БАБЕЗІОЗ СОБАК (ЕПІЗООТОЛОГІЯ, ПАТОГЕНЕЗ ТА ЗАХОДИ БОРОТЬБИ) Автореферат

Загальна методика та основні методи досліджень. Експериментальну частину роботи, апробацію та виробничу перевірку результатів досліджень проводили протягом 1996 – 2005 років у науковій лабораторії кафедри паразитології та тропічної ветеринарії НАУ і в умовах державних підприємств ветеринарної медицини та приватних клінік, які спеціалізуються на лікуванні хвороб дрібних домашніх тварин. Зокрема, в умовах м. Києва дослідження проводили: у приватній клініці „Фауна-сервіс”, центрі ветеринарної медицини „Друг”, Києво-Святошинській районній лікарні державної ветеринарної медицини; в Чернігівській міській лікарні державної ветеринарної медицини; в Бориспільській районній державній лікарні ветеринарної медицини; Пролетарському районному державному підприємстві ветеринарної медицини м. Донецька, діагностичному центрі для тварин “Грета”, Донецькому державному підприємстві ветеринарної медицини. Названі території є стаціонарно ензоотичним осередком щодо бабезіозу собак і розташовані в різних клімато-географічних зонах.

Об’єктом досліджень були хворі на бабезіоз собаки різних порід, віку та статі при їх спонтанному зараженні збудником Babesia canis, що знаходилися у приватній власності громадян, та безпородні цуценята 2-4 місячного віку і дорослі тварини, які слугували в якості лабораторної моделі для експериментального відтворення хвороби. Експериментальне зараження собак збудником бабезіозу проводили шляхом введення стабілізованої гепарином крові, отриманої від клінічно хворих собак.

Матеріалом для досліджень слугували кров та свіжовідібрані шматочки органів і тканин (серця, печінки, нирок, підшлункової залози, селезінки, легень). Кров використовували для паразитологічних, морфологічних, біохімічних та імунологічних досліджень, проби тканин – для гістологічних досліджень.

Проведення досліджень при виконанні роботи розбили на шість етапів.

Дослідження першого етапу роботи були спрямовані на вивчення епізоотичної ситуації щодо бабезіозу собак в Україні, сезонної динаміки хвороби, ураженості собак збудником бабезіозу залежно від віку, статі та породи. Вивчення розповсюдження бабезіозу собак проводили шляхом аналізів звітів обласних управлінь ветеринарної медицини, що поступають у Державний департамент ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України та звітів обласних лабораторій, що поступають у паразитологічний відділ Центральної державної лабораторії ветеринарної медицини, а також шляхом безпосереднього та телефонного спілкування із фахівцями ветеринарної медицини, що працюють в обласних центрах.

Вивчення сезонної динаміки захворювання собак на бабезіоз та ураженості тварин збудником хвороби залежно від віку, статі та породи проводили шляхом аналізу записів в амбулаторних журналах та безпосередньої участі у здійсненні амбулаторного прийому собак, проведенні їх клінічного огляду і лабораторної діагностики за підозри захворювання на бабезіоз у перерахованих вище державних та приватних підприємствах ветеринарної медицини. Так, в Чернігівській міській лікарні державної ветеринарної медицини за період з 1997 по 2001 рік проаналізовано 503 випадки захворювання собак на даний протозооз. У Бориспільській районній державній лікарні ветеринарної медицини у 2002 році було зареєстровано 120 випадків захворювання собак на бабезіоз. За період роботи у приватній клініці „Фауна-сервіс” (м. Київ) з 1997 по 1999 роки проаналізовано біля 400 випадків цієї хвороби. У центрі ветеринарної медицини „Друг” (м. Київ) у 2003 році діагноз бабезіоз був підтверджений у 163 собак. У Києво-Святошинській районній лікарні державної ветеринарної медицини у 2002 році було виявлено 126 собак, хворих на бабезіоз. У клініках ветеринарної медицини м. Донецька за 1999-2003 роки було зареєстровано біля 200 випадків бабезіозу собак.

Таким чином, за період з 1997 по 2003 роки було проаналізовано і клінічно обстежено більше 1500 собак, у яких виявлено збудника хвороби.

Метою другого етапу роботи було вивчити особливості клінічного прояву, морфологічні та біохімічні зміни показників крові і сечі собак при спонтанному бабезіозі, викликаному збудником Babesia canis.

Дослідження щодо вивчення клінічних і гематологічних змін у собак при спонтанному бабезіозі проводили в клініці “Фауна-сервіс”, навчально-науково-виробничій клініці ветеринарної медицини НАУ, в Києво-Святошинській районній лікарні державної ветеринарної медицини, у центрі ветеринарної медицини „Друг”, в Бориспільській районній лікарні державної ветеринарної медицини. Всього клінічно було обстежено 198 хворих на бабезіоз собак різних порід, віку і статі.

Клінічне обстеження собак проводили за загальноприйнятими методиками шляхом збору анамнезу, дослідження температури тіла, частоти пульсу та дихальних рухів, проведення аускультації, перкусії, пальпації тощо.

Діагноз на бабезіоз підтверджували шляхом лабораторного дослідження мазків крові.

Для проведення морфологічного дослідження кров у кількості 1-1,5 мл брали у двохмілілітровий шприц із Vena cephalica antebrachii. З метою запобігання зсідання крові внутрішні стінки шприца зволожували розчином гепарину.

Підрахунок кількості еритроцитів та лейкоцитів проводили за допомогою лічильної камери Горєва. Вміст гемоглобіну визначали гемоглобінціанідним методом (В.В. Меншиков, 1987). Лейкограму виводили методом підрахунку окремих лейкоцитів у фіксованих мазках крові, пофарбованих за методом Романовського-Гімза.

Всього було проаналізовано 205 результатів досліджень крові як від хворих на бабезіоз собак, так і від клінічно здорових (контрольних) тварин.

З метою визначення біохімічних показників, кров у кількості 7-10 мл брали у сухі і чисті центрифужні пробірки. Після її зсідання пробірки поміщали у центрифугу і центрифугували при 3000 об/хв. протягом 15-20 хв. Отриману сироватку крові використовували для подальших досліджень.

Дослідження проводили в Українській лабораторії якості і безпеки продукції АПК НАУ, лабораторії Науково-дослідного інституту екогігієни і токсикології ім. Л.І. Медведя, діагностичній лабораторії приватної клініки „Фауна-сервіс” (м. Київ).

Біохімічні показники сироватки крові визначали за допомогою біохімічних аналізаторів Stat Fax (США) та Microlab–200 (Нідерланди) закритого типу з проточною кюветою згідно інструкції до приладів та з допомогою відповідних реактивів, а також за загальноприйнятими клінічними лабораторними методами дослідження.

В сироватці крові собак визначали: вміст загального білку – рефрактометричним методом за Рейсом (Н.І. Бокуняєва, 1975) та на біохімічному аналізаторі; вміст сечовини – уніфікованим методом за кольоровою реакцією з діацетилмонооксимом (Л.А. Данілова, 2003); вміст креатиніну – уніфікованим методом за кольоровою реакцією Яффе (метод Поппера і співавторів) (Л.А. Данілова, 2003); концентрацію глюкози, активність α-амілази, АЛТ і АСТ, концентрацію білірубіну загального і білірубіну прямого на біохімічних аналізаторах Stat Fax та Microlab-200; концентрацію натрію – мікроколориметричним методом за Олбенісом і Лейном (Л.А. Данілова, 2003); концентрацію калію – колориметричним мікрометодом за Лазаревим (Л.А. Данілова, 2003); вміст загального кальцію – фотометричним методом з о-крезолфталеїнкомплексоном (О.М. Горячковський, 1994); вміст магнію – уніфікованим методом за кольоровою реакцією з титановим жовтим (І.П. Кондрахін, 1985); вміст хлору – колориметричним методом (метод Архипова О.Г., 1988); вміст фосфору неорганічного – за методом Брігса у модифікації С.Д. Іванівського (А.І. Карпищенко, 2002).

Всього біохімічними методами було проаналізовано 127 проб сироваток крові як від хворих на бабезіоз собак, так і від клінічно здорових (контрольних) тварин.

Дослідження сечі хворих на бабезіоз собак проводили за загальноприйнятими методами (І.П. Кондрахін, 1985). Всього було досліджено 7 проб сечі від клінічно хворих на бабезіоз собак.

Мета третього етапу роботи полягала у моделюванні експериментального бабезіозу собак з гострою формою перебігу та вивченні в умовах експерименту морфологічних і біохімічних змін показників крові.

У 1-му досліді використали 9 цуценят 3-4 місячного віку. Їх розділили на 3 групи по 3 тварини в кожній. Собакам 1-ї групи ввели внутрішньовенно по 0,5 мл стабілізованої гепарином інвазованої бабезіями крові. Тваринам 2-ї групи аналогічну дозу інвазованої крові ввели підшкірно. 3-я група собак слугувала контролем. Донором інвазованої крові була хвора на бабезіоз собака (спонтанне зараження) при 4%-му ураженні еритроцитів.

Оскільки за результатами 1-го досліду доза інвазованої бабезіями крові 0,5 мл як за підшкірного, так і внутрішньовенного введення виявилась високою і із 6 цуценят дослідних груп 5 загинули, в другому досліді використали 8 цуценят, з яких 5 тварин складали дослідну і 3 собаки – контрольну групи. Собакам дослідної групи вводили підшкірно по 0,25 мл інвазованої крові, взятої від хворої тварини при паразитемії 3% уражених еритроцитів. Тривалість даного досліду складала 30 діб.

В літературних джерелах є різні судження щодо паразитоносійства після перехворювання собак на бабезіоз і щодо патогенності їх крові для сприйнятливих тварин (приміром, при гемотрансфузії). Тому ми вирішили скористатись нагодою і провести 3-ій дослід, у якому ввели 0,5 мл крові цуценяти № 2, що вижило при проведенні першого досліду, цуценяті № 18.

В 4-му досліді використали 8 безпородних цуценят 3-4 місячного віку. Цуценятам дослідної групи (5 тварин) ввели підшкірно по 0,3 мл стабілізованої гепарином крові. Перед початком досліду та через кожні 7 діб з підшкірної вени передпліччя цуценят обох груп брали кров, з якої шляхом відстоювання і центрифугування отримували сироватку для проведення біохімічних досліджень.

У 5-му досліді використали 8 цуценят 2-4 місячного віку. Тваринам дослідної групи ввели підшкірно по 0,3 мл інвазованої бабезіями крові. Перед початком досліду та через кожні 7 діб у цуценят обох груп брали кров, яку стабілізували гепарином. Гематологічні дослідження проводили з використанням напівавтоматичного гематологічного аналізатора Serono-190 (Швейцарія).

Четвертий етап роботи був присвячений вивченню деяких імунологічних показників крові при експериментальному бабезіозі собак.

Мета 6-го досліду полягала у вивченні динаміки кількісних змін Т- і В-лімфоцитів та фагоцитарної активності нейтрофілів крові цуценят при їх експериментальному зараженні польовим штамом Babesia canis. У проведенні досліду використали 8 безпородних цуценят 3-4 місячного віку. У тварин дослідної групи шляхом введення інвазованої крові викликали експериментальний бабезіоз.

Загальну кількість Т-лімфоцитів визначали методом спонтанного розеткоутворення з еритроцитами барана за M. Jondal et al. Вміст „активних” (ранніх) Т-лімфоцитів – методом Kerman et al. Кількість Т-хелперів – методом розеткоутворення за Shohat, Joshua. Число Т-клітин з переважно супресорною активністю – шляхом віднімання числа теофілін резистентних Т-клітин від загального числа Т-лімфоцитів. Оцінка гуморальної ланки імунітету включала визначення кількості В-лімфоцитів методом комплементарного розеткоутворення за Чередєєвим А.М. у модифікації Васильєвої З.Ф. Число 0-клітин підраховували відніманням від 100%-вої суми загальної кількості Т-лімфоцитів та В-лімфоцитів. Фагоцитарну активність та фагоцитарний індекс нейтрофілів периферійної крові визначали з використанням тест-культури Staphylococcus aureus, штам 209 Р.

Якісні і кількісні дослідження білкових фракцій сироватки крові проводили методом електрофорезу на папері.

Вміст альбумінів у сироватці крові визначали колориметричним методом.

У 7-му експерименті було використано 10 безпородних собак віком від 1 до 4 років. Собакам дослідної групи, з метою експериментального відтворення бабезіозу, ввели внутрішньовенно по 1 мл стабілізованої гепарином крові, узятої від хворої на бабезіоз тварини. Для визначення вмісту Т- і В-лімфоцитів кров у собак брали з підшкірної вени передпліччя.

При проведенні п’ятого етапу досліджень вивчали патолого-анатомічні і патолого-гістологічні зміни органів цуценят, що загинули в результаті гострого перебігу бабезіозу при експериментальному відтворенні хвороби. Патолого-анатомічний розтин трупів проводили у секційному залі кафедри патологічної анатомії НАУ. Всього було піддано патолого-анатомічному розтину 13 трупів цуценят. Гістологічні дослідження проводили у науковій лабораторії кафедри патологічної анатомії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

Метою шостого етапу досліджень було розробити науково обґрунтовану схему лікування та засоби профілактики бабезіозу собак.

У 8-му досліді використали 20 безпородних собак віком від 1 до 4 років. Тварин розділили на 4 групи по 5 голів в кожній. Собакам дослідних груп, з метою експериментального відтворення хвороби, вводили внутрішньовенно по 1 мл стабілізованої гепарином крові, взятої від хворої на бабезіоз тварини. На 10-у добу досліду, в момент максимальної температурної реакції, тваринам третьої групи вводили внутрішньом’язово азидин-вет у дозі 1,75 мг/кг (за ДР) в 3,5%-му водному розчині. Собакам четвертої групи вводили береніл у дозі 3,5 мг/кг в 7%-вому розчині. Введення препаратів в аналогічній дозі повторили через добу.

Оскільки у 8-му досліді були використані дорослі собаки і викликати у них гострий перебіг хвороби не вдалось, у 9-му досліді було задіяно 13 безпородних цуценят 3-4 місячного віку. Тваринам дослідних груп, з метою відтворення хвороби, вводили підшкірно по 0,3 мл стабілізованої крові, взятої від хворої на бабезіоз собаки. На 8-у добу досліду, в момент клінічного прояву хвороби, цуценятам третьої групи застосували азидин-вет у дозі 1,75 мг/кг в 3,5%-вому водному розчині. Введення препарату повторили через добу.

У 10-му досліді було використано 13 безпородних цуценят 3 місячного віку. У тварин двох дослідних груп викликали експериментальний бабезіоз. Третя група була контрольною. На 5-у добу після зараження собакам першої групи внутрішньом’язово вводили по 1 дозі байпамуну. Ін’єкцію препарату повторювали через 24 години.

У 11-му досліді було використано 11 безпородних цуценят 4-5 місячного віку. Мета досліду – зясувати профілактичну ефективність препарату піроцид при бабезіозі собак. Цуценятам першої групи вводили внутрішньом’язово розчин піроциду із розрахунку 2 мг/кг маси тіла. Через 18 діб цуценятам 1-ї і 2-ї груп вводили підшкірно по 0,25 мл крові, отриманої від клінічно хворої на бабезіоз собаки.

У 12-му досліді використали 3-х безпородних собак віком 1-2 роки. Провели їх гіперімунізацію шляхом введення інвазованої бабезіями крові. Через 3 тижні у собак з підшкірної вени передпліччя взяли по 200 мл крові. З неї отримали сироватку, яку законсервували 5%-вим розчином фенолу. Титр специфічних антитіл в РТЗК сироватки становив 1:140-1:160.

Метою 13-го досліду було вивчити реакцію імунокомпетентних клітин крові собак на введення гіперімунної протибабезіозної сироватки. У даному досліді використали 8 безпородних цуценят 3-4 місячного віку. Цуценятам дослідної ( 5 тварин) групи вводили підшкірно отриману гіперімунну сироватку крові із розрахунку 1 мл на 1 кг маси тіла. Через добу введення сироватки крові повторили. Перед першим введенням сироватки у цуценят взяли кров для проведення гематологічних та імунологічних досліджень. Повторні дослідження крові проводили через один, два та п’ять тижнів від початку досліду.

Наступні два досліди були присвячені з’ясуванню можливості використання гіперімунної сироватки крові для профілактики бабезіозу собак.

У 14-му досліді використали 6 безпородних цуценят 3-4 місячного віку. Цуценятам дослідної групи (3 голови) вводили підшкірно гіперімунну сироватку із розрахунку 1 мл на 1 кг маси тіла. Введення сироватки в аналогічній дозі повторили через добу. Через два тижні після введення сироватки цуценятам обох груп ввели підшкірно по 0,3 мл стабілізованої гепарином крові, взятої від хворої на бабезіоз собаки. За тваринами протягом всього досліду було встановлене постійне клінічне спостереження. Перед початком досліду та через кожні 7 діб проводили гематологічні дослідженя. Термін проведення досліду складав 50 діб.

Оскільки при проведенні 14-го досліду не вдалось змоделювати клінічну картину гострого перебігу бабезіозу у цуценят дослідних груп, вирішили повторити даний експеримент. При проведені 15-го досліду було використано 6 цуценят 3 місячного віку. Цуценятам дослідної групи вводили підшкірно по 1 мл гіперімунної протибабезіозної сироватки крові. Введення сироватки в аналогічній дозі повторили через добу. На 22-гу добу з початку досліду цуценятам обох груп вводили підшкірно по 0,6 мл стабілізованої гепарином крові, взятої від клінічно хворої на бабезіоз собаки з паразитемією біля 3% вражених еритроцитів.

З метою виробничого випробування отриманої гіперімунної сироватки крові для профілактики бабезіозу собак, у травні 2004 року групі чистопородних собак в кількості 6 голів було введено підшкірно одноразово сироватку із розрахунку 1 мл на 1 кг маси тіла. Тварини були різних порід, віку і статі і належали мешканцям передмістя м. Києва, що є ензоотичним осередком щодо бабезіозу собак.

Таким чином, для проведення експериментальних досліджень було використано 138 собак різного віку. Виконано 421 гематологічне, 110 імунологічних, 40 біохімічних досліджень. Проаналізовано більше ніж 5,5 тисяч експериментальних результатів досліджень. Було піддано патолого-анатомічному розтину 13 трупів цуценят, що загинули в результаті експериментального відтворення гострого перебігу бабезіозу. Було виготовлено і проаналізовано 72 гістологічних препарати органів тварин.

Експериментальні дослідження, описані в дисертаційній роботі, ґрунтувалися на принципах моральних цінностей людини, не нанесення шкоди тваринам, милосердя та справедливості до них. При цьому враховувались міжнародні принципи Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментів та інших наукових цілей (Страсбург, 1985).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Епізоотологія бабезіозу собак в Україні

Проаналізовано розповсюдження бабезіозу собак на території України. Отримані дані відображені на рис.1. Як видно із наведених даних, захворювання собак на бабезіоз реєструється у 18 із 24 областей України і в Автономній Республіці Крим. Вільними від даної інвазії залишаються території шести областей переважно південної та степової зони України. Це Вінницька, Кіровоградська, Миколіївська, Запорізька, Херсонська та Одеська області. Наведені дані підтверджують, що територія України є ензоотичним осередком щодо бабезіозу собак.

Захворюваність собак на бабезіоз, за даними Чернігівської міської державної лікарні ветеринарної медицини, в період з 1997 по 2000 роки зросла більш як у 100 разів. Майже половина із зареєстрованих хворих тварин (49,3%) хворіли в травні, 19,7% – протягом квітня і 10,1% – у жовтні. Мінімальне ураження тварин спостерігали в грудні – 0,2%, в лютому і серпні – по 0,4%, а в січні хворобу не реєстрували взагалі. Виявлено, що сприйнятливість псів була вищою за сук на 30,6%. Найбільш часто уражалися собаки вікової групи 1-5 років (54,5%), тоді як захворювання на бабезіоз тварин до 1 року становило 24,1% і старших 5 років – 21,4%. Найбільш часто уражалися бабезіями собаки порід пудель (10,3%), доберман-пінчер (9,2%), спанієль, чау-чау (8,0%). Досить рідко хворіли собаки порід бассет, кавказька вівчарка, такса, бульдоги, пінчер і тойтер’єр (1,2%).