Правове регулювання робочого часу та часу відпочинку науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження; визначаються мета, об’єкт, предмет та завдання дослідження; вказується на зв’язок із науковими планами та програмами; формулюється наукова новизна роботи, положення й висновки, які виносяться на захист; визначається методологічне підґрунтя роботи; розкривається теоретичне й практичне значення досягнутих результатів, а також їх апробація.

Розділ 1 „Науково-педагогічна праця як різновид інтелектуальної діяльності” складається з двох підрозділів, у яких  науково-педагогічна діяльність характеризується крізь призму підстав диференціації правового регулювання праці науково-педагогічних працівників, а також здійснюється аналіз змісту та структури трудової функції зазначеної категорії працівників.

У підрозділі 1.1 „Особливості науково-педагогічної праці як підстава для диференціації її правового регулювання” визначається, що науково-педагогічна праця є специфічною, висококваліфікованою, розумовою та творчою діяльністю людини, спрямованою на підготовку та виховання спеціалістів вищої кваліфікації для всіх галузей. При цьому специфіка трудової функції науково-педагогічних працівників, яка зумовлюється різноманітністю, якісною неоднорідністю видів викладацької діяльності, а також значною розумовою напругою, що супроводжує означену діяльність, викликає необхідність диференціації у правовому регулюванні трудових відносин за їх участю. З урахуванням змісту і характеру трудової функції виокремлюються об’єктивні критерії такої диференціації, які й визначають своєрідність нормативно-правового регулювання праці означеної категорії працівників. До цих критеріїв відносяться: (1) розумовий, інтелектуальний та творчий характер праці; (2) зв’язок науково-педагогічного працівника з іншими особами – учасниками науково-педагогічного процесу та постійне перебування їх у педагогічний взаємодії; (3) поєднання педагогічної праці з науковою;  (4) необхідність виконання науково-педагогічними працівниками виховної роботи, яка є складником їх трудової функції, та встановлення відповідальності за порушення норм моралі; (5) особливості правового регулювання нормування та обліку робочого часу; (6) обов’язок частини науково-педагогічних працівників брати участь у науково-організаційній діяльності.

У підрозділі 1.2 “Трудова функція науково-педагогічних працівників та її структура” здійснюється аналіз змісту трудової функції науково-педагогічних працівників, на основі якого зроблено необхідні узагальнення. Стверджуються положення, що зміст трудової функції цієї категорії працівників відбивається в її структурі, елементи якої розкривають природу означеної функції. Структура трудової функції науково-педагогічних працівників складається з декількох елементів, якими є наступні види робіт: а) навчальна, б) наукова, в) методична, г) організаційна та д) виховна. Органічне поєднання цих видів робіт зумовлює особливий, відмінний від спеціалістів інших галузей, режим трудової діяльності науково-педагогічних працівників. Сутнісними особливостями трудової функції зазначеної категорії працівників є, по-перше, різноманітність і різнохарактерність видів робіт; по-друге – зміст трудової функції цієї категорії працівників може бути реалізований тільки за умов органічного поєднання і реалізації кожного виду робіт. Неодооцінка будь-якого з вказаних елементів призводить до викривлення її дійсного змісту.

У роботі наголошується, що сучасний навчальний процес у вищих навчальних закладах є водночас і засобом виховного впливу на молодь, а виховання – невід’ємною складовою трудової функції науково-педагогічного працівника, її самостійним елементом, але таким, що знаходиться в органічній єдності з іншими.

З огляду на структуру трудової функції науково-педагогічних працівників доводиться необхідність про встановлення спеціальних обов’язків за кожною посадою професорсько-викладацького складу у Кваліфікаційному довіднику для навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації аналогічно Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників для інших категорій працівників. Впровадження посадових характеристик дозволило б на практиці, по-перше, розмежувати посадові обов’язки проректора, декана,  завідуючого кафедрою, професора, доцента, старшого викладача, викладача й асистента; по-друге, співвіднести рівень наукової кваліфікації, що передбачається для певної посади, з тим обсягом роботи, що доручається конкретному працівнику; по-третє, допомогти вирішити проблему найбільш раціонального використання робочого часу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації, а отже, і  правильної організації їх праці.

Розділ 2 “Робочий час науково-педагогічних працівників“ містить три підрозділи, в яких здійснено поглиблений аналіз чинного законодавства та зроблено акцент на ключові положення у теорії категоріального знання про природу робочого дня й робочого часу науково-педагогічних працівників, досліджено питання оптимізації тривалості робочого часу  керівних працівників вищих навчальних закладів і розкрито особливості правового регулювання сумісництва у вищих навчальних закладах.

У підрозділі 2.1 “Правова природа робочого дня і робочого часу“ зазначається, що правове регулювання робочого часу науково-педагогічних кадрів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації має свої особливості, зумовлені його тривалістю, розподілом і використанням. Зроблено висновок про відсутність визначення меж робочого часу в рамках окремого дня. Обґрунтовується позиція, що оптимальною тривалістю щоденного робочого часу науково-педагогічних працівників є 6-годинний робочий день, у межах якого повинна здійснюватися реалізація нормативно закріпленого конкретного обсягу навчального навантаження. Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженим Міністерством освіти України № 161 від 2 червня 1993р. зафіксована тривалість робочого часу науково-педагогічних працівників, яка становить 36 годин на тиждень. Це дає підстави вважати, що для них встановлено скорочений робочий день. У зв’язку з цим ст. 51 КЗпП (та відповідну статтю проекту Трудового кодексу України) необхідно доповнити ще однією категорією працівників, для яких встановлюється скорочена тривалість робочого часу, а саме „науково-педагогічні працівники”.

Важливою умовою вдосконалення організації трудової діяльності науково-педагогічних працівників є її нормування, під яким розуміється установлення необхідних витрат праці в годинах на виконання робіт, а також визначення на цій основі чітких норм праці. Зроблено висновок про те, що нормуванню мають підлягати всі основні види робіт науково-педагогічних працівників, які входять до змісту їх трудової функції. Наявність законодавчо врегульованих нормативів за всіма основними видами роботи зазначених працівників не тільки дозволить заповнити прогалину у сфері регулювання праці науково-педагогічних кадрів, а й, по-перше, реально відобразити фактичну зайнятість науково-педагогічних працівників; по-друге, визначити правову природу їх робочого часу; по-третє, точніше здійснювати індивідуальне планування роботи кадрів у цілому та визначати завдання з навчальної, науково-дослідної, методичної, організаційної і виховної роботи кожного окремого викладача на семестр, навчальний рік; по-четверте, раціонально розподіляти навчальне навантаження між всіма викладачами кафедри.

У підрозділі розкрито також механізм установлення та зміни навчального навантаження науково-педагогічним працівникам через інститут колективного договору. Таким чином, зроблено висновок про те, що робочий день науково-педагогічних працівників фактично є ненормованим з елементами нормування окремих видів праці шляхом встановлення для них конкретизованих нормативів.

У підрозділі 2.2 “Визначення тривалості робочого часу у керівних працівників вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації“ зазначається, що керівними працівниками вищих навчальних закладів є ректори, проректори, декани, завідувачі кафедр, при цьому зауважується, що їх правове становище, зміст і обсяг посадових обов’язків різняться між собою.

Питання правового регулювання тривалості робочого часу керівних працівників ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації, зокрема ректорів, проректорів та деканів тривалий час не знаходили вирішення. Цю проблему слід визнати важливою з огляду на те, що поряд із виконанням  адміністративно-управлінських функцій вони здійснюють ще й науково-педагогічну діяльність, що зумовлює виникнення у них особливого правового статусу. Оскільки керівні працівники ВНЗ за законом визнаються перш за все науково-педагогічними працівниками, то на них слід поширювати правові норми про скорочений (шестигодинний) робочий день. У межах шестигодинного робочого дня керівні працівники ВНЗ повинні виконувати всі види навчальної, методичної, наукової й організаційної роботи. Проректори, діяльність яких не включає науково-педагогічну роботу, а передбачає тільки вирішення питань суто адміністративного характеру, повинні працювати на умовах семигодинного робочого дня.

У підрозділі 2.3 “Особливості у правовому регулюванні сумісництва у вищих навчальних закладах“ зазначається, що в сучасних умовах проблеми сумісництва набули актуальності у зв’язку із скасуванням обмежень, які існували в минулому. Сумісництво у ВНЗ допускається за наявності угоди сторін. Науково-педагогічні працівники можуть виконувати роботу за сумісництвом: а) в іншому ВНЗ (зовнішнє сумісництво) і б) у межах одного і того ж ВНЗ (внутрішньовузівське сумісництво). Для визначення основного місця роботи в нормативно-правових актах використовуються різні словосполучення: “основна робота“, “основна посада“, “основне місце роботи“, праця “на постійній основі“. Крім них у законодавстві про працю науково-педагогічних працівників уживаються і такі як, “тривалість робочого часу викладача з повним обсягом обов’язків“ та “праця в межах робочого часу“.

У дисертації висловлена думка, що словосполучення “основна робота“ і “праця на постійній основі“ за юридичним змістом слід вважати тотожними. Виходячи з цього, під основною роботою розуміється праця на постійній основі, тобто регулярна трудова діяльність, яка виконується не епізодично – час від часу, а постійно – протягом встановленої законом тривалості робочого дня з виконанням усіх обов’язків, передбачених трудовим договором (контрактом), правилами внутрішнього трудового розпорядку, де зберігається трудова книжка працівника із записом про працевлаштування.

Для вдосконалення правового регулювання сумісництва науково-педагогічних працівників, на думку дисертантки, доцільно розробити нові Типові правила внутрішнього розпорядку для працівників навчально-виховних закладів України, де в одному із підрозділів був би виписаний порядок роботи за сумісництвом та відповідальність за його порушення.

З метою раціонального використання потенціалу науково-педагогічних працівників законодавством передбачається створення тимчасових творчих колективів. Робиться висновок, що члени колективів працюють без відриву від основної роботи на засадах суміщення, а не сумісництва, оскільки ще один трудовий договір із ними не укладається. До того ж вони не займають штатних посад.

Розділ 3 “Час відпочинку науково-педагогічних працівників“ складається з двох підрозділів,  присвячених питанням правового регулювання й порядку надання основної щорічної відпустки та інших видів відпусток і відпочинку.

У підрозділі 3.1 “Правове регулювання та порядок надання основної щорічної відпустки“ зазначається, що правове регулювання часу відпочинку включає регламентацію різного роду перерв у роботі (щоденних, щотижневих, святкових та неробочих днів, відпусток). Проте ні чинний Кодекс законів про працю України, ні  проект Трудового кодексу України не містить визначення поняття “час відпочинку“, що породжує не лише наукові дискусії з приводу сутнісних рис часу відпочинку та його призначення, а й певні складнощі в застосуванні положень цього інституту на практиці. На погляд дисертантки, часом відпочинку є встановлений законодавством та на його підставі правилами внутрішнього розпорядку, колективним та трудовим договором певний проміжок часу, протягом якого працівник звільняється від виконання своєї трудової функції і який він може використовувати на власний розсуд з метою відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, виховання дітей, задоволення власних життєвих потреб та інтересів, а також для інших цілей. При цьому, відпустка як окремий вид часу відпочинку – це звільнення працівника на підставі законодавства або колективного чи трудового договору від виконання трудових обов’язків, передбачених його трудовою функцією, на певний строк зі збереженням за ним протягом всього цього часу місця роботи (посади).

У науці трудового права існують різноманітні підстави для класифікації та диференціації відпусток. Доводиться, що основними  класифікаційними підставами такого поділу слід визнати: а) цільове призначення відпусток та б) факт наявності матеріальної компенсації у період перебування працівника у відпустці.

У роботі піддається критиці позиція деяких вчених щодо скорочення науково-педагогічним працівникам основних відпусток (Н.С. Михайлова). Замість цього обґрунтовується положення щодо необхідності надання цій категорії працівників основної щорічної подовженої відпустки. Такий підхід зумовлюється особливостями процесу їх праці (підвищеною інтенсивністю, напруженістю, значною витратою нервово-емоційних сил тощо), і є свідченням диференційованого підходу на законодавчому рівні до визначення тривалості даної відпустки. Згідно із Порядком надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним та науковим працівникам, ректору, директору, завідувачу, директору (завідувачу) філіалу; проректору (заступнику директора), діяльність яких безпосередньо пов’язана з навчально-виховним або науковим процесом; вченому секретарю, декану факультету, завідувачу відділення, аспірантури (інтернатури, ординатури), докторантури, виробничої практики основна щорічна відпустка 56 календарних днів надається за умови, якщо вони одночасно виконують у цьому навчальному закладі педагогічну роботу обсягом не менш як 1/3 відповідної річної норми. У законодавстві відсутнє визначення річної норми. У ВНЗ для кожної категорії науково-педагогічних працівників, у тому числі професорам, доцентам, асистентам встановлено різні обсяги навантаження на навчальний рік (600, 700, 800 годин). Тому 1/3 відповідної річної норми не є чітко визначеною категорією. У законодавстві колишнього СРСР основна подовжена щорічна відпустка тривалістю не менше 56 календарних днів надавалась зазначеній категорії працівників при виконанні ними навчального навантаження не менше ніж 150 годин. Такий порядок слід визнати виправданим. У дисертації висловлено пропозицію про доцільність повернення до попередньої практики встановлення навчального навантаження для вищезгаданої категорії працівників в обсязі 150 годин на рік. Що стосується ректорів та перших проректорів, вважаємо, що їм треба надавати відпустку тривалістю 56 календарних днів без обов’язкового виконання навчального навантаження. Зауважимо, що така норма вже діє у Російській Федерації.

У підрозділі 3.2 “Правове регулювання інших видів відпусток та відпочинку“ зазначається, що поряд з основними і додатковими щорічними відпустками трудовим законодавством України передбачаються інші відпустки, які відрізняються (а) характером правовідносин, в межах яких виникає і здійснюється право на їх надання; (б) природою юридичних фактів, які “запускають” механізм їх реалізації; (в) часом виникнення права на їх надання; (г) тривалістю та метою реалізації; (д) ознакою оплати цих відпусток. Всі ці характерні відмінності у своїй сукупності надають право для висновку про якісно інші види відпусток порівняно з відпустками щорічними, а отже, про необхідність їх самостійного правового регулювання.

У роботі зроблено спробу довести, що недоліком Закону України “Про відпустки” є відсутність поняття “творча відпустка”. З метою усунення наявної прогалини пропонується закріпити визначення цієї відпустки як тимчасового звільнення працівника від виконання основних трудових обов’язків, передбачених його трудовою функцією, з метою виконання спеціальних завдань творчого характеру зі збереженням за працівником на період  виконання вказаного завдання місця його роботи та заробітної плати.

Разом із тим дисертантка вважає, що з метою вдосконалення правового статусу науково-педагогічних працівників є надання останнім тривалої творчої відпустки, яка на сьогоднішній день взагалі не передбачається чинним законодавством. Така відпустка може надаватися науково-педагогічним працівникам як компенсація за тривалу педагогічну роботу з метою створення умов для активної творчої діяльності і використовуватися у творчих цілях для написання монографії, підручника, тощо а також надаватися як певна компенсація за особливі умови праці, з метою відпочинку. Її слід надавати не раніше ніж через кожні десять років безперервної викладацької роботи. Умови і порядок надання такої відпустки повинні визначатися статутом навчального закладу.

ВИСНОВКИ

 В результаті наукового дослідження сформульовані висновки та пропозиції, спрямовані на удосконалення правового регулювання робочого часу та часу відпочинку науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ та ІV рівнів акредитації.

Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:

1. Перелік категорій працівників, для яких згідно зі ст. 51 КЗпП встановлюється скорочена тривалість робочого часу, необхідно доповнити науково-педагогічними працівниками. Крім того, до нового Трудового кодексу України доцільно включити розділ, присвячений особливостям регулювання праці цієї категорії працівників.

2. Зважаючи на те, що за Законом України “Про вищу освіту” керівні працівники вищих навчальних закладів (ректори, проректори, декани) належать до науково-педагогічних працівників, зроблено висновок про необхідність встановлення для цих осіб шестигодинного робочого дня, як і для інших науково-педагогічних працівників. Керівники структурних підрозділів та проректори з адміністративно-господарської роботи, трудова функція яких не пов’язана з науково-педагогічною діяльністю повинні працювати на умовах нормального семигодинного робочого дня.

3. Передбачити у “Нормах часу для планування й обліку навчальної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів” конкретизовані нормативи для роботи у спеціалізованих вчених радах, рецензування наукової продукції, керівництва науково-дослідною роботою студентів.

4. Пункт 1.4 Переліку основних видів наукової роботи науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів доповнити словами “коментар” і “тощо” та викласти цей пункт у такій редакції: “1.4. Підручник, навчальний посібник, словник, довідник, коментар тощо”.

5. Викласти ст. 47 Закону України “Про вищу освіту” у такій редакції: “Науково-педагогічні працівники – особи, які за основним місцем роботи або на умовах сумісництва у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю”.

6. Існує нагальна необхідність у затвердженні Кваліфікаційного довідника професій науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів, у якому були б визначені обов’язки науково-педагогічних працівників (проректора, декана, завідувача кафедри, професора, доцента, викладача, асистента тощо) та кваліфікаційні вимоги, яким повинні відповідати кожен з них.

7. З метою вдосконалення правового регулювання сумісництва стосовно науково-педагогічних працівників вважаємо за доцільне розробити нові Типові правила внутрішнього розпорядку для працівників навчально-виховних закладів України, де в одному  із підрозділів був би виписаний порядок роботи за сумісництвом та відповідальність за його порушення.

8. Оскільки директор бібліотеки, як правило, не має спеціальної науково-педагогічної підготовки, то цю посаду треба виключити з номенклатури науково-педагогічних працівників, зазначених у ст. 48 Закону України “Про вищу освіту“. У разі наявності у директора бібліотеки спеціальної підготовки він може займатися науково-педагогічною діяльністю і виконувати її в межах робочого часу, якщо це передбачено колективним договором.

9. Для надання директорам, завідувачам, директорам (завідувачам) філіалу; проректорам (заступникам директора), діяльність яких безпосередньо пов’язана з навчально-виховним або науковим процесом; вченому секретарю, декану факультету, завідувачу відділення, аспірантури (інтернатури, ординатури), докторантури, виробничої практики, які одночасно виконують в цьому навчальному закладі педагогічну роботу, щорічної основної відпустки тривалістю не менше 56 календарних днів треба відновити попередню практику встановлення навчального навантаження для цих осіб в обсязі 150 годин на рік. Ректорам, першим проректорам слід надавати відпустку тривалістю 56 календарних днів без обов’язкового виконання навчального навантаження.

10. З урахуванням подовженої відпустки у науково-педагогічних працівників їм слід надати право на отримання компенсації за вісім календарних днів, а не за чотири.

11. Пункт 2 абз.1 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам вищих навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам викласти в наступній редакції: “Право керівних, педагогічних, науково-педагогічних (крім тих, що працюють у навчальних закладах та навчальних (педагогічних) частинах (підрозділах) інших наукових установах і закладах) та наукових працівників на щорічну основну відпустку повної тривалості в перший рік роботи настає в літній період, окрім випадків, передбачених законом або колективним договором”; норма,  передбачена ч.1 ст.79 КЗпП, взагалі не може застосовуватися для науково-педагогічних працівників.

12. Закріпити в Законі України “Про відпустки” поняття “творча відпустка” як тимчасове звільнення працівника від основних трудових обов’язків, передбачених його трудовою функцією, з метою виконання спеціальних завдань творчого характеру із збереженням за працівником на цей час місця роботи та заробітної плати.

13. Передбачити у статутних документах можливість надання науково-педагогічним працівникам нового виду подовженої творчої відпустки тривалістю до одного року за наявності джерел фінансування.

14. Доповнити Закон України “Про відпустки” положенням наступного змісту: “У разі виникнення у працівника права на відпустку без збереження заробітної плати за кількома підставами одночасно або в різний час відпустка надається за кожною з підстав сумарно або окремо”.