, аналізуючи певні проблеми кримінального права, почали звертатися до окремих положень законодавства деяких зарубіжних держав, переважно європейських (Ю.В. Баулін, А.М. Бойко, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, Б.О. Кирись, О.М. Костенко, О.М. Лемешко, М.І. Мельник, В.О. Мєркулова, В.А. Мисливий, В.О. Навроцький, О.В. Наден, В.І. Осадчий, Ю.А. Пономаренко, Г.О. Усатий та ін.). І тільки у 2005 р. з'явились кандидатські дисертації, спеціально присвячені аналізу окремих інститутів кримінального законодавства інших держав (І.В. Красницький, Д.І. Крупко). В останні роки активно працює у цьому напрямку А.В. Савченко.
Дещо більшу увагу приділено порівняльним дослідженням в галузі кримінального права в сучасній Росії. Однак і серед них більшість присвячена лише окремим кримінально-правовим інститутам, які розглянуті на прикладі групи держав (Г.І. Амрахов, О.Ю. Антонова, М.О. Боєва, Е.Г. Гасанов, Л.В. Горбунова, Н.А. Єгорова, С.В. Жиляев, Ю.А. Зюбанов, О.Г. Карпович, В.А. Кондрашина, О.С. Крилова, О.В. Курц, Р.С. Лечієв, С.Н. Мальцева, С.С. Пірвагідов, С.О. Рудаков, О.Ю. Савельєва, В.В. Сидорин, Н.Р. Тупанчески та ін.) або однієї держави (Н.В. Артеменко, І.Б. Карпова, Н.А. Модестова, А.А. Нерсесян, Ж.-П. Оба-Апуну, А.А. Пергатая, Я.М. Плошкіна, О.В. Риккас та ін.). Дослідженню комплексу кримінально-правових інститутів присвячено менше праць, при цьому в них аналізувалось законодавство лише однієї (А.Е. Жалинський, М.А. Ігнатова, Н.Ф. Кузнєцова) чи кількох держав (Л.Л. Ананіан, Н.Є. Крилова і А.В. Серебреникова, О.О. Малиновський, Н.П. Мелешко і Є.Г. Тарло, Ю.Н. Жданов і О.С. Лаговська).
До цього часу ні в Україні, ні в Росії та інших державах СНД не проводилось комплексне порівняльне дослідження усіх інститутів кримінального законодавства більшості держав романо-германської правової сім'ї, не виявлялась уся сукупність їхніх схожих та відмінних рис і не пропонувались можливі межі гармонізації цього законодавства.
|
