ДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ МЕТОДИ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХРЕБЕТНО-СПИННОМОЗКОВОЇ ТРАВМИ ТОРАКОЛЮМБАЛЬНОГО ВІДДІЛУ

Короткий зміст

Матеріали і методи дослідження. В основу дисертаційної роботи покладено дані клініко-інструментального дослідження, протоколи операцій та результати лікування 121 хворого з хребетно-спинномозковою травмою тораколюмбального відділу, які в період з 2000 по 2007 рр. перебували на лікуванні та були оперовані у клініці патології хребта та спинного мозку ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України» — 28 (23%) пацієнтів; у нейрохірургічному відділенні Херсонської обласної клінічної лікарні — 53 (44%) хворих і у відділенні політравми Київської міської клінічної лікарні №17 — 40 (33%) хворих. У всіх пацієнтів виявлено компресію нервових структур та виконано оперативне втручання протягом перших 30 діб після травми. Вік хворих — від 16 до 67 років, в середньому 33,9 року. Чоловіків було 88 (73%). Поєднану травму діагностовано у 62 (51%) пацієнтів, комбіновану — у 3 (2%).

Неврологічний статус оцінювали за класифікаціями ASIA та Frankel. Для класифікації ушкоджень хребта використовували AO/ASIF, а також, частково ретроспективно, — TLICS. З додаткових методів дослідження застосовували: спондилометричні методики — у 115 хворих, комп’ютерну (КТ) — у 48 і магніторезонансну томографію (МРТ) — у 50 пацієнтів, ультразвукове дослідження — y 38, мієлографію — y 3 потерпілих.

Якість життя пацієнтів вивчали за допомогою розсилки листів з опитувальником RAND-36.

Діагностика ушкоджень грудного та поперекового відділів хребта. Ускладнене ушкодження хребта діагностовано у 80 (66%) пацієнтів, серед них у 40% виявлене повне порушення провідності спинного мозку. Визначені такі клінічні синдроми: повне порушення провідності спинного мозку — у 26% спостережень, часткове — у 40%, спінальний шок — у 22%.

Нами було виявлено ушкодження 155 хребцево-рухових сегментів. Множинні переломи мали місце у 31% випадків. При зростанні тяжкості механічного ушкодження за класифікацією AO/ASIF прямо пропорційно зростала і тяжкість неврологічних розладів (Р<0,05).

Ушкодження класу А за класифікацією AO/ASIF виявлені у 62% потерпілих; найчастіше зустрічалися вибухові переломи, які у 65,9% пацієнтів супроводжувалися неврологічним дефіцитом, у 50% були наявні ознаки повного порушення провідності спинного мозку.

Ушкодження класу В діагностовані у 19% пацієнтів; у 90% випадків спостерігалися неврологічні розлади, у 50% — у вигляді повного порушення провідності спинного мозку.

Ушкодження класу С мали місце у 19% пацієнтів, у 70% спостережень вони супроводжувався неврологічним дефіцитом, у 50% — були наявні ознаки повного порушення провідності спинного мозку.

КТ найбільш інформативна у діагностиці ушкоджень кісткових елементів хребта. Для оцінки стану м’яких тканин (спинний мозок, нервові корінці, зв’язки, міжхребцеві диски, епідуральний та субдуральний простори, паравертебральні тканини, судини) більш інформативною є МРТ.

Вентральна компресія нервових структур виявлена у 72% спостережень, у 26% випадках вона була комбінованою.

Хірургічне лікування ушкоджень грудного та поперекового відділів хребта. Під час дослідження використовувалися передньобокові, бокові, задньобокові та задні доступи.

Втручання на верхньогрудному (Т_I–T_IV) відділі хребта виконані у 8 потерпілих, передньобоковий паратрахеальний доступ використаний у 2 пацієнтів, задній — у 4, задньобоковий — у 2. Для стабілізації застосовували міжтілові кейджі та шурупно-гачкові конструкції. Розроблено метод екстрапедикулярного проведення шурупів.

При втручаннях на грудному (Т_IV–Т_XII) відділі хребта використовували бокові трансторакальний — у 6 хворих, комбінований — у 2, задньобоковий — у 6 і задній — у 30 доступи. Трансторакальний доступ виконували через задньобокову справа (у 12 пацієнтів) або зліва (у 5) торакотомію. Бокові доступи на рівні Т_IV–T_X виконувати через праву плевральну порожнину, Т_X–Т_XII — через ліву.

На рівні тораколюмбального переходу торакофренотомію було здійснено у 7 хворих, також використовували задньобокові та задні доступи.

При операціях на поперековому відділі хребта застосовували боковий ретроперитонеальний (у 4 потерпілих), трансперитонеальний (у 1), задньобоковий (у 15) і задній (у 33) доступи.