НОРМИРОВАНИЕ ХАРАКТЕРИСТИК МАКСИМАЛЬНОГО СТОКА ВЕСЕННЕГО ПОЛОВОДЬЯ РЕК ПРИАЗОВЬЯ

Короткий зміст

У вступі надаються передбачені діючим положенням ВАК України відомості про актуальність дисертаційного дослідження, його зв’язок з науковими програмами, темами, про методи дослідження і наукову новизну, про теоретичне і практичне значення роботи, про апробацію одержаних результатів, особистий внесок дисертанта та його наукові праці.

         У першому розділі наводяться відомості про об’єкт дослідження – територію Приазов’я, до якої відносяться порівняно невеликі за протяжністю і водністю річки, що стікають з південних схилів Приазовської височини і Донецького кряжу.

         Ґрунтовий покрив регіону неоднорідний, в його просторовій зміні відзначається зональність. Північно-східна частина зайнята потужними малогумусними чорноземами. За ними в напрямку на захід і південний захід вздовж узбережжя Азовського моря розповсюджені чорноземи південні, які потім переходять в зону темно-каштанових і каштанових ґрунтів, що простягаються до Сівашу. Чорноземи звичайні малогумусні потужні розповсюджені на захід від гирла Дону і займають порівняно нешироку смугу, що простягнулась вздовж північного узбережжя Азовського моря.

         До початку XX сторіччя майже вся територія Приазов’я була розорана і зайнята посівами різних рослинних культур, головним чином – пшеницею. Характерною особливістю можна вважати майже повну відсутність природних лісів.

         Достатня віддаленість від океану, значні рівнинні простори, оточуючі регіон, суттєво змінюють характеристику повітряних мас, що надходять сюди, надаючи їм нові властивості. Це в свою чергу позначається на атмосферних опадах. Найбільша кількість річних опадів припадає на Донецький кряж (більше 500 мм) та Приазовську височину (450 мм), а найменша (понад 350-400 мм на рік) – на Приазов’я.

         Живлення річок відбувається головним чином за рахунок сніготанення. Максимальні снігозапаси досягають 80-90 мм, а в окремі роки, навіть – до 120-160 мм. У річному ході рівнів води виділяються два майже однозначних максимуми (в період весняного водопілля і під час дощових паводків в літньо-осінні місяці) і два мінімуми (наприкінці літа – початку осені і взимку).

         У роботі використані дані по весняному стоку 29 гідрологічних постів з періодом спостережень більш  15  років  і  водозбірними  площами  від  63.0  до

5780 км². Майже половина часових рядів максимальних витрат води і шарів стоку мають тривалість спостережень понад 40 років.