МОВЛЕННЄВЕ ВИРАЖЕННЯ СТАТУСУ АДРЕСАТА В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ ЗАКОХАНИХ

Короткий зміст

Розділ 1. “Теоретичні засади дослідження категорії адресата”. Антропологізація лінгвістичних досліджень зумовила інтерес до вивчення людського фактора в мовленнєвій комунікації і, відповідно, до фактора адресата, який є невід’ємною складовою художнього дискурсу. Дискурс як єдність тексту та контексту, сукупність процесу і результату, мисленнєво-комунікативний феномен, що інтегрує екстралінгвальні та суто лінгвальні аспекти (І.С. Шевченко, О.І. Морозова, В.В.Красних, М.Л. Макаров), представлений двома формами: монологічною та діалогічною. Характерною рисою діалогічного дискурсу як способу міжособистісної взаємодії є постійна зміна комунікативних ролей адресанта та адресата (В.В.Богданов,  Н.І. Формановська, З.О. Гетьман, T.Olah), що віддзеркалює динаміку плану відносин двох головних антропокомпонентів акту комунікації.

Дискурс як ієрархічна структура складається з окремих одиниць різних рівнів: мовленнєвий акт – мовленнєвий хід –  мовленнєвий крок – трансакція – мовленнєва подія. Трансакція як двостороння одиниця комунікативної взаємодії представляє собою єдність мовленнєвих кроків, поєднаних тематично, що забезпечують досягнення на тому чи іншому етапі мети спілкування.

Традиційна модель комунікації адресант – повідомлення – адресат віддзеркалює суттєвість фактору адресата. Фактор адресата (слухача) входить до поняття іллокутивної сили висловлювання. Він визначає комунікативність мовленнєвого акту. Аналіз теорії мовленнєвих актів стосовно позиції адресата в діалозі свідчить, що іллокутивний ефект передбачає присутність слухача, який адекватно розуміє повідомлення, а перлокутивний ефект – реагуючого адресата. Реагування може експлікуватися у вербальній, невербальній та комбінованій формах.

Базовою опозицією категорії адресованості діалогічного дискурсу виступає бінарна антропоцентрична опозиція  “адресант – адресат”. Між членами опозиції не існує рівноваги тому, що, по-перше, у мовленнєвому акті мовець представлений завжди, а адресат не завжди; по-друге, ступінь залежності адресата від мовця і, навпаки, мовця від адресата певним чином варіюється.  Адресат постає як сприймаючий об’єкт та реагуючий суб’єкт комунікації, мовленнєвий акт якого залежить від мовленнєвого акту мовця, хоча адресат не є пасивним об’єктом мовленнєвої взаємодії. Його висловлювання значною мірою впливають на  вибір мовленнєвих засобів, які будуть ужиті мовцем.

Дослідження мовленнєвого вираження статусу адресата, що перебуває у стані закоханості, дозволяє констатувати, що комунікація між закоханими, яка належить до контактного, безпосереднього, усного, діалогічного, побутового, міжособистісного, неофіційного, неформального, відкритого, ініціативного, довготривалого спілкування, характеризується певними особливостями. Емоційно насичене почуття кохання експлікується у мовленні закоханих за допомогою інклюзивного займенника we, оцінних та оказіональних звертань, оказіоналізмів, особливих жартів, зрозумілих лише для двох, цитуванні любовної поезії та пісень.

Адресат як мовна особистість, модель якої представляє собою ієрархію трьох рівнів: (0) – вербально-семантичного (асоціативно-семантичного), (І) – тезаурусного (лінгвокогнітивного), (ІІ) – мотиваційного (мотиваційно-прагматичного) (за Ю.М. Карауловим),  постає у спілкуванні  в усьому розмаїтті соціальних та психологічних ознак, які є прагматичними перемінними. Кваліфікація ролі закоханого/закоханої як активної, статусної та ситуативної дозволяє ідентифікувати її як співположну константну характеристику процесу мовленнєвої взаємодії, в той час як гендер виступає статичною диференціюючою характеристикою акту інтеракції між закоханими.  

Розділ 2. “Мовленнєве вираження статусу адресата в аспекті актуалізації рольового модусу та комунікативної позиції”. Лінгвістика спілкування розглядає особистість комуніканта як цілісне утворення і в той же час виокремлює в його структурі ряд іпостасей (Я фізичне, Я соціальне, Я інтелектуальне, Я психологічне, Я мовомисленнєве), які співвідносяться з соціальними та психологічними ролями, виконуваними комунікантами у діалогічній взаємодії (І.П. Тарасова).

 Відповідно до концепції трансактного аналізу (Е. Берна),  особистість є багаторівневим утворенням, що складається з трьох ego-станів/психологічних ролей  (“комунікативних позицій” в термінології Ф.С. Бацевича) – Дитини, Дорослого, Батька. Синтез двох моделей (запропоновано О.С. Кірєєвою) – трьохрівневої моделі структури мовної особистості (Ю.М.Караулов) та трьохрівневої моделі особистості (Е.Берн), що дозволяє співвіднести рівні мовної особистості зі складовими моделі множинної структури особистості: (І) асоціативно-семантичний – Дитина,   (ІІ) лінгвокогнітивний – Дорослий, (ІІІ) мотиваційно-прагматичний – Батько, є релевантним для аналізу мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої.

 Мовленнєве вираження статусу адресата-закоханого/закоханої як віддзеркалення його комунікативних прав та обов’язків, обумовлених рядом факторів, серед яких найбільш вагомими є рольовий модус адресата, його комунікативна позиція, тип реалізованого адресантом мовленнєвого акту, конвенції, що регулюють процес інтеракції, може характеризуватися рівністю (А₂=А₁), зверхністю (А₂>А₁) чи підлеглістю (А₂<А₁, де А₂ –  мовленнєве вираження статусу адресата, А₁ – мовленнєве вираження статусу адресанта).

             Симетричне чи асиметричне мовленнєве вираження статусу адресата-закоханого/закоханої найбільш повно проявляється в аспекті  актуалізації ним/нею певної комунікативної позиції: Дитини, Батька чи Дорослого, що знаходить своє відбиття як на вербальному, так і на невербальному рівнях, причому комунікативні позиції Батька та Дитини можуть бути як позитивно, так і негативно маркованими (турботливий, розуміючий Батько [Б(+)] :: невдоволений, караючий Батько [Б(-)]; слухняна Дитина [Ди(+)] :: примхлива, жорстока Дитина [Ди(-)]).

      Рівність, як показник стосунків між закоханими, є характерною рисою кооперативного типу інтерактивності. На лексичному рівні до показників рівності статусів закоханих  належить:

              (1) уживання особового займенника першої особи множини у називному та об’єктному відмінках (we, us), що експлікує почуття спільної ідентифікації адресата з коханим/коханою;

             (2) обопільне використання  звертань, представлених: (а) адресатно-особовим займенником (you); (б) оцінними та оказіональними звертаннями з позитивною конотацією (baby, darling, funny face, my treasure, Piggy, etc.);

             (3) уживання різноманітних вигуків, які підкреслюють рівність та близькість закоханих (Yooh, uhh, ehey, huh і т.і.). 

             Маркерами ситуацій рівного спілкування між закоханими  на граматичному рівні виступають: (1) невеликі за обсягом фрази, що надають інтеракції динамічності та невимушеності; (2) еліптичні речення; (3) окличні речення; (4) уживання редукованих конструкцій; (5) порушення граматичних правил. Це пояснюється наявністю між комунікантами-закоханими спільного фонду знань, духовною близькістю та підвищеною позитивною емоційністю, яка виступає характерною рисою кооперативної мовленнєвої взаємодії між закоханими.

          З точки зору комунікативно-позиційної детермінованості реалізації мовленнєвих актів в адресатних респонсивних висловлюваннях, кооперативна мовленнєва взаємодія між закоханими, що характеризується паритетом статусу адресата та адресанта, віддзеркалюється у відповідності мовленнєвих актів інтерактантів-закоханих за іллокутивною силою: за питанням йде відповідь, за спонуканням до дії – згода або відмова, за ствердженням – погодження з ним або заперечення.      

Пор.:   Закохані обговорюють плани на майбутнє.

          Jonathan said: “There’s too much I don’t know about you.”

          “But so much time also,” I answered.

          Then we were staring at each other, gently intent, gently entranced. “Do you ever come to Cape Town?” I asked as naturally as I could.

          “Now and then. When shall I come down next?”    

          A beating heart was all I was conscious of. “In about a fortnight, if you like. I have to go to Durban, and then clear my desk. I’d like to be free when you come.”

          He nodded, and said: ““Free” is the best word in any language”               

                                                                                                       (N. Monsarrat).

      Показовими з точки зору рівності статусу адресата-закоханого виступають експресиви, що експлікують співчуття та моральну підтримку співрозмовника. Дані  мовленнєві   акти     характерні     для      респонсивних 

висловлювань адресата-закоханого/закоханої в аспекті актуалізації комунікативної позиції турботливого Батька.

      На невербальному рівні свідченням паритету взаємин виступають фонаційні  (лагідний, веселий тон і  т. і.), кінесичні  (захоплений, ніжний погляд, обопільні дотики і т. і.) маркери, де найбільш показовими з точки зору симетричності статусу адресата   виступають  щира посмішка та сміх.

             Мовленнєва взаємодія між закоханими з позицій турботливого Батька, слухняної Дитини, Дорослого, виступаючи маркованою на вербальному та невербальному рівнях, характеризується кооперативною спрямованістю та експлікує симетричність статусу адресата-закоханого/закоханої, при чому як з боку чоловіків (29,1 %), так і з боку жінок (28,4 %) найбільш частотною є актуалізація комунікативної позиції слухняної Дитини.        

          Інтеракція між закоханими з різних комунікативних позицій представляє широкі можливості для експлікації несиметричності (зверхності, підлеглості) статусу адресата-закоханого/закоханої.

Конфліктна мовленнєва взаємодія між закоханими характеризується  порушенням принципів кооперації та ввічливості, а також різними видами прагматичної дисгармонії до яких належать: несумісність комунікативних намірів співрозмовників; ігнорування висловлювань партнера; невідповідність мовленнєвих актів за іллокутивною силою; заперечення пресупозиції попереднього мовленнєвого акта партнера; непогодження зі слововживанням, тоном мовлення, тощо. Прагматична дисгармонія нерідко накладається на різку форму вираження, підсилюючи вплив таких мовленнєвих актів як наказ, вимога, погроза, докір, образа і т. і.. Статуси комунікантів закоханих конкурують у боротьбі за завищення власного статусу та заниження статусу співрозмовника.

Зверхність статусу адресата-закоханого/закоханої експлікується за допомогою прямих та непрямих спонукальних висловлювань з боку адресата, віддзеркалюючи актуалізацію комунікативної позиції турботливого, розуміючого/караючого, невдоволеного Батька чи неслухняної Дитини.  Для мовлення Батька  характерним є вживання:

(1) ін’юнктивів, які належать до класу прямих директивних мовленнєвих актів;

(2) непрямих спонукальних висловлювань, представлених:

(а) стверджувальними та заперечними  реченнями з модальними дієсловами типу must, need, should,  can, could і т.і.;

(б) стверджувальними та заперечними  реченнями з аналітичною конструкцією “I want you to…”;

(в) стверджувальними реченнями з дієсловом у часовій формі Present Indefinite;

(г) стверджувальними реченнями з конструкціями would rather, had better;                    

(д) стверджувальними реченнями з дієсловом у  формі майбутнього часу;

 (3) експресивів докору, звинувачення, іронії, і т.і., які є характерними для мовлення розгніваного Батька (Б(-)).

Для мовлення адресата-неслухняної, жорстокої Дитини, яка свідомо спрямовує інтеракцію у конфліктне русло, намагаючись будь-якою ціною завищити свій статус, характерним є вживання:

(1) прямих директивних мовленнєвих актів, а саме – ін’юнктивів;

(2) експресивів образи.

Ці мовленнєві акти супроводжуються невербальними маркерами переваги – проксемічними (порушенням особистісного простору співрозмовника), характерними фонаційними (наказовий тон,  підвищення гучності мовлення і т.і.) та кінесичними (агресивні жести, міміка) індексами.

         Аналіз досліджуваного матеріалу дозволяє констатувати, що найчастіше адресату-закоханій вдається завищити свій статус шляхом актуалізації комунікативної позиції примхливої, неслухняної Дитини (24,2 %), в той час як для адресата-чоловіка характерна експлікація зверхності його статусу в аспекті актуалізації комунікативної позиції невдоволеного, караючого Батька (21%) та турботливого, розуміючого Батька (18 %). 

Респонсивні висловлювання адресата-закоханого/закоханої з позиції слухняної Дитини та турботливого Батька в залежності від ситуації спілкування віддзеркалюють як симетричне, так і асиметричне мовленнєве вираження статусу.  Підлеглість статусу адресата знаходить відбиття саме в аспекті актуалізації зазначених комунікативних позицій та на вербальному рівні експлікується шляхом уживання:

(1) реквестивів (прохань, умовлянь);

(2) промісивів (обіцянок, присягань);

(3) етикетних експресивів (подяк, вибачень), маркованих на невербальному рівні за допомогою фонаційних (тихий, покірний, невпевнений тон мовлення і т.і.), кінесичних (похилена голова, сполоханий погляд і т.і.) індексів, які, як правило, свідчать про актуалізацію комунікативної позиції слухняної Дитини, причому адресат-жінка, свідомо занижуючи свій статус, вступає у спілкування з даної комунікативної позиції, майже в два рази частіше, аніж адресат-закоханий (49,5 % та 26,2 % відповідно).

Розділ 3. “Мовленнєве вираження статусу адресата в аспекті семантики респонсивних висловлювань”. Міра активного впливу адресата-закоханого/закоханої на перебіг інтеракції проявляється у свідомому виборі напрямку особистісного реагування, що в мовленні оформлюється як  реакції-прийняття, реакції-неприйняття інтенціонального змісту адресантних  ініціюючих висловлювань чи темпоризації. Детермінованість респонсивних висловлювань адресата-закоханого/закоханої адресантними ініціюючими висловлюваннями має певні закономірності. Спектр можливих реакцій знаходиться у безпосередній залежності від спонукальної сили попереднього ініціюючого висловлювання: чим вона більша, тим менш можливостей для “маневрування” має адресат-закоханий/закохана, і, навпаки, чим менша спонукальна сила першої репліки, тим більше можливостей у продуцента респонсивного висловлювання у виборі  реакції-відповіді.

Реакції-прийняття з боку адресата-закоханого/закоханої на адресантні ініціюючі висловлювання із спонукальною, питальною та стверджувальною інтенцією представляють собою найбільш преференційний тип реагування, оскільки вони експлікують прагнення адресата-закоханого/закоханої до максимальної гармонізації взаємовідносин з коханим/коханою. Реакції-прийняття можуть бути кваліфіковані як висловлювання, що виступають свідченням того, що перлокутивний ефект від реалізації попереднього стимульного мовленнєвого акту відповідає іллокутивній силі цього акту. Респонсивне висловлювання адресата-закоханого/закоханої як констатація суб’єктивного бажання виконати дію; повна, вичерпна відповідь на спеціальне питання, експлікація позитивної оцінки пропозиційного змісту загального, розділового питання та інформуючого мовленнєвого акту свідчить про відповідність реакції перлокутивним очікуванням продуцента ініціюючого висловлювання (адресанта) та віддзеркалює спільність прагматичних пресупозицій комунікантів-закоханих. Реакції-прийняття подібного типу належать до найбільш преференційних.

             Як правило, реакції-прийняття характеризують кооперативний тип мовленнєвої взаємодії між закоханими, маркером якого виступає симетричність статусів адресата та адресанта. 

Пор.: Дівчина висловлює свої почуття стосовно  подорожі з коханим. 

               “I love traveling with you,” she said suddenly. “It’s just an adventure.” 

                After a moment, Toby said, “I think that’s the nicest thing you’ve ever said to me” (E.Walker).

               Реакція-прийняття як показник підлеглості статусу адресата-закоханого/закоханої свідчить про безсуперечне погодження адресата зі своєю субординованою позицією, тобто про дієвість фактору влади в коханні. 

Темпоризація як тип реагування, під час якої адресат-закоханий/закохана не висловлює відверто свого ставлення до інтенціонального змісту ініціюючого висловлювання, може свідчити як про симетричність, так про асиметричність статусу адресата, що безпосередньо пов’язано з типом мовленнєвого спілкування: кооперативним чи конфліктним. Досить часто темпоризація має на меті пом’якшити факт загрози для “обличчя” співрозмовника, мінімізуючи неприйняття. Відповідно до принципу преференційності погодження із співрозмовником та принципу надмірності, адресат-закоханий/закохана ухиляється від відвертого опозитивного реагування, уживаючи непряму мовленнєву тактику, однак це не гарантує інтеракцію подібного роду від комунікативних невдач. Темпоризація, представлена питаннями, на адресантні ініціюючі висловлювання з домінуючою спонукальною інтенцією та інтенцією запиту інформації досить часто експлікує факт наявності комунікативного суперництва між закоханими за право мовленнєвого домінування.

Пор.: Закохані обговорюють майбутнє.

          “Are you,” she spoke for the first time, “are you going away tomorrow?”

“Me?” Gene responded in mocking strain. “I should say not! Who’s been telling you fairy-tales?”

“What are those?”

“What?”

“Fairy-tales”(E. Caldwell).

Реакції-неприйняття є найменш преференційним типом  респонсивних висловлювань. Прагнення комунікантів-закоханих до кооперативного чи конфліктного типу мовленнєвої взаємодії віддзеркалюється у формі відмови: ввічливій чи неввічливій. Респонсивна реакція-неприйняття, оформлена за допомогою ввічливої форми відмови, експлікує прагнення адресата-закоханого/закоханої максимально пом’якшити негативні наслідки опозитивного реагування, сприяючи подальшому перебігу інтеракції у позитивній тональності. Як правило, даний тип відмови віддзеркалює факт співположності статусу адресата-закоханого/закоханої.

Пор.: Чоловік пропонує коханій дівчині  поїхати з ним.

               “Rainelle, please come with me.” Curtis’s voice was low and his mouth felt dry as cotton.

               She kissed him. “Unfortunately, I can’t” (R. Brown).

З огляду на високу емоційно-афектну насиченість мовленнєвої взаємодії між закоханими, прямі неввічливі реакції-неприйняття з боку адресата-закоханого/закоханої маркують інтеракцію як конфліктну, де статуси співрозмовників конкурують у боротьбі за домінування.

Пор.: Хлопець запрошує кохану дівчину на вечірку, але вона не погоджується.

               Patrick: “Was that a yes?”

               Kat (shouting over her shoulder): “No.”

               Patrick:  “Well, was that a no?”

               Kat: “No.”

               Patrick (shouting after her): “I’ll see you at 9:30 then” (K.L. McCullah, K. Smith).

Реакції-неприйняття як заперечення негативної самооцінки адресанта, його самообвинувачення; максимально завуальоване відхилення пропозиційного змісту ініціюючого висловлювання характеризують  кооперативне спілкування між закоханими та віддзеркалюють паритет статусу   адресата-закоханого/закоханої.

ВИСНОВКИ

Необхідність ґрунтовного дослідження мовленнєвого вираження статусу адресата в англомовному художньому дискурсі закоханих зумовила звернення до комплексного аналізу цього феномену. На основі застосування  положень сучасної прагма- та соціолінгвістики, теорії дискурсу, теорії мовленнєвих актів, теорії мовної особистості  у проведеному дослідженні проаналізовано особливості реалізації бінарної антропоцентричної опозиції “адресант – адресат” в англомовному художньому дискурсі; виявлено особливості діалогічного дискурсу закоханих; досліджено взаємозв’язок між рольовим модусом та комунікативною позицією адресата-закоханого/     закоханої та характером мовленнєвого вираження статусу; проведено класифікацію вербальних та невербальних засобів комунікації, як віддзеркалення факту актуалізації певної комунікативної позиції адресата-закоханого/закоханої з точки зору мовленнєвого вираження статусу; виявлено специфіку мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої в аспекті семантики його/її респонсивних висловлювань залежно від характеру ініціюючого мовленнєвого акту. Головні результати проведеного дослідження дозволяють зробити наступні висновки.

Аналіз комунікативної опозиції “адресант – адресат” віддзеркалює нестабільність та нерівновагу позицій двох головних антропокомпонентів акту комунікації, де мовець виступає суб’єктом, що здійснює вплив, а адресат – інгерентним (за своїм єством) об’єктом впливу та суб’єктом мовленнєвої взаємодії.

Комунікація між закоханими, яка належить до контактного, безпосереднього, усного, діалогічного, побутового, міжособистісного, неофіційного, неформального, відкритого, ініціативного, довготривалого спілкування, характеризується певними особливостями. Емоційно насичене почуття кохання експлікується у мовленні закоханих за допомогою інклюзивного займенника we, оцінних та оказіональних звертань, оказіоналізмів, особливих жартів, зрозумілих лише для двох, цитуванні любовної поезії та пісень.

Мовленнєве вираження статусу адресата як віддзеркалення  його комунікативних прав та обов’язків, обумовлених рядом факторів, серед яких найбільш вагомими є рольовий модус адресата, його комунікативна позиція, тип реалізованого адресантом мовленнєвого акту, конвенції, що регулюють процес інтеракції, характеризується рівністю або зверхністю чи підлеглістю.

Мовленнєве вираження статусу адресата-закоханого/закоханої  (рівність, зверхність, підлеглість), репрезентоване за допомогою відповідних вербальних та невербальних засобів, корелює з актуалізованою адресатом комунікативною позицією (модель ego-станів за Е.Берном): Дитини, Батька, Дорослого.   

Рівність статусу адресата-закоханого/закоханої є характерною рисою кооперативного типу інтерактивності, маркованої на вербальному (паритетне використання співрозмовниками оцінних та оказіональних звертань з позитивною конотацією; вигуків, що свідчать про піднесений емоційний стан, розуміння співрозмовника; експресивів, що експлікують співчуття та моральну підтримку співрозмовника; мовленнєвих актів, які не базуються на владі чи соціальному положенні) та невербальному (фонаційні (лагідний, веселий тон і т.і.), кінеcичні (захоплений, ніжний погляд, щира посмішка та сміх) маркери) рівнях комунікації.

Зверхність чи підлеглість статусу адресата-закоханого/закоханої віддзеркалює факт наявності конфліктної мовленнєвої взаємодії, але  може також характеризувати і кооперативне спілкування за умов визнання адресатом  домінування комунікативної позиції  адресанта, що є свідченням дієвості фактору влади в коханні. Зверхність статусу адресата характеризується уживанням директивних мовленнєвих актів: наказів, вимог, заборон; менасивів, експресивів іронії, образи, супроводжуваних невербальними маркерами переваги. Підлеглість статусу адресата-закоханого/закоханої експлікується шляхом уживання реквестивів (прохань, умовлянь), етикетних експресивів (подяк, вибачень), промісивів (обіцянок, присягань), маркованих на невербальному рівні за допомогою фонаційних (тихий, покірний, невпевнений тон мовлення), кінеcичних (похилена голова, сполоханий погляд) індексів.

    Міра активного впливу адресата-закоханого/закоханої на перебіг інтеракції проявляється у свідомому виборі напрямку особистісного реагування, що в мовленні оформлюється як  реакції-прийняття, реакції-неприйняття інтенціонального змісту адресантних  ініціюючих висловлювань чи темпоризації. З точки зору системного характеру мовленнєвої взаємодії  детермінованість респонсивних висловлювань адресата-закоханого/закоханої адресантними ініціюючими висловлюваннями має певні закономірності. Спектр можливих реакцій знаходиться у безпосередній залежності від спонукальної сили попереднього ініціюючого висловлювання: чим вона більша, тим менш можливостей для “маневрування” має адресат-закоханий/закохана, і, навпаки, чим менша спонукальна сила першої репліки, тим більше можливостей у продуцента респонсивного висловлювання у виборі реакції-відповіді.

             Найбільш преференційними для успішного протікання мовленнєвої взаємодії між закоханими виступають реакції-прийняття. Вони характеризують кооперативний тип інтерактивності, маркером якого, як правило, виступає паритет статусу адресата-закоханого/закоханої. Реакція-прийняття як показник підлеглості статусу адресата-закоханого/закоханої свідчить про свідоме погодження адресата зі своєю субординованою позицією, тобто про дієвість фактору влади в коханні. 

             Темпоризація як тип реагування, під час якої адресат-закоханий/закохана не висловлює відверто свого ставлення до інтенціонального змісту ініціюючого висловлювання, може свідчити як про симетричність, так про асиметричність статусу адресата, що безпосередньо пов’язано з типом мовленнєвого спілкування: кооперативним чи конфліктним.

          Реакції-неприйняття з боку адресата-закоханого/закоханої тяжіють до класу найменш преференційних респонсивних висловлювань, оскільки вони представляють суттєву загрозу для “обличчя” співрозмовника. Виокремлення ввічливих та неввічливих відмов віддзеркалює факт наявності кооперативного та конфліктного типу мовленнєвої взаємодії між закоханими, що знаходить своє відбиття у характері мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої: симетричності чи асиметричності.

Перспективою подальшої розробки теми представляється дослідження мовленнєвого вираження статусу адресата у площині інших типів дискурсів, вивченні соціолінгвістичних  особливостей експлікації даного феномена.