ОПТИМІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ СЕРЕДНЬОЇ ТЯЖКОСТІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ АКУСТИЧНОГО ВІБРОМАСАЖУ ЛЕГЕНЬ Автореферат

Об’єкт і методи дослідження. Комплексно обстежено 118 хворих на бронхіальну астму середнього ступеня тяжкості у фазі загострення віком від 18 до 74 років, середній вік хворих склав (46,9 ± 1,8) роки. Всі пацієнти були розподілені на дві групи. Хворі основної групи (70 осіб) отримували акустичний вібромасаж легень. Процедура здійснювалась перед застосуванням хворими інгаляційних препаратів за допомогою приладу з низькочастотним звуковим сигналом постійної інтенсивності вібромасажера легень акустичного «ЕОЛ ТУ У 19016204.001–2000» (свідоцтво про Державну реєстрацію № 100 / 2001) у дихальні шляхи пацієнта подавались звукові коливання початкової частоти в діапазоні 60–80 Гц. Через 1–2 хвилини адаптації хворий на основі власних відчуттів підбирав оптимальну для його органів дихання частоту звукового сигналу (в діапазоні 20–200 Гц). Тривалість процедури – 10 хвилин. Курс лікування тривав 10 діб. Потім пацієнти отримували β₂-агоніст короткої дії сальбутамол по 100 мкг через кожні 20 хвилин протягом першої години й при доброму ефекті терапії продовжували застосовувати інгаляційний β₂-агоніст короткої дії по 2–4 вдихи кожні 3–4 години протягом 24–48 годин. При неповній відповіді на тлі продовження інгаляційного β₂-агоніста короткої дії (6–10 вдихів кожні 1–2 години) хворі отримували оральні глюкокортикостероїди (0,5–1 мг/кг преднізолона, інгаляційні холінолітики (тіотропіуму бромід по 18 мкг/добу або комбіновані форми інгаляційного холінолітика з інгаляційним β₂-агоністом короткої дії), після чого застосовували інгаляційний глюкокортикостероїдний препарат – бекламетазону діпропіонат по 500 мкг із повторним прийомом у вечірній час у такій же дозі. При поганому ефекті загострення розцінювалось як тяжке і проводилась відповідна терапія на амбулаторному, а за необхідності – на госпітальному етапах.

Пацієнти групи порівняння (48 осіб) застосовували тільки препарати медикаментозної терапії за такою ж схемою. Їм, як і пацієнтам основної групи, проводилась початкова оцінка тяжкості загострення хвороби (анамнез, фізикальне обстеження внутрішніх органів, спірографія з визначенням об’єму форсованого видиху за першу секунду, інші додаткові методи дослідження за показаннями). Початкова терапія та подальші етапи лікування здійснювались згідно з отриманим ефектом.

Групи хворих були ідентичними за віком, статтю пацієнтів, клінічною формою та ступенем загострення бронхіальної астми. Верифікація діагнозу здійснювалась згідно «Інструкції про діагностику, клінічну класифікацію та лікування бронхіальної астми» (Наказ № 499 МОЗ України від 28.10.2003 року), підтвердженої Наказом № 128 МОЗ України від 19.03.2007 року.

Критеріями включення в дослідження були:

1. Ознайомлення пацієнта із протоколом дослідження та підписання ним форми інформованої згоди.

2. Чоловіки та жінки у віці ≥ 18 років.

3. Діагноз бронхіальної астми встановлений не менш, ніж за 3 місяці до початку дослідження.

4. Об’єм форсованого видиху за першу секунду – у межах 60–80 % від належного.

5. Зворотність об’єму форсованого видиху за першу секундуу пробі з 200 мкг сальбутамолу > 12 % (або 200 мл).

6. Лікування інгаляційними стероїдами в добовій дозі до 2000 мкг бекламетазону діпропіонату (або інших інгаляційних глюкокортикостероїдних препаратів в еквівалентних дозах).

7. Наявність нічних або денних симптомів та потреба у використанні
β₂-агоністів короткої дії щодоби.

8. Наявність загострення бронхіальної астми легкого або середнього ступеня тяжкості.

Критерії виключення хворих із дослідження були наступні:

1. Наявність нижче перерахованих захворювань та зміни загального статусу здоров’я:

– важкі супутні захворювання або стани, при яких протипоказано призначення інгаляційних стероїдів (наприклад, активний туберкульоз або грибкові ураження, бактеріальні та вірусні ураження верхніх дихальних шляхів, які потребують специфічної терапії), у тому числі важкі серцево-судинні захворювання, інсулін-залежний цукровий діабет, неконтрольована гіпертензія, гіпертіреоідизм, тіреотоксикоз, феохромоцитома;

– інфекції нижніх дихальних шляхів за останні 4 тижні до початку дослідження;

– клінічно значущі відхилення в лабораторних дослідженнях, які потребують подальшої верифікації.

2. Прийом пацієнтами наступних препаратів:

– ін’єкційних або оральних стероїдів протягом 2-х місяців перед початком дослідження або більше 3-х курсів протягом останніх 6 місяців;

– прийом недозволених у даному дослідженні препаратів;

– відома алергія до певного препарату або його складових частин;

– проведення імунотерапії під час дослідження;

– зміна дози інгаляційних глюкокортикостероїдів протягом останніх 4-х тижнів перед початком дослідження.

3. Загальні критерії:

– вагітність;

– годування груддю.

4. Список недозволених препаратів на період дослідження (протягом періоду дослідження):

– системні кортикостероїди;

– пролонговані β₂-агоністи;

– комбіновані препарати (інгаляційні глюкокортикостероїди +
+ пролонговані β₂-агоністи).

Протягом проведення дослідження у хворих основної групи та пацієнтів групи порівняння не спостерігали будь-яких побічних дій від проведеної терапії.

Для вирішення поставлених завдань використовували загальноклінічні методи обстеження: збір анамнестичних даних (скарги, історія хвороби та життя, вивчалися документи, представлені з інших лікувальних закладів), фізикальне дослідження внутрішніх органів, антропометричні виміри, термометрія, вимірювання частоти пульсу, артеріального тиску та частоти дихання, застосовувалось рентгенологічне обстеження, електрокардіографія (на електрокардіографі ЕК1Т-ОЗМ2). Функцію зовнішнього дихання оцінювали за допомогою спірографа «Пульмовент-1».

У хворих обох груп до та після проведеного лікування використовували загальний астма-рахунок (у балах), який включав кількість нічних, денних симптомів захворювання, ранкової скутості, кашлю; оцінювали клініко-рентгенологічні, лабораторні дані та показники функції зовнішнього дихання (життєва ємність легень, форсована життєва ємність легень, об’єм форсованого видиху за першу секунду, індекс Тіффно, максимальна об’ємна швидкість видиху 25 %, 50 % та 75 % життєвої ємності легень. Лабораторні обстеження включали загальні клінічні аналізи крові, сечі, харкотиння.

Обстеження проводили до лікування, після проби з бронхолітиком (та акустичним вібромасажем легень в основній групі), на 10-у і 30-у добу лікування.

Для характеристики реологічних властивостей харкотиння у хворих обох груп застосовували експрес-метод, запропонований Филипповим В. П. та співавт. (1998), в основі якого лежить визначення в’язкості та адгезії харкотиння методом мікрокапіляровіскозиметрії.

Для визначення зв’язку індивідуальних особливостей хворого з перебігом бронхіальної астми використано методику визначення якості життя за допомогою української версії загального опитувальника MOS SF-36 (Medical Outcome Study Short Form-36), який перекладений за процедурою міжнародного центру з вивчення якості життя IQOLA, Бостон, США під керівництвом доктора J. E. Ware та B. Gandek. Українська версія MOS SF-36, запропонована академіком
Ю. І. Фещенко і співавт. у 2004 році, пройшла три перших етапи перекладу та культурної адаптації.

Підрахунок вартості курсу лікування з використанням акустичного вібромасажу легень у хворих основної групи та традиційної медикаментозної терапії у хворих групи порівняння проводився за формулою визначення різниці співвідношення «витрати-ефективність».

Cтатистична обробка отриманих результатів проведена в пакеті прикладних програм «STATISTICA 5.5» із використанням параметричних і непараметричних методів оцінки отриманих результатів. Вірогідність результатів оцінювали з обчисленням середньої похибки (m) та за допомогою критерію Стьюдента (t). Аналіз кореляційних зв’язків отриманих результатів проводили з використанням статистичного методу Спірмена.

Результати досліджень та їх обговорення. У результаті проведеного лікування хворих обох груп із загостренням бронхіальної астми відбулась позитивна динаміка клінічних симптомів астми.

Найбільш виразні зміни визначали в динаміці загального астма-рахунку до лікування, на 3-ю та 10-у добу, що представлено на рис. 1. Так, до лікування у хворих основної групи загальний астма-рахунок становив (17,5 ± 0,3) балів, на 3-ю добу від початку обстеження та лікування – (8,8 ± 0,5) балів, а на 10-у добу –
(8,0 ± 0,4) балів, в той час, коли у хворих групи порівняння загальний астма-рахунок складав (17,5 ± 0,3) балів, на 3-ю добу – (14,2 ± 0,2) балів, на 10-у добу – (11,3 ± 0,8) балів.

Включення акустичного вібромасажу легень у комплексне лікування хворих на бронхіальну астму середньотяжкого перебігу позитивно впливає на клінічний перебіг захворювання, що проявляється зменшенням проявів симптомів захворювання. Зменшення нічних та денних симптомів бронхіальну астму сприяє зменшенню добової дози β₂-агоністів короткої дії для досягнення контролю над захворюванням, а в подальшому – зниженню доз інгаляційних глюкокортикостероїдних препаратів із середньо-високих на середньо-низькі