ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В ГАЛУЗІ АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених у дисертації, наводяться апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 „Теоретичні та законодавчі засади забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту України” присвячено визначенню поняття екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, місця міжгалузевого інституту правового регулювання забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, дослідженню загроз екологічній безпеці в галузі автомобільного транспорту.

У підрозділі 1.1 „Історико-правові засади екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту” характеризуються вихідні теоретичні положення щодо сутності та юридичної природи екологічної безпеки як родового поняття для визначення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту як поняття видового.

Для з’ясування сутності екологічної безпеки було розглянуто історичний процес формування її концепції, під яким слід розуміти поступову трансформацію та зміну пріоритетів правової охорони. Історично першими еколого-правовими нормами були природоресурсні приписи, а потім правом почали регулюватися відносини щодо охорони навколишнього природного середовища без відриву їх від природоресурних правовідносин. Із розвитком промисловості, збільшенням антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, появою територій, що зазнали екологічної катастрофи, під загрозою опинилися життя і здоров’я людини. Це викликало необхідність розробки правових норм, які б гарантували безпеку людини в процесі змін у середовищі її існування, що в подальшому трансформувалися в право екологічної безпеки.

Для визначення поняття екологічної безпеки за відправну точку взято права та інтереси індивідуума як основної соціальної цінності в державі, а життя і здоров’я людини розглядаються як основний об’єкт охорони від негативного впливу, в тому числі й від впливу автомобільного транспорту. Досліджено основні наукові підходи до поняття екологічної безпеки, які загалом можна звести до двох основних позицій: екологічна безпека розглядається як процес або як стан. Автором обґрунтовано доцільність розуміння поняття саме як певного стану, за якого гарантується досягнення мети правового регулювання – захищеності життєво необхідних інтересів людини та довкілля.

У підрозділі 1.2 „Законодавчі гарантії екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту” увагу зосереджено на дослідженні місця і закріплення в системі права та законодавства України правового регулювання забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту.

Розглянуто процес створення законодавчої бази з регулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки, що відбувається шляхом переплетення та включення правових норм, які містять вимоги екологічної безпеки, з нормативно-правовими актами інших галузей права та законодавства. До недавнього часу кожна галузь права розвивалася відносно самостійно, відповідна їй правова наука опрацьовувала принципи та закономірності розвитку правового регулювання, властиві тільки цій галузі права. Вказано на неприйнятність такого шляху, що пояснюється системністю права, оскільки правові норми проникають усе глибше в різні сфери суспільного життя, які досить часто переплітаються, і тому стає неможливо розвивати галузь права без проникнення її норм у сферу суспільних відносин, котрі не становлять предмет правового регулювання цієї галузі. Тому правові інститути однієї галузі права, проникаючи у сферу регулювання іншої, набувають міжгалузевого характеру. Таким шляхом розвивається й інститут правового регулювання забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту. І як частина комплексної галузі екологічного права, права екологічної безпеки він стає тим інструментом, за допомогою якого екологічне право пов’язується з іншими галузями права. Принципи даного інституту стають обов’язковими в інших галузях права, а подекуди і домінують над ними. Тому автор робить висновок, що систему правових норм, які регулюють суспільні відносини із забезпечення екологічної безпеки у сфері автомобільного транспорту необхідно розглядати як міжгалузевий правовий інститут, що формується з метою охорони довкілля, гарантування кожному здорового та безпечного навколишнього природного середовища і створення необхідних умов його захисту, відтворення природних об’єктів і задоволення інших прав громадян та інтересів держави.

У підрозділі 1.3 „Загрози екологічній безпеці в галузі автомобільного транспорту” досліджено поняття та джерела походження загроз екологічній безпеці у сфері автомобільного транспорту. Дисертант звернув увагу на те, що законодавець не дає визначення загроз екологічній безпеці, проте без розкриття їхнього змісту та джерел походження неможливо визначити шляхи мінімізації або усунення цих загроз.

У законодавстві, хоча й не зазначені безпосередні загрози екологічній безпеці, однак наведені основні галузі їх походження у діяльності людини, „джерело”, де може створюватися загроза. Таким чином, вказується на ймовірність виникнення негативних наслідків для життя і здоров’я людини та довкілля у певній сфері. Причиною небезпеки є дія певного техногенного чи природного чинника (негативний хімічний, фізичний вплив, землетрус, повінь тощо). Необхідна наявність усіх названих елементів для існування категорії „загроза екологічній безпеці”. Якщо відсутня ймовірність настання негативних наслідків, то відсутня небезпека як категорія. У тому випадку, коли ймовірна шкода завдається не людині або довкіллю, а, наприклад, устаткуванню, то така загроза не є екологічною. Крім того, загрозу завжди становить певна діяльність або вплив як динамічне явище. Статичне явище, що містить у собі якийсь шкідливий елемент, може становити небезпеку тільки в разі включення його в певну діяльність людини. До тих пір, поки людина не включила його у сферу своєї діяльності, воно не несе екологічної небезпеки, а після такого включення втрачає ознаки статичності. Тому загрозою екологічній безпеці необхідно розглядати наявність або можливість заподіяння шкоди для життя і здоров’я людини та довкілля внаслідок впливу негативних чинників техногенного або природного характеру. У даному підрозділі названо та класифіковано загрози екологічній безпеці в галузі автомобільного транспорту залежно від джерел походження таких загроз.

Розділ 2 „Правові засади забезпечення екологічної безпеки автомобільного транспорту” містить аналіз основних правових заходів та засобів за допомогою яких може бути забезпечена екологічна безпека в галузі автомобільного транспорту.

У підрозділі 2.1 „Забезпечення екологічної безпеки при експлуатації автомобільних транспортних засобів” проаналізовано вітчизняне законодавство та досвід інших країн світу у сфері забезпечення екологічної безпеки при експлуатації автомобільного транспорту.

Автором запропоновано поділити правові засоби гарантування екологічної безпеки в досліджуваній сфері на чотири групи за основними напрямками та способами впливу.

До групи правових засобів зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря від роботи автомобілів необхідно відносити: встановлення більш жорстких правових вимог до вмісту шкідливих речовин у відпрацьованих газах двигуна; встановлення додаткового фінансового (фіскального) навантаження; впровадження адміністративно-правових обмежень для власників транспортних засобів. Перші два види є найбільш поширеними у світовій практиці і, на думку дисертанта, найбільш дієвими. В Україні поступово починають запроваджуватися саме такі механізми. Досліджено історію та процес запровадження європейських вимог до автомобілів, відомих під назвою „ЄВРО-1, -2, -3, -4, -5”. Запропоновано на рівні закону визначити план їх запровадження на території України та суворо дотримуватися, адже існуючі на сьогодні нормативні документи та плани не виконуються. Приділено увагу встановленню певних видів податкового навантаження на власників автомобілів, до яких належать у різних формах податки на пальне, встановлення податкових пільг та переваг для власників певних видів автомобілів, встановлення диференційованих ставок оподаткування залежно від екологічного класу транспортного засобу. Обґрунтовано, що запровадження певних адміністративних обмежень доволі рідко доводить свою дієвість в Україні, так і в інших країнах світу. Від них відмовляються через необхідність залучення значних адміністративних ресурсів і низьку ефективність.

Другу групу становлять правові засоби попередження негативного впливу автомобіля на життя і здоров’я людини та довкілля після виведення його з експлуатації як транспортного засобу та переведення його в іншу категорію об’єктів матеріального світу, як-от відходи тощо. Проведене дослідження дає змогу зробити висновок, що в Україні тільки починається процес формування законодавства, яке регулює відносини поводження з непридатним для подальшої експлуатації автомобілем, і даний процес необхідно прискорювати, особливо враховуючи значний відсоток застарілих моделей в автомобільному парку України.

У третю групу входять засоби забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту через поліпшення якості пального. Зосереджено увагу на тому, що світова практика встановлення більш жорстких вимог до екологічних показників роботи автомобіля завжди пов’язана з поліпшенням якості пального. Досліджено практику заборони використання етильованого бензину в Україні.

До четвертої групи належать правові засоби гарантування екологічної безпеки при поводженні з такими витратними матеріалами, як автомобільні покришки, відпрацьовані мастила, фільтруючі елементи, охолоджуючі рідини, акумулятори тощо. На ці матеріали повністю поширюються вимоги законодавства про відходи, і тому необхідно лише забезпечити його належне дотримання в практичній діяльності автовласників.

У підрозділі 2.2 „Забезпечення екологічної безпеки вантажів, що перевозяться автомобільним транспортом” досліджено основні вимоги до перевезення вантажів різних категорій як територією України, так і за її межами.

Усі правові засоби забезпечення екологічної безпеки при транспортуванні вантажів запропоновано поділити на економіко-правові та адміністративно-правові. Перші застосовуються для економічного стимулювання забезпечення екологічної безпеки та фінансування необхідних заходів. Значну увагу приділено попередньому обов’язковому страхуванню відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків і виявлено низку недоліків цього механізму. Зокрема запропоновано відмовитися від попередньої вказівки про розподіл коштів у відсотках від суми страхового відшкодування на покриття заздалегідь визначених напрямків фінансування. Крім того, враховуючи суми компенсації шкоди, завданої довкіллю, пропонується збільшити розмір
страхових сум.

Адміністративно-правові засоби включають у себе вимоги, що висуваються державою до транспортної діяльності, в тому числі необхідність укладення певних договорів. Їх основою є правові вимоги до дорожнього перевезення небезпечних вантажів, які розподілено на групи залежно від напрямку здійснення впливу: вимоги про підготовку вантажу до відправлення (тара, упаковка, зберігання, сумісність різних видів матеріалів, призначених для одночасного перевезення); вимоги до транспортних засобів та персоналу, що здійснюють перевезення; вимоги до організації перевезень (узгодження маршрутів, охорона). Крім того, значний вплив мають екологічний та карантинний контроль на пунктах пропуску через державний кордон, основними завданнями яких є: виявлення фактів несанкціонованого ввезення, вивезення та транзитного перевезення підконтрольних вантажів територією України; державний контроль за виконанням вимог природоохоронного законодавства та норм і правил екологічної безпеки при санкціонованому перевезенні вантажів територією України; забезпечення пропуску на територію України належно оформлених, позначених, упакованих та обладнаних небезпечних вантажів.

У підрозділі 2.3 „Забезпечення екологічної безпеки в сфері обслуговування автомобільного транспорту” приділено увагу правовим вимогам щодо екологічної безпеки в галузі транспортної інфраструктури, які, на думку дисертанта, доцільно класифікувати за джерелами загрози.

Підкреслено необхідність дотримання: правил проведення державної екологічної експертизи при проектуванні автозаправних станцій, правил надання ними послуг та виконання вимог, покладених на них як на об’єкти підвищеної небезпеки. Зазначається, що для станцій технічного обслуговування автомобілів, включаючи авторемонтні та шиноремонтні підприємства, стоянок, гаражних кооперативів та індивідуальних гаражів основним засобом забезпечення екологічної безпеки є дотримання вимог до місця їх розміщення. Наголошено на неприпустимості використання в нормативних актах, які визначають місця розташування зазначених об’єктів, дефініцій „слід розміщувати” або „розміщуються” у зв’язку з відсутністю в них категоричної заборони відносно інших місць, що на практиці призводить до ігнорування вимог містобудівного та екологічного законодавства.

Запропоновано, з метою належного забезпечення екологічної безпеки автомобільних мийок, прирівняти їх за статусом до станцій технічного обслуговування, встановити для них санітарно-захисну зону шириною в 50 м, аналогічно вимогам до автотранспортних підприємств, зобов’язати суб’єктів господарювання здійснювати миття автомобілів в ізольованих приміщеннях.

Досліджено забезпечення екологічної безпеки при використанні автомобільних шляхів завдяки належній організації дорожнього руху; підтриманню відповідного технічного стану самих доріг; чистоті автомобільних шляхів та утриманню територій, прилеглих до них.

Розділ 3 „Правові форми забезпечення екологічної безпеки автомобільного транспорту” містить аналіз інституційної складової забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, ролі юридичної відповідальності та міжнародних форм співпраці в даній сфері.

У підрозділі 3.1 „Роль державних органів, органів місцевого самоврядування та громадськості у підтриманні екологічної безпеки на автомобільному транспорті” проаналізовано правовідносини, в яких реалізується діяльність органів державної влади всіх рівнів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, що спрямована на забезпечення екологічної безпеки на автомобільному транспорті.

Досліджено причини недотримання приписів нормативних актів державними органами. Із правової точки зору,це, по-перше, недосконалість розробленого нормативного акта, по-друге, існування вимоги ст. 19 Конституції України, де вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З організаційної точки зору, це неспроможність державних органів самостійно виконувати завдання, визначені законами України, без роз’яснень вищестоящих органів про порядок їх застосування.

У підрозділі запропоновано усунути недоліки в правовому статусі посадових осіб Державної автомобільної інспекції МВС України та Державної екологічної інспекції. Зокрема пропонується внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими надати інспекторам Державної екологічної інспекції можливість складати протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 121 (в частині експлуатації транспортного засобу з перевищенням нормативів вмісту шкідливих речовин у відпрацьованих газах або їх димності). Крім того, запропоновано усунути неузгодженість між правами екологічного інспектора, передбаченими Положенням про Державну екологічну інспекцію, та вимогами Правил дорожнього руху.

Досліджено роль громадських об’єднань у забезпеченні екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, яка полягає у створенні незалежного дієвого громадського контролю за виконанням державними органами своїх функцій.

У підрозділі 3.2 „Юридична відповідальність за правопорушення у сфері екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту” розглянуто поняття й види правопорушень у досліджуваній сфері, засоби їх попередження, шляхи використання механізмів різних видів юридичної відповідальності для досягнення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту.

Як причина невиконання державними органами передбачених законодавством заходів забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, називається відсутність відповідальності за невиконання тих чи інших вимог. Так, за експлуатацію автомобіля, не оснащеного каталізатором, відповідальності в законодавстві прямо не встановлено, і це стало причиною невиконання відповідних вимог автовласниками. Автор зазначає, що для всіх імперативних правових вимог просто неможливо встановити свій склад правопорушення. У законодавстві завжди існує відповідальність за порушення певного комплексу правил, отже, такі конструкції і необхідно використовувати. Тому запропоновано використовувати механізм юридичної відповідальності за не проходження державного технічного огляду або порушення інших встановлених правил для осіб, які експлуатували автомобілі без каталізатора. Однак автор наголошує на низькій дієвості подібних заборон та приписів і пропонує ширше застосовувати заходи цивільно-правової відповідальності та економіко-правовий механізм охорони довкілля. В умовах ринкових відносин такий підхід ліквідовує економічне підґрунтя для порушення вимог законодавства. У цьому підрозділі запропоновано правовий алгоритм визначення розміру збору за забруднення навколишнього середовища для приватних автовласників на основі використання технічних даних автомобіля та інформації його технічних приладів контролю.

Наголошено на необхідності встановити відповідальність за неналежне виведення з експлуатації автомобільного транспортного засобу та обґрунтовано потребу внесення відповідних змін до законодавства України, а також наведено порядок визначення факту виведення автомобіля з експлуатації. Підкреслено, що слід уникати використання „моногалузевої” відповідальності та запровадити постійне комплексне застосування можливостей усіх видів юридичної відповідальності з розширенням санкцій майнового характеру.

У підрозділі 3.3 „Міжнародне співробітництво в сфері екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту” розглянуто форми та напрямки міжнародної співпраці в досліджуваній сфері.

Особливу увагу приділено програмним документам Європейського Союзу в сфері транспорту. Наголошено на необхідності побудови національної транспортної системи з урахуванням досвіду європейських країн та поширення використання комбінованих перевезень.

Вказано на доцільність використання модельного законодавства Співдружності Незалежних Держав, що значно спростить роботу автоперевізників на теренах колишнього СРСР та дозволить комплексно розв'язувати проблеми забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, особливо враховуючи близьку якісну характеристику автомобільного парку цих країн.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, здійснено нове вирішення наукового завдання, яке полягало у визначенні поняття екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, розробці наукової моделі правового механізму забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, науковому обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення системи чинного законодавства України. Дисертантом сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, що можуть мати як теоретичне, так і практичне значення:

1. При визначенні поняття „екологічна безпека” за відправну точку слід брати права та інтереси індивідуума як основної соціальної цінності в державі, а життя та здоров’я людини розглядати як основний об’єкт охорони від негативного впливу, в тому числі автомобільного транспорту. А тому поняття „екологічна безпека в сфері автомобільного транспорту ” необхідно визначати як стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави та довкілля, за якого гарантується право кожної людини на здорове та безпечне навколишнє середовище й існують необхідні умови для захисту довкілля, відтворення природних об’єктів і задоволення інших прав громадян та інтересів держави, який досягається шляхом виконання юридичними та фізичними особами нормативних вимог щодо експлуатації автомобільних транспортних засобів, перевезення ними вантажів та їхнього обслуговування.

2. Систему правових норм, що регулюють суспільні відносини із забезпечення екологічної безпеки у сфері автомобільного транспорту, необхідно розглядати як міжгалузевий правовий інститут, який формується з метою охорони довкілля, гарантування кожному здорового і безпечного навколишнього середовища та створення необхідних умов для захисту довкілля, відтворення природних об’єктів і задоволення інших прав громадян та інтересів держави.

3. До основних джерел загрози екологічній безпеці в галузі автомобільного транспорту необхідно відносити:

-       автомобільні транспортні засоби та їхня безпосередня експлуатація;

-       вантажі, що перевозяться автомобільним транспортом;

-       сфера забезпечення діяльності автомобільного транспорту – автозаправні станції, станції технічного обслуговування автомобілів, автомобільні мийки, автотранспортні підприємства, автомобільні шляхи тощо.

4. Усі правові засоби гарантування екологічної безпеки за основними напрямками і способами правового впливу необхідно поділити на такі групи:

-       забезпечення екологічної безпеки при експлуатації транспортних засобів: правові засоби зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря від роботи автомобілів; правові засоби попередження негативного впливу автомобіля на життя і здоров’я людини та довкілля після виведення його з експлуатації як транспортного засобу; правові засоби забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту через поліпшення якості пального; правові засоби гарантування екологічної безпеки при поводженні з витратними матеріалами;

-       гарантування екологічної безпеки при перевезенні вантажів: економіко-правові та адміністративно-правові засоби;

-       забезпечення екологічної безпеки сфери обслуговування діяльності автомобільного транспорту.

5. З метою гарантування екологічної безпеки при перевезенні вантажів необхідно виділяти економіко-правові та адміністративно-правові засоби. Перші застосовуються для економічного стимулювання забезпечення екологічної безпеки та фінансування необхідних заходів. Другі включають у себе вимоги, що висуваються державою до транспортної діяльності, включаючи необхідність укладення певних договорів.

6. Усі правові вимоги щодо екологічної безпеки в галузі транспортної інфраструктури доцільно класифікувати за джерелами загроз на вимоги до: автозаправних станцій, станцій технічного обслуговування автомобілів, автомобільних мийок, автотранспортних підприємств, автомобільних шляхів. Це дозволить виявити причини виникнення загроз екологічній безпеці, вжити необхідних заходів для їх усунення та недопущення повторення в майбутньому.

7. Роль державних органів у сфері забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту залежить від їхніх функціональних повноважень та організаційно-правового рівня, що дає змогу визначити їх систему та коло повноважень у цій сфері. Проведений аналіз доводить необхідність розширення компетенції посадових осіб МВС для здійснення належного контролю за вмістом забруднюючих речовин у відпрацьованих газах автомобіля та покарання осіб, винних у його перевищенні, усунення прогалин в правовому статусі інспекторів Державної екологічної інспекції.

8. Залучення представників громадських організацій природоохоронного спрямування та громадян до процесу здійснення контролю у сфері забезпеченні екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту дає можливість без виділення додаткових коштів домогтися більш високого рівня дотримання законодавства України та охопити контролем сфери суспільних відносин із забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту.

9. Інститут юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, у тому числі правопорушення у сфері забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, слід у подальшому вдосконалювати за рахунок посилення відповідальності, особливо шляхом розширення санкцій майнового характеру.

10. Для вдосконалення практики застосування законодавства України щодо юридичної відповідальності за порушення правових вимог сфері екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту необхідно відмовитися від „моногалузевої” відповідальності і комплексно застосовувати всі норми законодавства.

11. Міжнародну співпрацю із забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту необхідно здійснювати в контексті приведення законодавства України у відповідність до вимог ЄС (acquis communautaire). Для якісного виконання даного напрямку роботи, на думку дисертанта, основну увагу слід приділяти розробці та впровадженню на території України загальнодержавного програмного документа з комплексної перебудови і розвитку вітчизняної транспортної системи як складової європейської на зразок Білої Книги „Європейська транспортна політика до 2010-го: час для рішень”.