ОПТИМІЗАЦІЯ ЕЛЕКТРИЧНОЇ ДЕФІБРИЛЯЦІЇ СЕРЦЯ ТА МЕТОДИ ФАРМАКОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ МІОКАРДА У КОМПЛЕКСІ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВОЇ РЕАНІМАЦІЇ (клініко-експериментальне дослідження)

Короткий зміст

Експериментальна частина роботи.         Під час роботи з тваринами дотримувались загальних етичних принципів експериментів на тваринах, ухвалених Першим національним конгресом з біоетики (Київ, 2001), що підтверджено на засіданні Комітету з питань біоетики Дніпропетровської державної медичної академії (протокол №13 від 20.11.2006 р.). Об’єктом дослідження була модель фібриляції шлуночків у 11 поросят віком 4 місяця, масою тіла 25,2±0,73 кг, за методикою, розробленою НДІ Загальної реаніматології РАМН (Гурвич Н.Л., 1975; Гурвич Н.Л., Богушевич М.С., Табак В.Я., 1980). Після дом’язової премедикації (атропіну сульфат 0,01 мг/кг + димедрол 2,5 мг/кг) тварин упродовж 20 хвилин вигулювали. Після дом’язового введення каліпсолу (15 мг/кг маси тіла) та настання наркотичного сну тварин фіксували на операційному столі в положенні на спині. Після пункції - катетеризації судин проводили підтримку наркозу (тіопентал натрію 15 мг/кг маси тіла та каліпсол 2-3 мг/кг маси тіла внутришньовенно). По досягненні адекватної релаксації м’язів проводилась інтубація трахеї ендотрахеальною трубкою діаметром 4 мм. Тварин переводили на ШВЛ респіратором „РО-2” з параметрами вентиляції: дихальний об’єм 15 мл/кг, частота дихання 12/хвилину, FiO₂ 0.21. Проводили моніторювання ЕКГ та артеріального тиску інвазивним шляхом та відбирали зразки венозної крові для лабораторного дослідження.

Моделювання ФШ проводили шляхом одночасного швидкого внутрішньовенного введення розчину 0,1% адреналіну (4 мг) та 7,5% розчина KCl (5 мл). Через 40 секунд після розвитку ФШ проводили трансторакальну електричну дефібриляцію серця через електроди діаметром 11/11 см, які були накладені на чотиришарові марльові прокладки, змочені 10% розчином NaCl, з зусиллям, прикладеним на електроди, 5 кг.

В 1-добовому дослідженні проводилось 2 серії експериментів. В 1-й серії експериментів визначали трансторакальний імпеданс та порогову величину ушкоджуючої дії імпульсу шляхом послідовного підвищення напруги розрядів дефібрилятора до появи на ЕКГ атипових шлуночкових комплексів (типа Q-S) зараз же після нанесення розряду. В 2-й серії експериментів в залежності від методу лікування тварини були розподілені на 3 групи:

1) контрольна – у наркотизованих тварин лише моделювали ФШ (n=3);

2) моделювання ФШ з послідуючою електричною дефібриляцією дефібрилятором  «ДКІ-Н-02», генеруючим біполярний асиметричний квазісинусоідальний імпульс. Після відновлення спонтанного кровообігу проводили інфузію перфторану у дозі 6 мл/кг маси тіла (n=4);