КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ВАРІАНТІВ КОМПЛЕКСНОЇ ТЕРАПІЇ ЦИРОЗУ ПЕЧІНКИ

Короткий зміст

Матеріали та методи дослідження. Для виконання завдань дослідження обстежено 101 хворого на ЦП, контрольна група, репрезентативна з основною за віком і статтю, складалася з 20 практично здорових осіб (ПЗО). Середній вік обстежених хворих становив (56,0+1,1) років. Особливості перебігу ЦП вивчали в трьох вікових групах: 25-44 роки (13 хворих), 45-59 років (49 хворих), понад 60 років (38 хворих), а також залежно від статі (61 хворий чоловічої статі, 40 – жіночої).

В обстежених хворих на ЦП переважала алкогольна етіологія – у 51,5 %, вірусну діагностовано в 33,7 %, НАЖХП – у 13,8 %. Аналіз вікових категорій хворих на ЦП різної етіології виявив, що АЦП трапляється в більш молодому віці – (52,6±1,9) роки, особливо серед жінок, що пов’язано з більш несприятливим впливом метаболітів алкоголю на жіночий організм. При ВЦП середній вік вірогідно був вищим – (58,8±1,8) років, р<0,05. Формування ЦП внаслідок НАЖХП спостерігалося в основному в людей, старших 55 років (середній вік – (61,9±2,8) років). Субкомпенсований ЦП діагностовано в 66,4 % хворих, декомпенсований – у 33,6 %. У 97,0 % пацієнтів було встановлено мінімальну та в 3,0 % – помірну активність ЦП.

Діагноз встановлювали за класифікацією Міжнародної робочої групи і Всесвітнього конгресу гастроентерологів (Лос-Анджелес, 1994) та МКЗ-10. Для встановлення діагнозу проводили комплексне детальне вивчення анамнестичних даних: з’ясування епідеміологічного анамнезу, вживання алкоголю (опитувальник СAGE), тривалість захворювання тощо.

Для діагностики МС у всіх обстежених хворих на ЦП виявляли фактори ризику МС згідно з рекомендаціями Міжнародної федерації діабету (2005). Відзначено абдомінальне ожиріння у 31 хворого (30,7 %), зміни показників ліпідограми: зниження рівня холестерину ліпопротеїнів високої густини (ХС ЛПВГ) – у 41 пацієнта (40,6 %), підвищення рівня холестерину ліпопротеїнів низької густини (ХС ЛПНГ) (понад 3 ммоль/л) – у 25 (24,8 %), рівня тригліцеридів (ТГ) – у 18 (17,9 %). Поряд із цим, артеріальну гіпертензію було діагностовано у 35 хворих (34,7 %); гіперглікемія спостерігалася у 12 пацієнтів (11,9 %). Одночасно три фактори ризику виявили у 36 хворих на ЦП (35,6 %), в яких і діагностували МС. Для проведення порівняння показників, які вивчали, хворих на ЦП при наявності МС об’єднали в групу М (36 осіб), хворих на ЦП без МС – у групу Ц (65 осіб).

Для оцінки клінічної симптоматики печінкової патології використовували таку шкалу: відсутність симптому – 0 балів, незначне вираження – 1 бал, помірне – 2 бали, значне – 3 бали. Обов’язковий обсяг лабораторних досліджень включав: загальний клінічний аналіз крові та сечі, глікемічний профіль крові, флюорографію органів грудної клітки, електрокардіографію, копрологічне дослідження, біохімічні тести (загальний білірубін, вміст кон’югованого та некон’югованого білірубіну, коагулограму, ліпідний спектр крові, активність амілази крові, активність ферментів: аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (АСТ), лужної фосфатази (ЛФ), вміст у крові сечовини, креатиніну, які визначали за допомогою уніфікованих методик, затверджених МОЗ України). Ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини й ендоскопічне дослідження шлунково-кишкового тракту проведено 100,0 % хворим.

Вміст у крові молекулярних продуктів ПОЛ визначали за рівнем малонового діальдегіду (МДА) методом L. Placer (1968), супероксиддисмутазу (СОД) – за методикою Е.Е. Дубиніної і співавт. (1983), каталазу – за М.А. Королюк та співавт. (1988), вміст церулоплазміну – за М. Ревіним (1976). Маркери ЕІ: концентрацію середньомолекулярних пептидів (СМП) при довжині хвиль 254 і 280 (СМП₁, СМП₂) – за методом Н.І. Габріелян і В.І. Ліпатової (1985), індекс ендогенної інтоксикації еритроцитів (ІЕІЕ) – за методикою А.А. Тогайбаєва (1988), білковозв’язаний оксипролін – за методом Stegeman-Слуцького (1969). Рівень сироваткових IgА, IgМ, IgG визначали в реакції радіальної імунодифузії за Манчині (1965). Рівень ЦІК досліджували за С.М. Хашковою і співавт. (1986). Цитокіни ФНП-α і ІЛ-4 визначали методом імуноферментного аналізу (аналізатор ‘‘StatFax 303 Plus”) із використанням тест-систем для кількісного визначення ФНП-α ТОВ ‘‘Укрмедсервіс” і ІЛ-4 ТОВ ‘‘УкрмедДон” (Донецьк) за інструкціями до тест-систем.

З метою проведення дослідження ефективності та порівняння результатів запропонованих програм лікування, згідно з принципом рандомізації, хворих на ЦП поділили на групи: 1-ша група (порівняння) – 10 хворих на ЦП із МС (1М група), 12 хворих на ЦП без МС (1Ц група), отримували базисну терапію: дієтичне харчування (дієта № 5), легалон по 2 табл. тричі на добу, панкреатин по 1 табл. тричі на добу, дезінтоксикаційну терапію: 0,9 % розчин натрію хлориду 200,0 внутрішньовенно, сечогінні засоби за потребою. Курс – 30 днів. Усі пацієнти основної групи отримували базисну терапію, крім цього, основна 2-га група (13 хворих на ЦП із МС (2М група), 25 хворих на ЦП без МС (2Ц група)) одержувала лозартан – 50 мг на добу протягом 30 днів; 3-тя група (13 хворих на ЦП із МС (3М група), 25 хворих на ЦП без МС (3Ц група)) отримувала лозартан – 50 мг на добу протягом 30 днів та АЛК – 600 мг на добу внутрішньовенно краплинно 10 днів з переходом на приймання по 1 табл. (300 мг) двічі на добу протягом 20 днів. Ефективність терапії оцінювали за результатами порівняльного аналізу динаміки клінічних проявів і результатами лабораторно-інструментальних досліджень в основній та групі порівняння. 

Статистичну обробку отриманих даних проводили на персональному комп’ютері IBM PT/AT за допомогою пакета статистичних програм ‘‘Statistica 5.1 for Windows” (‘‘Stat Soft”, США) і створеної нами бази даних обстежених хворих. Визначали критерії Стьюдента, Фішера, здійснювали парний факторний кореляційний аналіз за методом Пірсона і Спірмена, вираховували відсоток зсуву показників до і після проведеної терапії.

Результати дослідження та їх обговорення. У клінічній симптоматиці обстежених хворих переважали астено-вегетативний і диспепсичний синдроми, незалежно від етіології процесу, без суттєвої різниці у чоловіків і жінок, крім проявів печінкової енцефалопатії (ПЕ). Виразність ПЕ у чоловіків була в 1,6 раза більшою, ніж у жінок. Аналіз вираження клінічних симптомів залежно від віку хворих не виявив їх прямої залежності.

При УЗД спостерігали збільшення маси печінки, грубозернистість, ущільнені елементи сполучної тканини. Розширення портальної вени виявили у 88,9 % хворих на ЦП, спленомегалію – у 81,2 %, розширення селезінкової вени – у 58,4 %.

За даними лабораторних обстежень, у 86,1 % хворих діагностовано анемічний синдром виразність якого була достовірно вищою у жінок. Аналіз рівня основних біохімічних показників у пацієнтів з ЦП виявив значні вірогідні зміни, а саме: рівень білірубіну перевищував контрольний показник у 3,5 раза, рівень АЛТ був збільшений в 1,6 раза, ЛФ – у 2,3 раза. Отримані дані підтверджують значні зміни функції печінки у хворих на ЦП. При вивченні показників ліпідограми відзначено дисліпідемію, яка проявлялася зростанням рівня ХС ЛПНГ при зниженні рівня ХС ЛПВГ. При цьому в чоловіків рівень ХС ЛПНГ був вірогідно вищим, ніж у ПЗО (р<0,05), а в жінок мав тільки тенденцію до збільшення, тоді як рівень ХС ЛПВГ у жінок достовірно відрізнявся від контрольного (р<0,05).

При наявності МС у хворих на ЦП спостерігали більш виражені цитолітичний і холестатичний синдроми, зокрема аналіз рівня основних біохімічних показників у пацієнтів з ЦП груп М і Ц виявив їх вірогідні відмінності від контрольних з достовірною міжгруповою різницею рівнів прямого білірубіну, АЛТ і ЛФ (р<0,05). Аналіз показників ліпідограми продемонстрував наявність вірогідних змін показників у хворих на ЦП із МС. Предиктором тяжкого перебігу НАЖХП вважають вік після 45 років, ожиріння, цукровий діабет 2 типу, жіночу стать, генетичні фактори (L.A. Adams, P. Angulo, K.D. Lindor, 2003). Аналіз власних даних показав важливу роль поєднання двох факторів – вірусів гепатитів В і С та МС, впливу алкоголю і МС на формування ЦП у людей середнього віку з більшим вираженням цитолітичного і холестатичного синдромів.

ЦП перебігає з підвищеною інтенсивністю утворення продуктів ПОЛ на фоні зниженого АОЗ організму, що підтверджується виявленням вірогідного збільшення вмісту МДА у крові, порівняно з контрольним показником, у 2,30 раза, зниженням показників другої лінії антиоксидантного захисту: рівня церулоплазміну (ЦеП) – в 1,6 раза, СОД – в 1,5 раза. Для оцінки про- та антиоксидантного дисбалансу в обстежених хворих проаналізовано співвідношення вмісту МДА у крові до активності СОД і ЦеП, яке у групі ПЗО склало, відповідно, 0,05 і 0,004, у всіх обстежених хворих на ЦП – 0,17 і 0,015, що свідчить про значний дисбаланс в системі ПОЛ – АОЗ і вимагає обов’язкової корекції. У чоловіків і жінок, хворих на ЦП, різних вікових груп співвідношення МДА/СОД і МДА/ЦеП вірогідно не відрізнялися.

Поряд із цим, спостерігали виражений дисбаланс у системі ПОЛ – АОЗ при наявності МС, наявність кореляційного зв’язку середнього ступеня між рівнями ліпідів і показників ПОЛ – АОЗ, а саме між ХС ЛПВГ і МДА (r=-0,467, p<0,05); ХС ЛПВГ і СОД( r=0,476, p<0,05).

Ендотоксемія, яка у хворих на ЦП розвивається в основному внаслідок порушення детоксикаційної функції печінки, відіграє значну роль у прогресуванні її патології. У пацієнтів з ЦП виявлено вірогідні зміни всіх показників ендогенної інтоксикації, які вивчали. Так, рівень ІЕІЕ був вищим за контрольний у 2,3 раза, СМП₁ – в 1,7 раза, СМП₂ – у 2,0 раза (p<0,05) без достовірної різниці у хворих різної статі й різних вікових груп. Найвищий рівень показників зафіксовано у групі М, що свідчить про поглиблення ендотоксикозу при наявності МС. Проведений кореляційний аналіз показників ЕІ і ПОЛ у хворих на ЦП виявив пряму лінійну залежність між рівнями ІЕІЕ, СМП_1, СМП₂  і МДА (відповідно, r=0,666; r=0,598; r=0,603; р<0,05), що вказує на паралельність процесів інтенсифікації ПОЛ і ендотоксикозу при ЦП. За наявності МС спостерігалися прямий лінійний зв’язок між рівнями ТГ і МДА, ХС ЛПВГ і СОД, зворотний – між ХС ЛПВГ і МДА. У хворих на ЦП без МС кореляційний зв’язок ліпідів і показників ПОЛ – АОЗ був відсутній. Отже, МС посилює процеси ліпопероксидації при ЦП і, тим самим, поглиблює патологічні зміни в печінковій тканині.

Дослідження показників імунного статусу виявило вірогідне підвищення показників гуморальної ланки імунітету, які вивчали у хворих на ЦП, без значних відмінностей залежно від етіології процесу. Так, рівень IgG перевищував такий у ПЗО в 1,2 раза, IgА – в 2,4 раза, IgМ – у 2,7 раза (р<0,05). Про значні порушення в гуморальній ланці системи імунітету свідчило вірогідне зростання рівня ЦІК у 6,7 раза (р<0,001). Зареєстровані вірогідні зміни рівня Ig і ЦІК підтверджують наявність в обстежених хворих вираженого мезенхімально-запального синдрому. При аналізі показників імунітету в осіб різної статі, хворих на ЦП, виявлено вірогідні відмінності тільки за рівнем IgМ, який був вищим у жінок (р<0,05).

          Роль системи цитокінів у гепатології глибоко вивчають протягом останніх років, доведено їх значення як регуляторів запальної і фіброгенної відповідей організму людини на дію пошкоджуючого фактора. За результатами дослідження, рівень прозапального цитокіну ФНП-α був підвищеним у всіх 100,0 % обстежених з ЦП і складав (39,05±4,79) пг/мл (р<0,05), поряд із цим рівень протизапального ІЛ-4 знизився в більшості хворих (98,0 %) до (2,61+0,58) пг/мл (р<0,05) порівняно з ПЗО. Виявлено зворотний кореляційний зв’язок між рівнями про- і протизапального цитокінів – ФНП-α й ІЛ-4 (r=-0,475; р<0,05). При вивченні кореляційного зв’язку між рівнями про- та протизапального цитокінів і біохімічними маркерами цитолізу встановлено прямий зв’язок між рівнями ФНП-α і трансаміназ (відповідно, АЛТ – r=0,438; р<0,05 та АСТ – r=0,432; р<0,05). Що стосується маркерів процесів ПОЛ, то виявлено прямий кореляційний зв’язок між рівнями МДА та ФНП-α (r=0,556; р<0,05), зворотний – між МДА й ІЛ-4 (r=-0,438; р<0,05). Кореляційний зв’язок між рівнями маркерів АОЗ і цитокінів був відсутній. Глибина ендогенної інтоксикації відповідала концентрації ФНП-α, оскільки кореляція між СМП₁ і СМП₂ та ФНП-α становила, відповідно, r=0,462; р<0,05; r=0,468; р<0,05. Виявлено прямий кореляційний зв’язок між рівнями ФНП-α і ЦІК, IgА (r=0,569; р<0,05 і r=0,481; р<0,05). Отже, у хворих на ЦП значна активізація ПОЛ і ендогенна інтоксикація відповідають вираженому підвищенню рівня прозапального цитокіну ФНП-α.

          При аналізі рівня цитокінів у хворих на ЦП різної статі виявлено тенденцію до зниження прозапального ФНП-α і вірогідно вищу концентрацію в крові протизапального ІЛ-4 у хворих жіночої статі, що, ймовірно, може вказувати на більш сприятливий перебіг ЦП у жінок. Під час аналізу показників у хворих різних вікових груп відзначено достовірне зростання концентрації ФНП-α з віком.

При наявності МС відмічено вірогідне підвищення рівня імуноглобулінів, ЦІК, прозапального цитокіну ФНП-α, вміст яких корелював із показниками ліпідного обміну. Таким чином, МС спричиняє поглиблення цитолітичного, мезенхімально-запального, холестатичного синдромів і на кінцевому етапі посилює фіброз у печінковій тканині, тобто прогресування ЦП.

Аналіз активності фібротичних процесів у печінковій тканині відображає рівень білковозв’язаного оксипроліну як сироватковий маркер обміну сполучної тканини. В обстежених хворих виявлено підвищення в сироватці крові концентрації білковозв’язаного оксипроліну в 3,1 раза порівняно з ПЗО. Вірогідної міжгрупової різниці у хворих різної статі й різних вікових груп не спостерігалось (р>0,05). При проведенні кореляційного аналізу встановлено прямий зв’язок між вмістом у крові оксипроліну та рівнем прямого білірубіну (r=0,581; р<0,05); активністю АЛТ (r=0,708; р<0,001) й АСТ (r=0,603; р<0,05); зв’язок вмісту оксипроліну, а тим самим і процесів фібротизації в тканині печінки, з інтенсивністю ПОЛ доводить прямий щільний зв’язок між вмістом у крові оксипроліну та рівнем МДА (r=0,892; р<0,001). Поряд із цим, зафіксовано зворотний зв’язок з активністю СОД (r=0,482; р<0,05). Вивчення співвідношення оксипроліну і маркерів ЕІ виявило пряму залежність середнього ступеня між рівнями оксипроліну й ІЕІЕ (r=0,592; р<0,05), оксипроліну і СМП₁, СМП₂ (відповідно, r=0,608; р<0,05 і r=0,603; р<0,05). Мала місце тенденція до зростання показника за наявності МС, а також встановлено прямий зв’язок між рівнями оксипроліну і ТГ тільки при наявності МС (r=0,429; р<0,05) та зворотний між рівнями білковозв’язаного оксипроліну і ХС ЛПВГ у хворих груп М і Ц.

Основною метою лікувальної програми при хронічній патології печінки є антифібротичний вплив, якого ми планували досягнути шляхом застосування лозартану, а для регуляції процесів обміну в організмі використали АЛК.

При курсовому призначенні лозартану виявили поліпшення самопочуття, зменшення ознак астенізації, диспепсичних і больових проявів, у хворих 2М групи з підвищеним АТ зафіксовано його нормалізацію, гіпотонії у пацієнтів із нормальним рівнем АТ не відмічали.

Динаміка біохімічних показників в основній групі свідчила про вірогідні позитивні зрушення, в 1-й групі спостерігалася тільки тенденція до зниження параметрів. Але терапевтичний комплекс з використанням лозартану не викликав вірогідних змін рівня ліпідів як у хворих на ЦП із МС, так і в пацієнтів без МС.

У хворих основної групи зафіксовано зменшення дисбалансу в системі ПОЛ – АОЗ, вірогідне зниження показників ендогенної інтоксикації як у пацієнтів на ЦП із МС, так і без МС. Зокрема, рівень МДА знизився з (6,9+0,3) до (5,2+0,4) мкмоль/л (р<0,05) у 2М і з (6,19+0,25) до (5,0+0,3) мкмоль/л (р<0,05) в 2Ц групі, в контрольній групі він достовірно не змінився.

Знизилися рівні IgМ і ЦІК, паралельно позитивними змінами характеризувалася динаміка рівня про- і протизапальних цитокінів. У хворих основної групи зафіксовано вірогідне зменшення вмісту прозапального цитокіну ФНП-α: у 2М групі – у 2,40 раза, 2Ц – у 3,0 рази, підвищення рівня протизапального Іл-4 у 2,1 та 2,3 раза відповідно (р<0,05), поряд із цим, у пацієнтів 1-ї групи показники достовірно не змінилися.

Підтверджувала ефективність використання лозартану і динаміка рівня білковозв’язаного оксипроліну, зокрема зниження в 2М і 2Ц групах у 1,64 раза (р<0,05). Таким чином, комплексна терапія із застосуванням лозартану може сприяти стабілізації процесів фіброзування в печінковій тканині. Проте у хворих з наявним МС не спостерігалося вірогідних позитивних змін рівня ліпідів, тому нами вивчено вплив комплексної терапії з використанням лозартану й АЛК.

У хворих 3-ї групи мали місце поліпшення самопочуття, зменшення ознак астенізації, диспепсичних і больових проявів на 3-4 дні раніше, ніж у хворих 2-ї групи. Зафіксовано нормалізацію АТ у всіх пацієнтів 2М і 3М груп. Вірогідно в 3-й групі зменшилися і прояви цитолітичного синдрому, зокрема спостерігалося достовірне зниження активності трансаміназ (р<0,05) до контрольних значень через 1 місяць від початку терапії. У хворих 3М групи вірогідно покращилися показники ліпідограми: рівні ТГ і ХС ЛПВГ досягли контрольних значень.

У хворих 3-ї групи значно зменшився дисбаланс у системі ПОЛ – АОЗ, спостерігали вірогідне зменшення маркерів ендогенної інтоксикації, при цьому всі показники наблизилися до рівня таких у ПЗО.

Позитивна динаміка рівня про- і протизапальних цитокінів виявилася вірогідною у хворих 2-ї і 3-ї груп, відмічено достовірно кращу відповідь на лікування в пацієнтів без МС.

Встановлено, що рівень білковозв’язаного оксипроліну вірогідно знизився в усіх групах: у 2М і 2Ц групах – в 1,6 раза,  3М – у 2 раза,  3Ц – у 2,1 раза з достовірною різницею між всіма наведеними і відповідною 1-ю групами (р<0,05).

Отже, враховуючи вірогідну позитивну динаміку всіх показників, які вивчали, в тому числі неінвазивних маркерів фіброзу, можна зробити висновок про ефективний вплив комплексної терапії з використанням лозартану й АЛК на фібротичні процеси у печінковій тканині.

Через 6 місяців від початку терапії дослідження клінічної симптоматики зафіксували негативну динаміку більшості показників як у 2-й, так і 3-й групах.

Аналіз даних ліпідограми виявив у хворих групи М вірогідні негативні зміни – всі показники повернулися до вихідного рівня (до терапії), а рівень оксипроліну вірогідно підвищився. Тому через 6 місяців від початку терапії рекомендується повторити курс лікування.

ВИСНОВКИ

          У дисертаційній роботі представлено і отримало подальший розвиток вивчення питання особливостей перебігу цирозів печінки в людей різної статі й віку та залежно від наявності метаболічного синдрому. Розроблено нові підходи до терапії і профілактики прогресування цирозу печінки.

1. Метаболічний синдром діагностували в 1,5 раза частіше серед жінок із цирозом печінки, ніж серед чоловіків. У хворих на цироз печінки при наявності метаболічного синдрому в клінічній симптоматиці констатували більше вираження астено-вегетативного синдрому і печінкової енцефалопатії, цитолітичного і холестатичного лабораторних синдромів без суттєвої різниці у хворих різних вікових груп і статі (крім проявів печінкової енцефалопатії).

2. У хворих на цироз печінки спостерігали виражений дисбаланс у системі перекисне окиснення ліпідів – антиоксидантний захист, який характеризувався вірогідним збільшенням співвідношень малоновий діальдегід (МДА)/супероксиддисмутаза (СОД) (0,17), МДА/церулоплазмін (0,015), значний ендотоксикоз незалежно від статі й віку хворих. При наявності МС дисбаланс посилювався, відмічали кореляційний зв’язок між рівнями ліпідів і показників ПОЛ – АОЗ, зокрема між ХС ЛПВГ і МДА (r=-0,467; p<0,05); ХС ЛПВГ і СОД (r=0,476; p<0,05).

3. Виражене достовірне підвищення рівня прозапального цитокіну ФНП-α до (39,05±4,79) пг/мл на тлі пригнічення протизапального ІЛ-4 до (2,61+0,58) пг/мл (р<0,05) відповідало значній активації перекисного окислення ліпідів і глибині ендотоксикозу, активації гуморальної ланки імунітету. Виявлено тенденцію до зниження рівня прозапального ФНП-α і вірогідно вищу концентрацію в крові протизапального ІЛ-4 у хворих жіночої статі, що, ймовірно, може вказувати на більш сприятливий перебіг ЦП у жінок. Відзначено достовірне зростання концентрації ФНП-α з віком.

4. При наявності метаболічного синдрому у хворих на цироз печінки порушення ліпідного обміну сприяли вірогідному підвищенню рівня імуноглобулінів (IgА – в 2,5 раза, IgМ – у 2,8 раза), циркулюючих імунних комплексів (у 7,4 раза), прозапального цитокіну ФНП-α (до (42,49+4,15) пг/мл), що викликало поглиблення цитолітичного, мезенхімально-запального, холестатичного синдромів, а на кінцевому етапі – прогресування цирозу печінки.

5. Вірогідне підвищення вмісту білковозв’язаного оксипроліну (в 3,1 раза порівняно з групою контролю) в обстежених хворих на цироз печінки не залежало від їх статі, віку й етіологічного фактора. Виявлено прямий кореляційний зв’язок між рівнями білковозв’язаного оксипроліну і тригліцеридів тільки при наявності метаболічного синдрому (r=0,429; р<0,05) і зворотний – оксипроліну з рівнем холестерину ліпопротеїнів високої густини у всіх хворих на цироз печінки. Тому доцільно включати в програму лікування всіх хворих на цироз печінки препарати, які нормалізують ліпідний обмін.

6. Комплексна терапія з використанням лозартану спричиняла у хворих на цироз печінки вірогідну позитивну динаміку клінічних показників, у тому числі нормалізувала підвищений артеріальний тиск і не впливала на нормальний, зменшувала дисбаланс у системі перекисне окиснення ліпідів – антиоксидантний захист, ендотоксикоз, рівень ІgМ, сприяла достовірному зниженню рівня прозапального ФНП-α (у хворих із метаболічним синдромом – у 2,4 раза, без метаболічного синдрому – у 2,9 раза) і зростанню рівня протизапального ІL-4 (у хворих із метаболічним синдромом – у 2,1 раза, без метаболічного синдрому – у 2,3 раза), зменшенню рівня білковозв’язаного оксипроліну (в 1,6 раза), що може свідчити про стабілізацію фібротичних змін у печінковій тканині.

7. Лікувальний комплекс з використанням лозартану й альфа-ліпоєвої кислоти спричиняв у хворих на цироз печінки вірогідно кращу динаміку, порівняно із застосуванням лозартану, всіх основних клінічних синдромів, а також проявів цитолітичного, холестатичного, мезенхімально-запального синдромів, сприяв більш вираженому зниженню рівня МДА і підвищенню – СОД, зменшенню глибини ендотоксикозу, рівня циркулюючих імунних комплексів, зростанню рівня протизапального ІЛ-4, більш суттєвому зниженню рівня білковозв’язаного оксипроліну, викликав нормалізацію показників ліпідограми у хворих на цироз печінки з метаболічним синдромом.