Лексико-граматична структура турецького газетного тексту

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано стан її наукового вивчення, визначено об´єкт і предмет дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, її теоретичне й практичне значення, з’ясовано методи дослідження.

У першому розділі “Мова газети як різновид публіцистичного стилю” висвітлюються теоретичні основи вивчення феномена публіцистичного стилю в мові, наводиться огляд результатів попередніх наукових розвідок, які були проведені вітчизняними та закордонними авторами в галузі лінгвістики, журналістики та суміжних наук.

Дослідження останніх десятиліть у галузі інформації та масової комунікації дають значний матеріал для з’ясування суті газетної мови як функціонально-стильової системи. Дослідники газетно-публіцистичного стилю зробили значний внесок у розуміння мови газети як основного джерела літературної мови.

Вивчення газетної мови розпочалося у 20-х роках минулого століття, коли починає своє становлення нормативно-стилістичний напрямок, яким відкривається етап розвитку радянської та вітчизняної пресолінгвістики. У своїх роботах автори відзначали вади газетної мови та називали шляхи їх усунення для того, щоб посилити ефективність впливу на читача та підвищити мовну культуру газет. Наукові розвідки Б.Грінченка, М.Жученка, О.Маковея, П.Молодого, І.Нечуя-Левицького, І.Франка, О.Пчілки репрезентують перші спроби дослідження української газетної мови як цілком сформованого явища. Я.Шафір, М.Гус, Ю.Загорянський, М.Каганович поміж основних ознак мови газети виділяють книжність й орієнтованість на художньо-літературну традицію, а основним завданням газетярів вважають спрощення мови, наближення її до розмовної. Водночас Г.Винокур основною рисою мови називає заштампованість, шаблонність, але це, на його думку не є вадою газети, а її визначальною рисою, оскільки не суперечить її літературності.

У 40-50-ті роки спостерігався певний спад інтересу до питань газетної мови. У роботах, написаних у цей період, увага приділялася виявленню лексичних і стилістичних помилок, дуже рідко об’єктом дослідження ставали засоби стилістичної виразності. Етапом піднесення в дослідженні газетно-публіцистичного мовлення стали 60-70-ті роки. Саме в цей час зростає і посилюється загальний інтерес до проблем і засобів мови масової комунікації, унаслідок чого були захищені дисертаційні дослідження (зокрема в Україні – дисертації А.В.Швець, В.П.Богуславського, В.М.Мельник), які розглядали проблему мови газети. У цей же час продовжує розвиватися нормативно-стилістичний напрямок у вивченні газетної мови, представники якого, як ми зазначали, приділяли увагу культурі мови газети, а також розвивається функціонально-стилістичний напрямок. Дослідники, які його підтримали, ставлячи собі за мету вивчення особливостей функціонування літературної мови на газетних шпальтах, виявленню її специфічних мовних рис та ознак, доводили, що саме функціональна стилістика диктує вибір лінгвальних одиниць у газетно-публіцистичному тексті й тим самим забезпечує ефективність процесу комунікації (В.Г.Костомаров, Г.Я.Солганік).

У 80-90-х рр. ХХ ст. у лінгвістиці виникають нові підходи та методи аналізу мовностилістичної характеристики публіцистичного стилю, актуальними стають лінгвокультурологічні, соціо-, психо-, прагмалінгвістичні, когнітивні аспекти аналізу мови преси (І.Лисакова, О.Сербенська, Т.Радзієвська, Г.Яворська, М.Яцимирська, С.Єрмоленко, А.Капелюшний, О.Пономарів, О.Федик). Продуктивними слід назвати дослідження окремих газетних жанрів (замітки, репортажу, інтерв’ю, статті тощо). Значний внесок у розробку цих питань внесли Н.М.Хлинов, Г.Я.Солганік, І.В.Прокопенко, Д.П.Вовчок та ін.

Вивченням турецької газети займалися турецькі вчені Ахмед Емін Ялман, Селім Нюзхет, Мустафа Ніхат Озан, Ахмед Хамді Тампинар, проте вони здебільшого працювали над історією преси у Туреччині. Серед російський авторів, що присвятили свої творчі пошуки питанням турецької газетної публіцистики слід відзначити В.А.Гордлевського, А.Д.Желтякова.

На зародження газетного стилю турецької мови значний вплив справили як культура Європи, так і внутрішні події в країні, зокрема діяльність видатних просвітителів та політичних діячів, основною метою яких були проблеми соціальної рівності та духовної свободи людини. Сучасна турецька періодична преса представлена низкою газет, більшість з яких виходить масовим тиражем у великих містах (“Milliyet”, “Cumhuriyet”,“Akşam”, “Hürriyet”).

Оглянувши наявні в лінгвістиці теоретичні підходи до визначення явища публіцистичного стилю, ми трактуємо його як найвищу форму суспільно-політичної літератури, основним призначенням якої є оперативне політичне осмислення дійсності шляхом поєднання логічного й емоційно-образного способів дослідження (Є.П.Прохоров), сприйняття й відображення життєвих ситуацій з метою досягнення конкретного результату – відображати суспільну думку, справляти вплив на її формування, повідомляти точні та змістовні факти, відтворювати реальну картину життя, підтверджуючи факти аргументами. Залежно від того, яку мету ставить перед собою журналіст, він обирає відповідний жанр, що допомагає творчо розв’язати поставлене завдання. У сучасній журналістиці за специфічними ознаками виділяють три головні жанрові групи: інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні. Однак, ми розглядаємо лише перші дві групи, оскільки художньо-публіцистичні жанри максимально наближаються до художньої літератури й мають свої характерні особливості, які потребують окремого дослідження.

 Другий розділ “Лексичні засоби мови та їх функціонування в турецькому газетному тексті” містить інформацію про лексичну структуру турецького газетного тексту, про активні інноваційні процеси, які відбуваються у різних терміносистемвх, що застосовуються у газеті, а також висновки про те, як особливості окремого жанру впливають на його лексичне наповнення.

Мова турецької масової комунікації відображає всю багатофункціональність сучасної турецької мови, ступінь її інтелектуалізації та рівень культури. Нейтральні загальновживані слова складають основу майже всіх жанрів турецької публіцистики. Це слова, що не викликають уявлення ні про вузьку сферу спілкування, ні про певне професійне чи соціальне середовище, ні про історичну епоху. Найбільш високий відсоток загальновживаної лексики мають жанри, які розв’язують інформаційні, комунікативні завдання й не претендують на емоційну образність викладу.

У словниковому складі турецької газетної мови термінологічна лексика посідає визначне місце, адже розвиток науки й техніки, міжнародна співпраця вчених, діячів науки, культури та політики, комерційна співпраця спричиняють проникнення в газету значної кількості найрізноманітнішої термінології. Використання термінів пов’язане з тематикою та завданнями комунікації, а тому різні жанри використовують необхідні їм групи термінів. Серед численних груп термінів на сторінках турецької газети найактивнішою є суспільно-політична лексика, оскільки вона становить ту частину словника, що утворює назви явищ і понять із суспільно-політичної, соціально-економічної, філософської сфери, а, як відомо, саме подіям такого характеру присвячується більшість газетних матеріалів. Можна виділити такі групи політичної лексики, яка активно використовується на сторінках турецької газети: 1) найменування загальних понять: görüşmeler – переговори, ateşkes – перемир’я; 2) слова та словосполучення, що називають методи державної політики та її результати: sanayileşme – індустріалізація, reform – реформа, devletleştirme – націоналізація; 3) найменування адміністративно-територіальних одиниць: bölge – область, ilçe – ільче (район), cumhuriyet – республіка; 4) найменування державних і законодавчих актів: yasa – закон, anayasa – конституція, kara ame – постанова; 5) найменування політичних прав людини: özgürlükler – свободи, bağımsızlık – незалежність; 6) назви державних символів: bayrak – прапор, arma – герб, marş – гімн; 7) найменування органів державної влади та їх представників: а) слова й словосполучення, які називають органи державної влади: bakanlık – міністерство, yönetim – адміністрація, konsey – рада; б) слова й словосполучення, які називають осіб, що здійснюють владу: bakan – міністр, başbakan – прем’єр-міністр, milletvekili – депутат, başkan – президент.

Серед міжнародної суспільно-політичної термінології велику групу складають одиниці на позначення світових, європейських та міжнародних політичних організацій, блоків, альянсів, які виражаються переважно буквеними абревіатурами: AB (Avrupa Birliği) – ЄС (Європейський Союз), BMK (Birleşmiş Milletler Kurumu) – ООН (Організація Об’єднаних Націй). Функціонування багатопартійної системи спричинило існування у мові газети назв партій та політичних організацій: Doğru Yol Partisi (DYP) – Партія правильного шляху, Milliyetçi Hareket Partisi (MHP) – Партія націоналістичного руху, Demokratik Sol Parti (DSP) – Демократична ліва партія. Найактивніше суспільно-політична термінологія залучена до замітки та передової статті, тобто до тих жанрів газети, які найтісніше мають справу з подіями внутрішнього та міжнародного життя.

Термінологічну систему газетної турецької мови плідно доповнює економічна лексика, адже питанням економіки тут надається надзвичайно багато уваги, що пояснюється становленням та розвитком ринкової економіки в країні. Повсякденна увага до питань фінансів, банківської справи, бізнесу тощо сприяє популяризації даної тематичної групи лексики. У системі фінансово-економічної та торгівельної лексики, яка функціонує на сторінках турецьких газет можна виділити такі тематичні групи: 1) Назви цінних паперів: banknot – банкнота, sertifika – сертифікат, patent – патент; 2) назви платіжних документів: ödenek – дотація, çek – чек; 3) назви грошей: dolar – долар, euro – євро, sterlin – стерлінг; 4) адміністративно-економічний курс: enflasyon – інфляція, revalüasyon – ревальвація; 5) назви біржових операцій: anlaşma – угода, yatırım – інвестиція; 6) назви банківських операцій: bilanço – баланс, kredi – кредит, faiz – процент; 7) операції купівлі-продажу та терміни пов’язані з цими операціями: açık – дефіцит, ihracat – експорт, ithalat – імпорт; 7) назви доходів, збитків, позик, страхування, оренди, угод: konze  – концерн, holding – холдінг, temettü – дивіденд, kota – квота; 8) бухгалтерський облік: denge – баланс, verecek – дебeт; 9) назви місць торгівлі: artırma ile satış – аукціон, borsa – біржа, şirket – корпорація, mağaza – магазин, pazar – ринок; 10) назви осіб, що займаються фінансово-економічною діяльністю: yatırımcı – інвестор, paydaş – акціонер, maliyeci – фінансист; 11) назви установ, організацій, які беруть участь у соціально-економічних процесах: sendika – профспілка.