ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМБІНОВАНОЇ ТЕРАПІЇ В ПОКРАЩАННІ КОНТРОЛЮ ПЕРЕБІГУ ЗАХВОРЮВАННЯ У ХВОРИХ НА ТЯЖКУ БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ

Короткий зміст

Об’єкт та методи дослідження. Для вирішення поставлених задач нами обстежено 60 хворих на тяжку бронхіальну астму, з них 25 чоловіків та 35 жінок, у віці від 31 – 75 років із частково контрольованим та неконтрольованим перебігом поза загостренням. Всі пацієнти були співставимі за віком, статтю, ступенем тяжкості захворювання (p>0,005).

Діагноз захворювання підтверджений на підставі анамнезу, клінічних симптомів, приступів ядухи в анамнезі, задокументованого тривалого моніторування функції зовнішнього дихання, фізикального обстеження, результатів спірометрії та бодіплетизмографії, лабораторних даних.

Ступінь тяжкості бронхіальної астми було визначено відповідно до Наказу МОЗ України від 28.10.2003 р. № 499 “Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз і неспецифічні захворювання легенів” та Наказу № 128 МОЗ України від 19.03.2007 р.” Про затвердження клінічних протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю “Пульмонологія”.

Усі хворі були розподілені на чотири групи – у співвідношенні 1:1:1:1 в залежності від лікування, що проводилось:

І група – 5 чоловіків (33,3 %) та 10 жінок (66,7 %), середній вік (55,7 ± 2,4) років,  тривалість БА (15,9 ± 1,4) років, середній FEV₁ (43,6 ± 2,8) % отримувала комбінований препарат сальметерол/флутиказону пропіонат в середній добовій дозі ІКС (50/250 мкг - по 1 інгаляції 2 рази на добу).

ІІ група – 7 чоловіків (46,7 %) і 8 жінок (53,3 %), середній вік (56,3 ± 2,6) років, тривалість БА (15,6 ± 1,5) років, середній FEV₁ (48,1 ± 2,8) %, якій було призначено сальметерол/флутиказона пропіонат в середній добовій дозі ІКС і тіотропіума бромід по 18 мкг по 1 капсулі на добу.

ІІІ група – 5 чоловіків (33,3 %) і 10 жінок (66,7 %), середній вік (53,4 ± 3,2) років, тривалість БА (16,7 ± 2,4) років, середній FEV₁ (46,6 ± 3,6) % отримувала сальметерол/флутиказона пропіонат в середній добовій дозі ІКС та N– ацетилцистеїн в таблетках по 600 мг 1 раз на добу.

ІV група – 8 чоловіків (53,3%) і 7 жінок (46,7 %), середній вік (58,4 ± 2,3) років, тривалість БА (18,8 ± 1,5) років,  середній FEV₁ (44,7 ± 3,4) %, якій було призначено флутиказона пропіонат у високих дозах (1000 мкг/добу) та сальметерол (100 мкг/добу).

Для ”зняття” гострих симптомів усім пацієнтам призначали сальбутамол у дозі 200 мкг за потребою.

В процесі роботи проводилась оцінка: нічних та денних симптомів, приступів ядухи, кашлю, задишки, користування короткотривалими бронхолітиками (сальбутамолом) на підставі дослідження щоденників самоспостереження, які видавались перед початком дослідження.

Вивчення вентиляційної функції легень проводилось за даними спірограми та бодіплетизмографії на апараті “MasterLab”, фірми “Erich Jaeger” (Німеччина). Усім хворим дослідження ФЗД проводили до лікування, через 14 діб та через 1 і 2 місяці терапії.

Дослідження сили дихальних м’язів проводилось на апараті “Masterscope” фірми “Erich Jaeger” (Німеччина), вимірювалась сила дихальних м’язів на вдиху (PI_max) та видоху (PE_max) до, через 14 діб та через 1 і 2 місяці лікування.

Переносимість фізичного навантаження оцінювалась за допомогою шаттл-тесту з оцінкою вираженності задишки за шкалою Борга безпосередньо до та після тесту. Це дослідження проводилось хворим перед та після проведеної терапії.

Стан місцевого імунітету бронхів оцінювали в індукованому харкотинні хворих за: клітинним складом (вмістом лейкоцитів – еозинофілів (Еф), нейтрофілів (Нф), лімфоцитів (Лф) та альвеолярних макрофагів (Амф)), функціональною активністю Нф та Еф, вмістом IL-6, IL-8. Дослідження харкотиння проводилось двічі: до та через 2 місяці лікування однією зі схем.

Для оцінки системного імунітету визначали в крові: вміст Лф, Нф, моноцитів та Еф; B- і Т-Лф та субпопуляційний склад Т-клітин; IgA, IgМ та IgG; рівень ЦІК; рівень кисеньзалежного метаболізму та поглинаючу здатність циркулюючих Нф й Еф; IL-2, IL-4, IL-6, IL-8. Стан системного імунітету оцінювали двічі: через 14 діб від початку дослідження та через 2 місяці терапії однією з вищезазначених схем. Контрольна група складалася з 20 здорових донорів крові.

Проводилось визначення вмісту відновленого глутатіону в еритроцитах крові хворих, показника, який являється основною частиною усіх ланок системи детоксикації та антиоксидантного захисту, і динаміка якого може в комплексі відображувати ефективність застосовуваних методів (Rahman I. et al., 2006). Дослідження вмісту відновленого глутатіону проводилось на фінському аналізаторі ФП-901 “Labsistem” із застосуванням колориметричного метода двічі: перед та через 2 місяці після завершення терапії однією зі схем.

Результати. Аналізуючи щоденники самоспостереження в I групі хворих відмічено достовірне зменшення денних та нічних симптомів через 2 місяці лікування, інші показники мали тенденцію до покращання.

У II групі, раніше, ніж в інших, вже через місяць терапії відмічалось достовірне (р<0,01) зменшення: кількості нічних пробуджень із-за астми з (3,0 ± 0,2) балів до (2,1 ± 0,2) балів, денних симптомів з (3,4 ± 0,2) балів до (2,3 ± 0,2) балів, задишки з (3,3 ± 0,3) балів до (2,3 ± 0,3) балів, кількості застосування b₂-агоністу короткої дії з (6,6 ± 0,6) до (4,8 ± 0,4) інгаляцій на добу та загального астма-рахунку з (14,2 ± 0,6) балів за тиждень до (10,3 ± 0,5) балів за тиждень, і покращання симптомів продовжувалось протягом другого місяця (рис.1).

В ІІІ та IV групах достовірне покращання симптомів відбулось по закінченні досліджуваного курсу терапії.