КЛІНІКО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНА ТА ЛАБОРАТОРНА ХАРАКТЕРИСТИКА, МОЖЛИВОСТІ ПРОГНОЗУВАННЯ ТА МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ КОРЕКЦІЇ МІКРОХОЛЕЛІТІАЗУ

Короткий зміст

Загальна методика та методи дослідження. Обстежено 131 хворого на МХЛ, серед яких було 84 жінки (64,1 ± 4,2 %) та 47 чоловіків (35,9 ± 4,2 %) у віці від 17 до 76 років (середній вік склав 42,1 ± 13,9 року).

Діагноз МХЛ установлювався на підставі даних, отриманих при проведенні ультрасонографії гепатобіліарної зони («сладж»-феномен або біліарний сладж – БС) і мікроскопічного дослідження осаду жовчі (наявність в осаді жовчі при світловій мікроскопії множинних – 3 і більше у полі зору – кристалів холестерину або гранул білірубінату кальцію) (Ивашкин В.Т., 2005).

Всім пацієнтам на момент обстеження в стаціонарі виконувалися загальноклінічні, біохімічні (білірубін і фракції, трансамінази, амілаза) дослідження крові, копрограма, ультрасонографія гепатобіліарної зони, езофагогастродуоденоскопія, хроматичне багатофазне дуоденальне зондування з наступним біохімічним дослідженням, а також ДМТ і реометрією отриманих порцій жовчі.

Оцінку больового й диспепсичного синдромів проводили за використанням цифрової 10-бальної рейтингової шкали (Губергриц Н.Б., 2006.). Надлишкову масу тіла встановлювали при ІМТ 25,0-29,9 кг/м², ожиріння I, II і III ступеня – при ІМТ 30,0-34,9 кг/м², 35,0-40 кг/м² і більше 40 кг/м² відповідно.

Рівень повсякденної фізичної активності констатувався за опитувальником IPAQ (Brown W. et al., 2004).

Порушення режиму/раціону харчування оцінювали за співставленням калоражу їжі та рівня фізичної активності у порівнянні з «ідеальними» показниками, а також за наявності епізодів голодування в анамнезі (Доценко В.А., 2004; Бессессен Д.Г., Кушнер Р, 2006).

Хронічний панкреатит встановлювали за діагностичними критеріями класифікації MANNHEIM (Schneider A. et al., 2007). Панкреатичну еластазу-1 у калі визначали з використанням ScheBo-діагностикума, заснованого на використанні моноклональних антитіл до еластази-1 (Иванченкова Р.А., 2006; Морозова В.Т. и соавт. 2003).

Ультрасонографічне дослідження (УЗД) печінки й жовчовивідних шляхів виконували на апараті Aloca 1100 (Японія) стандартним датчиком 3,5 МГц відповідно до загальноприйнятого протоколу (Митьков В.В., 1996). Наявність БC констатувалася при визначенні густої «замазкоподібної» жовчі або мікролітів із частками 2-3 мм у діаметрі, що не дають акустичну тінь та зміщаються при поворотах тулуба (Ильченко А.А., 2004).

Скорочувальну функцію ЖМ оцінювали при динамічній ультрасонографії з визначенням коефіцієнту скоротності (КС) ЖМ, який обчислювали за формулою: КС = V₂/V₁ х 100%, де V₁ – початковий об’єм жовчі, V₂ – об’єм евакуйованої жовчі. Скорочувальну функцію ЖМ вважали нормальною при КС ЖМ 50-75%, зниженою – при КС менш ніж 50 % (Иванченкова Р.А., 2006).

Біохімічний аналіз жовчі виконувався на універсальному аналізаторі KONE PROGRESS PLUS (Фінляндія). рН жовчі визначали за допомогою рН-метра фірми SCHOTT GERATE CG820 (Німеччина).

Мікроскопічне дослідження осаду жовчі проводили на мікроскопі Olympus CX 31 з фотонадсадкою Olympus C-4040 zoom (Японія).

ДМТ жовчі виконували за допомогою комп'ютерного тензіометра МРТ-2 (Lauda, Німеччина), при цьому одержували значення поверхневого натягнення (ПН), отриманих у проміжки часу I-III порядку, що відповідають t=0,01 с, t=l с, t=100 с (ПН1-ПНЗ відповідно). Для отримання ПН при періодах життя поверхні, що прагнуть до нескінченності (інтервал часу IV порядку – ПН4), а також реометричних показників жовчі (модуль в’язкоеластичності Е, час релаксації ТAU) використовували метод висячої краплі (апарат ADSA, Канада) (Казаков В.Н. та соавт., 1997). Отримані параметри у хворих на МХЛ порівнювали з аналогічними в контрольній групі (35 здорових осіб).

Всім хворим на МХЛ пропонувалися немедикаментозні рекомендації відносно режиму та раціону харчування, 44 пацієнтам призначалося симптоматичне лікування (гепатопротектори, панкреатичні ферменти, холеретики / холекінетики, спазмолітики різних класів). 79 пацієнтам призначали курс УДХК у дозі 10-15 мг / кг маси тіла на добу тривалістю не менше 3 місяців. Позитивний ефект терапії встановлювався при зникненні мікроскопічних критеріїв МХЛ. Прогресуванням МХЛ вважали появу БС або дрібних конкрементів в ЖМ в осіб без таких ознак при первинному обстеженні.

Статистична обробка матеріалу виконувалася з використанням ліцензійних комп'ютерних пакетів програм «МedStat», «Statistica» v.5.5. (Stat Soft Inc) на підставі формалізованих карт історій хвороби осіб із МХЛ за загальноприйнятими підходами й вимогами до застосування статистики в біомедичних дослідженнях (Лях Ю.Е. и соавт., 2006; Халафян А.А., 2008).

Результати дослідження та їх обговорення. Серед хворих на МХЛ переважали особи жіночої статі (64,1 ± 4,2%), пацієнти у віці від 30 до 50 років (52,7 ± 4,4 % ), із надлишковою масою тіла (77,8 ± 3,6 %), недостатньою фізичною активністю (66,4 ± 4,1 %) і порушеннями режиму/раціону харчування (67,9 ± 4,1 %), що дозволяє вважати вказані категорії хворих схильними до означеного захворювання.

Серед осіб із МХЛ було виявлено 51 хворого з дисфункцією ЖМ (38,9 ± 4,3 %), 28 пацієнтів з ознаками хронічного панкреатиту (21,3 ± 3,6 %) й 33 – зі сполученням вказаної патології (25,2 ± 3,8 %).

Клінічна симптоматика мала місце в 87,0 ± 2,9 % пацієнтів, при цьому «біліарна» диспепсія й «біліарноподібний» біль були представлені тільки в 22,1 ± 3,6 % і 29,0 ± 3,9% хворих відповідно.

Серед хворих на МХЛ БС мав місце в 86,3 ± 3,0 % хворих, при цьому найчастіше виявлявся мікролітіаз (67,9 ± 4,1%); порушення скорочувальної функції ЖМ (КС < 50 % при динамічній ультрасонографії) було виявлено в 67,2 ± 4,3 % випадків.

Візуальний «сладж»-феномен жовчі (порція «В») визначався у 86 хворих на МХЛ (65,6 ± 4,1 %), мікрокристалічні порушення були представлені переважно кристалами холестерину (69,7 ± 4,2 % випадків).

За результатами біохімічного дослідження жовчі, середні значення ХХК у хворих на МХЛ як для міхурової (6,8 ± 0,1), так і печінкової (7,1 ± 1,3) жовчі були вірогідно нижче таких у групі здорових (9,2 ± 0,3 та 9,4 ± 0,3 відповідно). До того ж, аналіз індивідуальних значень ХХК у хворих із МХЛ показав, що всі отримані рівні зазначеного показника для обох порцій жовчі були нижчі за 8, причому в 75,6 ± 3,8 % випадках у порції «В» він варіював у межах 5,1-7,0, що підтверджує високу значущість зниження ХХК для діагностики стану підвищеної літогенності жовчі, як виходить з численних загальноприйнятих джерел (Назаренко Г.И., Кишкун А.А., 2002; Иванченкова Р.А., 2006).

Аналіз результатів ДМТ (показники поверхневого натягнення ПН1-ПН4) порцій жовчі «В» і «С» у хворих на МХЛ і здорових показаний на рисунку 1.

Як представлено на даному рисунку, середні показники ПН1 і ПН4 у хворих на МХЛ не відрізнялися значуще від таких у здорових незалежно від досліджуваних порцій жовчі (p > 0,05), тоді як середні рівні ПН2 і ПН3, отриманих при «коротких» термінах життя поверхні (інтервали часу II та III порядку – t = l с и t = 100 с відповідно), були вірогідно (p < 0,05) вищі за аналогічні параметри у контрольній групі: ПН2 та ПН3 в порції жовчі «В» склали (44,5 ± 1,5) мН/м та (39,8 ± 2,1) мН/м відповідно, для порції «С» – (46,1 ± 1,3) мН/м та (41,2 ± 1,7) мН/м відповідно проти аналогічних параметрів у контрольній групі для порції «В» (39,3 ± 1,4) мН/м та (33,9 ± 1,3 мН/м), для порції «С» – (40,3 ± 1,9) мН/м та (33,9 ± 3,5) мН/м відповідно.