ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС СЛІДЧОГО В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава взяла на себе обов’язок і відповідальність за забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Це вимагає докорінної перебудови всієї правової системи, у тому числі й кримінально-процесуального права.

До цього часу залишається не прийнятим новий Кримінально-процесуальний кодекс України. Однією з причин цього є проблематичність процесуального статусу слідчого і, як наслідок, невизначеність змісту та форми стадії досудового розслідування. Відтак необхідно привести у відповідність до сучасних наукових уявлень нормативне регулювання процесуальних прав та обов’язків слідчого, його функцій, гарантій діяльності та відповідальності за порушення кримінально-процесуальних норм. Потребують також більш чіткого впорядкування відносини слідчого з прокурором, органом дізнання, судом і захисником.

Необхідність наукової розробки цих питань зумовлена незадовільним сучасним станом діяльності слідчих з розслідування злочинів, що негативно позначається на охороні та захисті прав і свобод людини на стадії досудового розслідування. Так, протягом багатьох років залишаються типовими недоліками роботи слідчих: порушення принципу всебічності, повноти та об’єктивності дослідження всіх обставин справи, незаконне і необґрунтоване порушення кримінальних справ, притягнення особи як обвинуваченого, невідповідність сформульованого обвинувачення на досудовому слідстві змісту обвинувального висновку, порушення процесуальної форми проведення окремих слідчих дій, що є причиною повернення судами кримінальних справ на додаткове розслідування.

Проблема процесуального статусу слідчого була предметом дослідження багатьох науковців, зокрема таких дореволюційних вчених, як Я. Баршев, С. Вікторський, В. Даневський, А. Коні, В. Лукін, П. Люблінський, П. Макалинський, Н. Полозов, В. Случевський, М. Стояновський, І. Фойницький. Вагомий внесок у її розробку здійснили вчені-правознавці радянського періоду, такі як С. Альперт, А. Гуляєв, В. Гончаренко, Ю. Грошевий, А. Дубинський, Н. Клименко, О. Ларін, В. Лисиченко, О. Михайленко, М. Михеєнко, В. Стремовський, М. Строгович, Ф. Фаткуллін та інші. Роботи цих авторів мали важливе наукове та практичне значення. Однак вони виконувалися в інших політичних і правових реаліях, ґрунтувалися на тогочасному законодавстві й емпіричному матеріалі. Оригінальними є роботи сучасних науковців О. Александрова, А. Макаркіна, О. Бауліна, Н. Карпова, М. Сірого, С. Стахівського, Ю. Гришина, В. Маляренка, В. Тертишника, у яких викладено авторське бачення процесуального положення слідчого. Незважаючи на це, у наукових джерелах і серед практичних працівників залишаються дискусійними питання щодо поняття процесуального статусу слідчого, його організаційної підпорядкованості, напрямків реформування стадії досудового розслідування.

Усі перелічені обставини у взаємозв’язку зумовлюють актуальність теми та її вибір для дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального процесу та правосуддя Луганського державного університету внутрішніх справ у межах державної цільової комплексної програми „Проблеми удосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (державна реєстрація №0186.0.099031).