| Короткий зміст: | У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь наукової розробки проблеми, вказується на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, характеризуються методи дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, висвітлюється практичне значення результатів дисертаційного дослідження, наводяться відомості про їх апробацію та публікації автора за темою дисертації, про структуру та обсяг роботи.
Розділ перший “” присвячено визначенню місця законодавчої техніки, як окремого феномена, в розмаїтті явищ юридичної реальності, відмежуванню її від інших явищ суспільного життя, виробленню загального поняття законодавчої техніки як предмета дослідження, визначенню її змісту, форм.
У підрозділі 1.1. “Юридична та законодавча техніка: підходи до визначення в юридичній науці” наводиться аналіз існуючих у літературі підходів до визначення понять законодавчої техніки, юридичної техніки взагалі, який відкриває досить своєрідну ситуацію. З одного боку, серед дослідників спостерігається значний інтерес до проблеми законодавчої техніки, юридичної техніки взагалі. В численних працях наголошується на важливості ефективного використання юридичної та законодавчої техніки в процесі вироблення й реалізації правових актів, підкреслюється необхідність їх технічного удосконалення, вивчаються різні аспекти законодавчої та юридичної техніки. З іншого боку, різні автори вкладають у поняття законодавчої техніки, юридичної техніки взагалі, неоднаковий, навіть протилежний, зміст. При цьому законодавча техніка розглядається або як вид юридичної техніки, або, досить часто, між ними ставиться знак рівності. Ситуацію, що склалася, пояснюють багатозначністю понять “техніка”, “право”, “законодавство” і, як наслідок, залишається неоднакове бачення різними авторами техніки в сфері права, значна кількість варіантів визначення понять “законодавча техніка”, “юридична техніка”.
Законодавча та юридична техніка розглядаються у літературі в різних сферах діяльності, пов’язаної з правом. Зокрема, юридична техніка пов’язується або з правотворчою діяльністю, або з діяльністю по реалізації права, або і з правотворчістю, і з правореалізацією одночасно; розглядається як мистецтво, як практична діяльність, як наука, як науково-практичне явище; пов’язується з виробленням як форми так і змісту правових актів, або з виробленням виключно форми правових актів. При визначенні понять юридичної та законодавчої техніки акцентується увага на різних аспектах цих явищ. Зокрема, юридична техніка розглядається як багатогранне поняття, що має рухливий зміст; як синонім права; як ступінь технічної досконалості законодавства; як “збірне” поняття - сукупність різних за змістом прийомів, правил, методів, засобів і т.д.; як діяльність суб’єкта - законодавчих та правозастосовчих органів. Деякі автори включають до юридичної техніки процедури вироблення та реалізації правових актів, матеріальні (копіювальна техніка, комп’ютери) і нематеріальні (мова, слова, словосполучення) засоби, і т.д.
Відтак, поняття законодавчої і юридичної техніки досі не знаходять єдиного загальноприйнятого визначення в юридичній науці і, як предмет наукового пізнання, потребують поглибленого теоретичного вивчення, уточнення їх змісту, співвідношення тощо.
У підрозділі 1.2. Юридична техніка як спосіб юридичної діяльності” формулюється родове поняття “юридична техніка”, видом якої є “законодавча техніка”.
Юридична техніка насамперед уявляється як вид техніки, що використовується у діяльності, пов’язаній з правом. Термін “техніка” об’єднує у собі два основних значення: матеріальне (знаряддя праці) та нематеріальне (знання, майстерність, навички, уміння, прийоми, методи, операції, що застосовуються в якій-небудь справі). У діяльності, пов’язаній з правом, використовується як матеріальна, так і нематеріальна техніка. Однак, це не означає, що вся техніка, яка використовується в сфері права, є юридичною технікою. У роботі автор доводить, що в рамках юридичної техніки необхідно досліджувати саме нематеріальну техніку, яка має специфіку використання в діяльності, пов’язаній з правом.
У даному дисертаційному дослідженні автор виходить з визначення терміну “техніка” як способу добиватися чого-небудь, досягати, здійснювати. Поняття способу, як образу дії, є узагальнюючим щодо понять “прийоми”, “методи”, “правила”, “операції” тощо, які переважно використовуються в юридичній літературі при визначенні поняття юридичної техніки. Будь-яка діяльність здійснюється у певний спосіб, і зрештою складається певна техніка відповідної діяльності. Відтак, юридична техніка розглядається як спосіб діяльності, пов’язаної з правом.
Основним видом діяльності, пов’язаної з правом, є юридична діяльність, зміст якої становить реалізація державним апаратом законодавчої, адміністративної і правоохоронної функцій, або, інакше, правове оформлення державного управління суспільством. За своїм змістом юридична діяльність - це управлінська діяльність, здійснення державного управління суспільством за допомогою права, що характеризується особливими суб’єктом, об’єктом, предметом, продуктом, ціллю, засобами та способом юридичної діяльності.
Суб’єктом юридичної діяльності є держава в особі її органів, наділених державно-владними повноваженнями (державний апарат – у широкому розумінні), а об’єкт юридичної діяльності становлять суспільні відносин, що потребують правового регулювання. Ціллю юридичної діяльності є належний правопорядок у суспільстві. Продуктом юридичної діяльності стає результат управлінської праці – управлінське рішення (правові акти). Предметом юридичної діяльності як управлінської праці є управлінська інформація правового характеру. Засобами юридичної діяльності (в тому числі спеціально-юридичними) виступають речі, комплекс речей або явища, за допомогою яких суб’єкт здійснює вплив на предмет управлінської праці, тобто обробляє та переробляє інформацію. Юридична техніка виступає в юридичній діяльності державного апарату як необхідний спосіб, у який виробляється та реалізується право. Виходячи з цього, юридична техніка уявляється як необхідний спосіб юридичної діяльності державного апарату з використанням спеціально-юридичних засобів вироблення та реалізації правових актів.
Юридична техніка з точки зору її змісту, як спосіб юридичної діяльності, як образ дії, безпосередньо втілюється в прийомах, методах і порядку юридичної діяльності, які охоплюються загальним поняттям “спосіб”. У роботі пропонується авторське визначення названих елементарних складових юридичної техніки.
Юридична техніка включає різноманітні за змістом прийоми, методи, та порядок юридичної діяльності, які утворюють певну структуру юридичної техніки, внутрішньо формують її зміст. Залежно від особливостей змісту і характеру цих елементів автор розглядає також зовнішні форми юридичної техніки: мовну, логічну і процедурну. Юридична техніка виступає в мовній формі, оскільки продуктом юридичної діяльності завжди є правовий акт, що має певну специфіку мовного вираження. Правовий акт викладаються з дотриманням законів логіки, що виявляється в логічній формі. Виробляється й реалізується правовий акт з дотриманням певного юридично визначеного порядку дій, що знаходить своє виявлення в процедурній формі. Елементарні складові юридичної техніки відображають структуру способу здійснення юридичної діяльності державним апаратом, її внутрішню форму, а її зовнішні форми – диференціацію цих елементів залежно від їх змістовного наповнення.
Виходячи з цього, юридична техніка визначається як система мовних та логічних прийомів, методів, а також юридичних процедур і спеціально-юридичних засобів юридичної діяльності державного апарату по виробленню та реалізації правових актів з метою встановлення належного правопорядку в суспільстві.
Досліджуючи диференціацію юридичної техніки на види, автор пропонує поділяти її на законодавчу, адміністративну (виконавчу) та правоохоронну техніку. При цьому, мовна, логічна, процедурна форми юридичної техніки є загальними для всіх її видів, а прийоми, методи та порядок юридичної діяльності, які визначають ці форми юридичної техніки, мають свої особливості, зумовлюючи відповідні видові особливості юридичної техніки.
Розглядаючи питання віднесення юридичної техніки до теоретичної або практичної сфери, автор вважає, що юридична техніка є практичним явищем – способом практичної діяльності державного апарату по виробленню і реалізації права. Це, звичайно, не виключає, а навпаки, передбачає теоретичне дослідження питань юридичної техніки юридичною наукою. Розробка теорії юридичної техніки є передумовою її ефективного використання в юридичній діяльності та вироблення технічно досконалих правових актів.
У роботі розмежовуються поняття юридичної техніки з поняттями “нормотворча техніка”, “правотворча техніка”, які часто використовуються як синонімічні. Поняття нормотворчої техніки є ширшим за поняття юридичної техніки. Терміном “нормотворча техніка” слід позначати спосіб вироблення не лише юридичних, а і інших норм (корпоративних, технічних тощо). Зважаючи, що юридична техніка є технікою вироблення та реалізації саме юридичного права державним апаратом, термін “правотворча техніка” також не досить точно відображає зміст цього правового феномену, до того ж не враховує, що юридична техніка – це спосіб не лише творення права, а і його реалізації в юридичній діяльності.
“Поняття законодавчої техніки” законодавча техніка визначається як вид юридичної техніки, в її співвідношенні з спорідненими суспільними явищами (законодавча технологія, законодавча політика).
Законодавча техніка, як вид юридичної техніки, є необхідним способом законодавчої діяльності державного апарату по виробленню законодавчих актів. При цьому законодавча техніка є способом вироблення всіх видів законодавчих актів: конституційних законів (законів, якими вносяться зміни до тексту Конституції), звичайних законів (законів, які приймаються парламентом у порядку загальної законодавчої процедури) та субститутних законодавчих актів (актів делегованого законодавства).
Оскільки юридичне право – це, насамперед, об’єктивне право, тобто система юридичних норм, за допомогою яких регулюються суспільні відносини, то законодавча техніка є технікою нормотворчості, пов’язаної з виробленням юридичних норм у формі положень законодавчих актів, є технікою законодавчої нормотворчості.
У даному дисертаційному дослідженні автор виходить з того, що структуру юридичної норми складають три елементи: гіпотеза, диспозиція, санкція. Для того, щоб сконструювати власне юридичну норму в повному обсязі, представити юридичну норму як цілісний, самостійний регулятор суспільних відносин, потрібно “зібрати” її з ряду правових положень. Кожний елемент юридичної норми – гіпотеза, диспозиція, санкція – передбачає свої правові положення. При цьому одна й та сама юридична норма, визначена у загальній формі в законодавчому акті вищої юридичної сили, в процесі її спеціалізації конкретизується у спеціальному законодавчому акті (актах) у частині гіпотези, диспозиції або санкції.
Елементи юридичної норми (гіпотеза, диспозиція, санкція) можуть бути виражені в правових положеннях різних статей одного законодавчого акта, в різних законодавчих актах, в законодавчих актах, які належать до різних галузей законодавства тощо. Однак усі три елементи норми мають обов’язково бути присутні в системі законодавчих актів. Невиконання цієї вимоги порушує логічну повноту нормативно-правового регулювання суспільних відносин.
Виходячи з цього, законодавча техніка визначається автором як система мовних та логічних прийомів, методів, юридичних процедур та спеціально-юридичних засобів законодавчої діяльності державного апарату по виробленню юридичних норм у формі положень законодавчих актів з метою встановлення належного правопорядку в суспільстві.
Разом з тим, юридичні норми є органічною частиною права як цілісної системи, діють у тісному взаємозв’язку, об’єднуються в інститути і галузі права. Цим зумовлюється необхідність не лише в законодавчій техніці побудови юридичної норми у формі положень законодавчих актів, а й у законодавчій техніці побудови правового інституту та галузі права.
У роботі зазначається, що різноманітність підходів до визначення поняття законодавчої техніки призводить до неоднозначного використання в юридичній літературі понять, так чи інакше пов’язаних із законодавчою технікою, зокрема понять “законодавча технологія”, “законодавча політика”.
Визначаючи співвідношення законодавчої техніки з законодавчою технологією, автор розрізняє власне законодавчу діяльність і діяльність з управління нею. Автор підтримує розуміння законодавчої технології за аналогією з управлінською технологією, – як системи прийомів, способів опрацювання, вироблення, змінення стану, властивостей, форми інформації, що застосовуються в управлінні законодавчою діяльністю. Законодавча техніка є способом законодавчої діяльності, а законодавча технологія є моментом управління законодавчою діяльністю. Результатом застосування законодавчої техніки в законодавчій діяльності є законодавчий акт, а результатом використання законодавчої технології в управлінні законодавчою діяльністю є нова якість цієї діяльності.
Дискусійним у науковій літературі є також поняття законодавчої політики, правової політики взагалі. Автор підтримує точку зору, згідно з якою предметом правової політики є визначення та підтримання в належному стані правової форми державного управління суспільством. Вирішення питання з точки зору політики є необхідною передумовою законодавчої техніки. Законодавча політика визначає, які суспільні відносини потребують правового регулювання, якого саме; а за допомогою законодавчої техніки політичні рішення реалізуються технічно, перекладаються на мову права за допомогою засобів, що містяться в арсеналі законодавчої техніки.
2 ” складається з двох підрозділів, у яких досліджуються відповідно форми та види законодавчої техніки.
” розглядаються мовна, логічна та процедурна форми законодавчої техніки, що відображають диференціацію прийомів, методів і порядку законодавчої діяльності залежно від їх змістовного наповнення.
У пункті “Загальна характеристика форм законодавчої техніки” дається загальна характеристика мовної, логічної та процедурної форм законодавчої техніки.
Мовна форма є системою прийомів, методів, які стосуються особливостей використання мови при виробленні законодавчих актів. Законодавчий акт пишеться літературною мовою з дотриманням усіх загальноприйнятих у момент його прийняття правил граматики і синтаксису. Разом з тим, мова законодавчого акта має ряд специфічних особливостей, зумовлених тим, що він відіграє в соціальному житті особливу роль: надає юридичні права та покладає обов’язки, встановлює юридичну відповідальність, тобто є засобом регулювання суспільних відносин, владного впливу на людську поведінку. Мовні прийоми і методи законодавчої техніки є найбільш дослідженими в юридичній літературі. Система таких прийомів, методів отримала назву юридичної (правової, законодавчої) стилістики та лінгвістики.
Логічна форма законодавчої техніки – це система прийомів, методів, які стосуються особливостей вироблення законодавчих актів з позиції логіки. Законодавчий акт є результатом людського мислення, що підпорядковується законам логіки. В юридичній літературі напрям взаємодії логіки та права отримав назву юридичної логіки; під нею розуміють прикладну дисципліну, предметом якої є аналіз правових проблем методами логіки. Самі ці методи можуть бути як суто формальними, максимально наближеними до математичних, так і неформальними, максимально наближеними до повсякденного практичного мислення юриста.
Законодавчий акт виробляється з дотриманням певного юридично визначеного порядку дій, що знаходить своє виявлення у процедурній формі законодавчої техніки. Процедури законодавчої діяльності належать до законодавчої техніки, оскільки охоплюються загальним поняттям способу законодавчої діяльності. Порушення нормативно встановлених процедур законодавчої діяльності впливає на її продукт (законодавчий акт), зумовлює юридично значимі наслідки. Якщо порушується встановлена Конституцією України процедура розгляду, ухвалення або набрання чинності законодавчих актів, то за рішенням Конституційного Суду України вони визнаються неконституційними повністю або в частині. Наслідком порушень законодавчої процедури, передбаченої Регламентом Верховної Ради України, може бути скасування результатів голосування за законопроект.
Виокремлення мовної, логічної, процедурної форм законодавчої техніки дає можливість систематизувати різні прийоми, методи, порядок законодавчої діяльності відповідно до їх специфіки в межах кожної з цих форм.
У пункті “Мовна форма законодавчої техніки” розглядається система прийомів і методів, які складають мовну форму законодавчої техніки. Це прийоми і методи, що забезпечують вироблення законодавчого стилю, характерними рисами якого є офіційність, документальність, позбавлений індивідуальності характер викладу, експресивна нейтральність, стандартність, стереотипність і формалізація, ясність, максимальна точність, по можливості економічність і повнота, зв’язність і логічна послідовність.
За кожною з названих рис законодавчого стилю стоять відповідні мовні прийоми та методи. В юридичній літературі ці прийоми та методи систематизуються не за рисами законодавчого стилю, а за видами мовних (лексичних) засобів – терміни, слова, словосполучення, речення, абревіатури, правові символи. Відтак, мовна форма законодавчої техніки – це система прийомів використання термінології в текстах законодавчих актів (прийом дефінування термінів та прийом уніфікації термінології); прийомів, методів, які стосуються особливостей використання в текстах законодавчих актів різних видів лексики (архаїзмів, історизмів, діалектизмів, жаргонізмів, іншомовних слів та словосполучень); прийомів побудованих на основі використання семантичних властивостей слів (синонімія, омонімія, антонімія); прийомів, методів, що стосуються особливостей побудови словосполучень, речень у тексті закону; прийомів використання правових абревіатур та правових символів у законодавчих актах.
У пункті “Логічна форма законодавчої техніки” розглядається система прийомів і методів, які складають логічну форму законодавчої техніки. Це прийоми, методи, пов’язані з особливостями використання при виробленні законодавчих актів законів логіки, а також логічні прийоми, методи побудови законодавчих актів, що мають спеціально-юридичний характер (нормативна побудова, юридична конструкція, галузева типізація та ін.).
Логічні прийоми та методи законодавчої техніки класифікуються наступним чином: 1) прийоми, методи вироблення юридичних норм у формі положень законодавчих актів; 2) прийоми, методи побудови правового інституту; 3) прийоми, методи побудови галузі законодавства. Такий підхід дає змогу забезпечити повне й системне викладення законодавчих актів, внутрішню логічну злагодженість, гармонійність законодавства.
Проаналізовано логічні прийоми, методи побудови юридичних норм у формі положень законодавчих актів – нормативна побудова, прямий (повний), відсильний і бланкетний прийоми викладення юридичних норм, прийоми посилання та відсилання. Одна й та сама юридична норма, визначена у загальному вигляді в одному законодавчому акті, уточнюється у спеціальному законодавчому акті в частині гіпотези, диспозиції або санкції за допомогою таких юридико-технічних прийомів, як конкретизація та деталізація.
Зміст юридичних норм у текстах законодавчих актів викладається у вигляді правових положень, що формулюються за допомогою різних логічних прийомів, методів законодавчої техніки. Залежно від ступеня абстракції правового матеріалу використовують загальні, спеціальні та виключні правові положення, з якими пов’язані абстрактний, казуїстичний прийоми законодавчої техніки та прийом використання правових застережень. Залежно від обраного методу правового регулювання використовують імперативні (категоричні) та диспозитивні положення, залежно від характеру впливу на особу – заохочувальні положення (положення-стимули) і рекомендаційні положення, а залежно від функціональної спрямованості – регулятивні (дозволяльні або уповноважувальні, зобов’язувальні та заборонювальні положення) та охоронні положення, тощо. Юридико-технічними прийомами текстуального відображення характеру правового положення є використання відповідних виразів і формул.
Для формулювання дефінітивних положень у текстах законодавчих актів використовуються прийоми визначення понять через перерахування або через рід і видову відмінність, прийом класифікації понять, прийом цифрового вираження, прийом “підміни понять” тощо. Спеціальними прийомами законодавчої техніки формулювання правових положень є юридична презумпція і юридична фікція.
Щодо прийомів, методів законодавчої техніки побудови правового інституту, то побудову правового інституту забезпечує такий прийом законодавчої техніки, як юридична конструкція. Остання розглядається в літературі як найбільш висока правова абстракція, що охоплює ряд однопорядкових понять більш низького рівня і виявляє основне, істотне в цих поняттях. Проте, більш поширеним є уявлення про юридичну конструкцію як ідеальну модель, що відображає складну структурну будову врегульованих правом суспільних відносин.
Включення правового положення у відповідну галузь законодавства досягається за допомогою методу галузевої типізації, що полягає у використанні таких прийомів законодавчої техніки як вміщення даного правового положення у галузевий кодифікаційний акт, підпорядкування його визначеній системі загальних норм, застосування галузевої термінології тощо.
Логічну єдність і послідовність законодавчого акта забезпечує його структура, яка формується за допомогою методу структурування законодавчого акта – системи прийомів, що забезпечують цілісність закону за структурно-змістовними параметрами. Основними структурними одиницями законодавчого акта є: заголовок закону; преамбула; поділ тексту закону на структурні частини, органічно пов’язані між собою (статті, глави, розділи, частини), а також визначення назви кожного розділу, глави та у разі необхідності кожної статті закону; перехідні та прикінцеві положення (у разі необхідності); додатки (у разі необхідності).
“Процедурна форма законодавчої техніки” характеризуються нормативно встановлені процедури, які використовуються при виробленні законодавчих актів: внесення законопроекту на розгляд Верховної Ради у порядку реалізації права законодавчої ініціативи, попередній розгляд законопроекту в парламентських комітетах, розгляд і прийняття законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України, підписання й оприлюднення закону, надання йому чинності.
” складається з чотирьох пунктів, у яких розглядається класифікація законодавчої техніки на види та їх особливості.
У пункті “Підходи до класифікації законодавчої техніки на види” досліджуються наведені у юридичній літературі класифікації законодавчої техніки на види та обґрунтовується авторський підхід до визначення видів законодавчої техніки через її поділ на загальну та спеціальну законодавчу техніку. Загальна законодавча техніка використовується при виробленні усіх видів законодавчих актів, а видові особливості вироблення того чи іншого законодавчого акта об’єднуються поняттям “спеціальна законодавча техніка”. У рамках спеціальної законодавчої техніки характерними підвидами законодавчої техніки є техніка вироблення конституційних законів, техніка внесення змін до законодавчих актів і кодифікаційна техніка. Разом з тим, існують певні особливості законодавчої техніки щодо процедури та інших складових вироблення специфічних законодавчих актів, зокрема, законів про ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів, закону про Державний бюджет України, тощо.
У пункті “Техніка вироблення конституційних законів” характеризуються особливості мовної, логічної та процедурної форм техніки вироблення законів про внесення змін до Конституції України, які обумовлені правовою природою Конституції як Основного Закону України. Зокрема, йдеться про високий ступінь абстрактності конституційних положень, їх мовні особливості, спеціальний порядок прийняття конституційних законів тощо.
У пункті “Техніка внесення змін до законодавчих актів” розглядаються особливості мовної, логічної та процедурної форм техніки вироблення законів про внесення змін до законодавчих актів, обумовлені їх спрямованістю на зміну правового регулювання відповідних суспільних відносин. Зазначається, що в текстах таких законодавчих актів містяться звернення до структурних елементів законодавчого акта, що змінюється; законодавчі акти про внесення змін мають специфічну структурну будову тощо.
У пункті “Кодифікаційна техніка” характеризуються особливості мовної, логічної та процедурної форм техніки вироблення кодифікаційних актів, обумовлені їх вторинним характером правового регулювання визначеної сфери суспільних відносин на основі систематизації існуючого законодавства. Зокрема, це уніфікація термінології, стандартизації мовних форм, інвентаризація та ревізія нормативно-правового матеріалу, юридико-логічні методи кількісного та якісного спрощення, систематизоване розташування нормативно-правового матеріалу тощо.
3 ” складається з трьох підрозділів, в яких розглядаються питання правового регулювання законодавчої техніки в Україні, аналізується стан дотримання вимог законодавчої техніки при виробленні законодавчих актів та визначаються напрями удосконалення законодавчої техніки.
У підрозділі ” автор, дослідивши стан правового регулювання вимог законодавчої техніки, робить висновок, що на сьогодні в Україні відсутнє системне нормативне закріплення вимог законодавчої техніки, яке б надало таким вимогам юридичної обов’язковості, уніфікувало прийоми, методи, процедури законодавчої техніки, сприяло однаковому і точному використанню цих прийомів, методів, процедур при виробленні законодавчих актів та забезпеченню високого техніко-юридичного рівня останніх. Техніко-юридичні вимоги до вироблення законодавчих актів знайшли лише часткове, фрагментарне закріплення у нормативно-правових актах, якими регламентується законодавча діяльність в Україні. Нормативне закріплення мають юридико-технічні процедури законодавчої техніки, а дотримання мовних та логічних прийомів і методів законодавчої техніки здійснюється, головним чином, за традицією, на основі ділових звичаїв, як надбання досвіду, або залежить від розсуду розробників законопроектів.
Відтак, в Україні, за досвідом багатьох країн, необхідне нормативне закріплення вимог законодавчої техніки. Разом з тим, вирішувати всі питання законодавчої техніки в законодавчому порядку недоцільно. На рівні закону можуть бути встановлені найбільш істотні вимоги законодавчої техніки, зокрема, види та ієрархія законодавчих актів, їх суттєва характеристика, основні вимоги до змісту, структури, мови законодавчих актів, порядок вирішення колізій та усунення прогалин при застосуванні законодавчого акта, тощо. Більш детально вимоги законодавчої техніки мають бути викладені в підзаконних нормативно-правових актах та відповідних методичних рекомендаціях із питань законодавчої техніки.
” досліджуються техніко-юридичні помилки в законодавчих актах України, що є наслідком порушення мовних, логічних і процедурних правил законодавчої техніки. Типовими техніко-юридичними помилками є недотримання уніфікації термінології, порушення вимоги повноти юридичної норми, протиріччя та прогалини, відсутність узгодженості, системності в правовому регулюванні суспільних відносин, невиправдане повторення і відтворення правових положень, неконкретність їх формулювань, надмірна громіздкість текстів законодавчих актів, некоректне використання посилань тощо. Автор робить висновок, що загальний стан дотримання вимог законодавчої техніки при виробленні законодавчих актів в Україні є вкрай низьким і потребує якісних змін.
У підрозділі ” обґрунтовуються напрями та шляхи забезпечення високого техніко-юридичного рівня законодавчих актів, попередження й виправлення техніко-юридичних помилок, і удосконалення законодавчої техніки. Йдеться про наукову розробку теорії законодавчої техніки, юридичної техніки взагалі; дослідження та опис усіх прийомів, методів законодавчої техніки; моніторинг техніко-юридичних помилок; підготовку підручників, посібників, науково-методичних рекомендацій із законодавчої та юридичної техніки; нормативне закріплення найбільш важливих вимог законодавчої техніки; введення відповідних навчальних дисциплін у закладах юридичної освіти; обов’язкова лінгвістична та формально-логічна експертиза законопроектів. Удосконаленню законодавчої техніки може слугувати створення спеціалізованої структури, діяльність якої спрямована на розробку теорії законодавчої техніки, аналіз чинного законодавства на предмет виявлення типових техніко-юридичних помилок і підготовку пропозицій щодо їх усунення, на забезпечення високого технічного рівня законодавчих актів.
У ах сформульовані найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення, наданий авторський погляд на вирішення наукового завдання щодо поняття, форм, видів законодавчої техніки та її реалізації в Україні. Загальні висновки за результатами дисертаційного дослідження зводяться до наступного:
Поняття законодавчої та юридичної техніки не мають задовільного визначення в юридичній науці. Відсутнє єдине уявлення як про даний предмет, так і про місце законодавчої та юридичної техніки в системі правових явищ, їх співвідношення. Пояснення цього вбачається у багатозначності понять “техніка”, “право”, “законодавство” результатом якої є різне бачення вченими техніки в діяльності, пов’язаній з правом.
Основним видом діяльності, пов’язаної з правом, є юридична діяльність, зміст якої становить реалізація державним апаратом законодавчої, адміністративної і правоохоронної функцій. Юридична техніка виступає в юридичній діяльності державного апарату як необхідний спосіб, у який виробляється та реалізується право. В юридичній діяльності використовується як матеріальна, так і нематеріальна техніка. Юридичною технікою є нематеріальна техніка, що має відповідну специфіку використання в діяльності, пов’язаній з правом.
Поняття законодавчої техніки є видовим поняттям щодо поняття “юридична техніка”. Законодавча техніка, як вид юридичної техніки, становить необхідний спосіб вироблення законодавчих актів державним апаратом. Законодавча техніка за своїм змістом є технікою вироблення юридичних норм у формі положень законодавчих актів. Загальне поняття законодавчої техніки зводиться до того, що законодавча техніка – це система мовних та логічних прийомів, методів, юридичних процедур і спеціально-юридичних засобів законодавчої діяльності державного апарату по виробленню юридичних норм у формі положень законодавчих актів з метою встановлення належного правопорядку в суспільстві.
Законодавча техніка, як спосіб законодавчої діяльності, безпосередньо втілюється в прийомах, методах та порядку, що є основними елементами, структурними складовими законодавчої техніки. Залежно від змісту і характеру прийомів, методів, порядку законодавчої діяльності визначаються форми законодавчої техніки: мовна, логічна, процедурна. Основні елементи законодавчої техніки відображають структуру способу здійснення юридичної діяльності державним апаратом, а її форми – диференціацію цих елементів залежно від їх змістовного наповнення.
Мовна форма законодавчої техніки охоплює систему прийомів, методів, що визначають особливості використання мови при виробленні законодавчих актів. У юридичній літературі система таких прийомів, методів отримала назву юридична (правова, законодавча) стилістика та лінгвістика. Логічна форма законодавчої техніки охоплює систему прийомів, методів, які стосуються особливостей вироблення законодавчих актів з позиції логіки. У літературі напрям взаємодії логіки та права має назву юридична логіка або логіка права. Процедурна форма законодавчої техніки охоплює регламентований правом порядок здійснення законодавчої діяльності.
Видами законодавчої техніки є загальна законодавча техніка, що використовується при виробленні всіх видів законодавчих актів, та спеціальна законодавча техніка, що включає певні особливості вироблення того чи іншого виду законодавчих актів. Характерними видами спеціальної законодавчої техніки, які мають найбільш суттєві видові особливості, є техніка вироблення конституційних законів, техніка внесення змін до законодавчих актів та кодифікаційна техніка. Має певні особливості також техніка вироблення окремих різновидів законодавчих актів (законів про ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів, закону про Державний бюджет України тощо).
Визначаючи співвідношення законодавчої техніки із законодавчою технологією, слід розрізняти власне законодавчу діяльність і діяльність з управління останньою. Законодавча техніка є способом власне законодавчої діяльності, а законодавча технологія є моментом управління законодавчою діяльністю як об’єктом. Результатом застосування законодавчої техніки в законодавчій діяльності є законодавчий акт, а результатом використання законодавчої технології в управлінні законодавчою діяльністю є нова якість цієї діяльності.
Cпіввідношення між поняттями “законодавча техніка” та “законодавча політика” полягає в тому, що законодавча політика є необхідною передумовою використання законодавчої техніки. Законодавча політика визначає те, які суспільні відносини потребують правового регулювання, і якого саме; а за допомогою законодавчої техніки це визначення реалізується юридико-технічно у вигляді юридичних норм у положеннях законодавчих актів, тобто здійснюється переклад політики на мову права.
Основними передумовами і напрямами удосконалення законодавчої техніки та забезпечення високого юридико-технічного рівня законодавчих актів України є: наукова розробка теорії законодавчої техніки; підготовка та видання монографій, посібників і підручників із законодавчої техніки; викладання навчальної дисципліни “Законодавча техніка” у вищих навчальних закладах юридичної освіти; нормативне і методичне закріплення прийомів, методів законодавчої техніки; вироблення науково-методичних рекомендацій з питань законодавчої техніки; створення спеціалізованої структури для забезпечення удосконалення законодавчої техніки в Україні. |
