СТУПЕНЕВА АНТИБІОТИКОТЕРАПІЯ ОФЛОКСАЦИНОМ ПРИ КАТАРАЛЬНІЙ БРОНХОПНЕВМОНІЇ ТЕЛЯТ

Короткий зміст

Експериментальна частина роботи виконана на кафедрі фармакології та токсикології Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Ґжицького та в ТзОВ “Вербів” Бережанського району Тернопільської області протягом 2003-2006 років.

Вивчення фармакології офлоксацину провели у три етапи. На першому етапі, на інтактних телятах досліджували вплив офлоксацину у терапевтичній дозі (10 мг/кг м.т.) на морфологічні і біохімічні показники крові та неспецифічну резистентність організму за умов внутрішньом’язового введення офлоксацину з інтервалом 24 год., протягом 3-х діб поспіль та ступеневого введення з інтервалом 24 год. – у першу добу внутрішньом’язово, наступні дві доби препарат задавали перорально.

На другому етапі, у дослідах на кролях вивчали токсичність офлоксацину у дозі в 10 разів більшій за терапевтичну (100 мг/кг м.т.) за умов ступеневого введення – 7 діб внутрішньом’язово та 7 діб перорально.

На третьому етапі, на телятах, хворих на спонтанну катаральну бронхопневмонію, вивчали ефективність лікування офлоксацином (10 мг/кг м.т.) ступеневим методом – у день постановки діагнозу препарат вводили внутрішньом’язово, у наступні дві доби – задавали перорально та порівнювали з ефективністю лікування біциліном-1 (внутрішньом’язово, 10 мг/кг м.т., 3 ін’єкції з інтервалом 24 год).

Методи досліджень. У крові визначали: кількість еритроцитів – фотоколориметрично за методикою Є.С.Гаврилець і співавт. (1986), кількість лейкоцитів у гематологічній камері, лейкоцитарну формулу визначали при мікроскопічному дослідженні мазків крові за загальноприйнятою методикою, вміст гемоглобіну крові – спектрофотометрично за методом М.С.Кушаковського у модифікації В.С.Кондратьева (1985), величину гематокриту – центрифугуванням гепаринізованої крові за І.І. Архангельським (1983), швидкість осідання еритроцитів – за методом панченкова (1985).

У сироватці крові визначали: вміст загального білка, альбумінів і глобулінів біуретовим реактивом, за методикою Л.П.Делекторської (1968), активність аланін - і аспартат - амінотрансфераз за методикою К.Г. Капетанакі (1981), активність лужної фосфатази – фотоколориметрично (1981), каталази – спектрофотометрично за методикою М.А.Королюк (1988). Неспецифічну резистентність організму визначали за бактерицидною активністю сироватки крові (БАСК) модифікованим методом Т.О.Кузьміної (1991), лізоцимну активність сироватки крові (ЛАСК) – фотоколориметрично за В.Е. Чумаченько (1992), фагоцитарну активність нейтрофільних лейкоцитів (ФАЛ) – тестом із суспензією золотистого стафілококу за методикою В.Е. Чумаченько (1992).