ПРОФІЛАКТИЧНА ЦИТОКІНОТЕРАПІЯ В ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ПЕРВИННО-ЛОКАЛІЗОВАНУ МЕЛАНОМУ ШКІРИ

Короткий зміст

Матеріали та методи дослідження. Дисертаційна робота ґрунтується на спостереженнях 221 хворого на первинно-локалізовану меланому шкіри у стадіях T_(2-4)N₀M₀, що перебували на лікуванні у відділі пухлин опорно-рухового апарату (керівник — проф. Б.О. Толстоп’ятов) Інституту онкології АМН України.

Діагноз меланоми у всіх хворих був верифікований морфологічно на підставі вивчення операційного матеріалу у патологоанатомічному відділі Інституту онкології АМН України (керівник — проф. К.О. Галахін).

Залежно від застосованих методів лікування пацієнтів було розподілено на три групи.

1-ша дослідницька група — 41 пацієнт на ПЛМШ у стадії T_(2-4)N₀M₀. Під загальною анестезією хворим було виконано радикальну операцію — широке видалення пухлини з відступом від краю пухлини на 2—3 см. За необхідністю проводили шкірну пластику.

Після патогістологічного підтвердження діагнозу визначались показання до проведення курсу профілактичної ендолімфатичної терапії. Головним критерієм добору хворих був рівень інвазії пухлини за Кларком.

Профілактичну терапію пропонували хворим з локалізованою первинною меланомою, коли рівень інвазії становив III—V.

На 8—10 добу після операції хворим виконували катетеризацію периферичної лімфатичної судини стопи або кисті залежно від локалізації пухлини.

У подальшому в катетер перистальтичним насосом НП-1М у перший, третій, п’ятий та сьомий дні вводили рекомбінантний б-2b інтерферон по 3·10⁶ міжнародних одиниці (МО) в об’ємі 10,0 мл зі швидкістю 0,2 мл/хв.

У роботі ми використовували вітчизняний рекомбінантний інтерферон, одержаний у 1980 році в Інституті молекулярної біології та генетики НАН України — лаферон. Вказаний лікарський засіб пройшов усі фази випробувань і в 1995 році отримав дозвіл Міністерства охорони здоров’я України на його промислове виготовлення та реалізацію.

Через місяць після закінчення ендолімфатичної терапії хворим пропонували лімфотропне введення лаферону. Дозу 3·10⁶ МО, розчинену в 1,0 мл фізіологічного розчину, вводили чотири рази з інтервалом у 48 годин між кожним введенням. Сумарна курсова доза становила 12·10⁶ одиниць рекомбінантного інтерферону. Вибір ділянок для введення (гомілка, передпліччя) зумовлювався вірогідністю лімфогенного метастазування меланоми, яка була з’ясована вище.

Після закінчення курсу лікування, який тривав один рік, хворі перебували під тривалим динамічним спостереженням протягом 5 років з обов’язковими рентгенівським та ультразвуковим дослідженнями.

2-га дослідницька група — 60 пацієнтів на ПЛМШ у стадії T_(2-4)N₀M₀, яким так само, як і хворим першої групи, під загальною анестезією виконували радикальну операцію — широке видалення пухлини.

Після патогістологічного підтвердження діагнозу визначали показання до проведення подальшого лікування. Як і в попередньому випадку, головним критерієм добору хворих був рівень інвазії пухлини за Кларком.

Профілактичну терапію пропонували пацієнтам з локалізованою первинною меланомою, з рівнем інвазії — III—V.

Ендолімфатично в катетер перистальтичним насосом у перший та третій дні вводили рекомбінантний інтерлейкін-2 (ронколейкін виробництва ЗАТ «Біофарма») в дозі 1,5·10⁶ МО, розчинений у 10,0 мл фізіологічного розчину. Швидкість введення становила 0,2 мл/хв. На п’ятий та сьомий дні вводили рекомбінантний альфа-2b інтерферон (лаферобіон — нова назва вітчизняного лаферону виробництва ЗАТ «Біофарма») одноразовою дозою 6·10⁶ МО, розчинений у 10,0 мл фізіологічного розчину, зі швидкістю 0,2 мл/хв.

Після останнього, четвертого, введення катетер вилучали і в подальшому хворим застосовували курси підшкірного (лімфотропного) введення інтерферону за схемою, аналогічною з попередньою групою хворих.

Група контролю — 120 хворих на ПЛМШ з тією самою стадією захворювання T_(2-4)N₀M₀, яким була виконана радикальна операція — широке видалення пухлини, але на відміну від 2-х дослідницьких груп, лікування на цьому етапі закінчувалося, а хворі виписувалися під спостереження.