Загальна характеристика роботи

Правова дійсність останніх років актуалізувала генетичну пам’ять поколінь і, як наслідок, виступила могутнім імпульсом активізації історико-правового мислення як у масовій свідомості, так і в наукових колах. Державно-правовий проґрес спирається на важливі зміни у сфері реґулювання відносин між групами населення, які несуть у своєму досвіді поведінки пласти традицій, що йдуть корінням у минуле народу і країни. Поява нових тем і розширення поля досліджень сучасної історії права – показник природного розвитку цієї галузі науки.

Актуальність теми зумовлена рядом обставин, серед яких найважливіші:

1) необхідність звільнення від монологічного трактування "правильної" та "неправильної" правосвідомості й дослідження її поліваріантності, оскільки різноманітність носіїв визначає різноманітність форм, видів і типів правосвідомості;

2) потреба осмислити інваріанти правосвідомості й досвід вітчизняних соціальних рухів у боротьбі за право, зокрема селянських повстанських рухів 1917 –1921 рр.; поглянути на право як на єдиний феномен, що існує в різних соціальних просторах – державному і недержавному;

3) потреба в дослідженні ірраціональності, інтуїтивності та потенційності народної правосвідомості, оскільки після відкриття сфери колективного несвідомого зведення життя індивіда/спільноти/соціуму до сукупності свідомих вчинків можна вважати методологічною помилкою;

4) потреба в осмисленні особливості селянської правосвідомості та виявленні різних правових цінностей і установок, що лежать в основі конфлікту правосвідомостей спільнот (елітарних і неелітарних, цілісних і марґінальних; мешканців центрів і периферії; влади й населення тощо);

5) потреба в осмисленні правосвідомості марґінальних суб’єктів у історичному просторі суспільств, що трансформуються, оскільки саме вони є потенційною базою і джерелом радикалізму;

6) дослідження взаємовпливу правосвідомостей селянських і неселянських спільнот та взаємозумовленості їх конфлікту існуючою правовою реальністю;

7) соціальний інтерес до узагальнення (як фактичного, так і концептуального) багатогранного досвіду вітчизняної історико-правової реальності;

8) необхідність антропогенного виміру історико-правової реальності; дослідження трансісторичності та недержавної природи базових цінностей і прав людини.

Науково-дослідну базу дисертації умовно можна поділити на дві частини: по-перше, юридичні роботи, у яких містяться концептуальні положення про структуру, типологію, тенденції розвитку й історичність правосвідомості. Правосвідомість опиняється у фокусі наукового осмислення, як правило, тоді, коли виникає потреба в обґрунтуванні ширшого методологічного бачення права. На початку ХХ ст. їй було приділено увагу в роботах видатних представників дореволюційної правової думки (П.І. Новгородцева, Л.Й. Петражицького, М.М. Алексєєва, І.О. Ільїна, Б.О. Кістяківського, Є.В. Спекторського й ін.). Наприкінці ХХ ст. сутнісне осмислення правосвідомості міститься в концепціях філософсько-юридичного рівня: інституційній (С.С. Алексєєв), ліберальній (В.С. Нерсесянц), комунікативній (А.В. Поляков) і суто філософського рівня – трансцендентально-феноменологічній (Е.Ю. Соловйов). Окремі аспекти правосвідомості та правової реальності висвітлювалися в радянській і пострадянській юридичній літературі, серед них: методологічні та онтологічні особливості (С.С. Алексєєв, Д.А. Керимов, В.С. Нерсесянц, І.А. Ісаєв, О.Е. Лейст, А.В. Поляков, В.Г. Графський, Ю.С. Шемшученко, П.М. Рабинович, В.П. Малахов, А.А. Козловський, М.А. Дамірлі, В.П. Желтова, О.Г. Дробницький та ін.); правовий менталітет як складова правових культур і правових систем (Р.С. Байніязов, М.В. Костицький, Л.С. Мамут, І.Д. Невважай, В.О. Чефранов, А.Ю. Мордовцев, В.О. Котюк, О.В. Петришин, О.П. Семітко, Н.М. Оніщенко, В.В. Лемак, Л.А. Луць та ін.), а також розвиток правових ідей в Україні (О.Л. Копиленко, О.Ф. Скакун, В.С. Журавський, О.В. Зайчук, І.Б.Усенко, С.С. Сливка, М.М. Гуренко та ін.); аксіологічні й логіко-мовні аспекти (О.А. Лукашова, В.М. Шаповал, І.М. Грязін, А.Ф. Черданцев, В.Е. Семенов); праворозуміння/правонерозуміння (Г.С. Остроумов, Л.С. Явич, Д.А. Потопейко, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.Ф. Бабкін, М.В. Цвік, Р.З. Лівшиць, Г.В. Мальцев, В.О. Четвернін, О.Д. Тихомиров та ін.); правова психологія і правомірна/неправомірна поведінка (В.В. Оксамитний, С.Д. Гусарєв, А.Р. Ратінов, В.М. Кудрявцев, В.В. Лазарів, Н.В. Щербакова, Я.Ю. Кондратьєва та ін.); антропологічний вимір права та історико-правові традиції/інновації (Ю.М. Оборотов, В.А. Бачинін, А.П. Заєць, О.І. Ковлер, Л.В. Кондратюк, В.С. Бігун, А.Й. Рогожин, О.Н. Ярмиш, В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик, П.П. Музиченко, В.Д. Гончаренко, О.М. Мироненко, О.О. Шевченко та ін.); інтеґраційне розуміння правової реальності (С.І. Максимов).