ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, визначається її актуальність, ступінь наукового дослідження обраного питання, а також рівень законодавчого врегулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з розробленням та реалізацією інвестиційної політики держави. У цій частині дисертаційної роботи визначаються також мета та завдання дослідження, його методологічна та теоретична основи, розкриваються практичне та теоретичне значення роботи. В узагальненому вигляді й досить лаконічно викладені основні нові наукові результати (положення), отримані автором в процесі проведеного дослідження, що виносяться на захист.

Розділ 1. Інвестиційний ринок як об’єкт державної інвестиційної політики складається з трьох підрозділів, в яких детально аналізуються особливості функціонування інвестиційного ринку, визначаються його основні складові, що носять специфічний характер, досліджуються особливості та тенденції розвитку національних інвестиційних відносин, а також вивчається закордонний досвід правового регулювання останніх.

У підрозділі 1.1. Інвестиційний ринок як економічна категорія встановлюються та характеризуються визначальні складові ринку як об’єкту економічних відносин, вивчаються їх специфічні ознаки та характеристики. Наголошується на тому, що в основі структури та функціонування економічних відносин в межах господарської системи лежить системний принцип, завдяки якому забезпечується їх стабільність, передбачуваність та функціональна життєздатність, а також сприйняття на аксіоматичному рівні господарського ринкового механізму як ієрархічно побудованої системи. В цьому сенсі ринок досліджується як на рівні функціонування окремих його підсистем як складових, так і господарської системи в цілому з проведенням аналізу її функціональних особливостей.

Обґрунтовано, що інвестиційний ринок є абсолютно специфічним явищем: з однієї сторони, він може і повинен розглядатися як один з ринкових елементів – підсистема господарської системи, а з іншої, – враховуючи його системоутворюючі взаємозв’язки з усіма іншими видами ринків та підсистемами господарської системи, він одночасно набуває і самостійного значення.

На основі проведеного аналізу зроблено висновок про надзвичайну важливість у контексті формування інвестиційної політики держави таких економічних категорій як інвестиційний попит та інвестиційна пропозиція, що впливають на категоріальний апарат державної інвестиційної політики.

Інвестиційна пропозиція являє собою обсяг тих інвестиційних ресурсів, що безпосередньо призначені для інвестиційних цілей. Обсяги накопичень суб’єктів господарювання розглядаються автором як надзвичайно важливе джерело інвестиційних ресурсів, в тому числі і для так званого самоінвестування (реінвестування). При цьому звертається увага на те, що обсяг та рівень акумульованого суб’єктами господарювання доходу, який може бути спрямовано ними на інвестиційні цілі та утворено таким чином потенційний інвестиційний капітал, відбиває інша суміжна економічна категорія - потенційна інвестиційна пропозиція.

Автором аналізується питання підвищення інструментальних можливостей застосування господарсько-правових засобів реалізації інвестиційної політики у напрямку активізації інвестиційної пропозиції. Доведено, що господарсько-правові засоби повинні створювати, по-перше, умови для формування подібних накопичень як потенційного інвестиційного ресурсу, що є складним і масштабним завданням, а, по-друге, впливати на мотивацію менеджменту або власників майнових комплексів суб’єктів господарювання з метою трансформації потенційного інвестиційного ресурсу в реальну інвестиційну пропозицію.

У підрозділі 1.2. Стан та тенденції розвитку національного інвестиційного ринку досліджені особливості сучасного інвестиційного ринку України, встановлені передумови виникнення в ньому внутрішніх специфічних процесів. Зокрема, обґрунтовано, що вітчизняний інвестиційний ринок ґрунтується переважно на інвестиціях національних суб’єктів господарювання та спрямований переважно на залучення коштів від населення. Автором зазначено, що така особливість інвестиційного ринку України припускає необхідність активного формування тенденцій, по-перше, до зростання грошових доходів населення як інвестиційного потенціалу, а, по-друге, до використання цих доходів на національному споживчому ринку та спрямування певної їх частини на цілі зберігання, що є умовою розвитку національної економіки. Доведено необхідність перетворення цього джерела інвестицій на реальну інвестиційну пропозицію на національному інвестиційному ринку.

На основі проведеного аналізу запропоновано визнати найважливішими наступні аспекти інвестиційних відносин: формування інвестиційного потенціалу, збільшення обсягів збережень і накопичень, і в той же час – підвищення інвестиційної привабливості національної економіки. Однією з особливостей вітчизняного інвестиційного ринку виступає наявність у ньому стану конверсії національних заощаджень в реальні інвестиції. Основним критерієм оцінки ефективності такої конверсії є наближення частки інвестицій в основний капітал до величини заощаджень. Суттєвими проблемами для економіки України є не лише недостатні темпи інвестування в основні фонди, а й перевантаження виробничого апарату зношеними об’єктами, маса яких продовжує зростати. Тому пріоритетною задачею інвестиційної політики, на думку автора, слід визнати істотну активізацію реноваційних процесів, метою яких є радикальне оновлення технічної бази виробництва.

У підрозділі 1.3. Стан та тенденції розвитку світового інвестиційного ринку досліджено загальні особливості світових інвестиційних процесів, а також вплив тенденцій глобалізації іноземних інвестицій на вітчизняні відносини. Зокрема, на підставі вивчення іноземного досвіду інвестування зроблено висновок про те, що стан інвестиційної пропозиції та стан інвестиційного попиту повинні врівноважувати один одного на рівні, що забезпечує потреби країни у економічному зростанні. Проаналізовано особливості правового статусу та господарської діяльності транснаціональних корпорацій із встановленням значення, яке вони відіграють у світових та національних інвестиційних процесах. Доведено, що традиційна форма залучення інвестицій через утворення спеціальних (вільних) економічних зон у розвинутих країнах поступається інвестиційній стратегії, яка спрямована на використання конкурентних переваг національних ринків, розвиненої ринкової інфраструктури, ефективного функціонування урядових органів. Відзначено особливе значення використання як об’єктів інвестування об’єктів інтелектуальної власності, насамперед, винаходів, розробок, інноваційних продуктів, нових технологій.

Розділ 2. Засади господарсько-правового забезпечення формування та реалізації інвестиційної політики держави складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджуються питання, пов’язані з формуванням та реалізацією державної інвестиційної політики, станом її нормативно-правового забезпечення, діяльністю спеціально уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, до компетенції яких віднесено здійснення державної інвестиційної політики, а також система господарсько-правових засобів реалізації останньої.

У підрозділі 2.1. Державна інвестиційна політика як об’єкт господарсько-правового регулювання проведено аналіз державної інвестиційної політики як окремого об’єкта правового регулювання, визначені її основні риси. Доведено, що інвестиційний ринок як об’єкт державної інвестиційної політики є цілісною системою суспільно-економічних відносин, спрямованих на забезпечення процесу відтворення конкурентоспроможного виробництва товарів та послуг через механізм задоволення інвестиційного попиту за рахунок інвестиційної пропозиції відповідних інвестиційних товарів, що сформувалася в процесі акумуляції інвестиційного потенціалу.

Аргументовано, що інвестиційна політика держави, будучи обов’язковою складовою економічної політики, являє собою системну і цілеспрямовану діяльність уповноважених державних органів з розробки та реалізації спеціального алгоритму заходів, що базуються на закріпленій у Державній програмі інвестиційного розвитку та узгодженій моделі інвестиційного ринку з метою активізації або гальмування інвестиційних процесів. Зазначений алгоритм заходів формується за допомогою утворення відповідного за змістом нормативно-правового забезпечення інвестиційних відносин, застосування необхідних засобів їх державного регулювання та прямої участі держави як суб’єкта таких відносин.

У підрозділі 2.2. Нормативно-правове закріплення змісту державної інвестиційної політики досліджено таку складову державної інвестиційної політики як правова інвестиційна політика, що водночас є складовою загальної правової політики держави. Відзначено, що правова інвестиційна політика держави призначена забезпечити реалізацію економічних завдань останньої за допомогою формування відповідного нормативно-правового середовища інвестиційної діяльності шляхом організації правотворчого процесу з визначенням пріоритетів правового регулювання та системи основних правових засобів, механізмів та режимів з метою встановлення оптимального правового інвестиційного порядку.

Автором розроблено та обґрунтовано положення, що реалізація правової інвестиційної політики має здійснюватися за допомогою засобів законодавчої інвестиційної політики шляхом формування плану законотворчих ініціатив, обов’язкових до виконання визначеними нормотворчими органами. Доведено, що Державна програма інвестиційного розвитку країни має бути обов’язковою та узгодженою із суміжними програмними документами держави, зокрема, з Державною програмою економічного розвитку. Вона являє собою нормативно-правовий акт спеціального призначення, що містить викладення алгоритму правових та організаційних заходів держави по відношенню до інвестиційного ринку з метою досягнення бажаних параметрів його функціонування, а також визначення кола державних органів, що зобов’язані ці заходи здійснювати та нести юридичну відповідальність за їх результативність.

Для характеристики економічних та правових наслідків реалізації інвестиційної політики держави автором запропоновано використовувати таку нову господарсько-правову категорію, як правовий інвестиційний порядок. На думку дисертанта, правовий інвестиційний порядок виступає складовою загального правового господарського порядку і є результатом впровадження інвестиційної політики держави, зокрема, обраної моделі інвестиційного розвитку економіки країни. Він визначається станом ефективного функціонування інвестиційного ринку та системи інвестиційних відносин, що ґрунтуються на: законодавчому забезпеченні функціонування інвестиційного ринку, який відповідає обраній моделі інвестиційного розвитку економіки країни; ефективній державній підтримці інвестиційної діяльності; високому рівні правових гарантій та законності процесів реалізації інвестиційних правовідносин; ефективній адміністративній практиці реалізації організаційно-господарської компетенції; високій договірній дисципліні суб’єктів інвестиційних відносин; виконанні державою взятих міжнародно-правових зобов’язань щодо режиму іноземних інвестицій з відповідною інкорпорацією їх положень у національне законодавство.

В рамках вирішення поставлених завдань дисертаційного дослідження автором проаналізовано та наведено власне визначення низки понять економічного характеру, з якими пов’язані особливості реалізації інвестиційних відносин. Зокрема, інвестиційний проект визначено як економічно обґрунтований алгоритм господарської діяльності його учасників, об’єднаних взаємними договірними зобов’язаннями щодо інвестування у визначений спільний об’єкт інвестиційної діяльності, спрямований на реалізацію інвестицій і досягнення прогнозованої їх ефективності в умовах прогнозованої ризиковості. Інноваційне інвестування автор пропонує розуміти як передачу інвестором - на корпоративній або зобов’язальній основі - до складу активів суб’єкта господарювання майнових прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності у вигляді інноваційного продукту, впровадження у виробничий процес якого дозволяє започаткувати випуск інноваційної продукції або інноваційних послуг.

У підрозділі 2.3. Реалізація державної інвестиційної політики органами виконавчої влади досліджено роль держави у забезпеченні функціонування інвестиційного ринку. Визначено та проаналізовано основні напрями діяльності держави з метою забезпечення функціонування інвестиційного ринку. Одним з таких напрямків визнається реалізація інвестиційної політики шляхом здійснення державного регулювання інвестиційної діяльності за допомогою правових засобів, що спрямовані на мінімізацію інвестиційних ризиків та максимізацію прозорості майнового стану учасників інвестиційних відносин через встановлення відповідних процедур державної реєстрації, ліцензування, проведення експертиз та закріплення обов’язкових нормативів здійснення інвестиційної діяльності до інвестиційних посередників – банків, пайових та корпоративних інвестиційних фондів, компаній по управлінню активами. Інвестиційна політика також реалізується шляхом здійснення державної підтримки інвестиційної діяльності, що полягає у застосуванні спеціальних правових засобів державного регулювання, які спрямовані на зниження трансакційних витрат, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної діяльності, через надання організаційної, інформаційної допомоги та застосування додаткових правових гарантів інвестиційних пільг та пріоритетів у використанні державного та комунального майна. При реалізації інвестиційної політики держава виступає і як учасник інвестиційних відносин, зокрема, при видачі адресних державних гарантій під інвестиційні зобов’язання суб’єктів господарювання, здійсненні державного страхування приватних інвестиційних ризиків, приватизації об’єктів державної власності під інвестиційні зобов’язання нового власника тощо. Вона може виступати і як суб’єкт інвестування (наприклад, у разі спільної інвестиційної діяльності), і як реципієнт приватних та іноземних державних інвестицій у власні об’єкти державної інвестиційної діяльності.

У підрозділі 2.4. Господарсько-правові засоби реалізації державної інвестиційної політики досліджено господарсько-правові засоби, механізми, режими реалізації державної інвестиційної політики. Дисертантом проаналізовано питання надання державної підтримки суб’єктам інвестиційної діяльності з метою визначення її правової природи та сутності. Ним зроблений висновок, що державна підтримка інвестиційної діяльності полягає у застосуванні спеціальних правових засобів державного регулювання, спрямованих на зниження трансакційних витрат, що виникають у зв’язку із інвестиційною діяльністю через надання організаційної, інформаційної допомоги та застосування додаткових правових гарантій інвестиційних пільг та пріоритетів у використанні державного та комунального майна. Автором також зазначено, що реалізація інвестиційної політики державою як учасником інвестиційних відносин, здійснюється через видачу адресних державних гарантій під інвестиційні зобов’язання суб’єктів господарювання, здійснення державного страхування приватних інвестиційних ризиків, приватизацію об’єктів державної власності під інвестиційні зобов’язання нового власника тощо.

ВИСНОВКИ

            У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розв’язанні питань з удосконалення господарсько-правового забезпечення інвестиційної політики держави. За результатами проведеного дослідження дисертантом зроблено такі основні висновки:

1. Державна інвестиційна політика являє собою системну і цілеспрямовану діяльність визначених державних органів зі створення та реалізації спеціального алгоритму заходів щодо розвитку інвестиційного ринку або окремих його сегментів за допомогою формування відповідного за змістом нормативно-правового забезпечення інвестиційних відносин, застосування необхідних засобів їх державного регулювання та прямої участі держави як суб’єкта цих відносин, що базуються на узгодженій моделі такого ринку, яка закріплена у Державній програмі інвестиційного розвитку.

2. Об’єктом державної інвестиційної політики є інвестиційний ринок, що являє собою систему суспільно-економічних відносин, спрямованих на забезпечення процесу відтворення конкурентоспроможного виробництва товарів та послуг через механізм задоволення інвестиційного попиту за рахунок інвестиційної пропозиції відповідних інвестиційних товарів, що сформувалася в процесі акумуляції інвестиційного потенціалу.

У статичному вимірі інвестиційний ринок є структурою, що складається з наступних елементів: інвестиційного потенціалу, інвестиційної пропозиції, інвестиційної інфраструктури, інвестиційних товарів, інвестиційного попиту та багатофункціональної регулюючої ролі держави. У динамічному вимірі інвестиційний ринок характеризується якісними та кількісними параметрами внутрішніх та зовнішніх процесів руху інвестицій, що забезпечують його функціонування як системного явища.

3. Складовою державної інвестиційної політики, що призначена забезпечити реалізацію її економічних завдань за допомогою формування відповідного нормативно-правового середовища інвестиційної діяльності, виступає правова інвестиційна політика, яка водночас входить до складу загальної правової політики держави. Завдяки її реалізації здійснюється організація правотворчого процесу щодо визначення пріоритетів спрямованості правового регулювання та системи основних правових засобів, механізмів та режимів з метою встановлення оптимального правового інвестиційного порядку.

4. Механізм формування правової інвестиційної політики має своїм призначенням забезпечення проведення інвестиційної політики держави шляхом розроблення, згідно із вимогами законодавства, системи необхідних заходів як обов’язкової складової державних програм інвестиційного розвитку країни. За своєю сутністю, цей механізм опосередковує процес трансформації завдань економічної інвестиційної політики, об’єктами якої є такі категорії як інвестиційний ринок, інвестиційні товари, інвестиційний ефект, інвестиційні ризики, рівновага між інвестиційним попитом та інвестиційною пропозицією в контексті регулюючої ролі держави - в завдання правової інвестиційної політики, які стосуються таких елементів правового регулювання як правовий статус учасників інвестиційних відносин на всіх етапах їх реалізації, договірно-правове забезпечення інвестиційної діяльності, господарсько-правові засоби та механізми її державного регулювання, компетенції органів держави щодо формування та реалізації Державних програм інвестиційного розвитку тощо.

5. Державна програма інвестиційного розвитку країни є нормативно-правовим актом спеціального призначення, що містить у собі викладення алгоритму правових та організаційних заходів держави щодо інвестиційного ринку з метою досягнення бажаних параметрів його функціонування та визначення кола державних органів, які зобов’язані ці заходи здійснювати та нести юридичну відповідальність за їх результативність. Вона має бути обов’язковою та узгодженою із суміжними програмними документами держави.

Державною програмою інвестиційного розвитку мають визначатися основні складові інвестиційної політики держави, зокрема: (а) економічна інвестиційна політика; (б) правова інвестиційна політика; (в) законодавча інвестиційна політика; (г) організаційна інвестиційна політика.

6. Правова інвестиційна політика держави формується та здійснюється за умови існування низки економіко-правових імперативів щодо її реалізації, в межах додержання або забезпечення яких має конструюватися система заходів цього напрямку економічної політики держави. Сформульовані та закріплені в нормативно-правовому форматі такі економіко-правові вимоги функціонування інвестиційного ринку країни або окремих його сегментів набувають форми принципів правової інвестиційної політики, дотримання яких має сприяти встановленню інвестиційного правового порядку та забезпеченню інвестиційної безпеки держави.

Необхідність їх додержання органами державної влади та місцевого самоврядування при розробленні та реалізації інвестиційної політики надає підстави розглядати їх як складову механізму формування правової інвестиційної політики. Зокрема, до таких принципів правової інвестиційної політики слід віднести: обов’язковість та перманентність існування в державі правової інвестиційної політики; забезпеченість функціонування правової інвестиційної політики механізмами юридичної відповідальності за порушення порядку її формування та реалізації; інвестиційний плюралізм в усіх сегментах інвестиційного ринку, пріоритетність інноваційного інвестування та ін.

7. Законодавча інвестиційна політика держави є складовою її інвестиційної політики і має своїм завданням реалізацію правової інвестиційної політики держави шляхом формування плану законотворчих ініціатив, обов’язкових до виконання визначеними нормотворчими органами за рахунок встановлення: - кола існуючих джерел інвестиційного законодавства та кола джерел, створення яких планується в процесі його оптимізації; - основних нормотворчих заходів з інкорпорації до цих джерел необхідних новел - елементів, засобів та механізмів господарсько-правового регулювання інвестиційних відносин; - доцільності проведення робіт зі систематизації інвестиційного законодавства та визначення його кінцевої конфігурації.

8. Завдання держави з забезпечення ефективного та стабільного функціонування інвестиційного ринку припускає здійснення нею діяльності за певними напрямками, зокрема: (1) формування інвестиційної політики, включаючи її економічну, правову, законодавчу і організаційну складові, шляхом розробки та прийняття Стратегії та Державних програм інвестиційного розвитку країни; (2) реалізація інвестиційної політики шляхом встановлення та забезпечення правового інвестиційного порядку; (3) реалізація інвестиційної політики шляхом здійснення державного регулювання інвестиційної діяльності за допомогою правових засобів, що спрямовані на мінімізацію інвестиційних ризиків та максимізацію прозорості майнового стану учасників інвестиційних відносин; (4) реалізація інвестиційної політики шляхом здійснення державної підтримки інвестиційної діяльності; (5) реалізація інвестиційної політики шляхом здійснення державою діяльності як учасника інвестиційних відносин; (6) реалізація інвестиційної політики шляхом здійснення діяльності як суб’єкта інвестування, зокрема, спільної інвестиційної діяльності, а також як реципієнта приватних та іноземних державних інвестицій у власні об’єкти державної інвестиційної діяльності.

9. Систему принципів правового регулювання інвестиційних відносин утворюють: (1) свобода інвестиційної діяльності; (2) вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; (3) забезпечення гармонійності складного співвідношення сьогоднішніх і перспективних інтересів суб’єктів та учасників інвестиційних відносин, а також держави та територіальних громад; (4) гарантованість прав інвесторів на усіх етапах інвестиційної діяльності, враховуючи особливості інвестиційних ризиків, що існують; (5) забезпеченість гарантій прав інвесторів засобами юридичної, зокрема, господарсько-правової відповідальності, у випадках їх порушення; (6) забезпеченість інтересів держави ефективною системою господарсько-правових засобів державного регулювання інвестиційних відносин; (7) повнота договірно-правового, законодавчого забезпечення інвестиційної діяльності із збереженням принципу свободи договору; (8) забезпечення необхідного рівня систематизації інвестиційного законодавства; (9) допустимість рестрикційного режиму іноземних інвестицій у визначених випадках.

10. Правовий інвестиційний порядок є складовою правового господарського порядку та результатом впровадження інвестиційної політики держави, зокрема, обраної моделі інвестиційного розвитку економіки країни і визначається станом ефективного функціонування інвестиційного ринку та системи інвестиційних відносин, що ґрунтуються на: - законодавчому забезпеченні функціонування інвестиційного ринку, що відповідає зазначеній моделі; - ефективній державній підтримці інвестиційної діяльності; - високому рівні правових гарантій та законності процесів реалізації інвестиційних правовідносин; - ефективній адміністративній практиці реалізації організаційно-господарської компетенції; - високій договірній дисципліні суб’єктів інвестиційних відносин; - виконанні державою взятих міжнародно-правових зобов’язань щодо режиму іноземних інвестицій з відповідною інкорпорацією їх положень у національне законодавство.

11. Національна інвестиційна безпека є складовою національної економічної безпеки і полягає в системному запобіганні загрозам критичного дефіциту інвестиційних ресурсів за рахунок створення та державної підтримки відповідного правового інвестиційного порядку, що має забезпечувати функціонування інвестиційного ринку в режимі дотримання принципу свободи інвестиційної діяльності і водночас – реального забезпечення національної економіки інвестиціями в необхідних кількісних та якісних параметрах, для розширеного відтворення конкурентоспроможного суспільного виробництва на інноваційній основі, без застосування механізмів надмірної примусової експлуатації трудових, інтелектуальних, фінансових і природних ресурсів країни, та виникнення надмірної залежності від інвестиційної політики недиверсифікованих суб’єктів іноземного інвестування.