ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ ПСИХОДІАГНОСТИКИ І РЕАБІЛІТАЦІЇ СОЦІАЛЬНО ДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ

Короткий зміст

Матеріали та методи досліджень. Програма досліджень, вибір об'єктів і методів диктувалися його метою й робочою гіпотезою, що припускала наявність причинно-наслідкового зв'язку між рівнем соціального благополуччя дітей й станом їх психічного здоров'я. Несприятливі фактори навколишнього середовища, пов'язані з ситуаціями й періодами підвищеного ризику, сприяють виникненню у дітей станів, що відрізняються високим ступенем ризику щодо розвитку стійких патологічних проявів психічного й соматичного характеру; і навпаки - коли наявність передпатологічних станів, а також психічних порушень і захворювань, є факторами ризику виникнення або прояву соціально негативної поведінки. Система психогігієнічних заходів первинної профілактики порушень стану здоров'я дітей з різним рівнем соціальної адаптації повинна включати заходи популяційної й індивідуальної спрямованості у вигляді виключення або обмеження інтенсивності й тривалості шкідливого впливу соціально агресивного середовища, а також психологічної корекції й підвищення стійкості на етапі соціальної реабілітації.

Програма досліджень була спрямована на об'єктивну оцінку принципово різних умов життєдіяльності дітей, що визначають якість їхнього життя, рівень соціальної й психофізіологічної адаптації, формування індивідуального й групового (популяційного) психологічного портрету, а також віддзеркалюваних на їх психічному й соматичному здоров'ї, що, у свою чергу, можливо оцінити на підставі методології гігієнічної донозологічної діагностики.

Предметом дисертаційного дослідження було обрано психофізіологічні й особистісні якості дітей, схильних до соціально негативної поведінки, як психодіагностичних донозологічних критеріїв психічного й соматичного здоров'я, що проходять соціальну реабілітацію в навчально-виховних установах державної опіки - притулках для неповнолітніх і інтернатах.

Вибір підліткового контингенту як об'єкта дослідження визначався двома обставинами. По-перше, у популяції соціально дезадаптованих дітей домінують особи 12-17 - річного віку, становлячи до 97 % від всієї чисельності безпритульних. По-друге, причинами своєрідної структури даного контингенту є характерні риси підліткового віку, включаючи високу сенситивність до різного зовнішнього впливу на тлі несформованого психосоціального й фізичного статусу.

Виходячи із задач дослідження й принципів доказової медицини, були цілеспрямовано обрані групи дітей, що принципово відрізняються умовами життєдіяльності й відповідною якістю життя.

Перша експериментальна група включала дітей, що належать до категорії соціально дезадаптованих з характерними ознаками соціальної дезадаптації - схильністю до соціально негативної поведінки: девіантного типу (що виходить за рамки соціальних норм) і делінквентного типу (злочинній поведінці). Друга експериментальна група включала дітей, що перебувають у навчально-виховних закладах державної опіки, де проходять соціальну реабілітацію (реадаптацію до нормальних умов життєдіяльності) під впливом соціально орієнтованого виховання, чітко регламентованої навчальної й трудової діяльності, смислового дозвілля.

Виходячи з вимог доказової медицини, умови натурного експерименту передбачали також обстеження контрольної групи осіб 12-17 - річного віку, учнів загальноосвітньої школи.