ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРИПИНЕННЯ ПРАВ ГРОМАДЯН ЩОДО ПРИРОДНИХ ОБ’ЄКТІВ

Короткий зміст

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначається зв’язок роботи з науковими програмами, мета й завдання дослідження, методологічна та теоретична бази, розкривається сутність і стан обраної проблеми, наукова новизна одержаних результатів, сформульовані основні положення, що виносяться на захист, наводяться дані щодо їх апробації й опублікування.

РОЗДІЛ 1 „Загальна характеристика припинення прав громадян щодо природних об’єктів” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Законодавчі засади припинення прав громадян щодо природних об’єктів” за нормативними актами, що регулювали припинення прав громадян щодо природних об’єктів, починаючи з 1917 року і до тепер, та матеріалами джерел еколого-правової науки виділено кілька періодів. Основний критерій розмежування відповідних періодів – обсяг прав громадян щодо природних об’єктів та відповідний стан правового регулювання їх припинення. В першому періоді, з 1917р. і до початку 1990-х рр., виділено два етапи: 1) 1917р. – 1960-ті рр. та 2) кінець 1960-х рр. – початок 1990-х рр. Характерною рисою цього періоду виступає відсутність гарантій прав громадян щодо використання природних об’єктів при їх припиненні, у тому числі й відсутність судового порядку припинення цих прав. До другого періоду включені також два етапи: 1) з початку 1990-х рр. і до прийняття Конституції України (1996 р.) – характеризувався прийняттям основних поресурсових законів, що містили більш вдосконалені переліки підстав припинення прав громадян щодо природних об’єктів, запровадженням судового порядку припинення цих прав; 2) з прийняттям Конституції України (1996 р.) і до цього часу – останній сучасний етап спрямований на забезпечення регулювання підстав припинення прав громадян щодо природних об’єктів як елемента засад використання природних ресурсів виключно законами України, що відповідатиме п. 5 ст. 92 Конституції України.

У підрозділі 1.2. „Поняття припинення прав громадян щодо природних об’єктів” досліджується припинення прав громадян щодо природних об’єктів в різних аспектах. Припиненням прав громадян щодо використання природних об’єктів можна вважати сукупність правовідносин, які виникають при реалізації передбачених законодавством чи договором юридичних фактів, спрямованих на повну втрату громадянином суб’єктивного права користування природним об’єктом. Припиненням суб’єктивного права окремого громадянина щодо використання конкретного природного об’єкта виступає втрата ним своїх правомочностей, з яких складається це суб’єктивне право, зокрема, володіння та користування природним об’єктом. Припинення прав громадян щодо використання природних об'єктів можна охарактеризувати як специфічне правове явище, властиве названим суб'єктивним правам громадян, реалізація якого за підстав, які передбачені виключно законами України, здійснюється шляхом дотримання встановлених законодавством загальних та спеціальних умов припинення цих прав та у порядку, що адекватно підставам визначає сукупність логічно послідовних дій компетентних суб’єктів і являє собою певну гарантію забезпечення відповідних прав громадян. Таким чином, припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів можна розглядати й у третьому аспекті як гарантію забезпечення непорушності прав та законних інтересів громадян – суб’єктів відповідних прав, що може бути відображено й у понятті припинення відповідних прав.

В якості специфічних ознак припинення права громадянина щодо використання природного об’єкта слід назвати те, що: 1) воно можливе лише за умови наявного суб’єктивного права використання природного об’єкта, яке ґрунтується на певному встановленому законом праві; 2) припинення як результат має безстроковий характер, однак не виключається можливість виникнення нового права використання природного об’єкта у встановленому нормативно-правовими актами порядку громадянином, який вже використовував відповідний природний об’єкт, але право якого було припинено за підстав, встановлених законодавством; 3) з моменту припинення права громадянина щодо використання природного об’єкта повністю припиняються всі його права та обов’язки, що розкривають правомочності, притаманні відповідному суб’єктивному праву (безпосереднє використання природного об’єкта, його відтворення та охорона).

На основі всебічного аналізу позицій вчених стосовно віднесення примусового припинення прав громадян щодо природних об’єктів внаслідок їх неправомірної поведінки до самостійного виду земельної, водної чи іншої поресурсової юридичної відповідальності в роботі обґрунтовується висновок про місце такого примусового припинення відповідних прав в механізмі правового регулювання. Примусове припинення прав громадян щодо природних об’єктів внаслідок їх неправомірної поведінки не виступає самостійним видом екологічної або земельної, водної чи іншої природоресурсної юридичної відповідальності, а є особливою еколого-правовою санкцією в складі механізму еколого-правового стимулювання позитивної поведінки суб’єктів прав щодо природних об’єктів.

У підрозділі 1.3. „Особливості відносин з припинення прав громадян щодо природних об’єктів” досліджуються особливі риси цих відносин, встановлюється їх правова природа. Зокрема, специфіка відносин з припинення прав громадян щодо природних об’єктів полягає у їх спрямованості на досягнення певної мети у вигляді припинення суб’єктивних прав громадян щодо використання конкретних природних об’єктів. Підставами для виникнення відносин з припинення прав громадян щодо природних об’єктів можуть бути правомірні чи неправомірні дії осіб, події, тобто обставини, з якими закон пов’язує припинення відповідних прав.

Відносини з припинення прав громадян щодо природних об’єктів за своїм характером та змістом є еколого-процесуальними. Вони являють собою врегульовані процесуальними нормами природоресурсного законодавства відносини, що виникають внаслідок діяльності уповноважених суб’єктів при здійсненні ними належних їм прав та обов’язків, пов’язаних з реалізацією закріплених матеріально-правовими нормами підстав припинення відповідних суб’єктивних прав громадян щодо природних об’єктів, і спрямовані на недопущення порушень цих прав при їх припиненні.

Окрім ознак, що дозволяють віднести відносини з припинення прав громадян щодо природних об’єктів до еколого-процесуальних, можна виділити й специфічні ознаки, які обумовлені: особливостями об’єктів відповідних прав; суб’єктами таких прав; характером реалізації відповідних прав громадян щодо природних об’єктів (тобто наявність чи відсутність порушень при їх реалізації) та ін.

Підрозділ 1.4. „Засадничі положення припинення права загального використання природних об’єктів” присвячений аналізу припинення загального використання природних об’єктів. Зазвичай підставою припинення цього права незалежно від конкретного його різновиду є припинення особою фактичних дій, які відповідно до законодавства віднесені до загального використання природних об'єктів. Аналіз чинного законодавства свідчить про можливість встановлення таких груп заборон загального використання природних об’єктів або їх частин компетентними суб’єктами: 1) у зв’язку з підтвердженою в установленому порядку необхідністю охорони життя та здоров’я громадян і навколишнього природного середовища; 2) внаслідок обґрунтованої правовими нормами заборони власника чи користувача природного об'єкта, що перебуває у приватній власності або у спеціальному використанні, на здійснення загального використання цього природного об'єкта.

Припинення порушення природокористувачами встановлених умов та правил здійснення загального використання природних об’єктів на відміну від названих вище заборон здійснення різновидів загального використання природних об’єктів: 1) адресоване конкретним суб’єктам; 2) спрямоване на припинення конкретних дій; 3) не виключає здійснення загального використання природного об’єкта (його частини) після припинення порушення.

Зроблено висновок, що необхідною умовою припинення дій громадян, які реалізують загальне використання природних об’єктів, внаслідок заборони його здійснення є публічне оголошення про відповідну заборону, доведення цієї інформації до відома як потенційних природокористувачів, які на момент оголошення заборони не здійснюють права загального використання природних об’єктів, так і тих суб’єктів, які реалізують це право. Примусовий характер припинення загального використання природних об’єктів означає, що природокористувач припиняє такі дії не внаслідок задоволення власних потреб, а у зв’язку з зовнішньою забороною цих дій уповноваженими суб’єктами.

У РОЗДІЛІ 2 „Нормативно-правове забезпечення припинення права спеціального використання громадянами природних об’єктів”, який складається з п’яти підрозділів, досліджуються основні питання, що стосуються поняття та класифікації підстав припинення прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів, порядку припинення права громадян щодо спеціального використання природних об’єктів та його правових наслідків, а також гарантій забезпечення права спеціального використання природних об’єктів громадян у процесі їх припинення.

Підрозділ 2.1. „Підстави припинення права громадян щодо спеціального використання природних об’єктів” присвячений дослідженню поняття підстав припинення права громадян щодо спеціального використання природних об’єктів та їх місцю серед інших юридичних фактів у галузі права громадян щодо спеціального використання природних об’єктів.

Аналіз поресурсового законодавства свідчить, що поресурсові кодекси і закони України містять переліки узагальнених формулювань тих обставин, з якими відповідні правові норми пов’язують припинення прав громадян щодо природних об’єктів. Це головні формулювання обставин припинення суб’єктивного права, на основі яких законодавчо визначається більш широка сукупність юридичних фактів, реалізація яких логічно і послідовно призводить до втрати громадянином своїх повноважень щодо природних об’єктів. Такі формулювання обставин, з якими правові норми пов’язують припинення суб’єктивних прав на використання природних об'єктів, цілком логічно та обґрунтовано можна назвати підставами припинення відповідних прав щодо природних об’єктів.

Матеріально-правові засади припинення прав громадян щодо природних об’єктів є визначальними по відношенню до процесуального порядку припинення відповідних прав. Саме вони обумовлюють склад і послідовність сукупності юридичних фактів, які складають припинення як відповідний процес, спрямований на досягнення конкретного результату. Підстави припинення прав громадян щодо природних об’єктів, будучи юридичними фактами, є невід’ємними елементами механізму правового регулювання. З урахуванням загальнотеоретичних положень встановлено, що правоприпиняючими юридичними фактами, які складають підстави припинення прав громадян щодо природних об’єктів, виступають правомірні дії (юридичні акти), неправомірні діяння та події. Підставами припинення прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів слід вважати передбачену законом або в межах, що йому не суперечать, договором матеріально-правову основу припинення суб’єктивних прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів, яка складається з юридичних фактів (юридичних складів) та обумовлює обов’язковість чи можливість втрати громадянами відповідних прав.

У підрозділі 2.2. „Класифікація підстав припинення прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів” запропоновано новий підхід до класифікації підстав припинення прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів. За основу прийняті наступні критерії: прояв волевиявлення природокористувача на припинення суб’єктивного права використання природних об’єктів при його правомірній поведінці; охоплення цілісності природних об’єктів, що знаходяться у використанні громадян; наявність або відсутність примусу; за формою реалізації прав громадян щодо використання природних об’єктів; за різновидом спеціального використання громадянами природних об’єктів; за характером поведінки громадян тощо.

У підрозділі 2.3. „Порядок припинення права громадян щодо спеціального використання природних об’єктів” досліджено порядок та визначено шляхи вдосконалення правового регулювання порядку припинення прав громадян щодо природних об’єктів.

З урахуванням поділу прав громадян щодо використання природних об’єктів на постійні, тимчасові (в тому числі орендні) і неоднорідності самого порядку, обумовленого різними підставами припинення прав громадян щодо природних об’єктів, зроблено висновок про неможливість виділення якогось певного універсального порядку припинення названих прав. Однак, немає протипоказань щодо виокремлення певних юридичних фактів, різні варіанти послідовності та сукупності яких можуть складати порядок припинення тих чи інших прав громадян щодо природних об’єктів. Таким чином, можна говорити про існування певної варіантності юридичних дій, з яких складається конкретна юридична сукупність, кінцевою метою якої є втрата громадянами своїх суб’єктивних прав щодо природних об’єктів. Одним з напрямків вдосконалення правового забезпечення припинення права спеціального використання громадянами природних об’єктів визнано процесуально-правовий напрямок вдосконалення правового регулювання припинення прав громадян щодо природних об’єктів. Його реалізація можлива через формування та розвиток еколого-процесуальних норм, присвячених припиненню прав громадян щодо природних об’єктів, що встановлюють сукупність логічно-послідовних юридичних фактів, правовим наслідком яких є втрата громадянами своїх правомочностей стосовно певних природних об’єктів.

Вдосконалення сучасного стану правового регулювання порядку припинення прав щодо природних об’єктів має забезпечувати гарантування прав громадян при припиненні їх прав щодо природних об’єктів. Пропонується прийняття підзаконного нормативно-правового акта, наприклад, на рівні Постанови Кабінету Міністрів України, в якому було б доцільно визначити основні елементи механізму добровільної відмови від права використання природних об’єктів (або їх частин) та порядку припинення права використання природних об’єктів внаслідок неправомірних дій їх носіїв. При цьому надання природокористувачам можливості досудового врегулювання конфлікту, що може виникати у зв’язку з порушенням громадянами вимог чинного законодавства, дозволить запобігти небажаним для громадян наслідкам їх неправомірної діяльності – припиненню суб’єктивного права використання природних об’єктів.

У підрозділі 2.4. „Правові наслідки припинення прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів” всебічно досліджено сучасний стан правового регулювання наслідків припинення прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів та зроблено висновки відносно його вдосконалення. Так, увляється доцільним закріпити загальне положення стосовно захисту прав громадян щодо використання природних об’єктів при їх припиненні внаслідок виникнення суспільної необхідності або суспільних потреб у цих природних об’єктах. Зокрема те, що користувачам відшкодовуються збитки, завдані повним або частковим припиненням права спеціального використання природних об’єктів, за винятком випадків, коли таке припинення було здійснено з вини самого користувача чи за його клопотанням.

На основі використання таких критеріїв: суб’єкти, в інтересах яких виникають відповідні наслідки; характер наслідків; час настання – виділено певні групи наслідків припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів, серед яких – моральні, матеріальні, екологічні.

У підрозділі 2.5. „Гарантії забезпечення права спеціального використання природних об’єктів громадян у процесі його припинення” гарантії припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів розглядаються як складова правових гарантій в сфері екології. Суб’єктивні права громадян щодо природних об’єктів мають бути не лише встановлені на законодавчому рівні, але й належно гарантовані. Гарантії забезпечення прав громадян щодо використання природних об’єктів при їх припиненні визначено в якості сукупності юридично визначених заходів, які забезпечують здійснення припинення прав громадян щодо природних об’єктів: 1) за підстав, які передбачені виключно законами України; 2) через дотримання встановлених законодавством загальних та спеціальних умов припинення цих прав; 3) у порядку, що адекватно підставам визначає сукупність логічно-послідовних дій компетентних суб’єктів.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення наукового завдання стосовно з’ясування правової природи припинення прав громадян щодо природних об’єктів, аналізу підстав припинення цих прав як матеріально-правової основи формування системи еколого-процесуальних норм припинення цих прав та як складової частини засад використання природних ресурсів. Проведене самостійне цілісне дослідження дозволяє зробити такі висновки, пропозиції й рекомендації, що можуть мати як теоретичне, так і практичне значення:

1. Розвиток законодавства стосовно припинення прав громадян щодо природних об’єктів, починаючи з 1917р. і до цього часу складається з двох періодів; основним критерієм розмежування виділених періодів є обсяг прав громадян щодо природних об’єктів та відповідний стан правового регулювання їх припинення.

2. Припинення права громадян щодо використання природних об’єктів – це правовідносини, що виникають при реалізації передбачених законодавством чи договором юридичних фактів, настання яких пов’язується з кінцевим результатом існування цих правовідносин – повною втратою громадянином всіх елементів суб’єктивного права користування природним об’єктом та забезпечують гарантування відповідних прав суб’єктів.

3. Відносини з припинення прав громадян щодо природних об’єктів – це урегульовані процесуальними нормами природоресурсного законодавства відносини, що складаються внаслідок діяльності уповноважених суб’єктів при здійсненні ними належних їм прав та обов’язків, пов’язаних з реалізацією закріплених матеріально-правовими нормами підстав припинення відповідних суб’єктивних прав громадян щодо природних об’єктів, і спрямовані на недопущення порушень цих прав при їх припиненні.

4. Підстава припинення прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів – це передбачена законом або в межах, що йому не суперечать, договором матеріально-правова основа припинення суб’єктивних прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів, яка складається з юридичних фактів (юридичних складів) та обумовлює обов’язковість чи можливість втрати громадянами відповідних прав.

5. Примусовий характер припинення загального використання природних об’єктів полягає в тому, що природокористувач припиняє такі дії не внаслідок задоволення власних потреб, а у зв’язку з зовнішньою забороною цих дій уповноваженими органами за умови публічного оприлюднення відповідної заборони, доведення цієї інформації до відома як потенційних природокористувачів, які на момент оголошення заборони не здійснюють права загального використання природних об’єктів, так і тих природокористувачів, які реалізують це право.

6. На основі аналізу чинного законодавства запропоновано в усіх нормах, які присвячені припиненню прав громадян щодо природних об’єктів, де йдеться не лише про громадян України, але й про інших фізичних осіб: іноземців, осіб без громадянства – застосовувати термін „фізичні особи”, а не „громадяни”.

7. Одним із напрямків удосконалення правового регулювання порядку припинення прав щодо природних об’єктів пропонується прийняття підзаконного нормативно-правового акта, в якому доцільно зосередити загальні для всіх видів спеціального використання природних об’єктів процесуальні норми, що стосуватимуться припинення цих прав. Серед них, зокрема, підвідомчість суду категорій справ, що стосуються припинення прав громадян щодо природних об’єктів, порядок добровільної відмови від права використання природних об’єктів та внаслідок примусового припинення названого права.

8. Обґрунтовано пропозиції про необхідність внесення доповнень та змін до чинного законодавства, що регулює підстави припинення прав щодо природних об’єктів, у тому числі: доповнити перелік суспільних потреб, наданий ч. 1 ст. 146 Земельного кодексу України, пунктом “є” – „виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань”; пункт 7 ч. 1 ст. 26 Кодексу України про надра викласти у такій редакції – „вилучення наданої у користування ділянки надр з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб у встановленому законодавством порядку” тощо.