УПРАВЛІННЯ СПІВРОБІТНИЦТВОМ ОВС УКРАЇНИ З ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ КРАЇН СНД: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасному світі посилюються інтеграційні процеси у багатьох сферах соціального життя. Людство поступово прийшло до принципово нового рівня упорядкованості, в основу якої покладено природний чинник його системного існування – міжнародне співробітництво. Усвідомлення державами світу значення співробітництва у рамках міжнародних організацій задля підтримання міжнародного правопорядку та розвитку міжнародних відносин значною мірою впливало на подальшу розбудову ООН, Ради Європи, Європейського Союзу (далі – ЄС), а також сприяє діяльності Співдружності Незалежних Держав (далі – СНД). Як відомо, досить складною залишається криміногенна ситуація на території країн колишнього Радянського Союзу. Отже, міждержавне співробітництво країн-учасниць СНД взагалі та правоохоронних органів цих країн зокрема щодо послаблення та усунення спільних для них загроз криміногенного характеру є актуальним завданням сьогодення. Практика міждержавного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю потребує постійного правового забезпечення та наукового дослідження.

Безумовно, нові дослідження з порушених питань повинні базуватися на теоретичних та практичних результатах провідних вчених та практиків, науково-дослідна діяльність яких тісно пов’язана з розбудовою незалежної України, створенням фундаментальних засад формування позитивного іміджу України у світі в галузі правоохоронного забезпечення як національної, так і міжнародної безпеки. Науковій розробці проблем безпеки, співробітництва України з різними державами світу, у тому числі в рамках міжнародних організацій, пошуку підходів, методів, форм удосконалення такого співробітництва передусім у правоохоронній сфері присвятили свої праці вчені з різних галузей права: В.Б. Авер’янов, М.І. Ануфрієв, І.В. Арістова, Г.В. Атаманчук, О.М. Бандурка, О.К. Безсмертний, А.О. Білоус, В.Т. Білоус, Ю.П. Битяк, І.Л. Бородін, О.Б. Гаєвська, І.П. Голосніченко, К.Ф. Гуценко, О.Ф. Долженков, Р.А. Калюжний, А.Т. Комзюк, Б.П. Кондрашов, Б.А. Кормич,       К.Б. Левченко, О.І. Леженіна, В.А. Ліпкан, О.М. Литвак, І.І. Лукашук,        Л.А. Луць, Н.П. Матюхіна, Е.Г. Моїсеєв, О.В. Негодченко, В.С. Овчинський, В.П. Пєтков, В.М. Плішкін, О.П. Рябченко, В.Ф. Сіренко, О.Ф. Скакун,     О.О. Теличкін, Ю.А. Тихомиров, О.Г. Фролова, В.К. Шкарупа, О.А. Шибаєва, Ю.В. Щокін та ін.

Віддаючи належне досягненням цих вчених і використовуючи їх наукові праці у своєму дослідженні, автор не тільки певним чином розвиває ці положення, але й враховуючи нові реалії сьогодення, здійснює постановку нових завдань та обґрунтовує шляхи їх практичного та теоретичного вирішення. Визнаючи існування різноманітних аспектів правового забезпечення національної безпеки України та усвідомлюючи складність їх одночасного дослідження, автор вважав за доцільне акцентувати увагу на правоохоронному аспекті. У роботі наголошено на необхідності формування комплексного правоохоронного забезпечення національної безпеки України. Створення Співдружності Незалежних Держав було продиктовано об’єктивними потребами становлення й розвитку нових незалежних країн, що виникли на території колишнього Радянського Союзу. Участь України у діяльності СНД є кроком на шляху  інтеграції до ЄС, успішна реалізація якого, серед іншого, пов’язана із належним виконанням Україною одного із принципів ЄС – «співробітництво і партнерство зі своїми сусідами».

Проте сьогодні у політичному і науковому середовищі відсутнє чітке розуміння різнопланової участі держав-учасниць в Співдружності; немає адекватного усвідомлення реального стану справ у кожній країні СНД, зокрема стосовно ступеня готовності національного суспільства, кожної держави та її органів до створення узгодженої системи правоохоронного забезпечення безпеки країн СНД; не досліджено та не враховано роль управлінського чинника у розвитку співробітництва країн СНД у правоохоронній сфері; залишаються проблеми щодо розробки нової стратегії співробітництва правоохоронних органів країн СНД, адекватної сучасним реаліям, створення правового підґрунтя для забезпечення нового рівня співробітництва та ін.

Відсутність на монографічному рівні робіт, присвячених комплексному організаційно-правовому дослідженню шляхів удосконалення співробітництва правоохоронних органів країн-учасниць СНД в нових геополітичних умовах, наукова та практична діяльність автора зумовили його інтерес до підготовки представленого дисертаційного дослідження. Об’єктивна потреба вимагала від автора дослідити концептуальні засади переведення співробітництва ОВС України з правоохоронними структурами СНД та країн-учасниць СНД в сучасних соціально-економічних та політичних умовах на якісно новий рівень. Розкриттю цієї проблеми через розв’язання нагальних теоретичних та практичних завдань в організаційно-правовій площині присвячено дисертаційне дослідження, що і визначає його актуальність. Досягненню цього результату буде сприяти саме комплексне вирішення наріжних питань формування узгодженої політики правоохоронного забезпечення безпеки країн СНД як складової частини політики створення європейської зони безпеки й стабільності, реалізації цієї політики шляхом управління міжнародним співробітництвом у правоохоронній сфері СНД, розробки організаційно-правових засад належної участі ОВС України як суб’єкта управління у правоохоронній сфері СНД у процесах створення зони безпеки на території СНД, що мають велике теоретичне і практичне значення як в міждержавному співробітництві, так і на регіональному рівні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 6 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період з 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755), Харківського національного університету внутрішніх справ (п. 2.3 Головних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.). Робота спрямована також на реалізацію основних положень Програми діяльності органів внутрішніх справ України щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ тисячоліття (затверджено рішенням колегії МВС України від 28 грудня 1999. № 8км/1).