СПЕЦІАЛЬНІ ПОДАТКОВІ РЕЖИМИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

Короткий зміст

У вступі подано загальну характеристику дисертації, визначено актуальність і рівень наукової розробленості теми, її зв’язок з науковими програмами, мету і основні завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методи, розкрито наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів, подано інформацію про апробацію результатів дослідження. У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження спеціальних податкових режимів” – проаналізовано розробленість у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі концептуальних і прикладних засад організації та запровадження спеціальних податкових режимів, досліджено й узагальнено принципи організації та цільове призначення спеціальних податкових режимів у системі державного регулювання економіки. У роботі з’ясовано, що реалізація регулюючої функції податкової системи потребує використання особливого інструментарію державного впливу на перебіг господарських процесів, стимулювання розвитку бізнесу. Важливе місце в арсеналі податкових регуляторів економічного розвитку відводиться спеціальним режимам оподаткування як дієвим інструментам державного регулювання економіки. У процесі аналізу сутності поняття “спеціальний податковий режим” досліджено його співвідношення з іншими інструментами податкового регулювання, виявлено основні відмінності між ними, 9 охарактеризовано різновиди спеціальних податкових режимів, що застосовуються на практиці, їх специфічні ознаки. Установлено, що спеціальні податкові режими характеризуються певною динамічністю, оскільки найчастіше запроваджуються шляхом внесення змін до чинного законодавства або прийняття окремих податкових законів. Крім того, часто можливість користуватися спеціальним режимом оподаткування надається платнику податків на певний період після входження на ринок або самі режими встановлюються на певний термін. Такі характеристики спеціальних податкових режимів дають змогу оперативно їх застосовувати для вирішення термінових завдань регулювання певних економічних процесів. Разом з тим серед науковців і практиків загалом не виникає суперечностей щодо складових, видів та особливостей спеціальних податкових режимів. До них найчастіше відносять: 1) спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва; 2) фіксований сільськогосподарський податок;

3) торговельний патент на право провадження деяких видів підприємницької діяльності; 4) спеціальні режими оподаткування суб’єктів господарювання, які реалізують інвестиційні проекти на територіях спеціальних (вільних) економічних зон; 5) спеціальні режими оподаткування суб’єктів господарювання, які реалізують інвестиційні проекти на територіях пріоритетного розвитку; 6) спеціальні режими оподаткування технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств, що здійснюють проекти технологічних парків; 7) особливості оподаткування платників податків в умовах дії угоди про розподіл продукції. Усі зазначені спеціальні податкові режими можуть застосовуватися як альтернатива загальній системі оподаткування, тобто альтернативність для платника податків є найсуттєвішою характеристикою спеціальних податкових режимів. Водночас така альтернативність, або можливість застосування спеціального режиму оподаткування, надається тільки певним, визначеним законодавством категоріям платників податків. Здійснено групування зазначених видів спеціальних податкових режимів залежно від ознак платників податків: за галузевою належністю, за територіальним розташуванням, за масштабом господарської діяльності. Важливою характеристикою спеціальних податкових режимів є нижчий рівень податкового навантаження порівняно із загальною системою оподаткування. Надання спеціального режиму оподаткування безпосередньо пов’язано із пільговим оподаткуванням, що дає підстави розглядати його як вид пільг, які встановлюються для окремих груп платників податків. У другому розділі – “Тенденції розвитку спеціальних податкових режимів у контексті світових глобалізаційних процесів” – розглянуто процеси 10 розвитку спеціальних режимів оподаткування в контексті проведення глобальних податкових реформ, інституційну структуру регулювання спеціальних податкових режимів на національному та глобальному рівнях, нормативно-правові засади використання спеціальних податкових режимів як засобу державного регулювання національної економіки. Розвиток глобалізаційних процесів у світі зумовив перегляд традиційних уявлень про податковий суверенітет країн та роль міждержавної координації податкової політики. Інтенсифікація мобільності факторів виробництва (насамперед робочої сили та капіталу) і поширення явищ податкової конкуренції між країнами засвідчили про глобальний вимір оподаткування. В умовах взаємозалежності країн, що посилюється, нагальною потребою стала активізація міжнародного співробітництва у цій сфері. На міжнародній арені питання застосування спеціальних режимів оподаткування вже давно стали предметом наукових і політичних дебатів, переважно в Організації Об’єднаних Націй (ООН), ЄС та ОЕСР. Значна кількість ініціатив цих організацій, а також швидкозмінювані умови глобального податкового середовища зумовлюють потребу в науковому аналізі світових тенденцій у сфері застосування спеціальних податкових режимів. Спеціальні податкові режими набули значного поширення в багатьох країнах і запроваджуються національними урядами з різних причин. Здебільшого ці режими вводяться з метою стимулювання певних видів економічної діяльності, наприклад надання суб’єктам господарювання фінансових послуг, що є дуже мобільними, з огляду на відмінності в оподаткуванні між країнами. Запровадження спеціальних режимів оподаткування в багатьох країнах також було пов’язано з намаганнями урядів зменшити обсяги неформальної економіки, особливо шляхом виведення з тіні малих і середніх підприємств, які не в змозі дотримуватися складних правил і процедур ведення податкового обліку і звітності, а тому змушені переходити в тінь, що призводить до зменшення офіційного ВВП і несплати податків. Таке явище характерне в основному для країн, що розвиваються, та перехідних економік, але й країни з високим рівнем доходу також потерпають від цього. Застосування спрощених систем оподаткування дає змогу суттєво зменшити обсяги неформальної економіки, підвищити рівень ВВП країни та збільшити податкові надходження. Із розвитком процесів глобалізації та підвищенням мобільності капіталу уряди багатьох країн змінювали свої податкові системи з метою створення сприятливого фіскального клімату для інвестицій. Зниження бар’єрів для міжнародної торгівлі та фінансових потоків створило можливості для економічних суб’єктів мінімізувати свої податкові зобов’язання або навіть уникати оподаткування, використовуючи міждержавні відмінності в оподаткуванні і розміщуючи свій бізнес або фінансовий капітал у країнах, юрисдикція яких характеризується нижчим рівнем оподаткування. Деякі країни скористалися такими можливостями і суттєво зменшили податкове 11 навантаження з метою залучення капіталу з-за кордону та розширення бази оподаткування. Це явище отримало назву податкової конкуренції між країнами. Податкова конкуренція вносить суттєві викривлення в структуру світової торгівлі та інвестицій, а також призводить до зменшення податкової бази в країнах, для юрисдикції яких властивий вищий рівень оподаткування. Країни, що потерпають унаслідок відпливу капіталу, змінюють свої податкові системи шляхом перекладання податкового навантаження з мобільних на відносно менш мобільні фактори (наприклад природні ресурси), а також з доходу – на споживання, поступової відмови від прогресивних податкових ставок і обмеження перерозподільчої функції оподаткування. Таким чином, податкова політика в одній країні стала суттєво залежати від змін в оподаткуванні, що здійснюються в інших країнах. Негативні ефекти міждержавної податкової конкуренції зумовили потребу в розвитку міжнародного співробітництва у сфері оподаткування. В умовах реформування економічної системи України та побудови ефективної соціальної держави необхідно в дуже короткі терміни знайти рішення, що можуть принципово вплинути на стабілізацію ситуації та стимулювати економічний розвиток. Важливе місце в подібній ситуації належить державному регулюванню, зокрема такому його інструменту, як спеціальні режими оподаткування. Як зазначалося, деякі спеціальні режими оподаткування вводяться за галузевою ознакою. Вони, по суті, являють собою комплекси пільг, що вводяться одночасно по кількох різних податках та зборах, одержувачами яких є суб’єкти господарювання однієї галузі або платники, що здійснюють певний вид діяльності. В останні роки в Україні спеціальні галузеві режими оподаткування застосовувалися в таких галузях, як: суднобудування, аерокосмічна, гірничо-металургійний комплекс, автомобілебудування, сільське господарство, видавнича справа, у сфері виробництва бронетехніки, боєприпасів, засобів спецхімії й т. ін. Відносно доцільності застосування комплексних галузевих інструментів податкового стимулювання існують різні погляди. Прихильники першого підходу, який полягає в податковій підтримці галузей, вважають, що через певні історичні причини може скластися ситуація, коли відмова від державної підтримки деяких галузей призведе до серйозних втрат економічного й соціального характеру, розмір яких може перевищувати суму наданих пільг. Окремі галузі просто не в змозі існувати самостійно, без державної допомоги, але при цьому мають важливе значення для підтримки загальної економічної стабільності в державі. До таких галузей можна віднести, наприклад, вугільну промисловість, сільське господарство та деякі інші. Інший підхід полягає в тому, що результатом державної підтримки є перерозподіл бюджетних ресурсів між секторами економіки. Світовий досвід свідчить, що підтримувані державою галузі економіки часто є неефективними. У результаті податкова підтримка надається галузям з гіршими показниками діяльності, що є абсолютно нелогічним з макроекономічного погляду й не дає 12 змоги забезпечувати зміцнення й розвиток галузей, які визначають конкурентні переваги національної економіки. До спеціальних режимів оподаткування для певних груп платників можна віднести спеціальні податкові режими, що вводяться за територіальною ознакою, – спеціальні (вільні) економічні зони й території пріоритетного розвитку. Як правило, застосування інструментів такого роду пов’язане з необхідністю прискореного розвитку депресивних регіонів шляхом економічного стимулювання залучення інвестицій і створення робочих місць. До цієї підгрупи також можуть бути віднесені технопарки, основною метою створення яких є прискорення інноваційних процесів. Відмінними рисами спеціальних режимів оподаткування як комплексних механізмів податкового регулювання є такі: - у рамках кожного спеціального режиму одночасно застосовується комплекс взаємозалежних податкових пільг, які належать до різних податків і зборів (здебільшого ПДВ, податок на прибуток, мито й плата за землю); - спеціальні податкові режими вводяться на певний установлений законодавчим актом період; - спеціальні режими спрямовані на стимулювання розвитку регіонів або областей за допомогою створення відповідних умов для інтенсифікації інвестиційної та інноваційної (переважно в рамках технопарків) діяльності. Інші цілі податкового стимулювання (наприклад заохочення виробництва окремих видів товарів, створення сприятливих умов для окремих соціальних груп платників та ін.), які досягаються шляхом застосування податкових пільг, спеціальним податковим режимам не властиві; - для кожного спеціального податкового режиму встановлюються пріоритетні види й спеціальні умови для здійснення підприємницької діяльності (наприклад обмежується мінімальний обсяг інвестицій), що й визначає коло платників; - для засобів податкового регулювання цієї групи характерним є об’єднання податкових пільг з іншими заходами неподаткового регулювання підприємницької діяльності. У третьому розділі – “Шляхи вдосконалення спеціальних податкових режимів в Україні” – розроблено підходи до оцінювання результативності запровадження спеціальних податкових режимів, розглянуто напрями подальшої трансформації спеціальних податкових режимів у контексті реформування національної податкової системи. В умовах гострого дефіциту бюджетних коштів для реалізації державних програм реструктуризації галузей національної економіки, підвищення вартості вітчизняних та іноземних кредитних ресурсів одним з ефективних інструментів стимулювання економічної активності бізнесу та вирівнювання диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів виступають спеціальні податкові режими. Водночас цей інструмент державного регулювання економіки не завжди однаково оцінюється науковцями та практиками. Суспільно-політичний 13 резонанс навколо спрощеної системи оподаткування та звітності фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, що виник у процесі прийняття Податкового кодексу, підтверджує суперечливість та неоднозначність оцінки спеціальних режимів оподаткування з боку держави, суб’єктів малого підприємництва та інших платників податків. Відрізняються і оцінки економічних результатів запровадження окремих спеціальних податкових режимів. Так, поряд із позитивними ефектами (активізація підприємницької діяльності, створення нових робочих місць, стимулювання раціонального використання ресурсів, зменшення витрат на адміністрування податків) застосування спрощеного режиму оподаткування суб’єктів малого підприємництва призвело до незацікавленості суб’єктів господарювання в зміні свого статусу як таких, які мають право використовувати спрощені системи оподаткування, що уповільнює їх розвиток та розширення обсягів діяльності, до дроблення деяких середніх підприємств, використання суб’єктів малого підприємництва у схемах мінімізації зобов’язань зі сплати податків. Необхідними умовами ефективної реалізації податкової політики, досягнення її цілей є постійне спостереження за прогресом в її імплементації, визначення ступеня досягнення проголошених цілей, виявлення відхилень від запланованих результатів та відповідне коригування прийнятих рішень. Важливу роль у цьому відіграє оцінювання. На сьогодні в Україні не здійснюється оцінювання результативності та ефективності запровадження спеціальних податкових режимів, тому доцільно розробити концептуальні засади оцінювання. В процесі оцінювання спеціальних режимів оподаткування варто розглядати певні ключові аспекти, що визначаються цілями їх введення. Зокрема, необхідно дослідити, в чому полягає соціально-економічний ефект від застосування окремими платниками податків спеціальних режимів оподаткування; до яких структурних зрушень, наслідків у розподілі ресурсів призвело їх запровадження з урахуванням мультиплікативності ефектів для національної економіки та змін в економічній поведінці платників податків. Різноманітність спеціальних податкових режимів зумовлює множинність цілей, що ставляться при їх запровадженні. З урахуванням преференційного характеру спеціальних податкових режимів і використання їх з метою стимулювання підприємницької, інвестиційної і трудової активності, прискореного накопичення капіталу в пріоритетних галузях економіки, розвитку інновацій відповідно до зазначених цілей розробляються загальні критерії оцінювання результативності запровадження спеціальних податкових режимів. Такими критеріями для оцінювання всіх спеціальних податкових режимів можуть бути стратегічні цілі економічного розвитку: підвищення конкурентоспроможності національної економіки, збільшення обсягів виробництва, ВВП, зростання доходів населення. У процесі оцінювання ефективності виникає необхідність визначення обсягу витрачених ресурсів. Зважаючи на те, що будь-які спеціальні режими 14 оподаткування передбачають надання податкових пільг, наслідком їх запровадження є бюджетні втрати або недоотримання податкових доходів. Таким чином, оцінюючи ефективність спеціальних податкових режимів, недоотримані бюджетні доходи варто розглядати як компонент витрат на здійснення відповідної державної політики. У цьому зв’язку слід зауважити, що вітчизняні фіскальні органи не мають повної інформації про недоотримані бюджетні доходи внаслідок запровадження спеціальних податкових режимів. Так, суми недоотриманих доходів для Зведеного бюджету України на підставі звітів “Про суми пільг в оподаткуванні юридичних осіб та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності” за формою 1-ПП наведені в табл. 1. Таблиця 1 Втрати доходів Зведеного бюджету України від надання податкових пільг у 2010 – І півріччі 2012 року Податкова пільга 2010 р. 2011 р. І квартал 2012 р. Податкові надходження до зведеного бюджету України, млн грн 243,5 334,6 176,2 Темп приросту податкових надходжень порівняно з попереднім періодом, % – 37,4 14,7 Обсяг втрат зведеного бюджету від використання платниками податкових пільг, млн грн 37 127,4 59 166,6 22 209,6 Темп приросту обсягу втрат зведеного бюджету від використання платниками податкових пільг, % – 59,4 -8,5 Кількість платників податків, які користуються податковими пільгами, тис. осіб 50,2 49,4 43,7 Темп приросту кількості платників податків, які користуються податковими пільгами, % – -1,6 -11,5 Сума пільг у розрахунку на одного платника податку, тис. грн 739,6 1 197,7 508,2 Аналіз наведених у табл. 1 даних показав, що впродовж останніх років тенденції змін в обсягах податкових надходжень до Зведеного бюджету України та обсягах втрат від використання податкових пільг суттєво відрізнялися. Так, у 2011 р. темп приросту обсягів втрат від застосування податкових пільг на 22 відсоткових пункти перевищував приріст податкових надходжень. Це пояснюється запровадженням Податкового кодексу України та суттєвою зміною умов оподаткування, розширенням видів діяльності, суб’єктам здійснення яких передбачено надання податкових пільг. Запровадженням 15 Податкового кодексу України та з 2012 р. – спрощеної системи оподаткування і звітності для суб’єктів малого підприємництва пояснюється зменшення кількості платників податків, які користувалися податковими пільгами. Водночас загальна сума податкових пільг в розрахунку на одного платника податків суттєво зросла в 2011 р. порівняно з попереднім, що свідчить про зростання кількості платників податків, які користувалися податковими пільгами. Разом з тим на підставі інформації, яка оприлюднюється Міністерством доходів і зборів України, неможливо провести детальний аналіз змін у пільговому оподаткуванні в розрізі окремих податків, порівняти ці зміни по роках та визначити ефективність застосування спеціальних податкових режимів. Таким чином, можна зробити висновок, що впровадження процедур оцінювання результативності та ефективності спеціальних податкових режимів сприятиме покращенню якості державних рішень у цій сфері, перебудові механізму їх податкового адміністрування, удосконаленню окремих складових спеціальних податкових режимів, визначенню реального ступеня досягнення мети їх запровадження. ВИСНОВКИ У дисертаційному дослідженні вирішено нове науково-практичне завдання, що полягає в обґрунтуванні методичних і прикладних засад розроблення та запровадження спеціальних податкових режимів з метою модернізації національної економіки. На підставі отриманих у процесі дослідження результатів сформульовано такі висновки і рекомендації. 1. Системний аналіз наукового доробку з питань теорії, методики й організації податкового регулювання економіки показує, що багато проблем до цього часу в науковій літературі та практиці управління господарськими процесами остаточно не розв’язано. У цьому зв’язку постає потреба в розробці таких спеціальних податкових режимів, які б не суперечили загальновизнаним світовим стандартам і виконували функції стимулювання розвитку національної економіки, обґрунтування цілей та визначення результативних показників запровадження таких режимів. У цьому контексті подальші наукові пошуки у цьому напрямі необхідно зосередити на визначенні пріоритетних сфер (видів економічної діяльності) запровадження спеціальних податкових режимів з огляду на цілі державного регулювання економіки та міжнародні норми і стандарти у цих сферах. З огляду на це актуальними є аналіз використовуваних в Україні спеціальних податкових режимів, виявлення ступеня їх відповідності міжнародним стандартам та розробка системи показників оцінювання ефективності запровадження спеціальних податкових режимів. Зміни податкової системи України в результаті здійснюваних реформ зумовлюватимуть потребу в 16 продовженні наукових досліджень щодо детального обґрунтування теоретичних засад розробки окремих видів спеціальних режимів оподаткування, а також механізмів їх ефективного використання для досягнення поставлених цілей податкового регулювання економіки України. 2. Установлено, що в науковій літературі на сьогодні відсутнє усталене розуміння сутності, призначення та основних форм спеціальних податкових режимів. Це передбачає аналіз можливих форм спеціальних податкових режимів, цілей їх застосування та на цій основі – розробку наукових підходів до визначення сутності спеціальних податкових режимів. Спеціальний податковий режим являє собою своєрідну сукупність елементів оподаткування, що враховує особливі умови господарювання платників податків, загальний рівень податкового навантаження та цілі податкової політики. Спеціальні режими оподаткування як особливий інструмент державного регулювання економіки характеризуються співіснуванням (паралельною дією) із загальною системою оподаткування, заміщенням кількох податкових платежів одним податком, максимальним урахуванням специфіки окремих платників податків, тимчасовістю застосування. 3. Суперечливість наслідків упровадження спеціальних податкових режимів зумовлює необхідність застосування єдиного підходу до їх запровадження. Податкові органи мають проводити постійний моніторинг отриманих ефектів унаслідок запровадження спеціальних податкових режимів. Спеціальні податкові режими як складова системи оподаткування мають відповідати її основоположним принципам, зокрема справедливості, рівномірності, загальності, ефективності оподаткування, а також виконувати її функції: фіскальну та регулюючу. Головне призначення спеціальних податкових режимів у системі державного регулювання економіки полягає у створенні для чітко визначеного кола платників податків належних умов здійснення господарської діяльності. 4. Проаналізовано проблеми, що виникли в процесі впровадження спеціальних режимів оподаткування в Україні, а також визначено напрями їх удосконалення в контексті подальшого проведення податкової реформи. Зокрема, вдосконалення податкового законодавства передбачає систематизацію та узагальнення нормативно-правових актів, що регулюють питання встановлення спеціальних податкових режимів, вжиття суттєвих заходів щодо адаптації податкового законодавства України до принципів, директив і угод ЄС, ОЕСР та СОТ. 5. На основі вивчення досвіду інших країн виявлено пріоритетні сфери застосування спеціальних режимів оподаткування: стимулювання розвитку малого і середнього підприємництво та інноваційної і дослідної діяльності. При цьому спеціальні податкові режими набувають різних форм, не обов’язково лише зниження податкових ставок чи звільнення від сплати податків, а й спрощених систем ведення обліку та податкової звітності, зменшення частоти податкових платежів та ін. Зроблено висновок, що в кожній країні тією чи 17 іншою мірою застосовуються методи податкового стимулювання та заохочення його розвитку, хоча єдиної у світі практики оподаткування малого бізнесу не існує. Підходи різних країн до вирішення цієї проблеми залежать від низки обставин (традицій оподаткування, рівня податкової культури, можливостей контролю фіскальних органів тощо). Тому не підлягає сумніву доцільність подальшого використання в податковій практиці такого стимулюючого інструменту, як спеціальні податкові режими для окремих категорій платників з одночасним їх удосконаленням. 6. Узагальнено світові тенденції розвитку спеціальних податкових режимів, критерії ідентифікації прийнятних і неефективних податкових режимів, а також визначено основні напрями міжнародного співробітництва щодо створення рівних умов оподаткування. Зазначено, що, незважаючи на відмінності в моделях економічного розвитку, структурі національних економік, рівнях виробництва і т. ін., країни світу стають все більш взаємопов’язаними в оподаткуванні внаслідок розвитку інтеграційних процесів у сучасному світі. Україна, відчуваючи потребу в інноваційній модернізації власної економіки, повинна активно включитися в податкову конкуренцію між країнами за мобільні фактори виробництва, насамперед капітал, використовуючи різні засоби щодо створення сприятливого для підприємництва оподаткування. У цьому зв’язку розвитку спеціальних режимів оподаткування має приділятися значна увага. Координація національної податкової політики на міжнародному рівні має здійснюватися на базі дво- та багатосторонніх міжнародних договорів з поступовою адаптацією податкового законодавства України до норм та стандартів ООН, ЄС та ОЕСР. 7. Спеціальний режим оподаткування в технопарках України нині принципово відрізняється від режимів оподаткування на інших територіях зі сприятливим оподаткуванням. У процесі застосування такого режиму виникає кілька проблем, які потребують розв’язання на законодавчому рівні. В дисертаційному дослідженні розглянуто два концептуально різних шляхи реформування спеціального режиму оподаткування суб’єктів технопарків та їх обґрунтування. Зміни такого режиму здебільшого стосуються спрощення порядку обчислення та сплати податків суб’єктами технопарку, а також створення прозорої процедури взаємовідносин платників податків із контролюючими органами. 8. На законодавчому рівні в Україні для органів місцевого самоврядування встановлено можливість створювати на певних територіях, що перебувають під їх юрисдикцією, території пріоритетного розвитку, запроваджуючи на них особливий режим оподаткування. В процесі встановлення та практичної реалізації зазначеними органами на відповідній території спеціального режиму оподаткування, як правило, виникає ключова проблема: відсутність об’єктивного та зрозумілого громадянам правового механізму установлення, зміни та припинення оподаткування місцевими 18 податками і зборами. Саме тому в Україні органи місцевого самоврядування практично не реалізують такі повноваження. 9. За результатами проведеного дослідження розроблено наукові рекомендації органам державної влади з удосконалення практики застосування спеціальних податкових режимів, зокрема: Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України: - внести зміни до Господарського кодексу України в частині гармонізації критеріїв віднесення до суб’єктів малого підприємництва, в тому числі суб’єктів мікропідприємництва, із нормами Податкового кодексу України, якими визначено платників податків, що мають право на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності; - на законодавчому рівні періодично переглядати діючі спеціальні податкові режими та визначати доцільність продовження їх дії; Міністерству доходів і зборів України: - оприлюднювати щоквартальні та щорічні звіти про суми використаних податкових пільг в розрізі окремих видів спеціальних податкових режимів; - розробити методику обчислення вартісної величини впливу податкових пільг на дохідну частину державного та місцевих бюджетів; - запровадити інструментарій оцінювання ефективності застосування спеціальних податкових режимів; - забезпечити належний контроль за правомірністю отримання податкових пільг суб’єктами господарювання та цільовим використанням таких пільг.