ТЕРИТОРІАЛЬНО-ЧАСОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАХВОРЮВАНОСТІ НА РАК ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ У ПОПУЛЯЦІЇ, ЯКА ЗАЗНАЛА ВПЛИВУ РАДІОАКТИВНОГО ЙОДУ ВНАСЛІДОК АВАРІЇ НА ЧАЕС

Короткий зміст

Матеріали та методи дослідження. Вивчення будь-якого явища передбачає формування певної інформаційної бази. Проведене дослідження захворюваності на РЩЗ базується на існуючій системі реєстрації злоякісних пухлин та системі обліку народонаселення. Крім того, зібрано дані про факторіальні ознаки (дози опромінення ЩЗ), які мають вплив на результативні ознаки, тобто  показники захворюваності на РЩЗ.

Таким чином, з методологічних позицій це дослідження можна розподілити на чотири складові частини:

- збір інформації про окремі випадки захворювань на РЩЗ для оцінки щорічної кількості випадків РЩЗ населення територій, які вивчались, із розподілом за статтю та віком;

- збір інформації про щорічну чисельність населення, що вивчається із розподілом за статтю та віком;

- збір інформації щодо доз опромінення ЩЗ за рахунок радіоактивного йоду населення у розрізі областей.

- аналіз отриманих матеріалів.

Для отримання інформації про щорічну кількість випадків РЩЗ було використано два основних джерела. Перше з них – персоніфікована база даних про випадки РЩЗ у Житомирській, Київській та Чернігівській областях, яку було створено в рамках виконання проекту Франко-Німецької ініціативи “Health”, субпроект 3.1.1.S «Рак щитоподібної залози у підлітків та дорослих на територіях України з найбільшими Чорнобильськими інтегральними випаданнями ¹³¹І». Для її формування в обласних онкологічних диспансерах перелічених областей зібрано первинні облікові документи на усіх хворих цього профілю: “Повідомлення про хворого з уперше в житті встановленим діагнозом раку або іншого злоякісного новоутворення” (форма № 090/о та передуюча їй форма у-281-6). Зважаючи на те, що переважна кількість дітей, хворих на РЩЗ, лікується в Інституті ендокринології та обміну речовин ім. В.П.Комісаренка АМН України, здійснено викопіювання із історії хвороби персоніфікованих даних за спеціально розробленою нами анкетою. Анкета містить паспортні дані, стать, дату народження, адресу на момент аварії на ЧАЕС та поточну адресу, лікувальну установу та дату встановлення діагнозу, повний діагноз, методи підтвердження діагнозу, морфологічний тип пухлини.

Зібрана персоніфікована  інформація слугувала основою для створення бази даних, яка містить такі поля:

- персональний ідентифікаційний код;

- стать;

- дата народження (як варіант - рік народження);

- дата або рік встановлення діагнозу;

- вік на момент встановлення діагнозу, який розраховувався на підставі даних з попередніх двох полів;

- код району мешкання на момент встановлення діагнозу;

- код методу підтвердження діагнозу (9 категорій);

- код TNM (якщо є).

Після введення в базу даних усі записи було перевірено на наявність дублікатів.

Другим джерелом інформації про випадки РЩЗ були звітні дані національних канцер-реєстрів України, Білорусі та Росії про щорічну кількість випадків захворювань на цю патологію. Перехід на електронні технології реєстрації випадків злоякісних новоутворень, який відбувся останні роки, дав змогу розробити автоматизовані процедури контролю якості даних, серед них і перевірку дублікатів. В Україні при “паперових” технологіях частка дублів записів досягала 7-15%, а після впровадження нових технологій зустрічаються лише поодинокі записи (до 1%), які не впливають на оцінку епідеміологічної ситуації. (З.Федоренко з співав., 2008). Таким чином, є всі підстави вважати статистичні дані Національного канцер-реєстру України придатними не тільки для практичних цілей, але й для ретельного наукового аналізу

Стосовно отримання даних по Росії та Білорусі слід зазначити, що систему обов’язкової реєстрації випадків злоякісних новоутворень було започатковано ще у 1952 р. (А.Присяжнюк с соавт., 1980, R.Winkelmann, 1995), і вона в цілому має спільні риси дотепер. Описана система стала основою для заснування комп’ютеризованих канцер-реєстрів, коли для цього з’явилась технічна можливість. Схема їх функціонування приблизно однакова (R.Winkelmann, 1995).

Крім того, джерелом інформації щодо захворюваності на РЩЗ населення областей Росії (Брянської, Калузької, Тульської) та Білорусі (Брестської, Гомельської, Могілевської)  за 1982-1997 рр. (як для російських, так і білоруських областей, що вивчались) були статистичні дані, опубліковані в журналі «Радиация и риск», які зібрано Російським науково-дослідним інститутом медичної радіології. У роботі також використано дані за 1998-2006 рр. Московського інституту онкології ім. П.О.Герцена, який щорічно видає статистичний збірник «Злоякісні новоутворення в Росії». 

Джерелами інформацію про щорічну чисельність населення областей України були:

- дані Всесоюзного перепису 1989 р., Всеукраїнського перепису 2001 р;

- офіційні видання Держкомстату України 1989-2006 рр.;

- щорічна державна статистична звітність (Держкомстат України) обласних управлінь статистики при обласних радах.

Для вивчення можливого впливу радіаційного фактора на рівень захворюваності на РЩЗ було використано дані Національної доповіді України 2006 року, в якій наведено середні по областях дози опромінення ЩЗ осіб у віці 1-18 років на момент аварії. Ці показники було використано як критерій для розподілу територій України на дослідні та контрольні (або умовно чисті) для. подальшого порівняльного аналізу. Крім того, зроблено припущення, що розподіл значень поглинутих доз по областях, притаманний для вікової групи 1-18 років, репрезентує також і територіальні особливості для більш старших вікових груп.

Таким чином, усі області, в яких середньообласні поглинуті щитоподібною залозою дози дітей та підлітків були 35 мГр та більше (дослідні), віднесені до територій із високими дозами - Житомирська, Київська, Рівненьська, Чернігівська та Черкаська області. До цієї групи було віднесено і м. Київ, оскільки значна частка різних груп постраждалого населення (ліквідатори, евакуйовані, мешканці найбільш забруднених радіонуклідами територій) нині мешкає саме в столиці, хоча середня поглинута доза на ЩЗ для населення столиці була дещо нижчою – 32 мГр. Усі інші області України, які репрезентують низький рівень опромінення ЩЗ дітей та підлітків (до 35 мГр) – контрольні території.